2

Нескінченна пустеля, в якій я застряг мабуть на дуже довгий час. Дивлячись навколо, я бачив тільки пісок і більше нічого — золотий, як сама дорога прикраса, і блискучий, як найдорогоцінніше каміння. Я не був голодний і не хотів пити, я нічого не хотів. Я не хотів навіть знати, хто я, бо справді не знав. Я не знав, як виглядаю, не знав, скільки мені років, не знав, що таке інший світ. Я знав лише цей пісок; у моїй голові це був не пісок — це було все, що в мене є. Навіщо називати щось, якщо в тебе немає нічого більше? Навіщо називати себе, якщо ти не знаєш нікого більше? Ти бачиш лише одне — пісок. Слова, якими я можу це описати, — це видумані мною слова, видумані мною думки і видумана мною історія про те, як усе відбувалося…

Насправді не було іншого варіанту — лише іти в бік піску. Чим відрізнявся цей пісок від інших — не знаю; можливо, тим, що я йшов у його бік, а можливо, тим, що я на нього тоді дивився. Але через декілька хвилин — хоча я не знав, що таке хвилини, тож може й через декілька років — я наткнувся на щось кам'яне, і тепер я з легкістю міг назвати пісок піском, а це — будівлею. Каменюки було багато: десь як 20 мене за висотою і 10 мене за шириною. Не питайте, чому я виміряв конкретно так; я можу вам сказати, скільки це було в піщинках: 15 845 008 піщинок за висотою та 3 395 809 піщинок за шириною. Важливо вам це? Я не знаю, але важливо те, що в цій будівлі були якісь книжки і годинник. Нарешті я зміг чомусь навчитися; я не знаю, звідки я міг читати, але це було єдине, що допомагало мені дізнатися щось про те, чого я не бачив. Я не міг відрізнити фантастику від наукових книжок, не знав реальності. Але, на щастя, в одній із книжок я прочитав, що таке реальність, що таке фантастика, і лише за описами книги розумів, де є що. Історичні книжки були не менш цікавими, ніж фантастичні: наче все так схоже, але вони відрізнялися стилем і самим фактом, що дещо люди придумали, а дещо зробили. У деяких книжках щось лежало, але все, що в них лежало, не мало жодного практичного сенсу.

«Національний банк України», «100 гривень» — усе це мені не давало жодної інформації, але, прочитавши, що таке гроші, я зрозумів, що це дуже важлива річ, за допомогою якої людство контролювало взаємозв'язок між собою. Я начебто відчував себе людиною, але не був нею. Я мав такі ж самі за глибиною думки, розумів їхню мову та розумів їхню ціль. Але я не потребував нічого: їжа, вода тощо — усе це було для мене чимось дивним, зовсім не так, як для людей.

Одного разу я знайшов не купюру, не якийсь документ, а прикрасу з камінням. Таку ж золоту, як пісок. І, одягнувши її на шию, я відчув щось дивне. Ось що було написано в книжці, де вона лежала:

«Попри те, що я намагався зберегти це в таємниці, людство все одно знайшло це. Мій дід сказав мені берегти це, хай що станеться, і ніколи його не вдягати. Я слухався свого діда, але одного вечора, перевіряючи сейф, у якому лежала ця підвіска, я її не знайшов»… «Я навіть не міг зрозуміти, навіщо її викрали, але розумів, що одразу після цього світ упав у вогні. Я зрозумів, що підвіска давала не просто силу, а силу творця світу. І я зрозумів, що я втратив. Ні, не просто артефакт, який міг зробити мене могутнішим, я втратив націю, ні, людство як расу».

Подивившись ще раз на це кольє, я зрозумів, що це мій вихід — зробити щось окрім піску і цієї вежі. Я вийшов на світло, надів кольє і зробив людину...

Я зробив цілу націю людей; у навколишньому середовищі вони стали будувати перші поселення і стали розумними, як я. Авжеж, я рідко з'являвся у них на очах, бо боявся їх. Можете поставити запитання «Чому?» — тому що я не міг нічого вдіяти з тим, що створив; я міг тільки творити, але не знищувати. І я наглядав за людством і помітив, як у поселенні з'явилася дуже розумна людина — не пам'ятаю, як її звали, але це була єдина істота, яка знала мене, творця цього всього. Випадково мені довелося поговорити з ним, і він сказав, що такий, як я, дуже небезпечний для людства, що мене намагатимуться вбити, поекспериментувати над мною, і що мені краще сховати десь це кольє.

Я розумів, що краще не повторювати те, що було колись у цьому всесвіті, а сховати його по-іншому. Під кінець я знищив вежу, наповнив світ різними цікавими істотами та предметами, про які вже читав у книжках, і закопав кольє на місці, де я з'явився. Там я і зник; щойно закопав це кольє, начебто мене ніколи й не було.

Вгадайте, що сталося, коли якась дитина викопала це кольє? Питання інше: звідки з'явилося це кольє і звідки з'явився я?