Розділ 1.

- Маріє, через десять хвилин відчиняємося, - мій голос лунає бадьоро і сповнений ентузіазму.

- Добре, начальнице, - так само бадьоро відповідає офіціантка, - залу я прибрала, столи протерла.

З Марії, як і зазвичай, енергія б’є ключем. Мені подобається ця мила дівчина, що завжди перебуває у гарному настрої. Хоча знаю, що життя у симпатичної шатенки нелегке. Виросла у сиротинці, тинялася по різним роботам, доки не прибилася сюди. Працюємо разом три місяці, я рада такій помічниці.

- Уляно, який у нас сьогодні десерт дня? - запитує дівчина, коли розставляю чисті тарілки, призначені для клієнтів.

Марія підходить близько та зазирає через плече. Зазвичай мені не подобається, коли порушують особистий простір, але милу дівчину витримую. Показую на вітрину, де з самого ранку виставила тістечка та інші десерти, яким призначено бути замовленими цього літнього дня.

Так! Сьогодні перший день літа. Ще один привід радіти. Обожнюю літечко, навіть якщо воно спекотне.

- Бачиш он те рожеве тістечко з білими квіточками? Всередині банановий бісквіт. Назвала його «Рожева симфонія». Дівчата, думаю, будуть замовляти з радістю.

- Уляно, як тобі вдається створювати таку красу? - вихоплюється Марія, чиї зелені, як смарагди, очі спалахують від захвату, - щоразу перевершуєш себе.

- Не кажи так, а то задеру носа, - усміхаюся, але в душі приємно.

Кондитер з мене чудовий, я це знаю. Ще з підліткового віку випікала різні коржики, печиво, кекси. Рідні хоча й із задоволенням їли те, що готувала, але не підтримували прагнення стати професіоналом. Та я, все ж, ним стала. Принаймні такою вважають ті, хто заходить до кафе-кондитерської «Десертна мрія». «Фішка» закладу в тому, що кожного дня подається фірмовий рецепт, який не має повторюватися. Принаймні відрізнятися хоча б одним інгредієнтом. Дрібниця, що здатна змінити смак.

Ще дуже полюбляю прикрашати солодощі. Звичайна цукерка, капкейк, пиріжок - все це перетворюється на справжній витвір мистецтва.

- Ти думала над тим, щоб найняти ще персонал? - висмикує з роздумів Марія. - Я не те, щоб жаліюся, але на вихідних важкувато впоратися самій.

- Зараз понеділок, - зауважила я, - є кілька днів подумати. Коли і на цих вихідних буде така запара, тоді треба подумати над тим, щоб найняти собі помічника і ще одну офіціантку.

- Знаєш, що буде нелегко, - надуває губки Марія. - Уляно, зайві люди у кондитерській зайвими не будуть. Думаєш, я не помічаю, як ти вранці трохи з ніг не падаєш? Бо півночі тістечка готуєш.

Усміхаюся, знаючи, що правда на боці дівчини. Але не від мене залежить, наймати когось чи ні. Гроші йдуть на інше.

- Час відчинятися, - кажу співрозмовниці, - переверни табличку, що "Відчинено", а потім винеси сміття.

- Сподіваюся, що за дверима натовп не очікує, - говорить Марія та виконує мій наказ.

За дверима, поки що, порожньо. Ранок понеділка, люди на роботі, студентки ще навчаються, щодо школярів не знаю. У будь-якому разі, клієнти почнуть о другій половині дня підтягуватися. Навіть у будні дні доводиться метушитися, подаючи солодкі дива. І це не враховуючи, що посуд теж мені мити, ще прибирати Марії допомагаю. Вона права, треба набрати ще персоналу. Удвох не впораємося.

- Що ти там казала? - запитує Марія, після того, як підмела підлогу, - нагадай.

- В кого ти така розсіяна? - не стримавши роздратування, відповідаю, - сміття винеси. З вечора залишилося.

Марія щось жартівливо бурмоче про експлуатацію праці, бере пакет із сміттям та виходить з кафе. Радію, що залишилася сама. Побути у тиші така рідкість, що хочеться схопитися за ці миті як за рятівну соломинку. Насолоджуючись усамітненням у кафе, наспівуючи пісеньку, розставляю тарілку, білі, наче сніг. Все повинно виглядати ідеально.

Ще раз оглядаю вітрину з десертами, милуюся рожевими тістечками. Я реально постаралася, виглядає неймовірно. До цього моменту інколи квітки та інші візерунки не дуже виходили, але тепер оволоділа технікою щонайкраще.

Якби ж у мене була можливість пройти курси в Італії. У місті Колорно можна отримати освіту кондитера, кухаря, сомельє. Але ціна майже десять тисяч євро. Хіба можу собі таке дозволити? Залишається тільки мріяти. Добре, що хоч тут є всі можливості.

З роздумів висмикнув дівочий крик, що почувся знадвору. Підняла голову, прислухалася:

- Якого біса? Це Марія кричить?

Крик повторився, дівчина явно чогось злякалася. Але я боятися не збираюся і зараз дізнаюся, хто там полохає моїх офіціанток.

Вхопивши качалку, миттєво вибігаю з кондитерської та мчуся туди, куди відправила Марію винести сміття.