Бар

Я йшов і йшов. Усе, що в мене було, — це сірий нескінченний пісок, який тут був і часом, і простором. Відчуття страху, шоку та радості перетворилися на один єдиний шум, спокійний шум, який потихеньку ставав схожим на тишу.
«Мені справді тут місце», — пролунали думки в моїй голові, начебто й не схожі на мої. Але ці думки різко зупинило дерево. Дерево, яке було з металу і наче існувало тут тисячі років. Я почав оглядати його навколо. Поки я йшов навколо стовбура, пісок здався мені твердішим, ніж зазвичай. Дерево було справді заворожуючим. Але від цього солодкого милування мене відволік силует вдалині. Рудий довговолосий високий хлопець тримав свій телефон у руках, намагаючись його ввімкнути. Він побачив мене та одразу швидким кроком пішов у мій бік. Підходячи, він ставав більш чітким. Широкі зелені штани та чорна обдерта кофта дуже контрастували з дорогими на перший погляд годинником та прикрасами на шиї. Підійшовши, він лише єхидно посміхнувся та промовив:
— Ого, нова душа в цьому домі важливих пристарілих, — слово «важливих» він промовив із сарказмом. — Доброго дня!
Хлопець років двадцяти п’яти простягнув мені руку.
— Доброго дня, — сказав я з невпевненістю.
— Мене звати Алекс. А як ви потрапили в цей світ?
— Я зовсім не знаю. Останнє, що я пам’ятаю, — це те, що я грав у карти з дивакуватим чоловіком в електричці, а після цього опинився тут.
Алекс натягнув ще сильнішу посмішку. Він наче був готовий розсміятися — чи то від радості, чи то від злості, чи то від горя.
— Хлопчику, ти ще такий спілий для цього всього. Мені тебе по-справжньому жаль. — Алекс узяв мене за плече. — Це місце ніколи тебе не покине. Але можливо, ти все ще хочеш повернутися на нормальну поверхню?
Я трохи був шокований поведінкою цього Алекса. Він справді не справляв враження надійної людини. Але я вже тут — що може бути менш надійним?
— Це звучить дуже дивно, але мені тут подобається.
— Ти повернешся сюди, як би ти не хотів. — Рудий хлопець постукав мене по плечу, яке все ще тримав. Це було занадто сильно для першого знайомства. — Ці тварі тебе достануть, навіть якщо ти потонеш у піску.
— Ну тоді добре.
Вмить я опинився в якомусь барі, де лунала американська англійська, у тій самій позі, в якій стояв секунду тому.
— Вітаємо в штаті Огайо, у барі «Ніхто в піску».
Збоку десь пролунало:
— Ей, як ти сюди знову проник?
Це був злий охоронець, який, як тільки побачив Алекса, одразу почав іти до нього.
— Добре-добре, пане сердитий охоронцю, я виходжу.
В останній момент він промовив:
— Ще раз вітаю. Ти справді потрапив у подорож, у якій кожен зустрічний вважатиме себе йобаним богом.
Алекс вийшов з бару, зачинивши гучно двері. А я знову опинився в новому місці. Навіть не знаю, де було більш незвично — у піску чи в цьому барі.