Друга глава

Глава друга

Фургон трупи Ормута стояв перед воротами замку графа Новельса.  Трохи вдалині, повернута в протилежний бік, стояла карета з гербом роду Новельсів. З карети визирала Дотті. Вона в нетерпінні витягала голову, виглядаючи свою пані. Біля карети, стримуючи коней, готових вирушити в дорогу просто зараз, кружляло кілька вершників. Серед них були і міцні хлопці-охоронці, і пани зі своїми слугами.  Панами були: герцог Адельфанський, граф Новельс і пан Лоренс. Цікаво, що слуга Лоренса, чомусь тримав за вуздечку осідланого коня. Усі готові були вирушити в дорогу і чекали тільки на підопічну герцога.  А Джейлін, тим часом гаряче прощалася з артистами.

–Ах, Джеллі, дитино, такого успіху давненько у нас не було! Стільки людей приходило на наші вистави! І, все завдяки тобі! –розчулено говорила Ерліна, взявши за руки дівчину.

–Такого прибутку в нас уже давненько не було, – ховаючи усмішку в глибині очей, пробурчав Ормут, –Але, так, згоден, усе завдяки тобі. Ще б пак, усім було цікаво подивитися на трупу, де працювала вихованка самого герцога Адельфанського!

–Це точно! –згідно закивав головою Гремсінг. А Тартіль просто стояв поруч і хитро посміхався.

–Працювала?–щиро здивувалася Джейлін, –Та я ж із вами жодного разу не виступила! Про що, до речі, дуже шкодую!

–Як же не виступила?! –вигукнула Ерліна. –А з Тартілем хто співав у графській вітальні? Ви так усіх вразили! Один із панів навіть запропонував Тартілю давати йому уроки гри на гітарі! По-моєму його звуть Лоранс або Лорунс...

–Лоренс! Треба ж, пан Лоренс, виявляється, відстав від моди минулого сезону і ще не вміє грати на гітарі! Айяйяйяй! Ніколи б за ним не запідозрила подібної помилки!" –розреготалася Джейлін. –Стривайте, так ось для кого слуга Лоренса приготував вільного коня! Тартіль, невже ти їдеш із нами?

Тартіль усміхнувся ще ширше і, відваживши безглуздий уклін, відповів:

–Завжди до ваших послуг, моя пані! –і вже нормальним голосом додав, –Джеллі, спасибі тобі величезне!

–За що?

–За можливість проникнути у вищий світ! - змовницьки пошепки відповів музикант.

*****

Джейлін знемагала від спеки в задушливій кареті. Звісно, це був не розхлябаний візок бродячих артистів і трясло в кілька разів менше. Карета всередині була обтягнута синім оксамитом і забезпечена м'якими валиками і подушками. Але... Але, все одно трясло! Напевно, вона, Джейлін, ніяк не пристосована до тривалих поїздок... Мав рацію Ґремсінг!  Від дратівливих думок її відволікала балаканина Дотті:

–Ах, пані Джейлін,- цвірінькало дівчисько,- як же я вам вдячна, що ви мені дозволили працювати у вас! Уявляєте, Анікор теж їде з нами! Він упросив узяти його в охорону герцога! Ах, як це прекрасно почати кар'єру в загоні самого герцога Адельфанського! Так його матінка вважає. Анікору всі хлопці із замку і села заздрять! Особливо конопатий Піт! Піт завжди заздрить Анікору. А ще в Піта є противна сестриця Клоді. Так от, ця Клоді завжди задивлялася на Анікора, але він на неї ніколи не звертав уваги! Правда, правда. У Анікора гарний смак, йому подобаються дівчата яскраві та жваві, це я знаю точно!

Джейлін навіть не помітила, як заснула під чергові одкровення своєї камеристки. Так, у Джейлін тепер була своя власна камеристка! Герцог офіційно прикріпив Авдотью Клеменс до своєї вихованки, призначив їй зарплатню і відправив листа керуючому до свого палацу, щоб приготували покої для пані Глоуст та її камеристки. Дотті пишалася своїм новим статусом і, поки не відбули із замку, встигла сповістити про цей факт не тільки всіх, хто потрапляв до неї в поле зору, людей, а й собак, котів і навіть птахів.

Коли Джейлін прокинулася, то карету вже не трясло, вона стояла на місці. Дотті поруч не було. Дівчина зашторила вікно, дістала скриньку дядечка Глоуста з-під сидіння і відкрила її, роздумуючи, у що б їй перевдягнутися. Вибір її впав на зелену спідницю і фіолетову блузку. Усі речі були випрані й випрасувані, і навіть і сліду не лишилося після того знущання, яке над ними вчинила істерична тітонька Глоуст. Переодягнувшись, Джейлін відчула себе трохи більш освіженою. Але, все ж, недостатньо, щоб не мріяти про ванну, повну теплої води! Вона задумалася, куди б їй прилаштувати ті речі, які вона щойно зняла.

Оглянувши дорожню скриню дядька, вона спробувала знайти там якусь кишеню або відділ. Нічого подібного вона не побачила, зате на дні скрині знайшла великий полотняний мішок із зав'язочками, очевидно призначений саме для брудного одягу. Поклавши сукню в мішок, Джейлін хотіла вже було закрити скриню.

Але, раптом згадала, що коли вони з Купером були маленькими, то одного разу сховалися в кабінеті Глоуста, щоб упіймати привида. Привида ніякого вони там не знайшли, звісно. Натомість побачили, як їхній родич дістав із шухляди стола якийсь лист. Потім відкрив цю саму дорожню скриню. На внутрішньому боці кришки скрині він на щось натиснув, утворилася ємність. У цю ємність дядько поклав лист. Як, зараз Джейлін зрозуміла, це була схованка. Цікаво, а дядечко забрав цей лист чи він так, як і раніше, там і лежить?

Звісно ж, вона не збирається читати чужих листів, просто якщо тепер скриня, волею випадку і поганого характеру новоспеченої тітки, опинилася в її розпорядженні, то чому б не знайти цю схованку? Хіба мало що може трапитися в дорозі, не виключено, що схованка коли-небудь і знадобиться...

Провозившись добрих десять хвилин, вона все ж відкрила секретну скриньку, вбудовану в кришку скрині. Як не дивно, але лист Джейлін знайшла! Це був дуже старий лист. Папір уже пожовтів, чорнило вицвіло... Коли дівчина прочитала, хто відправник листа, серце її заколотилося, і вона витягла з конверта аркуш паперу, не замислюючись. І стала жадібно читати його вміст.

Відправник: Ернест Глоуст

Одержувач: Фредерік Глоуст

"Вельмишановний пане Глоуст, радий повідомити, що непорозуміння з нашими однаковими прізвищами вирішилося благополучно, і Вашу посилку, яка помилково надійшла до мене, я вже відправив до Вас за адресою. До посилки додаю цей лист.