4

Доброго дня, дорогі глядачі цього прекрасного відео. Ви, мабуть, жадали побачити тут якісь жарти, але сьогодні я покажу вам неможливу для сприйняття локацію поза нашим всесвітом. З вами Алекс, і ми досліджуємо світ. Хоча на цей раз я не скажу, що ми досліджуємо наш світ, це, можливо, щось поза нашим світом. Але точно сказати не можу, ви взагалі це не зрозумієте. Ось подивіться!!!

Камера перемкнулася на передню. Було видно лише сірий пісок, сіре небо та річку. 

— Бачите річку? Ну, мабуть, їх так називають в нашому світі. Авжеж, я не знаю, що це за річка, але вона, мабуть, веде в наш світ.

Камера почала повільно спускатися вниз. 

— Ого, а це що? Мабуть, щось з нашого світу.

Була видна лише карта зі звичайної колоди — Король Треф. Як тільки блогер підняв цю карту, відео закінчилося.

— Що знову відбувається? — перед блогером стояв дуже п'яний чоловік 30 років із рудим коротким волоссям та в пальті. В руках у нього було лише пиво та пара карт. 

— Ооо, друже Треф, як справи з нашим Ніком? 

— Річка вже давно за ним поглядає, Нік справді в добрих руках. 

— І що нікого не запрошував?

Рудий чоловік лише випив пива і подивився на Алекса

 — Ну що, все завжди має бути по-твоєму? Світ потребує змін.

Блогер дістав пістолет та пристрелив пана Трефа. Як тільки його тіло впало на підлогу, воно одразу ж розсипалося сірим піском.

— На жаль, нашу програму треба було перервати, але ми завжди продовжимо йти до правди і дізнаватися, чим живе та що хоче народ цього регіону.

На камері почала з'являтися кам'яна вежа, наче різко виходячи з туману. 

— Ого, це вже щось справді цікавіше. Авжеж, я знаю, що це, але буду тримати інтригу і досліджувати разом з вами.

Блогер обійшов вежу наполовину, ковзячи ногами об пісок. Він наче грався цим піском. Він наче й розумів, де він, але зовсім не надавав цьому уваги. Він сам знав, що він десь поза своїм світом, але було відчуття, що він тут народився, що він тут жив усе своє життя.

У мить перед камерою з'явилася жива особистість. Вона була в чорному плащі, настільки чорному, що навіть не було видно об'єму. Чорний плащ повністю закривав його, але блогера це знову не здивувало. 

— Куди ти йдеш?— спитала особистість.

— О, і як тебе цього разу назвали?

— Не важливо, як мене звали чи звуть, важливо, що я тут є. 

— І справді, як можна назвати те, чого не існує?

Особистість подивилася в камеру. 

— Так що нам розповість народ цього світу? 

— Якби ти не хотів, але я тобі нічого не можу сказати.

Камера закінчила записувати.