Там, де все скінчиться

Етер прокинулася в ліжку з Маєм. Вона обіймала його, а той спав повернутий до неї широкою спиною. Дівчина обережно поцілувала його в плече, щоб не розбудити. Раптом все навколо почало хаотично змінюватися, якісь речі зникали, десь зʼявлялися нові. Врешті-решт, все навкруги потемніло. Май зник разом з кімнатою, а Етер вже стояла в темряві. В трьох метрах від неї спалахнув прожектор, який висвітлив невідому постать. Чоловік мав дивні риси обличчя. Розмиті, невиразні, наче хамелеон. Коли намагаєшся розглянути їх окремо – тобі вдається: масивні скули, ніс з горбинкою, близько посаджені очі, але коли намагаєшся побачити картину одним махом — обличчя вже інше. Під час другої спроби помічаєш, що всі частини знову змінилися.
— Скільки галасу через тебе,— гучно мовчав чоловік. — Нарешті прийшов час з тобою познайомитися. Я - Ликол. Милі в тебе сни, до речі. Але я можу їх прикрасити по-своєму.
Він клацнув пальцями і все навкруги спочатку зникло. Потім дівчина потрапила до батьківського будинку, в якому жили її батьки до того, як розлучилися. Туди увірвався грабіжник. Двері були відчинені і всі речі з шаф в кімнатах валялися на підлозі. Етер зайшла на кухню. Грабіжник бив її матір кулаками по обличю, животі – по всьому, куди вдалося попасти. Після він виніс матері  мізки рушницею, а коли та впала замертво додолу - порізав одяг ножем на ній та почав гвалтувати. Етер закричала від жаху. Вона хотіла накинутися на нападника – врятувати матір, але не змогла ворухнутися.
Ликол клацнув пальцями - і дівчина вже була у Ніколь вдома. Вона стояла перед зачиненими дверима в залу. В її вухах звучав голос подруги: «Прошу вибачення перед всіма. Ви не винні. Мене так  покарала доля. Кості з його шльондрою полумʼяний привіт. Нехай горять в пеклі». Двері гучно відчинилися. На люстрі посеред кімнаті висіла Ніка. В неї від запʼястя по лікоть були розрізані вени. За час, поки вона була підвішена, кров стікала додолу і утворила величезну темно-чорну пляму. В ній валявся розкладний ніж, яким вочевидь користувалася подруга. Етер закричала ще більше. Сльози залили все її обличчя. Жах пронизував дівчину до спинного мозку. Знову почулося клацання пальцями.
Етер побачила Мая перед Ликолом. Той, як хитрий лис, виглядав на неї з-за його спини.
— Ми зробимо ось так. Ти будеш вражена, — сказав Ликол та гучно засміявся.
Цей диявол проткнув її коханого величезними металевими крюками за ключиці та підвісив над землею. Дістав з-за своєї спини катану та почав нею знімати тоненькі шматки шкіри разом з одягом та м’язами. Хлопець залився кров’ю. Етер не могла ні поворухнутися, ні щось сказати. Май горлав від болю. Почувся ще один клац.
В одну мить все зникло і лишилась вона, Ликол і злощасний прожектор. Етер спочатку намагалася віддихатися від стресу, а потім чимдуж закричала. Вся в сльозах вона впала навколішки. Дівчина ніяк не могла зупинитися.
— Бачу, ти готова розмовляти по-дорослому. Те, що ти бачила, це найпростіше, що я можу зробити з людьми, яких ти любиш. Я можу запросто втілити ці вистави в життя, а потім програвати їх тобі знову, і знову, поки ти не збожеволієш.
— Прошу, не треба, — молила Етер, піднявши голову до чудовиська.
Сльози на її очах не встигали висихати. Хлипаючим голосом вона додала:
— Будь ласка, заберіть мене. Я зроблю все, що скажете. Але лишіть іх в спокої.
Ликол посміхнувся. Його оскал вселяв жах.
— Я гадав, це буде складніше. З якогось дива ти залишилася жива, коли Акірам тебе прикінчив на Землі. Я гадав, що ти володієш якимись уміннями і хоча б спробуєш це все зупинити. Та я помилився, а це і на краще, — він знову широко посміхнувся, що його посмішка стала схожа на посмішку божевільного. — Я заберу тебе, але мені треба, щоб ти налякала членів Ордену, щоб вони відчули, які вони безсилі проти мене. Ох, я вже відчуваю злість Мая, хочу щоб він палав всередині. На жаль, розпусниці Малум не вдалося до кінця ним оволодіти. О дванадцятій дня ти почуєш клац і опинишся переді мною.
Прожектор вимкнувся, навкруги стало темно. Етер розплющила очі і з глибоким вдихом підірвалася на ліжку. В цей момент Май якраз вийшов з ванної кімнати. Побачивши це, хлопець швидко підскочив до неї.
— Що трапилося, люба?
Як же дівчині хотілося розридатися та все розповісти, що вона пережила, але при цьому той диявол отримав би все, що хотів. Вона зі всіх сил зібрала волю в кулак і почала вдавати, що нічого страшного не трапилося.
— Наснився жах. Ти ніколи не говорив, на що здатен Ликол.
— Ох, моя малеча, — сказав Май та ніжно обійняв кохану. — Спробуй не думати про це. Тобі не вистачить здорового глузду, щоб осягнути, на що він здатен.
Май гладив Етер по голові. Потім перейшов на спину. В кінці поцілував її в лоба.
— Збирайся, підемо на кухню. Поснідаєш в приємній компанії, а заразом і відволічешся від жаху.
— Вибач за те, що припускала, що у Ликола є щось хороше. Я дуже помилялася.
— Що саме тобі наснилося? — насторожився Май.
Етер була не тою дівчиною, що ось так просто відмовиться від своїх переконань. А враховуючи досвід Алії, Ликол був здатен проникати туди, куди звичайним душам - зась. Він обережно взяв кохану за підборідок та заглянув у вічі. В цей момент Рита пустила сльозу. Вона все  ще трималася, щоб не видати справжнього кошмару, але те, що вона трохи заплакала – знизило напруження в ній. Май обережно поцілував її в вуста та обійняв, а та в свою чергу поклала голову йому на плече.
— Я побачила, наче ми зустрілися з Ликолом і він над тобою знущався, а я нічого не могла зробити.
— Я тут. Зі мною все добре. Я зроблю все, щоб вберегти тебе і всіх інших.
Хоча Етер не до кінця розуміла був це сон, чи до неї дійсно приходив Ликол – розповідати нікому вона не хотіла. Якщо побачене уві сні правда, то це не тільки налякає всіх, а й може призвести до клацання пальцями, як уві сні і все те, що вона побачила, і навіть більше, стане реальністю. До дванадцятої час ще є. Якщо це мій останній день будучи живою, то я хочу насолодитися ним сповна. Вона відхилилася від Мая, загадково посміхнулася та мовила:
— Дарма ти приймав душ без мене, — сказала Етер та пристрасно поцілувала його в вуста.
Після вона поклала свою руку йому на коліно та повела нею по внутрішній частині стегна. Їй лишалося буквально пів долоні, щоб торкнутися найцікавішого, та Май схопив її за запʼястя.
— Не поспішай, — посміхнувся той. — Не те, щоб я не хотів побачити тебе голою та вологою під душем, просто я хочу зробити все обережно і правильно.
— Це просто душ, — посміхнулась Етер. — Обіцяю спробувати не приставати.
— А я такого пообіцяти не можу. Вчора ледь стримався, щоб… — зупинився Май, щоб зайвий раз не провокувати обох до дій. — А ти душ спільний пропонуєш.
Етер обняла хлопця і з блискучими очима додала:
— Ти ж мій солодкий пиріжечок.
На цій фразі Май ніжно поцілував дівчину в вуста, після цього Етер міцно його обійняла. Це, можливо, останній їх ранок разом. Їй не хотілося, щоб він закінчувався, та доля диктує свої правила.
— Мені завжди було цікаво, як ти обираєш зброю, коли користуєшся своїм руківʼям? Бо зазвичай ти проявляєш лук, але коли Акірам прибув в капсулу, то там був меч, — поцікавилася Етер.
— Дуже добре та точно її уявляю. І ще в цей момент треба бути рішучим. Мальтус вже займається пошуком окремого руківʼя для тебе. Незабаром можемо почати тренуватися.
Пара зібралася та попрямувала на кухню. Члени Ордену отримували задоволення від спільного сніданку, тому машинально збиралися разом в один час відтоді, відколи Етер знову з’явилася в капсулі.
Дівчина весь сніданок була в роздумах. Страх від побаченого насилля і те, що це може втілитися в життя, був більшим, аніж страх від зустрічі з Ликолом. Далі була їх з Маєм медитація і, врешті-решт, тренування. До дванадцятої залишалося кілька хвилин. Етер стояла і спостерігала, як інші члени Ордену бʼються на мечах та списах. Поки всі були при ділі, вона підійшла до руківʼя, взяла його та швидко повʼязала на пояс.
Май час від часу зустрічався поглядом з дівчиною. Під час тренування він відволікся від неї та пропустив момент, коли вона забрала зброю. Пройшла якась мить і він знову глянув на Етер, та дівчини вже не було.
— Стійте. Де Етер? — схвильовано запитав хлопець.
Всі зупинилися. Флер не чула її поруч. Вийти непоміченою вона не могла. Кларк одразу побіг до променя. Флер пішла оглянути місце, де в останній раз бачила Етер. Дівчина одразу вказала на відсутність руківʼя.
— Нічого не розумію. Навіщо їй зброя, якою вона нічого не зможе вдіяти? — дивувався Май.
— Або може,— зауважив Мальтус. — Я досить довго думав, чого на неї так розізлилася Алія, що аж запхнула її до Дубля. Зараз, знаючи, що вона вже була в полоні злої енергії, припускаю, що вона побачила в Етер загрозу. Цією загрозою було те, що руківʼя не обрало собі володаря.
— В перший день після повернення Етер запитала про енергію всередині зброї Алії. Вона тоді мовила: “Чи могло руків’я увібрати злу енергію Алії?” — згадав Май. — Мене тоді здивувало її питання, але я не надав йому вагомого значення.
Здалеку почулося від Кларка:
— Народ, ви маєте це бачити.
Члени ордену поспішили до нього в бібліотеку. Промінь показував страшну картину. На краю світу на одному з величезних астероїдів спостерігалася неймовірна активність. Здалося, що ця червона пляма стягнула нечисту силу в себе, бо на фоні неї інші помітки були мілкою росою.
— Ликол вийшов з тіні, — констатував факт Мальтус. — Я сподівався, що це буде пізніше. Треба зʼясувати, куди поділася дівчина. Або вона там, або цим хтось хоче відволікти нашу увагу.
Май був розлючений. Для нього вся ця ситуація нагадувала фільм жахів. Він навіть не помітив, як опинився вже в епіцентрі. Якщо Етер знала, що вона вміє використовувати руків’я, то чому не сказала? Чому вона змовчала вранці про сон? Всередині нього явно було ще щось, окрім того, що розповіла йому дівчина.
— Треба зосередитися і діяти злагоджено. Нам потрібно потрапити туди і в ідеалі попередньо знайти якось Етер,. — почав Мальтус.
— Останнім я займусь, — сказав Май. — Якраз і перевірю слова Фазеліса.
— Я вибачаюсь, та найближчий від нього Алтар на планеті Ілюзар, в системі Скроб, якщо ви не помітили, — язвив Кларк. — Звідти ще треба пролетіти відстань розміром з середню систему планет. Тут, як мінімум, треба корабель. І ще враховуйте, що це ніким не контрольована територія і астероїд, і система, що поруч. 
— Навіщо аж так далеко? — спитав Май. — Щоб створити хаос, Ликолу достатньо потрапити на будь-яку планету і там розгорнути свої щупальця.
— Можливо, цього разу в Ликола глобальні плани і він вирішив починати своє загарбання з окраїни Всесвіту і просунутися вглиб.
— Ох, я цього не хотів, — сумно мовив Кларк. — В мене є одна ідея. Треба декого відвідати. Пропоную з усім вже розбиратися звідти.
Кларк вийшов з бібліотеки. Його не радувала ідея, що спала на думку, та іншого виходу не було. Він знав, що Люсьєн такому не зрадіє, але іншого виходу не було. Хлопець сподівався, що все пройде без ускладнень.
— Вам не здалося, що він якось дивно себе поводить? — спитав Май.
Флер просто стисла плечима і пішла за хлопцем. Часу дійсно було не так багато, щоб точити ляси. Тим паче, що Кларка вона досить добре знала. А його ідеї часто були доречними. Навіть у Мальтуса не було припущень, що задумав Кларк. Вони з Маєм не стали чекати та пішли слідом за Флер. Вже в кімнаті з Алтарем Кларк мовив:
— Нам треба на планету Гекла.
— Що? Ти впевнений? — напружився Май.
— Так. В мене є одна людина, яка нам може допомогти. Я не впевнений, що поїздка буде вдалою, та інших варіантів, як швидко вирішити питання, в мене немає.
Спочатку зник Кларк, а за ним всі інші. Так Орден відправився на оговорену планету. Одразу біля Алтаря вони одягли маски, що видавались поруч, та попрямували вперед. Хоча пройшло багато часу, Май бачив, що нічого не змінилося. Попел так і осідав, не звертаючи уваги ні на що. Попри все, тут ніколи не було величезних кучугур попелу, бо заїжджі подорожувальники багато забирали з собою. Цей вулканічний попіл використовувався в багатьох речах. Починаючи з очисної косметики до мийних виробів. Місцеві використовували його в будівництві, додаючи в розчин, яким скріплювали камені.
— Наш шлях лежить через базар в сусіднє поселення, — мовив Кларк. — Останнім часом тут розвелося  багато нечесних людей. Тримайтеся поруч.
Кларк повів всіх через юрбу народу. Торгові ряди були досить вузькими, щоб прийняти таку кількість відвідувачів. Швидко пересуватися між ними, всім змоги не було. Натовп рухався в своєму ритмі, а осідаючий попіл не давав бачити далеко.  Місцеві, щоб не здіймати його знову вгору, підтримували землю вологою. З-під землі раз в деякий час виступала вода через спеціальні отвори. Це створювало під ногами чорну жижу. Подекуди малі діти вимазувались нею з ніг до голови і гарсали поряд, граючись в різні ігри, допоки не отримували прочухана від продавців, бо це відлякувало покупців.
Кларк йшов попереду і повернув в один з магазинів. Звідти він вийшов з милою коробкою, схованою в прозорий пакет для захисту від попелу. Прийти з пустими руками він не міг. За пів години Орден був на місці. Поселення, про яке раніше говорив хлопець, було ближче, ніж на перший погляд здалося Маю. Вони зупинилися перед одним із будинків з високим дахом. Це були два гострих шпилі, що стояли один за одним. Тут більшість будівель були такими. Головною ціллю такого даху було те, щоб попіл не затримувався на горі.
Кларк підійшов до дверей. Видно було, що хлопець хвилюється. Тільки-но він підняв руку, щоб постукати, як двері відчинилися і на порозі стояла мила дівчина. Волосся вона сховала під пов’язку. Великі блакитні очі виднілися над маскою. Густі світлі брови тільки підкреслювати милі риси обличчя.
— Кларку, милий!
Дівчина повисла в нього на плечах, тримаючись однією рукою. Іншої не було видно. При цьому на зустріч йому з будинку вона не вийшла.
— Я так за тобою скучила. Ти не говорив, що будеш так скоро та ще й сам.
— Привіт, моя мила!
Дівчина уважно роздивилася всіх з Ордену. Флер це трохи здивувало. Вона звертала увагу на кожен сантиметр їх одягу, зброю та глибоко дивилася в очі. Наче всередині хотіла впевнитися, що вони прийшли з миром. Флер чула, що в будинку ще хтось є. Але не була певна. Падаючий попіл наче створював зайвий шум. Щоб краще це перевірити вона спробувала через пару закоханих заглянути всередину. Це помітила власниця будинку та у відповідь заглянула в обличчя Флер. При цьому вона щиро та дружелюбно посміхалася.
— Познайомиш нас?
— Так. Звісно! Мальтус, Май та Флер, — почергово представив компанію хлопець.
— Я - Люсьєн, — мило посміхнулася вона. — А з вами ще наче ж має бути дівчина? Ти говорив, що вона повернулася перед тим, як піти.
— Це Етер. Її з нами немає. Є певні складнощі.
— Ой, що ж це я за господиня? Проходьте всередину.
Люсьєн заскочила до будинку і всі послідували за нею. Сама будівля була зовні вкрита камінням, а всередині прикрашена деревом. Велика пічка в центрі кімнати, біля якої стояв стіл. Попід стіною розташовувалася мийка. Флер помітила в ній дві вологі кружки. Видно, що їх щойно помили та поставили сушитися.  Зі зворотного боку від печі та мийки стояла висока шафа, а збоку був перехід в іншу кімнату. По кімнаті були розставлені красиві вази з квітами. Висіла картина світанку. Вікна виходили на вулицю. Вони були досить великі, щоб розгледіти все, що робиться зовні.
Здавалося, що внутрішнє самопочуття власниці та атмосфера будинку, відображалися навколо. Всі познімали маски, в тому числі і Люсьєн. Дівчина мала округлі пишні форми, гострий підборідок, трошки задертий кінчик носа та милі припухлі вуста.
— Це тобі. Я не міг прийти з порожніми руками, — сказав Кларк, простягнув пакунок та пошепки додав:— Вибач, що так нагрянув,  ще й не сам.
— Ооо! Це так мило, — кокетувала Люсьєн та поцілувала його в щоку. — Дуже дякую. Прошу, сідайте. Зараз зроблю чаю.
Люсьєн підморгнула коханому в знак того, що все добре і не треба хвилюватися. Вона швидко поставила чашки на стіл та залила листя чаю горячою водою. Всі сіли за стіл. До чаю вона подала свіжий білий хлібчик, поставила тарілку з малиновим варенням та поклала ніж. Попри розмір хліба та тарілки, ніж був великий, досить добре заточений та мав широкий дол.
— Я дещо від Вас приховав, вірніше, не став говорити відкрито. Люсьєн, моя кохана – дама серця, я б так сказав. Втілення мудрості та чистоти. Після смерті Маліка я випадково на неї тут натрапив. Пройшло трохи часу і вона зцілила моє серце.
Хлопець нахилився до неї та ніжно поцілував в рум’яну щічку. Поряд з дівчиною Кларк сяяв. Мило було спостерігати за ними обома.
— Мені так багато доброго розповідав про вас усіх Кларк. Познайомитися з вами  - для мене велика честь. З якими складнощами я маю допомогти?
— Я почну, — сказав Мальтус. — Кларк, мабуть, тобі розказував, чим ми займаємося?
— Так. Ваша ціль - перемогти Ликола. Багато легенд ходить про планетну війну на Крунтхепі. Хоча з того часу пройшло багато десятиліть – пам’ять про ті жахи, ще жива і шириться світом.
— На жаль, так. Етер, про яку ти запитувала, зникла з капсули кілька годин тому.
— Як? — здивувалася дівчина.
— Ми поки не знаємо,— відповів Май. — Та я це з’ясую.
— І на окраїні всесвіту майже одразу з’явився Ликол. Він зараз на одному з астероїдів і нам конче необхідно до нього дістатися.
— А чим я Вам можу допомогти? — не розуміла Люсьєн. — В мене немає кораблів.
— Я розумію, що ти не спілкуєшся з батьком…
— Зачекай, — перебила його дівчина.
Вона почала трохи менше посміхатися і не розуміла, до чого тут вона. Люсьєн тримала обличчя і намагалася трохи знизити градус напруги, нерозуміння та рішучість Ордену.
— Вибачте, та в мене погані стосунки з батьком. Впевнена, він не буде мені допомагати, — запевняла всіх дівчина. — Я розумію, ситуація нагальна, але в мене навіть зв’язку з ним немає.
— Може, є якийсь шанс? Мені більше ні в кого просити про допомогу. Я не прошу тебе з ним вести перемовини. Я сам все вирішу. Він навіть не дізнається, що це ти, — просив її Кларк.
— Це неможливо. Я вже сказала. І від твоїх слів нічого не зміниться. Я не спілкуюсь з батьком.
— Завжди є вихід і певні нюанси, — не вгамовувався Кларк.
Флер всю розмову прискіпливо розглядала Люсьєн та періодично дивилося на шафу. В якийсь момент господарці стало не по собі. Це було не тільки через наполегливість коханого.
— Я хочу допомогти. Чесно. Та я не хочу псувати між нами стосунки. Просто повір, що поговорити з батьком змоги немає.
— Це зіпсує твоє ставлення до мене? — здивувався Кларк.
— Ні. Твоє до мене.
— Нічого не розумію.
В цей момент Фрер встала, взяла ніж з столу. Зважила його в руці. Попри те, що він мав виконувати кухонні задачі, ним було зручно робити і інші справи. Вона повертіла ним в руках, взяла за ручку та чимдуж жбурнула лезом в дверцята шафи. Воно ввігналося на третину та дверцята почали повільно відчинятися.
Люсьєн сиділа з опущеною головою, дії Фдер її зовсім не налякали. При цьому Кларк аж підскочив, а Май та Мальтус напружилися.
— Флер, ти що робиш? — спитав хлопець. — Ти лякаєш Люсьєн.
— Не схоже, що вона налякана, — помітив Мальтус. — Поглянь на неї.
Кларк подивився на кохану. Та дійсно не була шокована. Вона наче припускала, що таке може статися. Далі хлопець знову перевів погляд на Флер. Та просто повела рукою в сторону шафи. Кларк уважно придивився. Всередині ховався чоловік. Всі насторожились та піднялися з місць. Їх руки автоматично потягнулися ближче до зброї. Люсьєн вела себе невимушено і не рипнулся з місця.
— Ох, що ж коїться, — мовила вона. — Заспокойтеся, будь ласка, та присядьте. Я все розкажу. Виходь.
З шафи вийшов чоловік з чорною повʼязкою на голові. Вийшов він з піднятими руками на знак того, що в нього немає зброї і наміри його чисті. На шиї праворуч у нього був знак безкінечності. Плащ нижче коліна та високий комір. Він добре прикривав йому половину обличчя, якщо дивитися збоку.
— Це Мартін. Він з…
— Контрабандистів, — перебив її Кларк. — Якого біса, Люсьєн? Ніколи б не подумав, що така світла людина спілкується з такими!
— Слухай, хлопче, май повагу, — почав чоловік. — Хоча у нас дурна слава, та все ж ми робимо і добрі справи.
— Торгуючи дітьми? Продажем наркотичних речовин? Чи може розповсюдженням вірусів між планетами? Це навіть не найстрашніше, що я знаю про вас! — лютував Кларк.
— Кларку, милий, я все поясню, — спробувала його заспокоїти Люсьєн.
Вона взяла хлопця за руку та смикнула, щоб той звернув увагу на неї.
— Ми можемо поговорити наодинці? — попросила вона. — Можна в сусідній кімнаті.
— В цьому немає сенсу. Флер все одно все почує. Говори тут.
— Як скажеш. У мене немає батька з кораблем. І ніколи не було.
Таке одкровення шокувало всіх з Ордену. Це зовсім не те, що хотів почути Кларк. Май, Флер та Мальтус почали оглядатися один на одного. Мартін побачив, що напруга трохи знизилася через шок від почутого, і він почав повільно опускати руки. На цей жест Май дістав руківʼя.
— Це зайве. Він нічого Вам не зробить. Обіцяю,— сказала господиня.
— Добре. Я гадаю вам варто з Кларком розʼяснити все. Ми Вас залишимо, — сказав врешті решт Мальтус. — Пропоную трохи прогулятися. Ти також йдеш з нами, — сказав він Мартіну.
— Мені краще не крутитися поруч з домом, — зазначив чоловік. — Місцева влада не схвалює наше перебування тут.
— Нічого, прогуляємося за домом.
— Через спальню є чорний вихід. Будьте обережні, —мовила Люсьєн.
Коли всі вийшли, Кларк обійшов стіл і сів навпроти коханої. Він відкинувся на спинку стільця і склав руки навхрест перед собою. Йому не хотілося ніяких пояснень. Хлопець розумів, що не буває настільки ідеальних людей. Він чекав, що щось має вилізти, але щоб таке – це удар нижче поясу. Пригадавши пораду Фазеліса, він все ж вирішив вислухати кохану. Чи, можливо, вже колишню?
— Вибач, що не сказала одразу. На початку я збиралася все розповісти, але коли ми натрапили на контрабандистів неподалік звідси і ти одного ледве не вбив, я вирішила не ділитися своїми звʼязками.
— То всі ті історії про подорожі з батьком на кораблі в дитинстві, то суцільна брехня?
— Самі історії - ні. Мій батько торгував всім і з усіма, тому – всі були правдою. Але тато помер, коли я була ще підлітком. Тому росла з контрабандистами. Це свого роду мій спадок. Можливість бути всюди і доставляти будь-що.
— Повірити не можу.
— Ти дивишся на це тільки під негативним кутом.
— А як мені ще дивитися? — бісився Кларк.
— Як вікно в нові можливості. Завдяки своїм вмінням, ми можемо завести на планету ліки, які можуть врятувати життя, хоча деякі планети будь-що подібне забороняють. Ми можемо врятувати дитину, або людину від жахливої участі в себе вдома і дати надію на нове життя. Я розумію, що в більшості випадків ми порушуємо закони та правила, але…
— Правда десь посередині, — додав замість Люсьєн Кларк. — Я не можу ось так просто прийняти нову тебе. Ти мені брехала весь час від нашого першого знайомства. Мені треба час все зважити і вирішити, що робити далі.
— Я тебе розумію. А ще я знаю, як Вам допомогти, але треба буде задіяти моїх контрабандистів. Я не можу відбілити своє минуле, але воно зробило мене такою, яку ти покохав.
— Я покличу інших. Немає часу розводити теревені.
Кларк вийшов за компанією, а Люсьєн лишилася сама. Настрій зіпсований на весь день. Було відчуття, що вона все ж втратила коханого, але всередині себе вона сподівалася, що їй вдасться налагодити з ним стосунки.
За кілька хвилин всі повернулися назад. В одну мить Май відчув тривогу всередині себе. Здавалося, що він закутий в щось. Час від часу в нього спливали образи Ликола, його приспішників. Серед них був і Акірам. Сівши за стіл з компанією, Май констатував:
— Схоже, що Етер на астероїді щойно прийшла до тями.
— Ти її бачив? — запитав Кларк. — Багато з нею злих втілень?
— Її я не бачив, скоріше відчув її почуття. А ще бачив образи. Там зібралися вершки спільноти Ликола. Вона налякана, і я досі все це відчуваю.
— Добре. Одне питання вирішене, — коментував Мальтус. — Хоча було б дивно, якби вона знаходилася в іншому місці. То які пропозиції?
— Ми з Мартіном до вашого приходу якраз обговорювали аномальну активність зла в тій частині Всесвіту, — почала Люсьєн. — Поруч є стоянка ще одного з наших кораблів. Вони нам допоможуть. Чутки ширяться з швидкістю блискавки. Впевнена, що ми будемо на місці не одні. Тим паче, що Мартін вже розіслав повідомлення іншим нашим кораблям.
— Допомога - це добре. Та наша головна ціль - вбити Ликола. Це зможе на деякий час приборкати злий зародок в кожному демоні та душі, що там буде, — констатував Мальтус.
— Цього все одно не вистачить,— сказав Кларк. — Для Ликола це буде, як гра в шашки, де ти наперед знаєш кожен крок. Нам потрібні ще люди.
— На Крунтхепі є одна школа. Її заснував Алан Перший, ще коли був живий. Зараз вона досить популярна у порівнянні з іншими. Там не тільки Алан брав участь в підготовці бійців, а й ветерани війни цієї планети. Тому випускники у них досить досвідчені, — мовив Мартін.
— Ні. Не найкращий варіант, — сказав Май.
Всередині себе він відчував провину перед Аланом та Лією за те, що не змогли уберегти Алію. А піддавати ризику інших -  навряд чи вони захочуть.
— Але нам не вистачає рук. Вони нам необхідні. — протестував чоловік.
— Мартін правий, — коротко підтвердив Мальтус.
— В нас не так багато часу. Я можу туди відправитися та про все домовитися. Недарма я очолюю контрабандистів, —запропонувала господиня.
— Я сам туди піду, — заперечив чоловік. — Час про все поговорити.
— Мальтусе, ти нам потрібен тут, — підхопив Кларк. — Люсьєн з усім впорається сама. Вона здібна дівчинка.
— Я не сумніваюся, але це моя відповідальність. І я маю відповідати за наші вчинки. Не хвилюйтеся. Підхопите мене по дорозі.
Ефекту несподіванки бути не могло. Хоча сам астероїд був великий, але весь навколишній світ на ньому був як на долоні. Єдиний вихід – діяти силою та сподіватися на допомогу Крунтхепу. Важко було уявити, чим все це закінчиться. Мальтус дійсно відправився за підмогою, а компанія в цей час була по дорозі до скупчення зла.
Чоловіка згодом підібрали на планеті неподалік Астероїду. Новини були невтішні. Йому відмовили, і Орден залишився сам на сам з всесвітньою проблемою. Коли племінник Алії почув, що від нього хочуть - він несамовито лютував. Віддати напризволяще своїх підданих так само, як це зробив з Алією його дід, він не хотів. Залишається сподіватися, що Мальтусу вдалося посіяти сумнів у його думках.
Все почалося на світанку. Орден з компанією ринулися в бій. Щоб без проблем пересуватися по астероїду, ті використовували спеціальні маски. Протистояти силам Ликола було складно. Місце їхнього зосередження було суцільною камʼяною рівниною. Ніде ні сховатись, ні використати навколишнє середовище в боротьбі. Кожен метр давався завдяки величезним зусиллям. Попереду була огорожа, яка нагадувала воронку вулкану з окремим входом. Саме його оберігав Акірам.
На диво, контрабандисти, очолені Люсьєн і Мартіном, виявилися спритнішими, ніж на перший погляд здалося Мальтусу. Май потроху пробирався до Акірама. Цього разу шансу промахнутися не було. Коли врешті-решт він дістався до нього – між ними почалася запекла боротьба. Нога його добре зажила.
— Добре, що Акірам не прикінчив тебе на Землі!  Було б не так весело, як зараз!— звучав голос всередині противника.
— Ти пожалкуєш, що він не зробив цього! — огризнувся Май.
— До цього не дійде, бо я добре вмію клацати пальцями! Ось так!
Звук від пальців, наче хвиля після ядерного вибуху, пронісся навкруги. Злі душі, демони і інші створіння наче отримали підсилення. Протистояти їм стало складніше. Мартін отримав поранення в плече. Схожа участь була б і в Люсьєн, та Кларк ледь встиг вчасно. Ряди контрабандистів значно поріділи. З Ликолом в тілі Акірама також було складно боротися.
— Знаєш, я люблю гратися в долю та зло жартувати.
Акірам почав ще частіше нападати. При цьому він цілив йому в ліву ногу. Спритності Маю ледь вистачило, щоб в один момент ухилитися. Раптом в небі з`явилися кораблі.
— Кляті Маліноси! — сварився Акірам. — Не вистачило мізків сидіти вдома!
В одну мить Май використав цей момент несподіванки і ввігнав меча в грудну клітку противника. Голос всередині голема зник, але при цьому той не помер. Сили в ньому було достатньо, щоб не дати хлопцю пройти далі.
— Я перехоплю! — почулося ззаду.
Кларк зʼявився поряд і зайняв всю увагу пораненого Акірама. Май відчинив двері і зайшов всередину. Вони гучно захлопнулися.
На диво, в приміщенні панувала тиша, попри шум зовні. Ликола ніде не було. Посеред кімнати стояла Етер в колбі. Її руки були прикуті ланцюгами до підлоги. Всередині ємності був зосереджений чорний з темно-зеленим відливом туман.
— Етер, люба!
Май ринувся до коханої.
— А, а, а! — прозвучало в голові Мая. — Не так швидко, любчику. Я з тобою ще не закінчив! — почув Май вже з-за спини.
Ликол зʼявився нізвідки. Хлопець різко розвернувся і вже нікого за собою не побачив.
— Ох ці ігри. Чому б тобі просто не стати моїм блазнем? Ти б дуже багато чого досягнув зі мною.
Втілення зла стояло біля колби з Етер. Він зачаровано дивився на дівчину та гладив скло.
— Ось вона – гарна дівчинка. Готова на все заради вашого порятунку. Смішно, що завдяки саме порятунку, я стільки наївних душ загарбав!
Ликол розсміявся на всі груди. Від цього по спині Мая побігли мурахи. Попри успіхи в боротьбі з Дублем у вигляді Ликола, справжній він вселяв значно більше жаху. Хлопець спробував напасти на нього. Між ними завʼязався бій. Тепер він вже не зникав і не ховався.
— Це так зворушливо спостерігати за потугами мурах, що бовтаються у тебе під ногами.
— Але іноді укус мурахи може стати смертельним!
Хлопець відскочив подалі, взяв руків’я у вигляді лука та поцілив у чудовисько. Його стріла пройшла навиліт в тому місці, де мало б бути серце. Ликол зробив здивований вигляд та прикрив рукою поранене місце.
— Ох! Як ти міг? Та тут у нас… — Ликол прибрав руку з тіла. — Нічого немає!
Він в черговий раз зареготав, здавалося, на весь білий світ. Стріла не нанесла йому жодної шкоди.
— В мене є свої секретики, — глузував той далі.
Май з усіх сил знову нападав на Ликола і намагався хоч якось поцілити в нього. Та все марно. Він наче знущався та тягував час. Після ще кількох спроб хоч якось з ним впоратися  Май різко змінив меча на лук та стрілою поцілив в колбу Етер.
Та тріснула і їдкий дим звільнився з неї. Вмить дрібні друзки розлетілися навкруги. Дівчина закинула назад голову та жадібно вдихнула повітря. Далі вона вирівнялася та розплющила очі - вони були вимазані в чорні сльози. Видно, що дівчина виснажена.
— От нестерпний! — бурчав Ликол. — Міг би трохи і почекати. Але, судячи з виду Етер, все готово!
Він знову підняв руку вгору і клацнув пальцями. Від цих дій зникли ланцюги і дівчина стала вільною. Етер звільнилася від залишків колби та пішла до Ликола. Хлопець помітив, що на поясі в неї висіло руківʼя. Вона стала за ним. Від цього Мая охопив шок: невже цей виродок зміг завербувати і її? Для нього це було ударом. Це була третя людина, яка схилила голову перед злом. Ликол, побачивши вираз обличчя Мая, розсміявся на всю кімнату.
— Я відберу в тебе все! Знищу, як нікчемну комашку! — горлав очільник зла. — В тебе не вистачить ні сил, ні натхнення мене виснажити. Ти, мабуть, цікавився, що бачила Етер в своїх снах? Я покажу.
Не встиг хлопець нічого відповісти, як спочатку в його свідомості програлися сни дівчини перед зникненням. Від такого в нього підкосилися ноги.
— А це тобі на десерт! — додав Ликол. — Хоча стривай! Я і не знав, що в тебе таке є. А! Хоча, це я був причиною! — додав він та клацнув пальцями.
Май опинився в своєму тілі сотні років тому на одній з планет, сидячи під деревом. Перед ним стояв Мальтус з опущеною головою та Флер.
— Ти ще можеш відмовитися, — сказала вона.
Голос дівчини звучав з самої глибини грудей. Злегка картава, але чиста мова лилася, наче бальзам на душу. Флер хотілося слухати вічно. Такій людині ти вірив беззастережно. Здавалося, що вона твій ліпший товариш і друг.
— Процес злиття душ не завершений до кінця. І самому все виправити буде значно складніше, але від проведеного ритуалу буде неймовірно боляче.
Всередині Мая наче боролися дві людини. Одна з них хотіла прикінчити їх обох з Мальтусом та повернутися до Малум, а інша - ледь втримувалася, щоб цього не зробити. Він відчував, що з кожною хвилиною пручатися було складніше.
— Зробіть це швидше! Зв’язок з Малум стає сильнішим. Я сам не впораюся. Ще мить - і ви лежатимете мертві, стікаючи кров’ю! — горлав Май. — Благаю Вас!
Далі він ліг рівно на землю. Мальтус без сумнівів дістав своє руків’я і відклав вбік. Він всім своїм тілом сів на хлопця. Схрестив руки та міцно його тримав. Флер ступила ближче, стала на коліна навпроти голови Мая. Далі вона торкнулася своїм лобом лоба Мая.
— Тримай його міцно! Ми не маємо роз’єднувати наші голови! Щоб ти не чув та не відчув – тримай чимдуж, бо втратимо його назавжди!
Спочатку хлопець відчув біль у голові. Він ширився, як ракова пухлина. Спочатку маківка, далі лоб, голова, скроні. Після заболіли скули і навіть зуби. Далі це все перейшло на тіло: шию, грудну клітку, руки, живіт. Чим далі біль просувався, тим гучніше Май кричав. В цей момент у Флер від жалю заболіло горло. Її сльози стікали по волоссю Мая, але той цього не відчував. Ритуал тривав. І це було тільки початком. Далі було найскладніше. Вмить Май відчує, як мільйони його клітин організму просто розриваються.
Стоячи перед Ликолом в кімнаті, Май сидів навколішки, згорбившись та  опустивши  голову. Він ось-ось мав втратити зв’язок з реальністю від спогадів. 
— А-а-а, почекай! А то так відкинеш копита тут! Я хочу, щоб ти бачив смерть всіх, з ким прийшов сюди мені протистояти!— вигукнув Ликол та клацнув пальцями.
Май підняв до нього голову та плюнув йому в обличчя. Сил протистояти Ликолу у нього більше не було. Хоча чудовисько і не завершило відтворювати той страшний ритуал, уява Мая все зробила сама. Хлопець був впевнений, що то його доля померти тут. Більш за все його злила неспроможність захистити Етер. Він мав здогадатися, що тут щось не так. Але вже було пізно. Ликол витер з обличчя слину і трохи нагнувся вперед, при цьому промовляючи:
— Запам'ятай раз і назавжди: зло непереможне і всюдисуще!
В цю мить він рикнув, а потім несамовито закричав. З його грудної клітки з`явилася невелика крапка, яка з кожним ударом ставала все більшою. В якусь мить вістря списа зупинилося перед обличчям Мая. Воно було світло-сірого кольору. Виявилося, що це Етер зібрала всю силу в кулак та ввігнала зброю Ликолу в спину.
— Зло не може бути абсолютом! — встигла сказати Етер перед тим, як той упав додолу.
— Горіти Вам всім в пеклі! — вигукнув Ликол та розірвався.
Ударна хвиля відкинула Мая з Етер в різні боки. Вона відчинила двері навстіж та пронеслася по всьому Астероїду, порозкидавши присутніх. Більшість злих сутностей зникли, а з деяких наче спала пелена. На місці Ликола лежав світлий, милий чоловік. Він швидко прийшов до тями, потягнувся, наче з глибокого сну, та посміхнувся. Озирнувшись навколо, він зачинив двері помахом руки, і вони одразу зникли. Іншою рукою він прибрав залишки зла, битого скла та створив поряд з однією підставкою під колбу, ще одну.
Далі чоловік підійшов до Етер. Та лежала обличчям додолу. Він розвернув її до себе. Від цього торкання вона трохи прийшла до тями й, побачивши чоловіка, мовила:
— Тензін?
— Ні, дитя. Це твоя свідомість хоче мене таким бачити.
На цій фразі він закрив повіки дівчині своєю рукою. Після провів нею над її тілом, звільнивши душу. Тепер перед ним, витала душа Етер – її світле, ледь прозоре, відображення.
— Вітаю! Оберт завершений! — радісно констатував чоловік.
— Вітаю, Пане! Моє служіння також.
— Ти права. Теперь моя черга творити. Буде дуже багато роботи. В знак подяки я виконаю будь-яке твоє бажання…
Рита прокинулася в себе в ліжку. Була п’ята ранку. Сонце активно пробивалося у вікна кімнати. Дівчина добряче потягнулася та сіла. Сповнена сил та енергії, вона увірвалась в новий день. Ніколь з Костею повернулися з подорожі, замріяні планами на майбутнє. Рита знайшла гарну та цікаву роботу. Хоча влитися у новий колектив було складно, та її цікавості вистачало, щоб з усім впоратися.
Пройшло ще кілька тижнів, і Рита їхала в аеропорт зустрічати маму в гості. Хвилювання засіло в її грудях: вона так давно не бачилася з нею і добряче не спілкувалася! Дівчина стояла на виході з аеропорту і разом з юрбою людей чекала на прибуття літака. 
— Привіт, маленька! — почулося здалеку від матері.
— Ну, ма, я не маленька!
— Знаю, крихітко.
Мама підбігла та міцно обняла Риту. Тепло та радість від зустрічі побігли по їх тілах. Вони повернулися та пішли до стоянки таксі. Раптом Рита відчула на плечі чиюсь руку.
— У Вас не буде подзвонити? — почувся чоловічий голос позаду.
Рита одразу його впізнала. Повернувшись, вона була шокована. 
— Макс? Ти що тут робиш?
— Приїхав вивчати нові ніші для свого бізнесу, бо з шахтами якось не задалося, а сидіти без діла я не можу. Та бачу, у долі інші плани на мене.
— Познайомиш? — спитала мама.
— Звісно, мам, це Макс – мій… — не встигла договорити дівчина.
— Сподіваюся, що Ваш зять, — посміхнувся Макс. — Хоча Рита може з цим поки не згодна, але я умію бути наполегливим.
Того дня Макс залишився в компанії двох прекрасних жінок. Йому було цікаво спостерігати за милим спілкуванням мами і доньки. Щоб завоювати серце коханої, йому знадобиться рік. Але щоб підтримати кохання та насолодитися життям з нею, не вистачить і всього життя.
Виявляється, що якась частина Етер і Рити в одному обличчі завжди була рушієм, що завершить оберт і перетворить втілення зла на втілення добра. Щоб бути героєм, не обов’язково мати супервміння. Іноді достатньо бути вірним собі та здоровому глузду.
Щодо подій на астероїді – більша частина душ Мая та Етер залишилися там. З них вже добрий Ликол почав будувати нову сонячну систему – розширяти горизонти. Окрім цього, для Всесвіту почалася епоха просвітлення та добра. Саме час сильним людям будувати прекрасний світ.
Як ви здогадалися, останнім бажанням Етер було “Жити своє краще життя на Землі з коханим”. Ця історія закінчилася добре. Так і має бути завжди. Варто лише рухатися в позитивному ключі, щоб не трапилося, бо піти у зворотному напрямку ви завжди встигнете.