Розділ 7.

Сніданок підійшов до кінця. Маю визнати, що давно не їла так повноцінно та смачно. 

- Максе, ти говориш, що вмієш випікати десерти? Що саме? 

- Що завгодно, - швидко відказує той, - празьке, «Мурашник» та «Наполеон»… 

- То все легко, - перебиваю, відчуваючи у душі урочистість, - кондитерська «Десертна мрія» подає часто складні десерти. 

- Суфле вмію приготувати, - не здається Максим, - макарони, тірамісу… 

- Годі. Вмовив, - знову перебиваю, - але ще одне: начальниця у кондитерській я. Не очікуй від мене лагідності. На помилки також очі не закриваю. 

- Ти штрафуєш за помилки? - запитує хлопець. 

- Ні. Так далеко не заходжу. 

- Тоді підходить, - Максим знову усміхається, - готовий почати працювати хоч зараз. 

- Марія буде рада побачити тебе у нашій команді. 

- Головне, щоб ти була рада, - відказує молодий чоловік, знову поглянувши так, наче хоче охопити мою струнку постать повністю.

Від такої уваги теплішає у грудях, але швидко проходить. Красивий шатен прагне підлеститися, не варто приймати на власний рахунок. 

Починаю прибирати зі столу, але спритний парубок і тут перехоплює ініціативу. Складає тарілки, забирає чашки. Тримаючи все це, бадьоро запитує: 

- Де тут посудомийна машина? 

Перехопивши мій погляд, ніяковіє так, що, здається, радий провалитися крізь підлогу четвертого поверху. 

- Вибач, не подумав… каво-машина є, то вирішив, що… не зважай. 

- Ти звик посуд мити тільки завдяки технологіям? Ручками ніяк? - не втримуюся, щоб не підколоти. 

Так вже цей хлопець виглядає мило, коли червоніє. 

- Руки мені завжди у допомогу, - відказує хлопець і, знову перехопивши мій погляд, поспіхом додає, - у плані роботи, а не того, що ти подумала. Звик до того, що гроші з повітря не беруться. 

- Якби ж то бралися, - відказую, - пішла збиратися. Вихід через двадцять хвилин.

Максим готовий навіть раніше, що радує. Якщо він такий відповідальний, то на роботу спізнюватися не буде. Правда, житиме поверхом вище роботи, то чого спізнюватися? 

На роботу, зазвичай, йду пішки. Щоб зекономити кошти на квиток та й пройти не так багато, тільки два квартали. 

Сьогодні у мене супутник, правда, Максим став мовчазним. Невже засмутився, що доведеться тепер весь день на ногах проводити? Навряд чи. Сам же розповідав, що полюбляє подорожувати. Тепер всі дороги відкриті: від печі до швабри, від столиків клієнтів до сміттєвого баку. 

Коли приходимо, бачимо, що Марія сидить на лаві біля дверей. Навмисне поставили для таких випадків. Побачивши нас, вона підводиться, на симпатичному личку спалахує здивування та радість. 

Та звісно, це все стосується не мене. Офіціантка рада бачити вродливого «збоченця», з яким познайомилася при досить оригінальних обставинах.

Привіт, - промовляє до обох, але не зводить очей з Максима, - думала, ти дременув звідси. 

- Так і зробив, - підморгує хлопець, - але повернувся. Більше немає куди податися, а тут такі привітні люди. Вродливі дівчата. 

Марія починає хіхікати, як дурненька. От чого ніколи не розуміла: хлопцям таке подобається? 

Не збираюся роздумувати над подібним, тому відключаю сигналізацію, відчиняю двері. Обернувшись, бачу, що Максим та Марія очікують на мої рішення та накази.

- Ну, що команда «ММ», - починаю просторікувати, відчуваючи власну важливість, - час працювати. Маріє, приготуй чистий посуд та перемий той, що залишився з учорашнього дня. Ще треба підлогу помити. Максе, розставимо десерти на вітрині. Потім поглянемо, які ще сьогодні можна спекти. Все це робимо до появи перших клієнтів. 

Доки помічники виконують те, що я наказала, переглядаю книгу рецептів. Вона повністю написана вручну, чітким та розбірливим почерком. Вклеєні малюнки та присутні дописи. 

Все як було у наших мам та бабусь. Те, що передавали своїм доням. Тільки мені передала не мама і не бабуся. Навіть не сестра. Ця книга - справжній скарб, кожен рецепт доповнюється інгредієнтами, що роблять смак та аромат дійсно оригінальними. Відчуваю гордість за ту довіру, яку до мене проявили. Не втомлююся щодня виправдовувати це. 

- Що це за книга? - Максим з’являється позаду і зазирає через плече.

Від несподіванки відскочила і трохи не висловилася нецензурно. Якого біса! Хто так підкрадається? У носа хочеш отримати? 

- Максиме, більше так не роби, - непривітно кажу, - коли я працюю, мене не можна відволікати. 

- Звідки ти узяла цю книгу? - знову запитує хлопець, і в голосі явно відчувається хвилювання.