Четверта глава

Глава четверта

—А справді, бабусю, де ж вони опинилися? — спитала Єва Фаїну Семенівну, витираючи вафельним рушником чергову чашку.

Вони вже попили чаю, прибрали зі столу й завершували мити посуд. Домашні завдання Єва й хлопчаки зробили ще до вечері, тому тепер були абсолютно вільні. Проте братися за інші справи сьогодні не хотілося, бо бабуся знову почала розповідати ту саму "космічну" історію. У цій історії ще не було згадки про космос, але, все одно, діти слухали з великим інтересом, адже вже трапилося кілька пригод! А це вам не абищо.

Никодим і Дорик сиділи за столом, розклавши папір, кольорові олівці та фломастери, і малювали героїв історії. Тут були і відважний Гренс зі своїми воїнами, які звільняли покоївку Дотті з лап розбійників. І незграбний Скортон, що наступив на поділ сукні Джейлін. І герцог з великим медальйоном на грудях. І Тартіль з гітарою.

Дорик якраз зараз розфарбовував сценку, де рій сердитих ос загнав чотирьох людей і собаку в річку. Ник зосереджено вимальовував деталі замку графа Новельса.

Фаїна Семенівна, усміхнувшись на запитання Єви, закрила водопровідний кран, витерла руки об фартух і відповіла:

—Опинилися вони у рідному містечку Джейлін і Купера. Здається, воно називалося Даксон або Діксон. Щось на зразок цього. Але це не головне! Головніше те, що, вибравшись з річки, вони вже не були в Столиці. І навіть не зовсім у тому Даксоні (чи Діксоні), який знали юні Глоусти.

—Але як таке можливо?! І що це означає? — вигукнули діти не в лад.

—А пам’ятаєте, Майлс Скортон розповідав про світи, які, як суп, варяться за одним рецептом, але мають певні відмінності? Іноді навіть дуже значні. А що досліджували батьки Джейлін?

—Двері в сусідній суп! — радісно вигукнув Дорик.

—У світ, — поблажливо поправила його Єва.

—Тобто, вони опинилися в паралельному світі? Через той камінь, так? Ну той, де раніше люди зникали? — здогадався Никодим.

—Правильно, Нику, у паралельному світі. Тільки сам камінь тут ні до чого. Там взагалі все місце було не простим. Майже весь берег річки був точкою Дотику. І коли саме відбувався цей Дотик, в якій послідовності, ніхто ще не знав. То будете слухати далі? — запитала бабуся, розглядаючи малюнки онуків.

—Так! — в три голоси закричали маленькі родичі Фаїни Семенівни.

______

Джейлін підіймалася сходами, що вели на другий поверх дому дядька Глоуста. Вона, звісно, розуміла, що за той час, поки її не було вдома, Калара мала б позбутися всіх слідів присутності дітей і племінниці свого чоловіка. Це було б дуже в її стилі!

Але... Але чомусь цього не сталося… Хоча Джейлін точно пам’ятала, що от саме її вишивки в рамці, яка висіла над каміном, вже давно не було. Калара її замінила якоюсь новомодною картиною із зображенням синього лісу. Але дивним було навіть не те, що на стіні залишилися її дитячі поробки. Дивувало зовсім інше!

Коли Калара вийшла заміж за пана Глоуста, то першим ділом умовила чоловіка зняти з вітальні портрет Торіанни. Торіанна Глоуст усміхалася з нього світлою радісною усмішкою і тішила серце своєю ніжною красою. Дядько Фредерік послухав свою другу дружину і повісив портрет колишньої дружини в кімнату дочок.

Дивно, що портрет Торіанни досі висів у вітальні. Джейлін, піднявшись на другий поверх, узагалі втратила дар мови! На стінах також висіли якісь незнайомі їй портрети членів її родини… Ось невелика картина, на якій майстерно і дуже детально змальовано сімейство Глоустів. Фредерік і Торіанна, Купер, Леріна, Флоріана і вона, Джейлін. Причому вік Торіанни на вигляд був значно старший, ніж це можливо. Адже Торіанна померла, коли їй було близько двадцяти шести років. А на картині була зображена жінка років тридцяти п’яти. І Глоуст виглядав значно старшим за ті роки, коли мав можливість позувати разом із першою дружиною… І це ще нічого. Може, художник просто випадково додав віку своїм моделям, таке трапляється. Але тоді він уже зовсім перестарався з молодшим поколінням! Особливо з Лері й Фло. Адже дівчатка у свідомому віці взагалі ніколи не бачили свою матір. А на портреті були зображені не ті немовлята, яких залишила на Фредеріка Торіанна, а десятирічні близнючки. У вишуканих кріслах сиділа пара Глоустів. На батьках висіли молодші діти. Лері обіймала маму, а Фло — тата. А підлітки Купер і Джейлін стояли за кріслами, хитро поглядаючи одне на одного.

Джейлін не могла відірвати погляду від картини. Вона навіть кілька разів хапала ротом повітря, настільки її вразив цей груповий портрет. Вона точно знала, що такої ситуації ніколи не було в їхньому житті. Вони ніколи не бачили Торіанну, якій було б більше двадцяти шести років, і ніколи в них не було таких щасливих облич. Адже все їхнє дитинство вони відчували, як їхній батько і дядько скорблять за своєю померлою дружиною. Доки, немов у вир з головою, не занурився в нове кохання до примхливої Калари.

Джейлін обвела поглядом стіну і зачепилася за ще одну картину. Їй згадалася рамка, в якій була ця картина. Саме в цій рамці вона колись повісила свою першу роботу на стіну цього дому. Але там був зображений натюрморт із білими трояндами у високій синій вазі та яблуками біля неї. На цій же картині були різнокольорові троянди, і замість яблук були груші. А ваза і задній фон були абсолютно такими ж. І написана була картина цілком у тому ж стилі, що й та, про яку Джейлін щойно згадала. До того ж без жодних сумнівів дівчина бачила, що це її почерк і техніка.

Це було дуже дивно і важко пояснити. Усі частини будинку, які встигла оглянути Джейлін, не мали жодного сліду присутності Калари. Це теж було незрозумілим. Адже нова дружина дядька Глоуста нещодавно зробила ремонт на першому поверсі, і там були зовсім інші шпалери. Ті, що тепер красувалися у будинку, Джейлін бачила вперше… Невже переклеїли? Дівчина вже не знала, що й думати.