Нехай схлиснуться хвилі

Рита просиділа в кафе пів години і за нею заїхав Тензін. По дорозі до храму Рита пригадала розмову з Нікою в саду каменів. Вона була шокована і вмить вигукнула:
— Та невже?
Тензін різко надавив на гальма.
— О Господи! Пробачте. Не хотіла Вас налякати.
— Рито, що сталося? — повернувшись до неї спитав монах.
— Здається, що моя подруга виходить заміж за друга дитинства. Щось я сьогодні розгублена. Це візит гостей до Вас мене збив з пантелику. — “ І навіщо купувати нерухомість? Я ж тоді пожартувала” – додала про себе вже Рита.
Коли дівчина з монахом під’їхали до храму, то тієї цікавої машини вже не було. “Можливо, вони не сюди їхали, а просто в гори?” – думала Рита. Вона відстебнула пасок безпеки та помітила, що у воротях з’явилася постать.
— Якого біса тут відбувається? — вмить в машині спалахнула Рита. — Що цей чорт тут робить? Га? Пане, Ви не хочете мені нічого пояснити? — майже переходила на крик дівчина.
— Рито, ми не можемо відмовляти людям в бажанні духовно розвиватися. Можливо, він змінився, або хоче цього. Ми маємо йому допомогти.
— Ви що таке говорите? Забули вже, як він спілкувався з тою баристою? Ви точно бачили, що там відбувалося. І після цього ви так спокійно пустили його сюди? Він же з ніг на голову переверне цей храм! Зовсім немає клепки, — не зупинялася дівчина.
— Мене Костянтин попереджав, що ти можеш так відреагувати, але я не думав, що настільки. Окрім того, що я сказав тобі хвилину тому, цей молодик володіє тими шахтами, через які відбувається той зсув.
В цей момент Рита ледь не зірвалася ще більшим шквалом емоцій. Це помітив Тензін та зупинив її:
— Чекай, не гарячкуй. Вислухай до кінця. Він згодився познайомитися з нашим храмом ближче. І якщо нам вдасться його переконати, він розгляне припинення видобутку корисних копалин. Чим би ця затія не закінчилася, дай слово, що не вб’єш його. Я розумію, що пан мені допоможе з покупкою нової будівлі і переїздом, але я так багато душі вклав в це місце – я не хочу його просто так залишати. Прошу тебе.
— Я все ж спитаю, — Рита почала потроху заспокоюватися. — Ви точно бачили, що він буквально за двадцять п’ять юанів сварився з тою дівчиною? Тензіне, Ви маєте надію, що чоловік, який має мільйони прибутку за рік, просто так відмовиться від тих клятих копалень? Я правильно зрозуміла?
Тензін тяжко зітхнув. З одного боку, розумів, що його ідея дозволити потрапити сюди цьому парубку – божевільна, з іншого  – він спілкувався з усіма можливими представниками та органами щодо питання з цими шахтами. Там сто відсотків була відмова в допомозі і зі сторони держави, і зі сторони підприємства. А тут власник сам його знайшов та запропонував цю ідею. Як мінімум, варто було спробувати, адже максимум, що вони можуть загубити на ці дні – це спокій.
— Я усвідомлюю всі ризики та наслідки, — ствердно мовив Тензін.
— Ви або геній, або божевільний. Я його не вб’ю. Навіть спробую не провокувати і не спілкуватися, але ручатися за нього я не можу.
Рита вийшла з автівки та направилася до воріт. Біля входу до них стояв до болі знайомий хлопець. Вище на пів голови, ніс з горбинкою. Волосся цього разу було зачесане по-людськи. Хоча за зовнішніми даними Максим був симпатичним і навіть гарненький, але Рита знала його суть зсередини.
— Доброго дня, пані, я – Ваш новий компаньон, — посміхаючись, простягнув їй руку хлопець.
— Не доведи, Боже! Як вам вишневий сік? Смачний? — злилася Рита.
Не дослухавши відповідь, дівчина пройшла мимо, повністю проігнорувавши запрошення потиснути руки. Тензін здалеку дивився на хлопця і дивувався. Він точно помітив, що з ним щось не так. Навіть не те, що не так, а він був іншим. Треба було вивчити це питання. Монах пішов назустріч хлопцю.
— Вітаю! Щиро радий з Вами познайомитися! Ви, мабуть, пан Тензін? Я спілкувався щодо Вас з послушниками. Вони багато прекрасного мені про Вас розповіли,— сказав Максим і вклонився в знак визнання.
— Вітаю, Максиме. Радий бачити Вас тут. Насолоджуйтесь часом, проведеним у нас.
— А у Вас багато тут хамуватих таких? Що з тою дівчиною не так? — спитав Макс.
В цей момент у Тензіна ширше відкрилися очі. Якби він пив воду, то точно б подавився нею. Він зробив невимушене обличчя і мовив:
— Ми не можемо відмовляти людям в бажанні духовно розвиватися. Можливо, вона зміниться. А ми маємо їй допомогти.
Нічого кращого монах придумати не зміг.
— Ааа. Розумію, — задумавшись сказав Макс. — Я маю досвід спілкування з дівчатами з перчинкою. Думаю, мені вдасться до неї достукатися. Тим паче, вона мені здалася знайомою.
— Сумнівів у мене немає.
Залишок дня Рита ховалася від нового гостя. Він або дурний, або хворий, так себе вести. Їй хотілося прибити його голими руками, та крім обіцянки Тензіну не чіпати цього молодика, Рита добре пам’ятала настанови Кості. Тепер в неї в голові закріпилася думка, що Макс притрушений. І від нього можна очікувати всього. А ще вона не вірила, що той тут з благородних намірів. На мить в неї промайнула думка спробувати потоваришувати з ним, втертися в довіру і з’ясувати його істинні наміри. “Фу, Фу, фу! Що за маячня?” – подумала про себе дівчина.
Наступного дня Риті ховатися від хлопця було важче. Таке відчуття, що він її прямо розшукував. Врешті-решт, вона сховалася за своїм улюбленим деревом в саду каменів. На якусь мить дівчина задумалася про своє життя до храму: багато суєти, нестримних і непотрібних хвилювань. За час, проведений тут, вона трохи по-іншому почала сприймати життя. Навіть ситуація з батьками не була вже для неї проблемою. Вона мала, що їм сказати по поверненню.  І точно знала, як вирішити з ними питання. Скільки часу вона там просиділа, Рита не мала уявлення. Раптом з-за дерева почулося:
— То ось ти де?
Рита просто мріяла, щоб це був Тензін, але він точно знав, що вона ховається саме тут. Спитати такого він не міг.
— Виходь. Я бачу твою тінь. Нам так і не вдалося з тобою познайомитися, — знову почувся чоловічий голос.
В цьому Рита прорахувалася. Сонце почало розвертатися і разом зі стовбуром дерева виднівся на землі її силует. Дівчина подивилася вгору, сподіваючись там знайти підтримку і набравши повітря в легені, вийшла з-за дерева.
— Слухай, Максиме! Зроби мені послугу, не треба мене переслідувати. Займайся своїми справами. В мене немає бажання з тобою товаришувати.
— З останніми пунктами я сам якось розберусь. Якщо все ж ти знаєш моє ім’я, то може скажеш, як я можу до тебе звертатися?
— Можна Моя пані, — випалила Рита та швидко пішла до будівлі.
Максиму вона здалася знайомою, але до прибуття сюди він її раніше ніде не бачив. Було таке відчуття, що схожі колкощі він вже чув десь, але пригадати було складно.
Хлопець ще зробив кілька добровільних спроб заговорити з Моєю панною, та вони з тріском провалилися. Схоже, що так просто вона не схаменеться. Ну що ж, час діяти радикально. Треба взяти трохи часу на спостереження та продумування плану. І попередньо було б непогано порадитися.
Ввечері, коли всі послушники розійшлися після дебатів, на вулиці залишився Макс та Тензін. Останній вже прямував до себе.
— Вибачте, пане Тензіне, Чи не могли б ви приділити мені трохи часу?
— Так, звісно. Прогуляємося. Про що Ви хотіли зі мною поговорити?
— Прошу, звертайтеся до мене на “ти”. Немає потреби в цьому ”Ви”. Я хотів з Вами поговорити про вашу гостю.
— Я так розумію мова йде про Риту.
— Саме так. Хоча мені вона дозволила звертатися до себе, як Моя пані.
Це насмішило Тензіна. На вигляд вона була досить врівноваженою та розумною, але вела себе з Максом як дитина.
— Я зіткнувся зі стіною в плані спілкування з нею, — продовжив молодик. — Кілька разів пробував заговорити з нею, але марно. Хоча територія і не велика, та їй завжди вдається прослизнути повз мене непоміченою. І ще мені здається, що вона на мене дуже зла, але я не розумію чому.
— Дивно, що ти не розумієш, — посміхнувся монах. — Як би ти ставився до людини, яка ні за що вилила тобі каву на голову?
— Ясно, що не добре, але до чого тут я?
Тензін уважно почав роздивлятися Макса. З останньої їх зустрічі в лікарні він явно змінився. У хлопцеві більше не відчувалося зла і негативу. Навпаки, той наче сяяв зсередини. Та при цьому він і справді вірив в те, що Риту раніше ніколи не бачив.
— Деякий час тому ви з Ритою посварилися в кав’ярні однієї лікарні. Ти насварив дівчину-баристу, вимагав в неї повернення грошей за каву і погрожував своїм статусом, а Рита почала її захищати. В процесі перепалки ти вилив на неї каву, а вона плеснула тобі межи очі вишневим соком. Ти справді цього не пам’ятаєш?
— Ваші слова багато чого пояснюють. То ось з якого приводу було те дивне питання при першій зустрічі? — риторично запитав Максим. — Якщо відверто, то зараз дещо змінилося в мені. І я не пам’ятаю останні роки життя. При цьому я намагаюся розгребти свої лихі вчинки і почати жити по-новому. Але я не впевнений, що негативна частина мене не поверне все назад.
— Дозволь дещо зробити, — попросив його Тензін. — Ти маєш розслабитися та довіритися мені
Монах взяв його за зап’ястя та притягнув ближче до себе. Він поклав великий палець лівої руки йому трохи вище того місця, де б мали зійтися брови, та заплющив очі. Макс послідував його прикладу та також заплющив очі. На мить хлопцю стало набагато легше і морально, і фізично. Після Тензін його відпустив та мовив:
— Я тобі дещо скажу стосовно твоєї пам’яті та хвилювань про повернення до злої частини тебе. І більше до цього ми не повертаємося. Ти знаєш, хто ти та звідки насправді. Тобі немає потреби це від мене приховувати. Вже зараз ти впливаєш на це тіло та розум. І коли ти підеш – в цього чоловіка вже не буде нічого, як раніше. Твої добрі вчинки напряму впливають на його психіку.
Максим був здивований та трохи напружився. Таких слів він аніяк  не очікував почути. Тензін вже не здавався йому простим монахом, але нічого вдіяти з цим він не міг.
— Ви надто далекосяжний.
— Не хвилюйся. Це буде нашою таємницею. З Ритою допомогти ніяк не можу. Якщо хочеш достукатися до неї, то маєш сам віднайти ключ. Вона потрапила сюди знесиленою. Лікарі не змогли дати їй ради. Тут дівчині легше, але відновитися на повну вона ніяк не може. В мене є припущення, що з нею, але її випадок більше схожий на звичайний збіг. Тому, може в тебе будуть ідеї як їй допомогти. Ще вона полюбляє нам допомагати. Раз на тиждень, поки ми в саду зайняті медитацією, вона прибирає кімнату з лежачим Буддою. Саме завтра такий день.
— Дякую пане Тензіне! В мене є кілька ідей. Впевнений, що зможу їй хоча б трохи допомогти. Ви мені показали гарний шлях. Не смію Вас більше затримувати. На добраніч.
— На добраніч.
Наступного дня Рита прокинулася в себе в кімнаті, закутана в простирадло. Хоча тут і теплий клімат, але вночі вона трохи замерзала. Сьогодні день прибирання. Вона сподівалася, що Макс не буде їй докучати та піде з послушниками в сад. Врешті-решт, це дійство в нього буде вперше, відколи він тут. Дівчина зібралася на сніданок. На її здивування, того надокучливого хлопака ніде не було. Щоб в цьому переконатися вона навіть після їжі спробувала його пошукати. Після невдалих спроб його знайти, вона натрапила на монаха.
— Тензіне, ви не бачили Максима? — запитала Рита, зловивши його на подвір’ї.
— Сьогодні ще не бачив. Може, поїхав куди, — відповів той, приховуючи здивування, що Рита взагалі ним цікавиться.
Минуло ще трохи часу. Дівчина нарешті розслабилася та вже не ховалася. Час підходив до медитацій. Коли всі пішли в сад, вона попрямувала до невеликої комори в сусідній кімнаті біля Будди. Там зберігалося приладдя для прибирання. Поки Рита шукала ганчірку та відро з шваброю, двері зачинилися. Та припустила, що черговий протяг закрив двері. Щоб не шукати напомацки потрібні речі, вона увімкнула світло. Знайшовши все необхідне, дівчина спробувала відчинити двері. З першого разу нічого не вийшло. Можливо вони захлопнулись, але це дивно. Далі Рита спробувала ще раз, але марно. Тут вона доклала максимум зусиль. Двері точно були чимось підперті.
— Можливо, хоч так ти зі мною поговориш, — почулося з-за дверей. — Бачить Господь, що я намагався по-доброму.
— Гей ти, збоченцю! Випусти мене! — прохала Рита.
— Моя пані, збоченцем я би був, якби втілив в життя свій перший план. Спочатку я хотів закритися з тобою разом всередині. Всім своїм тілом притиснути тебе до стіни та випитати все, що мене цікавить. Я б одною рукою тримав би твої обидва зап’ястя, щоб ти мене не прибила, або не видряпала очі. Іншою - обережно закрив би тобі рота, щоб не дуже горлала. Але, навряд чи це дало б мені той, ефект який мені потрібен.
— То я маю бути ще й вдячна тобі? — злилася Рита.
— Ні в якому разі. Я вибачаюся, що маю діяти саме так, але ти не лишила мені вибору. І я розумію чому. Вибач, що вилив тобі на голову каву. Останнім часом я намагаюся виправити свої лихі вчинки, про які, на жаль, не пам’ятаю. Якби пролита тоді кава була найгіршим моїм дійством.
— Чого я маю тобі вірити? Де гарантія, що завтра знову все не забудеш і не почнеш сваритися з усіма?
— Гарантій немає. Та в мене є пропозиція, що буде корисна  і вашим, і нашим, як кажуть. Я можу запустити процес реорганізації та ліквідації шахт. Немає сенсу їх продавати, бо немає гарантії, що інші просто не продовжать видобуток копалин. Справа прибуткова. Та я можу зробити так, щоб вони були непридатні для роботи. Натомість - ти даси мені шанс і будеш спілкуватися зі мною.
— Надто дорога ціна за спілкування для людини, яка за двадцять п’ять юанів сварилася з бідною робітницею кав’ярні, що та заварила ослину мочу. Тобі не здається?
— Дітько. Мені соромно за свої вчинки минулого. А стосовно твого питання, я готовий платити більше. Насправді я ще навів деякі довідки про схожі видобутки копалин. Це місце не єдине, яке потерпає від діяльності шахт. І я вирішив вплинути на те, що можу.
— Вирішив вплинути, і вплинув  - це різні речі.
— Мої умови ти почула. І я можу допомогти тобі поновити трохи енергію. В мене є кілька ідей, які точно стануть тобі в нагоді. Боже, що я роблю? — промовив Макс. — Вибач, Рито, це було грубо і марно.
За дверима почулися кроки, які спочатку віддалялися, а потім  зникли зовсім. Рита вийшла з кімнати, але нікого не побачила. Те, що вчудив Макс, було підступно. Якби він втілив в життя свій перший план, про який сказав на початку, то довго б не прожив. Та при цьому в нього були ідеї, як допомогти Риті. Хоча бажання вірити у неї не було, але вона вже багато практик спробувала, які мали б подіяти, за місцевим повір’ям, але все марно. Дівчина зайнялася прибиранням. Впоралася досить швидко.
Залишок дня пройшов в неї за звичайним графіком. Рита спробувала відпустити ситуацію з Максом. І він на диво перестав їй траплятися на очі. Час плинув звичайним чином. Медитації допомагали очистити розум, заспокоїтися, але була річ, яка непокоїла Риту. Невже Максим може їй допомогти? Вона на мить уявила, що та втома та безсилля, що її окутує, зникли. Дівчина навіть забула як воно – почувати себе добре. Рита нарешті була готова нормально поговорити з Максом та хоча б спробувати щось. З моменту того інциденту пройшло кілька днів, і той так і не траплявся їй на очі. Невже тепер він її уникає?
Якось по обіді Рита побачила, що біля входу в храм стоять Макс і Тензін. Останній кланяється, складає перед ним долоні. Та коли хлопець побачив Риту, то щось сказав монаху і він випрямився та зробив невимушений вигляд. На мить дівчині хотілося підійти та поцікавитися, що відбулося. Вона пішла до цих двох. Не встигла Рита дійти, як Макс розвернувся та пішов до машини.
— Що такого трапилося? — запитала Рита у Тензіна, коли підійшла.
Машина розвернулася та поїхала геть. Це трохи злило Риту. Макс так наполягав на їх спілкуванні, пропонував допомогу, а потім просто зник. Питань було більше, ніж відповідей.
— Ми нікуди переїжджати звідси не будемо. Максим все вирішив. Залишилися особисті питання, які йому треба закрити. Що ти з ним зробила?
— Чому Ви вирішили, що це я?
— Він після нашої медитації, саме тоді, коли ти нам допомагаєш з прибиранням, прийшов і попросив телефон подзвонити. Після зник на деякий час. А зараз приїхав уже з вирішеним питанням. Хоча знаєш, я просто дякую тобі і все.
— То він більше не з’явиться тут? — з сумом запитала Рита.
В цей момент вона задумалася, може він і не такий мудак, яким їй здався при першій зустрічі?
— А ти хотіла би, щоб він повернувся? Діло зроблене. Навіщо він тут?
— Максим вирішив ваш біль. Ще він пропонував і мені допомогу, а потім просто зник ще до того, як я встигла що- небудь відповісти.
— Ти наче сумуєш.
— За втраченою можливістю. Дивлячись на Вас, я зрозуміла, що життя - це шлях до цілі, на якому тобі трапляються можливості. А ти їх або приймаєш, або пропускаєш повз. Приїхати сюди, щоб відновитися, та втратити можливість спробувати щось нове, що може допомогти – дивно все це.
— В тебе буде можливість про це сказати йому. Якщо така справа.
Це означало, що він точно повернеться сюди. Щось всередині Рити відлягло. На мить вона замислилася про те, що наче він був їй знайомий. Дивне відчуття, бо здоровий глузд застерігав її від будь-якого спілкування з ним і не довіряв, а душа хотіла бути поряд. “Так і з глузду з’їхати не довго. Треба вирішувати питання по мірі їх виникнення” – подумала Рита.
Того ж вечора Макс повернувся до храму, але до Рити так і не підійшов. Він здалеку привітався, кивнувши, і тримав дистанцію. Час від часу дівчина ловила його погляди на собі, але не більше. Вже після вечірніх дебатів, коли всі розійшлися, Рита підійшла до нього.
— Дякую за допомогу Тензіну.
— Так мало бути з самого початку, — відповів посміхнувшись хлопець.
— Твоя пропозиція ще в силі? Я все ж хочу спробувати.
— Я думав, ти не спитаєш після того, як я закрив тебе в коморі.
— Ну ти був правий, коли говорив, що по-іншому я б не стала тебе слухати, тому я майже не злюсь. Але при першій же можливості згадаю тобі про це.
— Я не сумніваюсь. Завтра можемо почати, — відповів посміхнувшись Макс. — Буду чекати тебе зрання у воріт. Не запізнюйся.
Наступного ранку Рита стояла в оговореному місці ї чекала Макса. Цікаво було, що він задумав. Судячи з усього, вони  будуть не на території храму. Плюс до всього, десь глибоко в душі Рита все ж мала сумніви щодо доцільності цього заходу. На горизонті показався хлопець – відступати вже сенсу не було. З собою в руках він ніс два дерев’яні мечі. Настрій Рити десь безслідно подівся.
— Доброго ранку! Ну що, ти готова? — підійшовши, спитав хлопець.
— Ранку! А з чого ти взяв, що боротьба на мечах, яка є доволі виснажливою, поверне мені енергію?
— В мене свої методи. Довірся. Для початку нам потрібно знайти галявину. Я думав це буде складно, але Тензін розказав, що тут поруч є підходяще місце. І попереджаючи твоє питання, ми йдемо з храму, щоб можна було нормально шуміти. Подібні тренування ніколи не бувають тихими. Принаймні, перші. Можливо, згодом, коли ти навчишся – ми зможемо тренуватися на території храму.
— Все ти знаєш, — буркнула Рита.
— Трохи є. Стосовно тренування – це базис. Під час нього м’язи виробляють багато різних гормонів. В тому числі і гормон задоволення, що має накопичуючий ефект. Це те, що тримає всі аспекти людського здоров’я в гарному стані.
Ці двоє знайшли галявину досить швидко. Біля неї виднівся вхід в печеру. Площа навкруги була не велика, але для тренування цього цілком вистачало. Макс пройшов вперед, кинув на землю тренувальні мечі. Його костюм, а також костюм Рити складався з двох частин. Це брюки до полу вільного крою і верхня частина. Вона схожа була на халат, що зав’язувався збоку. Забарвлення їх костюмів було чорним.
Максим розв’язав пояс верхньої частини вбрання та скинув його собі на передпліччя, не розгинаючи лікті. Він швидко схаменувся і накинув його назад. Цих кілька секунд вистачило, щоб Рита напряглася. З одного боку, спина хлопця була гарною. Добре пропрацьовані м’язи, і загалом збита комплекція. Але дивитися та те, як він тренується  топлес – це не та перспектива, яку розглядала дівчина.
— Вибач. Я маю звичку тренуватися тільки в штанях, тому автоматично почав знімати верх. Ці костюми не дуже зручні. Мені більше подобається відчувати вітерець, який створює помах меча, своєю шкірою та орієнтуватися по ньому. Не хочу тебе нервувати зайвий раз. Думаю, для цього буде безліч інших можливостей, — сказав він, повернувши голову до плеча, щоб хоч трохи бачити співрозмовницю поки зав'язував верх костюма.
— А ти видющий, хоча одразу так і не скажеш.
Макс похіхікав. Він відвик, що хтось робить йому комплімент і в той же час виливає прохолодної води на голову.
— Ти не хочеш визначитися: чи то ти мене хвалиш, чи то ти знущаєшся наді мною?
— Ні. Зберігаємо баланс. Правда завжди буде десь посередині.
— Ясно. Тоді треба розім’ятися і можемо починати.
Через пару хвилин розминки Рита розігрілася і готова була до тренування. Тіло позитивно їй відгукнулось на вправи. Забуте почуття наповненості заполонило її тіло. Звісно, до її звичного стану було досить далеко, але за час перебування в храмі їй стало легше. Максим передав їй меч. Дівчина машинально його взяла та стала в стійку. Хлопець цьому здивувався й спитав:
— Ти займалася фехтуванням раніше?
— Ні. Мені так зручно.
Максим дивився Риті у вічі і поступово почав робити кроки наче нападає на неї. При цьому меч просто тримав вгорі вертикально. Дівчина, в свою чергу, вправно крокувала і назад, і вбік, і деінде, навіть робила кроки вперед, імітуючи напад. Їй добре вдавалося тримати рівновагу.
За кілька хвилин Макс вже зробив пару замахів мечем в напрямку дівчини. Його тіло трохи пручалося цьому, бо використовувати свої можливості на повну в цій людині він не міг. Рита вправно відбила удари.
— Не схоже, що ти вперше тримаєш меч. Я взагалі планував сьогодні тренувати стійку.
— Буває.
Пройшло ще кілька хвилин. Дівчина не поступалася по спритності хлопцю. Звісно, що Максим не використовував свої можливості на повну, але йому було дуже цікаво дізнатися межі Рити. Під кінець тренування він зробив кілька спритних випадів сильніше. І вона всі їх збила, бо наче знала, що хлопець буде бити саме туди. На мить йому здалося, що він вже з нею тренувався. Після останнього удару – поклав меча на траву, обережно підійшов до Рити та ніжно взяв її за підборіддя, нахилився ближче, зазираючи глибоко в очі.
Рита спочатку напружилася, але відстань була не достатньою, щоб щось їй заподіяти, при цьому вона відчувала його свіже дихання на обличчі. Було відчуття, що він намагається розгледіти в ній когось знайомого. Тримаючи меча в правій руці, вона обережно провела ним понизу, в себе перед ногами, і замахнулася ним, підкрутивши зап’ястя. Хлопець зреагував швидко, помітивши боковим зором край меча, який летів праворуч,  розділяючи відстань між ними.
Макс ледь встиг прибрати руку, щоб не отримати по ній дерев’яною зброєю.
— Досить витріщатися! Підійдеш ближче – не встигнеш увернутися. Навіть якщо в мене зброї не буде під рукою!
— Ти точно раніше не займалася будь-якими видами фехтування? Останні кілька рухів я навмисне зробив жорсткішими, але ти їх вправно відбила.
— Мені не має сенсу приховувати свої вміння від тебе. Щоб що? Тим паче, ти мені допомагаєш. Проте, твої дії мене насторожують. Не підходь так близько.
Тренування в цих двох увійшли в звичку. Щоб не дуже виснажувати організм, розбавляли їх медитаціями.  Проводити час в храмі Риті стало набагато веселіше. Та і дівчина поступово почала приводити тіло в порядок, ще в неї більше з’являлося сил на всі їх заходи з Максом. Під час чергового тренування, їх на галявині застала сильна злива і вони вирішили перечекати в печері. Там було волого та прохолодно, тому хлопець дав їй свою верхню частину костюма, лишившись в майці.  Він ще з другого заняття почав її надягати, щоб тренуватися було зручніше.
Рита з радістю прийняла накидку, бо встигла змерзнути.
— Дякую, — сказала дівчина посміхнувшись.
— А зараз по тобі і не скажеш, що ти мала злюка, — підколов дівчину Макс.
— А мала злюка завжди тут і може зробити так, — сказала Рита та злегка вдарила хлопця у бік.
Макс такого не очікував, але добряче посміявся з неї.
— Коли я тебе вперше побачив в машині з Тензіном, спершу ти мені здалася милою. А потім, коли ми перекинулися парою фраз, я навіть подумав, що ти намахана. Вибач за цю характеристику. Та зараз я бачу в тобі знову ту милу дівчину. Навіщо ти так все ускладнюєш і відлякуєш від себе людей?
— Те що одних людей відлякує – інших притягує. Я дуже лінива і не люблю людей. Мені не хочеться витрачати час на тих, хто має корисні мотиви, або спілкується для галочки. І зникає як тільки в тебе з’являються проблеми. Я люблю збирати навколо справжніх людей, таких, з якими можна пройти вогонь, воду, мідні труби, чортові зуби.
— Останнім часом ти стала до мене добрішою. То я можу вважати, що став такою людиною для тебе?
— Ні, але ти на вірному шляху. Як так сталося, що ти забув своє життя? Рідні, мабуть, дуже хвилюються через це.
— Насправді рідні не хвилюються. Як виявилося, колишній я з усіма розсварився. Може це і на краще. На початку було важко адаптуватися і поринути в наче чуже життя. Та я впорався. І встиг навіть дещо змінити в кращу сторону. Багато чого на цій планеті не можна пояснити, як і те, чому я все забув. Не схоже, що дощ планує вщухати. Довго сидіти в печері - не кращий варіант. Давай потроху повертатися.
Він першим вийшов з печери та попрямував в бік храма. Дощ намочив його майку і та прилипла до його тіла. Рита могла роздивитися тіло хлопця зблизька. Тепер їй остаточно стало ясно, чому Костя тоді в кав’ярні так нервував.
Дощ був прохолодний, що навіть накидка отримана від Макса, Риті не допомагала повноцінно зігрітися. Вона пленталася слідом за хлопцем. На якусь мить вона задумалась та не помітила маленьку яму. Макс тільки почув, як Рита викрикнула і щось гупнулось на землю. Коли він повернувся, то побачив дівчину, що сидячи в траві, розтирала підвернуту ногу.
— Лихо. Давай я допоможу, — сказав хлопець та спробував її взяти на руки.
Дівчина рішуче його зупинила, схопивши за передпліччя та відвівши його вбік.
— Не треба. Я сама. Просто дай мені руку, будь ласка.
Максим допоміг їй підвестися. Рита спробувала стати на ногу, але біль пронизав її. Впертість дівчини не мала меж. Вона спробувала скакати на одній нозі. Навіть з допомогою хлопця пересуватися було важко, а ще й повільно.
— Так ми довго будемо стрибати. Залазь.
Після цих слів він присів перед нею і постукав себе по спині.  Дівчина вагалася.
— Давай, давай, залазь. На вулиці прохолодно. Не хочу, щоб ти замерзла.
Врешті-решт вона здалася і міцно вхопилася за Макса. Той з легкістю підхопив її під ноги та продовжив рух. Рита відчула спочатку прохолоду його тіла та вже за хвилину теплота розповсюдилася по місцях, де ці двоє торкалися одне одного. Повернувшись до храму, Макс заніс Риту прямо в її кімнату. Він обережно поставив її біля ліжка. Це був тонкий матрац, постелений на підлозі.
— Постій тут. Де рушник та сухий одяг?
— Ось там і там,— вказала Рита на різні кутки шафи.
Хлопець пішов дістати все необхідне. Зробив він це досить швидко і мовив, простягуючи речі:
— Я попрошу для тебе теплу ковдру, чай та ліки для ноги. Ти висихай, переодягайся поки. Не вздумай нікуди пробувати стрибати! А то я тебе знаю! — пригрозив їй хлопець вказівним пальцем і направився до виходу.
Пройшло кілька хвилин, як Риті один з послушників приніс ковдру і чай. Дівчина  добряче вкуталася, а монах тим часом вийшов. Майже одразу за ним зайшов Макс. Він встиг переодягатися в суху форму. Окрім еластичного бинта і мазі, він приніс з собою і вечерю.
— Я піду грітися до себе. Щоб не напружувати монахів, я приніс тобі поїсти. Я погано переношу холод, тому буду відігріватись у себе і тобі не раджу нікуди ходити. Хоча б до ранку. Треба, щоб нога відпочила. Давай її сюди.
Максим обережно взяв її стопу. Нога не розпухла, але видно, що Рита намагалася приховати наскільки боляче їй було насправді. Він обережно почав наносити мазь на ногу і слідом щільно намотав еластичний бинт, зафіксувавши стопу. В кінці він обережно поклав ногу назад під ковдру.
— Ну все. Можеш бути вільна, — посміхнувся Макс.
— Дуже тобі дякую, — посміхнулася Рита у відповідь та взяла його за руку.
Вона була просто крижана. Здавалося ще мить - і він почне труситися від холоду, але добре це приховував. Макс поклав свою руку на руку Рити та обережно поплескав..
— Будь ласка, — сказав він, забрав свою руку та підвівся. — На добраніч.
— На добраніч.
Рита в кімнаті залишилася одна. Вона трохи почала відігріватися та швидко заснула. Наступного ранку дівчина прокинулася досить пізно. Сніданок вже давно закінчився, але вечеря, яку приніс Макс, ще стояла поруч. Підкріпившись, дівчина спробувала стати на ногу. Легка біль лишалася, через що дівчина трохи прихрамувала, але при цьому могла пересуватися.
Рита вийшла на подвір’я. Це був звичайний день. Всі монахи та послушники були при своїх справах. Макса ніде не було. Рита подумала, що той хотів побільше відпочити. Та все ж тривога не давала їй спокою. Вона розуміла, що вчора хлопець сильно замерз та перевтомився. Їй хотілося його провідати. Як не крути, за ці дні вона подружилася з Максом. Ще їй постійно здавалося, що вона його добре знає. Особливо того разу, під час першого тренування на мечах. Вона не могла пояснити як, але дівчина з вірогідністю вісімдесяти відсотків вгадувала його рухи.
Окрім цього всього, було ще одне дивне відчуття. Коли вона була поруч з Максом, їй здавалося, що вона зраджує самій собі. Наче вона вже зробила вибір партнера і зараз припускається помилки, спілкуючись з хлопцем. Вся її рефлексія звелася до висновку – в неї просто багато вільного часу для всіляких думок, які безконтрольно лізуть їй в голову. Тому краще відкинути їх, вони, скоріше за все, навіяні тільки тим, що вона жінка. Рита часто помічала за собою, що час від часу на неї впливають недостатня кількість вітамінів та випитої води, цикл місячних, вживання шкідливої їжі. Цього вже було достатньо, щоб це могло помутнити її розум. Загалом, ніхто ніколи не знав, що робиться насправді в її голові. Такі речі Рита ретельно приховувала і в більшості випадків не робила поспішних висновків, а все аналізувала та зважувала перед тим, як піддатися емоціям.
Наразі найкращим варіантом для неї було знайти Тензіна. Він єдиний міг хоч щось знати про Макса. На своє здивування монаха також ніхто не бачив зрання. З’явився він тільки перед обідом. Натрапила на нього дівчина в саду каменів.
— Де ви пропадали? Ніяк не могла вас знайти. Добрий день! — почала навиворіт Рита.
— Вітаю! Був у Макса. Ти як себе почуваєш?
— Та все добре. Нога трохи болить, але потерпіти можна. Як там він? Я хотіла його побачити, але не стала навідуватися в кімнату. Він точно хоче відпочити після вчорашнього.
— Відпочинок йому точно буде потрібний. Він захворів. Температуру вдалося збити до тридцяти семи з половиною плюс кашель.
— Лихо,— засмутилася дівчина.
— Він поки відпочиває, та поїсти йому треба буде. Тому можеш після обіду піти до нього з їжею. Ще непогано було б пити багато теплої води. Кожну годину по чашці буде достатньо.
— Я зрозуміла. Без проблем.
Рита одразу пішла на обід. Вона швидко поїла і почала збирати все необхідне для Макса. Дівчина поклала йому рису з овочами та квасолею. Ще взяла теплої води. Зібравши це, вона попрямувала в кімнату хлопця. Зупинившись перед дверима, вона прислухалася. В кімнаті було тихо. Рита постукала, щоб дати знак, що зараз буде заходити. Та за дверима так само було тихо. Дівчина відчинила двері та зазирнула всередину. Кімната в хлопця була точно така сама, як і в неї. Вся з дерева, ліжко на підлозі біля вікна, скромна шафа. Рита придивилася – Макс міцно спав. Їй не хотілося його будити, тому вирішила тихенько зайти.
Рита пройшла всередину кімнати. Їжу вона поставила біля ліжка, а сама сіла на долівку біля вікна. Всі вікна в храмі розташовувалися досить низько, тому, коли вона сиділа, переносиця і очі були над вікном. Тому вона бачила, що відбувалося на вулиці. Вікна з кімнати Максима виходили на лісисту зону. На якусь мить дівчина забула, де вона, та за чим прийшла, і просто спостерігала, як вітерець розкачує гілки дерев та тривожить травичку. Життя в храмі було для неї таким прекрасним та безтурботним. Згадавши про хлопця, вона стала навколішки біля нього, а  після сіла набік так, щоб ікри були з боку, а травмована нога менше боліла. Рита поклала руку Максу на лоба. Оцінити температуру таким методом їй не вдалося і вона машинально потягнулася вперед та своїми вустами прилинула до лоба.
— Що ти робиш? — почулося від нього.
Рита тільки зараз схаменулася і відскочила назад до вікна. Фактично вона цілувала хлопця та була досить близько. Максим в свою чергу відчував тепло дівчини та її приємний запах парфуму під час того, як та міряла йому температуру. Квітковий аромат з нотами кави чарував його. Хоча та вже сиділа біля вікна, запах залишився в його пам’яті. Максим закашлявся та продовжив:
— Це зайве. Вчора ввечері твого “дякую” було більш, ніж достатньо.
— Я просто міряла тобі температуру. Нічого більше, — роздратувалася Рита. — І взагалі, Тензін наказав тобі пити багато води і обов’язково пообідати.
— Я розумію, але не хочу. Шматок в горло не лізе. Лиши. Я пізніше поїм та поп’ю.
— Розігналася. Ти поїси. Мені байдуже, лізе чи не лізе – я запхну! Негоже в такому місці хворіти. Ти допоміг мені – я допоможу тобі. — Рита підсіла ближче, взяла рис та почала його перемішувати.
— Але я можу впоратися і сам.
— Молодець. Та “пізніше” мені не підходить. Я не піду,  поки ти не поїси.
— Чому ти вирішила, що це мене налякає? — посміхнувся Максим та закашлявся, — Тепер мені взагалі не хочеться їсти. Просидиш зі мною весь час?
— Досить. Я тут піклуюся про тебе, а ти все жартуєш,— злилась дівчина.
— Та добре, добре. Але мені треба одягнутися. Не гарно їсти голяка. Подай, будь ласка, одяг. Він в шафі внизу ліворуч.
Рита взяла костюм та поклала поруч з хлопцем. Сама відвернулася та стала чекати. Максим швидко одягнувся, накрив ноги ковдрою та сів у ліжку, взявши тарілку з рисом і овочами.
— Як ти себе почуваєш? — спитала, не повертаючись, дівчина.
— Болить голова. Ломота в тілі, але загалом краще, ніж вночі. Присядь поруч. Може ти поїси зі мною?
— Ні, я пообідала вже, — відповіла Рита та сіла біля вікна. — В тебе тут гарний вид.
— Тут всюди красиво. Та рано чи пізно - треба буде повертатися, — з сумом у голосі казав Макс.
В цей момент він говорив не про повернення до свого звичного життя, де він володів статками та копальнями. Хлопець думав про повернення додому з цього тіла. Макс і уявити не міг, що жити на Землі може бути так прекрасно. Почуття через людське тіло мало того, що відчувалися наче свої власні, так ще і були яскравішими. Він пропустив той момент, коли саме закохався в Риту. Дівчина весь час йому когось нагадувала і була близькою. Одну кохану людину він вже втратив. Також він розумів, що доведеться втратити і її. Але цього разу він має бути відвертим і з нею, і з собою.
— Ти так засумував, наче це останній день на Землі.
— Сьогодні ні, але рано чи пізно - він настане.
— Ну ось, коли настане, тоді і будеш сумувати. Врешті-решт, не варто зараз про це думати. Ти в будь-який момент можешь сюди повернутися.
Максим посміхнувся і замовк. Якби все було так, як говорить Рита, може він був би найщасливішою людиною в світі. Залишок дня вони провели разом. Дівчина носила теплу воду кожну годину, як і рекомендував Тензін. На вечір хлопцю стало трохи легше і вони вийшли прогулятися.
Вже через кілька днів Максим виздоровів повністю. У Рити з ногою також минулося. Разом вони домовилися, що ще треба трохи часу - і вони відновлять тренування.
Рита сиділа в саду каменів, коли її знайшов Макс.
— Я і не мав сумнівів, що ти тут.
Хлопець підійшов до дівчини, тримаючи одну руку за спиною.
— Не треба мати багато мізків, щоб мене тут знайти, — мовила Рита, з насмішкою дивлячись на хлопця спідлоба. — Ми ж домовилися, що тренуватися підемо трохи згодом.
— Чому ти вирішила, що там мечі?
— Перше, що спало на думку. Не будеш же ти мені живі квіти дарувати.
— Насправді такі думки були.
Дівчина дивилася на Макса з піднятими бровами та витріщивши очі. Їй дуже давно не дарували квіти. Та і сама вона не дуже любила живі.
— Годі так на мене дивитися! Відчуваю себе неповноцінним. Ось. Це тобі,— сказав хлопець і простягнув Риті букет квітів, виконаних технікою оригамі. — Я мало не пішов уже зривати живі квіти, але швидко схаменувся. Принести букет сюди - було б неповагою до буддистів цього храму. Тому я звернувся за допомогою до Тензіна. І ось що з цього вийшло.
Він тримав букет різнокольорових квітів з паперу. Деякі з них були ідеальні, а деякі - трохи пом’яті. Помітно, що не одразу все вийшло у Максима. Рита прийняла букет та почала роздивлятися його ближче. Вона посміхнулася і мовила:
— Дякую. Вони милі. Не очікувала від тебе такого.
Максим сів поруч так, щоб їх плечі торкалися одне одного. Йому хотілося обійняти дівчину. Покласти долоню їй на щоку, повернути обличчям до себе, глибоко зазирнути їй у вічі та пристрасно поцілувати. Вона точно б пручалася на початку, та Макс її тримав би, допоки Рита не здалася та не розтанула б в його обіймах. Поки він малював цю картину в своїй голові, очі закохано розглядали обличчя дівчини. На мить Макс припинив помічати, що відбувається навкруги. А ще дурнувата посмішка, розтягнулася на його обличчі… До тями він прийшов, коли Рита сиділа вже напів повернута та намагалася витягти його до свідомості.
— Максиме, Максиме, про що ти там думаєш? — розбуркала врешті-решт його вона. — Якби я тебе не знала, то подумала б, що ти закохався. Прибери цей вираз обличчя. Ти мене лякаєш.
Максим похіхікав, ніжно ткнув Риті вказівним пальцем в щоку, щоб та відвернулася від нього, і сперся головою на стовбур дерева. Заплющив очі. Треба було схаменутися.
— Так що ти на це скажеш? — чекала відповіді дівчина.
— Прошу? — спитав хлопець та повернувся до неї.
— Поки ти десь літав, я просила тебе показати мені, як ти ці квіти робив. В дитинстві я любила оригамі, але таких гарних витворів я не виготовляла.
— Так, звісно, покажу, — відповів Макс і, заплющивши очі, знову сперся головою на стовбур.
Подув легкий вітерець зі сторони хлопця. Дівчина відчула його приємний мускусний запах. Поруч з ним вона вперше почувала себе захищеною. Був хтось, хто міг з легкістю вирішити її питання, не очікуючи нічого у відповідь і не питаючи, що і як треба робити. До цього Риті траплялися хлопці, які і про себе не могли попіклуватися, не те, щоб про неї. Вона тяжко зітхнула.
— Ти чого? — спитав Макс, не розплющуючи очі.
— Та нічого, просто.
Насправді ж, дівчина сумувала, що скоро їм треба буде роз`їжджатися по домівках. А даний момент не може тривати вічність. Десь в середині себе їй хотілося бути з ним. Та зараз вона не могла собі цього дозволити.
Як і було домовлено, після кількох днів тренування були відновлені. Рита та Макс на всю силу змагалися на мечах. Навколо стояв стукіт. Хлопець помітив, що дівчина радіє, коли їй вдається на мить отримати контроль над поєдинком. Щоб трохи повеселити Риту, він навіть дозволив їй в кінці тренування збити його з ніг.
— Ти надто нещадна сьогодні, — з посмішкою на вустах сказав Макс, лежачи на землі.
— Просто маю ігривий настрій, — відповіла та, простягаючи руку.
Максим прийняв пропозицію допомоги дівчини та хутко підвівся. Він тримав її руку, не відпускаючи та дивлячись прямо у вічі. Рита ж не поспішала також щось робити. Дівчину прикував погляд карих очей хлопця. Чітке дежавю пронизало її розум. Вона точно щось схоже вже бачила. Більше того, їй здалося, що це було саме з Максимом. Але вона познайомилася з ним тут вперше, а у стосунках давно не була. Здавалося, що серце вискочить у цих двох з грудей.
— Ти мені подобаєшся, — твердо мовив Максим. — З ніг до голови. Зі своїм іноді нестерпним характером.
Після цих слів хлопець вільною рукою взяв Риту за талію та різко притягнув до себе. Далі він обережно взяв її за голову - й пара злилася в поцілунку. Від несподіванки Рита ледь встигла набрати повітря в легені. Хоча Максим і тримав дівчину міцно, все одно вона відчувала, що будь-якої миті може зупинити поцілунок. Та в цей момент вона не могла зовсім думати. В Рити підкосилися ноги і Максим швидко її втримав. Та трохи привідкрила рота. Цим скористався хлопець, але обережно і ніжно. Коли дівчина відновила рівновагу – хлопець зупинився. Він все ще обіймав її та торкався  лоба своєю головою.
Відчуття зради прокотилося по Риті після цього поцілунку. Пояснити собі вона цього не могла, але бути з Максом - також був для її душі не варіант.
— Ти перший чоловік, з яким я відверта та прекрасно себе почуваю. Я не можу відповісти тобі взаємністю, — сказала дівчина та зазирнула в очі хлопцю. — Зараз я можу запропонувати тобі тільки дружбу. Вибач.
— Максе, я не зрозумів, — почулося з-за спини хлопця. — Варто було мені поїхати на відпочинок і вимкнути телефон, як ти все перевернув з ніг на голову, — з кожним словом тон незнайомця ставав все роздратованішим.
Хлопець повернувся на голос, прикриваючи собою Риту. Перед ним стояли двоє чоловіків. Один був високий та дуже худий. Мав витягнуте обличчя, довгий гострий ніс та великі круглі очі. В руках він тримав довгу мотузку. Другий був на голову нижче попереднього. Кирпатий ніс, пухлі щоки, глибоко посаджені очі з нависшими повіками. На обох були в чорні костюми. Максим вже бачив їх фото в себе в кімнаті. Судячи з усього, це були бізнес-партнери по шахтах.
— Слухайте. Давайте розберемось в цій справі самі, — спробував заспокоїти їх Макс. — Ти можеш йти, тільки обережно, — прошепотів він Риті, повернувши до неї голову.
Дівчина зробила крок вбік і збиралася вже чимдуж бігти до храму та кликати на допомогу, але тут вона почула:
— Стояти! Ніхто нікуди не піде, поки ми не розберемося, — наказав нижчий.
— Тол, прослідкуй, щоб дівка нікуди не ділася. Судячи з усього, за її присутності тут розмова буде продуктивнішою.
— Не вплутуйте сюди Риту,— гримнув Макс.
— Сам розберуся. Ти нас не питав, коли давав наказ про знищення шахт.
— Так, бо вони повністю належать мені, і я маю повне право ними розпоряджатися.
— Ти забув одну малу, важливу деталь. Завдяки нам ти міг спокійно видобувати руду. Без страху, що прийдуть державні органи і почнуть судитися з тобою  щодо зсувів і екологічної ситуації. Я роками вибудовував цю корупційну схему, витратив мільйони доларів, щоб один твій вчинок зруйнував цілу імперію? Не допущу. Зв’яжи дівку, щоб не втекла, поки ми будемо вирішувати чоловічі справи, — сказав круглолиций чоловік і напав на Максима, не даючи змоги захистити Риту.
Між ними почалася запекла сутичка. Зброю нападники з собою не брали, але мали план забити Макса до напівсмерті. Високий чоловʼяга швидко зловив дівчину. Рита намагалася вирватися, але той був на голову вищий за неї. Він мав широкі долоні, тому з легкістю міг однією рукою обхопити її обидва запʼястя. Щоб дівчина не пручалася, він придавив її до скелі своїм тілом. Перевʼязавши руки, він закрив рота Риті мотузкою. Повалив її на землю та звʼязав ноги. Мотузки боляче впивалися їй в шкіру.
За цей час Макс кілька разів отримав кулаками по обличчю. При цьому йому вдавалося більш-менш триматися. Фізична підготовка цього тіла була достатньою лише до того моменту, поки в їх бійку не ввʼязався Тол. Протистояти їм двом було важко. Також давалося взнаки виснаження після тренування. Високий бандюган повалив на спину хлопця та заліз зверху.
В цей  момент другий змінився в поставі і виразі обличчя. Якщо раніше його погляд повністю був прикутий до Макса, то тепер його цікавила звʼязана дівчина. Чоловік покрокував зваженою ходою до неї. Його мотиви лякали Макса, бо зовнішній вигляд разюче змінився.
— Стій. Вам потрібен я. Залиш її! — крикнув навздогін Макс.
На цю фразу нападник, що був уже майже біля Рити, просто повернувся та зверхньо подивився на хлопця. Круглолиций чоловік взяв дівчину за шию та підняв у повітря.
— В цьому світі всі такі жалюгідні, — сказав він та щосили кинув дівчину в скелю.
Рита боляче вдарилася об скелю та втратила свідомість. Зібравшись з силами, Макс скрутив голову своєму нападнику. Скинувши його з себе, хлопець накинувся на другого противника. І між ними зав’язався більш запекліший двобій. Удари круглолицього стали більш точнішими та сильнішими. З ним точно щось було не так – не може бути такого колосального підсилення людини в одну мить. Ще він накульгував на праву ногу. При ходьбі це не було помітно, але під час їх боротьби – простежувалося чітко.
— Я радий, що ми зустрілися на Землі! Можемо битися майже нарівні. Принаймні, тут ти не зможеш мені нічого заподіяти. Думаю, мій Пан буде задоволений новиною, що я забрав в тебе її і там, і тут.
— Що ти мелеш? — лютував Макс. 
— Всі думали, що та простачка, з якою ви мудохалися понад десять років зможе відновити порядок речей. Але всі прорахувалися. Ти залишився один. В найближчі століття Всесвіт порине в хаос.
Максиму ледь вдалося схопити противника за горло. Хлопець буквально спостерігав, як змінювався погляд круглолицього з гострого, рішучого на переляканий. Видно було, що той не розумів, що відбувається. Останнє, що побачив чоловік, це сильний удар в щелепу, після якого впав непритомний, як і його товариш Тол.
Макс хутко підбіг до Рити. Та лежала непритомна без ознак життя. Хлопець швидко розв’язав її та оглянув. За винятком червоних слідів на шкірі від мотузки та подряпин на тілі, дівчина була цілою. Він спробував обережно привести її до тями, але результату не було. Макс дещо пригадав.
Хлопець сів в позу лотоса перед головою Рити. Схрестив руки та поклав долоні на плечі. Після того, як він зосередився на енергії всередині грудної клітки,  по його тілу побігли мурашки. Макс повів долонями по руках і склав їх перед собою. Ліва долоня була повернута до правої. Далі він круговим рухом змінив положення, щоб перед ним опинилася права рука. Хлопець склав долоні в молитві і після, розкривши їх, поклав Риті на лоб. Маніпуляції добігли кінця. Хлопець розумів, що його майстерності не вистачить, щоб затриматися довго на Землі. Діяти треба було швидко.
Макс ще раз спробував привести Риту до тями. Єдине, що йому прийшло на думку - чимдуж вщипнути її за плече. На цю дію вона здригнула пальцями правої руки.