Лагідна адаптація

Пройшло кілька днів з тої розмови Кларка та Етер на кухні. Більшість часу дівчина так само читала. Та ще додалися тренування. Кларк працював з нею, розвиваючи реакцію і координацію. Май навчав основам боротьби на мечах. З боку це виглядало більше як забава та розвага для хлопців. За такий короткий час разючих змін ніхто не очікував, та спритність і вміння цупко стояти на ногах може бути у нагоді. На початку Алія не підтримувала подібні тренування для Етер. Для неї це була марна трата часу. Але пізніше вона все ж змирилася і намагалася просто не звертати увагу.
Випадково чи ні, Орден разом зібрався за обідом. Етер сиділа між Кларком та Маєм, далі була Алія, Мальтус і Флер.  Мальтус почав:
— Раз ми тут всі зібралися, я готовий озвучити певні новини. Я хочу привітати тебе, Аліє. Попри всі складнощі, ти оволоділа своєю енергією. Більше того, я бачу, що руківʼя тебе обрало. Ти можеш лишити його собі.
— Я, звісно, вибачаюсь, але звідки така впевненість? — з недовірою спитала Етер. — Не те, щоб мені було до цього діло, та така заява потребує пояснень. Від Алії та Мая залежить успіх Ордену.
— Ось якби ти просто пораділа, а не, як завжди, докопувалася - було б краще, повір.
— В повній мірі перевірити руків’я ми не можемо. У нас немає ще одного кандидата, який би володів енергією. Знову-таки, Алія в повній мірі володіє цією зброєю. Якщо всі - “за”, то я готовий закріпити руків’я за нею. Хтось проти? Вибач, Етер, твоя думка тут не враховується.
Всі сиділи і не промовили ні слова в знак протесту проти Алії. Дівчина багато пройшла і так само багато досягла за життя в Ордені. Нарешті, її старання окупилися. Етер дивувало, що, не маючи гарантій, вони так просто віддають зброю Алії. З нею явно було щось не так, але ніхто не надавав цьому належного значення. “До біса це все! Не маленькі, потім самі будуть розгрібати цей шлак” – подумала про себе Етер.
— Я за те, щоб закріпити руків’я за Алією. Чим довше ми тут, тим вірогідніше, що Малік все ж повернеться. І мені б хотілося, щоб до того моменту все було готово,— прокоментував Кларк.
Етер стукнула йому кулаком в плече.
— Що? Я не буду ризикувати безпекою ні Маліка, ні будь-кого з присутніх. Якщо навіть руків’я Алію і не обрало, все одно користуватися ним більше ніхто не може. Часу у нас також небагато. Так що, вибач, Етер. Аліє, я тебе підтримую.
— Ось і вирішили! Дякую всім. А тебе, Аліє, ми вітаємо! Ти змогла пройти тяжкий шлях. І від тепер будь-хто з присутніх може супроводжувати нашу гостю.
Етер сиділа напружена. Вона поставила лікоть на стіл. Великим пальцем сперлася на підборіддя, прикриваючи рот пальцями, зібраними в кулак. Вона не могла пояснити чому, але мала погане передчуття. Тривога всередині неї росла кожного дня. Можливо, це через час, який вона провела тут? Чим глибше вона поринала в свої думки, тим далі спрямовувався її погляд. На мить здалося, що вона бачить те, що не бачить ніхто.
— Етер, з тобою все добре? — тривожно запитав Май похитуючи її, тримаючись за плече. — Ти мене лякаєш, — на додачу шепнув Май.
— Так. Все “Ок”.
Дівчина помітила, що Алію всі вітають. Весь цей час вони щось обговорювали.
— Ти не хочеш мене привітати? — запитала Алія Етер.
— Навіщо тобі нещирі вітання?
— І то правда, — посміхнувшись, сказала Алія.  
— Етер, чому ти не хочеш потоваришувати з Алією? — запитав Мальтус. — Вона тобі не ворог.
— Я не товаришую з людьми, які мені не імпонують.
— Ти на початку ні з ким, окрім Флер і не товаришувала, — зазначив Май.
— Ділом не хочете зайнятися? Чого прискіпалися? Рано чи пізно - я повернусь додому. Не треба тут сцени розігравати.
— Незважаючи на твій поганий характер, я розумію, що людина ти хороша. Хоча ти не так багато часу з нами проведеш, але мені б хотілося, щоб тобі було комфортно. — пояснив Мальтус.
— Ми закрили тему,— поставила перед фактом його Етер. — Я Вам шепну дещо наодинці.
— Невдячна! — обурилася Алія. — Дякую вам за все, та лишатися тут не маю бажання. Повітря смердить злобою.
Алія прибрала за собою та покинула кухню. За планом сьогодні у неї лишалася медитація та відпочинок. Хоча їй і передали руків’я, та вона сильно стомлювалася під час тренувань з ним. Єдиним спасінням від цього були лише медитації.
— Думаю, ти втомилася, Етер. Відпочинь сьогодні. Ввечері я б хотів наодинці з тобою переговорити, — сказав Мальтус. — Ми також відпочинемо, так люба? — запитав він у Флер.
Дівчина кивнула з посмішкою “так”. Вона тримала шию рукою і намагалася наче розтягти м’яз. Потім вона спробувала розім’яти плече, виконуючи кругові рухи.
— А можна допоможу, Флер? —  запитала Етер. — Я знаю гарну техніку, яка допомагає добре розслабитися. Ідеально було б в окремій кімнаті. Та якщо нас не потривожать, то можна будь-де.
Флер зміряла поглядом Етер. Спочатку були сумніви щодо успіху подібної техніки. Та цікавість взяла своє. Це буде щось новеньке і це є гарна можливість послухати Етер наодинці. Їй є що сказати явно. Вона б так просто не запропонувала. Флер махнула рукою, показуючи, щоб дівчина йшла за нею. Етер задоволено посміхнулася й дівчата вийшли разом.
В кімнаті лишилися самі хлопці.
— Мені здається, чи Етер останнім часом більш роздратована, ніж зазвичай? — спитав Май.
— Схоже на те. Але чому? — відповів Мальтус. — Не рахуючи Алію, вона добре з Вами проводить час. Тренування проходять чудово.
Кларк трохи задумався, прокручуючи останні дні. Після того як вони відверто поговорили з Етер, та дійсно по-іншому почала з ним спілкуватися. Від неї відчувалося тепло та товариськість. Під час одного з тренувань на спритність вони так ним захопилися, що Етер зовсім розслабилася. Вона сміялася з його жартів і мала безтурботне обличчя. Але коли спіймала на собі його погляд - швидко схаменулася та переключилася на справу. І після, час від часу, випускала колкощі більше, ніж зазвичай.
— Таке відчуття, що вона стала ближчою, і в той же час  - віддаляється, — додав Май. — Вона, наче тобі найліпший товариш, але дає болісних тумаків.
— Дуже багато уваги до її персони, як на мене. Тільки в мене передчуття, що Малік повернеться не один? Пам’ятаєте я говорив, що перед зникненням зловив ледь помітний натяк на прибічників Ликола? — спитав Кларк.
— Ми з тобою про це говорили. Ти ще вважав, що твої слова змусили Маліка діяти і він щось не те зробив. — згадав Мальтус.
— Так. Я з того дня його так і не знайшов. Ніякого натяку на те, що вони деінде світилися.
— Це не дає нам привід підтвердити, що він у них, — заперечив Май.
— Але ігнорувати ми це не можемо. Треба готуватися до гіршого.
— Якщо твої припущення вірні, то він заручник. Вони зроблять його ключем, щоб проникнути сюди,— припустив Мальтус. — А це значить, що він точно буде жити, доки не потрапить сюди. А це великий плюс.
— Ніколи б не подумав, що ти почнеш мислити як Етер, — зазначив Кларк.
— Вона не настільки розумна.
— І не тупа, — посміхнувся Кларк. — А взагалі-то я про її ідею: негатив, який може відігравати нам на руку.
— Маю, ти як? Щось останнім часом ти якийсь похмурий. Навіть втомлений. У тебе все добре?
— Наче так, але я дійсно не можу відпочити. Це пройде. Не хвилюйся.
Етер та Флер прогулювалися по медитаційній кімнаті.
— Невелика прогулянка перед масажем допоможе наситити організм киснем. Трохи вляжеться їжа - і можемо починати. Можемо навіть тут, — сказала Етер.
Флер заперечливо провела рукою перед собою на постукала долонею на грудях.
— Як хочеш.
Етер не до кінця зрозуміла жест дівчини. На початку здалося, що вона запросила до себе в кімнату. Але туди не можна нікому. Етер навіть не впевнена, чи був у ній Мальтус.
— Вибач мене, Флер! Я груба останнім часом. Я з`явилася тут зовсім недавно,, але ви стали мені більше ніж просто компаньйони з капсули, від яких я скоро піду. Я не можу дозволити вам зблизитися зі мною. В цьому немає ані логіки, ані сенсу. Я маю намір відсікти всіх від себе. Не хочу, щоб ви мене згадували. Особливо враховуючи те, що я на дев’яносто дев’ять відсотків нічого не згадаю.
Флер взяла її за руку та добряче смикнула, намагаючись привести її до тями.
— Не фантазуй зайвого. Що ти хотіла? Я живу на Землі. Атмосфера стирає всі спогади. І хоча я не знаю, як сюди потрапила та навряд чи ми коли-небудь зустрінемося знову.
Дівчина, тримаючи Етер за руку,підійшла ближче та обійняла її.
— Ось бачиш, я ще не пішла, а ти вже сумуєш. Не добре. Час йти починати масаж,— перевела тему Етер.
Флер посміхнулася їй та повела за собою. Вони прямували через коридор. Опинившись перед кімнатою Флер, дівчина стояла повністю здивованою.
— Коли ти постукала себе по грудях в медитаційній, я подумала, що ти хочеш у себе зробити все, але я припустила, що неправильно зрозуміла. Ти впевнена, що хочеш саме тут бути?
Флер відчинила двері до кімнати. Стала в проході, спершись на одвірок, та провела рукою від Етер в середину кімнати. Світло, яке не давало заглянути в кімнату, зникло. Дівчата зайшли, і Флер зачинила за собою двері.
Кімната була сіра, але досить затишна. Прямо посередині було ліжко без прикрас.
— Чимось нагадує польові умови. Досить скромно.
Етер прислухалася. Кімната була тихішою, ніж кімната Мая.
— В тебе класна кімната. Я відчуваю в ній силу. Не можу пояснити. У нас на Землі перед зливою або бурею є мить в кілька хвилин, коли йдуть хмари. Так само сіро, але в повітрі щось подібне відчувається. Добре, то до справи. Лягай на ліжко і розслабся. Буде кілька правил. Ти мені не допомагаєш м’язами. Ні в якому разі, бо завтра буде гірше. Якщо дуже боляче, постукай по ліжку. Попий води і лягай на живіт. І залиш невеликий рушник поруч.
Після всіх приготувань Флер лягла на живіт. Етер почала зі стоп. Надавлюючи на них, поступово дійшла до п’ят. Її пальці були сильними та пружними. Флер відчула, як в неї віддає в плече, коли Етер надавлює на стопу. Після дівчина поступово почала долонями крокувати по її ногах. Костюм не давав зісковзнути руці та впевненіше надавлювати на м’язи. На диво, рухи були чіткими та на межі з болем. Здавалося ще мить - і буде боляче, але ні. Далі вона зупинилася на сідничних м’язах. По Флер побігли мурахи. Це окремий вид задоволення, коли масують м’яз біля попереку в місці кріплення. Коли Етер перейшла на спину, то прохрускотіла кістками Флер. Здавалося, що вона її розчавить, але ставало легше. Далі Етер всім тілом зосередилася на руках: одна буда на плечі, інша - на верхній частині протилежної сідниці. Завдяки цьому створювався ефект скручування.
— В тебе трохи забиті м’язи. То і не дивно. Спробуй трохи їх тягнути. Я якось покажу тобі кілька вправ. Це наповнить м’язи киснем. І процес відновлення буде швидшим.
Етер взяла одну її руку та поклала на поперек. Пружними пальцями вона проводила від зап’ястя пальців. У Флер від цього ще пішли мурахи. Потім було трохи неприємно, коли пальці залазили під лопатку, намагаючись дістати там до м’язів. Коли так само пропрацювала другу руку, Етер мовила:
— Візьми мене за зап’ястя та тримай міцно.
Коліна Етер опинилися на сідницях Флер. Дівчина поступово почала тягнути горизонтально руки, не підіймаючи їх вгору. Як же круто тягнеться спина і грудна клітина! Навіть здалося, що дихати стало легше. Далі Етер по черзі потягла з силою спочатку одну руку, потім другу, додаючи скручування хребта. Потім руки Флер опинилися в неї на потилиці, а Етер стояла попереду.
— Я зараз обережно підійму тебе за лікті. Переплети пальці між собою, будь ласка.
Флер послухала, і завдяки цьому добре розтягнула грудні м’язи. На ногах Флер почала засинати, але певні рухи вона добре відчувала. Зігнута нога під 90 градусів. Долоня Етер на п'яті, а передпліччя поступово давило носок до підлоги. Після здавалося, що Етер хоче вирвати їй ногу. Дівчина поставила свою стопу під коліно Флер, притримуючи її руками. За допомогою рушника вона тримала стопу та тягнула до себе. Було ще безліч чого: скручування, задирання ніг вгору, розтягування. Флер запам’ятала не все. Чим довше тривав масаж, тим вглиб себе провалювалася дівчина. Здавалося, що втому просто з неї видушували. Прокинулася Флер від того, що спочатку відчула наче маленьким молоточком стукають їй по тім`ячку. Це була її волосина, закручена спеціальним методом. Після долоні Етер, поставлені на ребро та з’єднані кошиком, потроху стукали Флер по голові.
Етер сиділа над головою Флер, коли остання розплющила очі.
— Ми закінчили. Ти можеш полежати. Повільно приходь до тями. Скоро захочеться до туалету,  — посміхнулася Етер.
Така забута легкість у тілі! Флер на мить здалося, що вона може літати. У дівчини і справді  вправні руки!
— Вибач, що не даю до кінця відпочити, та мені час. Проведи, будь ласка, мене до бібліотеки.
Флер  щиро подякувала та провела Етер, як та і просила. На щастя, в бібліотеці сидів Кларк, тому можна було трохи і посидіти.
— Що ти зробила з нашою Флер? — здивовано запитав хлопець. — Я скільки її пам’ятаю, вона ніколи так не виглядала.
— Вона просто відпочила та розслабилася, — зазначила Етер.
Дівчина кивнула та щаслива пішла до Мальтуса. Саме зараз їй хотілося поспати в нього на грудях та трохи відпочити. Етер взяла чергову книгу з полиці та сіла біля Кларка.
— Ти дивна.
— Чого це?
— За обідом фиркала ядом. А потім ось так безневинно щось зробила Флер, що та наче сяє від щастя. Що з тобою коїться?
— Я завжди “фиркала ядом” – як ти кажеш, — кривляла його Етер. — Я вже говорила, що не буду дівчинка-пай.
Кларк сів перед нею на стіл. Одну ногу поставив на стілець, на якому тільки що сидів. І, спершись ліктем об коліно, нахилився вперед. Він дивився Етер прямо у вічі.
— Мені не треба нагадувати. Амнезії у мене немає. Та ти частіше навмисно пакостиш. Думаєш, я не помічу?
— Це твої хворі фантазії! — сказала Етер та опустила погляд вниз.
Хлопець поставив підняту ногу на підлогу. Одною рукою сперся на спинку стільця, іншою взяв Етер за підборіддя. Повертаючи її погляд до себе, запитав:
— Навіщо ти навмисно відштовхуєш всіх? Я ж бачу, що твоє серце потроху тане. Ти не така зла, якою хочеш здаватися.
— Слухай, ти багато непотрібного значення надаєш мені. Рано чи пізно -  я піду звідси. Через сто, двісті років ви і не згадаєте, що я тут була.
— То ось, що тебе хвилює? Ти боїшся зблизитися і зникнути, зробивши боляче. І нічого про це не згадати. Ну, по-перше, тебе тут ніхто не забуде. Май  так точно. Він наче розквіт поруч з тобою і почав жити. Сили повертаються поступово. Навіть Мальтус почав бачити в поганому хороше. Він навіть здається більш зваженим і адекватним.
— Та байдуже! Навіщо пам’ятати це все, коли я і не згадаю про вас. Все. Тему закрили! — Етер штовхнула хлопця в плече, віддаляючи від себе і вивільняючи підборідок.
— Ясно. Але я від тебе не відстану! Думаєш, одна така хамовита?
Клар пішов, взяв аркуш паперу і ручку.
— Цієї техніки мене навчила колишня.
— Та сама?
— Угу. Менше з тим. Хоч щось від тієї лярви згодилося. Цей трюк досить слабкий, але є високий щанс, що він допоможе тобі нас на Землі згадати.
Кларк провів якісь незрозумілі маніпуляції над ним. Він став трохи прозорішим і меншим.
— Ти можеш на ньому щось намалювати. Дуже просте. Писати немає сенсу. Твоя свідомість все попереплутує, коли повернешся. Це має бути образ. Можеш не зараз. Забери його з собою, але не забудь.
— Чому ти так піклуєшся про мене?
— Може, це спроба передати те піклування, яке мені давав Малік. А може, я розглядаю тебе як потенційного кандидата собі в пару. Може, ми ідентичні душі.
— Не найкраща ідея, що приходила тобі в голову. Відверто, ми дуже схожі. І жити з людиною, у якої такий же нестерпний характер, я не змогла б. Та і ти також.
— Звідки такі висновки?
— Ти мій тренер, забув? А я досить спостережлива. Як на мене, тобі варто знайти ту, котра буде м’якшою і потребувати твого захисту. Саме вона заспокоїть твоє серце та вилікує всі рани. Просто повір мені. І коли така людина тобі зустрінеться, пообіцяй, що даси їй шанс.
— Як я можу бути впевненим, що вона не встромить потім мені ніж в спину?
— На жаль, ніяк. Завжди є шанс, що найближча людина тобі його встромить. В коханні дається все, або нічого.
— Ясно. Скоро має прийти Мальтус. Я побуду тут з тобою.
Він сів поруч, де і був від початку. Йому трохи було сумно, що Етер не побачила в ньому свого хлопця. Але, якщо подумати і відверто зізнатися, то він не готовий все життя терпіти її закидони, якою б милою вона не була. Він відкинувся в крісло та поринув у фантазії. Кларк уявив, як він на галявині, укритій споришем, лежить на колінах у милої дівчини. Тепло розлилось по його тілу, відчуття, що він вдома, його люблять і чекають.  Заради такої дівчини хотілося звернути гори. Він розплющив очі. Етер на диво має рацію.
— Дякую, Кларку, що зачекав з Етер! — мовив Мальтус. Він був в піднесеному настрої та з посмішкою на вустах.
— Не знаю, що ти зробила з Флер, але вона вперше за довгий час безтурботна. Міцно спить у мене в ліжку. Соромно визнавати, та я не дуже хотів її лишати саму.
— Я покажу Вам цю техніку якось. На Землі вона розвивається вже дві з половиною тисячі років.
— Солідно. В розрізі літочислення Землі це і справді досить довго. Ти ще хотіла щось мені шепнути на вухо наодинці. Пам’ятаєш? Кларку, залиш нас, будь ласка.
— Немає необхідності, — зупинила його Етер. — Я не очікувала, але питання вирішилося. Кларк встиг допомогти мені раніше, ніж я вилила на Вас весь свій негатив.
— Охо-хо! Дякую, друже! — радісно вигукнув Мальтус.
Кларк кивнув в знак прийняття. Він сидів і спостерігав за цими двома.
— Ти практикуєш? — запитав у Етер Мальтус.
— Так, це дуже допомагає. Дякую Вам!
— Що ти практикуєш? — спитав Кларк.
— Допитливій Варварі на базарі ніс відірвали.
Хлопець на цю відповідь глянув у вічі Етер так глибоко, що та на мить навіть злякалася.
— Та добре, добре. Мальтус показав мені одну енергетичну практику. Вона звісно не зробить мене Алією, але загальний стан підтримує пречудово.
— То і добре. Якщо все вирішилося, то я піду. — мовив Мальтус.
— Я ще хотіла дещо спитати,— зупинила його Етер. — Мені здається, чи Май, як і Алія, досить виснажені останнім часом? Хоча до останньої мені немає діла, та Май був жвавіший, коли я тільки потрапила сюди.
— Просто твоє глумління мене виснажує, — почулося позаду.
В дверях стояв Май. Він нещодавно закінчив медитацію і хотів провести час у себе в кімнаті відпочиваючи.
— Мальтусе, ти наче говорив про відпочинок, тому я заберу Етер. Хочу байдикувати в кімнаті.
— Май правий. Я піду.
— Ти так швидко погодилася і не язвила? — здивувався Май.
— Та ти хочеш відпочивати, чи ні? Завжди тобі щось не подобається! — буркнула Етер.
Вона взяла маленький аркуш паперу, що лежав перед нею та швидко намалювала на ньому символ, що висів в бібліотеці: вертикальне намисто з перегородкою, на обох кінцях якої були полярні трикутники. Коли дівчина закінчила - аркуш паперу розчинився в повітрі.
— Гарний вибір, — сказав посміхаючись Кларк.
— Що це було? — здивувався Мальтус.
— Мій подарунок, — відповів Кларк.
Май увійшов до кімнати і став поміж стільців, на яких сиділи Етер та Кларк.
— З яких пір ти даруєш подарунки Етер? — спитав Май, повернувшись до Кларка.
Це питання не потребувало відповіді. Май таким чином обережно зазначив, що не схвалює близького спілкування цих двох. Він нахилився до вуха Етер, лишаючи невелику відстань між собою та нею.
— Якщо ти продовжиш так сидіти, мені доведеться силою взяти тебе на руки, закинути на плече і понести в кімнату. Невже ти змушуєш мене це зробити? — шепотів їй Май.
Етер зі злістю повернулася в сторону Мая. Його обличчя було на відстані долоні. Вона відчувала його подих та серйозність в сказаних словах. На мить вона завмерла, розглядаючи Мая зблизька. В цей момент всередині себе вона щось відчула. Таке знайоме, але давно забуте почуття. Дівчина відвернулася, дивлячись на Мальтуса. Відчула на своїй шиї подих Мая. Мурахи побігли від цього подиху по шиї, спині, руках. Добре, що одяг відкривав тільки долоні і верхню частину шиї, тому цього ніхто не помітив. Етер поставила руку між собою та обличчам Мая і мовила:
— Не треба мені погрожувати. Я мала закінчити справи. Всім приємного вечора!
Дівчина взяла нову книгу та пішла до виходу. Май повернувся в її сторону, а  в спину почув коментар Кларка:
— Друже, як би ти не втомився, але це було грубо. Ти маєш вибачитися.
Ідучи за Етер, Май озиратися не став, хоча слова його зачепили. Від злості він стис кулаки, щоб утриматися. Зайшовши до кімнати, Етер пішла в ванну, а Май лишився наодинці. В нього перед очима був образ злющої Етер з бібліотеки. Здавалося, що він все ще відчував її приємний запах. Він зловив себе на думці, що хоче її поцілувати. “ Так! Вона моя учениця. Не варто змішувати ці почуття.” – подумав про себе Май. Неможливо в повній мірі захистити людину, кохаючи її, бо тоді ти лишаєш вразливе місце в своїй душі для удару. Час трохи відволіктися.
Етер набрала повну ванну гарячої води і занурилася в неї по вуха. Треба було розслабитися та відпочити. Її тіло підводило. І це вплинуло на розум. Образи один за одним спливали перед очима. Це був Май. Під час тренувань, розмов. Та безглузда витівка напів голяка. І сьогодні. Відтворивши його обличчя з бібліотеки, вона пірнула у ванну повністю. Десь, в глибині душі, їй хотілося бути з ним. Етер відчувала, що він сильніший за неї у всіх сенсах і може її захистити. “Дідько! Треба схаменутися.” Дівчина сіла у ванній в позі лотоса. Вона глибоко вдихнула та затримала подих. Поступово витісняючи свої думки один за одною, зловивши ясність розуму та непохитність душі, вона уявила, як огортає себе куполом. Стійким, але прозорим. Це допоможе залишатися неупередженою. Етер досиділась до того, що вода почала вихолоняти, а на кінчиках пальців шкіра перетворилася на засушений чорнослив. Зосередившись та трохи відпочивши, дівчина готова була повернутися. Вона сподівалася, що Май вже спить. Переодягнувшись в нічний костюм, в якому сюди прибула, вона відкрила двері.
Май сидів на підлозі, спершись на її ліжко, та читав її нову книгу, яку Етер взяла з бібліотеки. Він мав зосереджений вигляд. Перш, ніж дівчина встигла накинутися на нього, він спитав:
— Навіщо ти це читаєш? — спитав він. — Тут же описуються любовні відносини. Це як підглядати за чиїмось життям. Ти просто витрачаєш час.
— Я не дозволяла тобі брати мої речі без дозволу. Ану віддай! — невдоволено промовила Етер та підійшла до нього, простянувши руку.
Май підвівся та сховав книгу за спиною.
— Ні. Змусь мене, — нахабно відповів їй хлопець. — Або просто відповідай.
— Яка тобі різниця, що я читаю і що роблю в свій вільний час?
— Мені цікаво. Ти багато часу проводиш зі мною. Я хочу знати, про що ти думаєш. Ще й назва така цікава: “ Близнюкове полум’я на двох”
— Подібні книги для кожного несуть свої цілі та задачі.
— Ти не відповіла. Мене не цікавить “для кожного”, я питаю про тебе. Чому? На одній з книг я бачив помітку вісімнадцять плюс.
Етер зітхнула та сіла на ліжко. Май сів поруч і поклав книгу собі на коліна. Дівчина спробувала скористатися можливістю та схопити книгу, але Май вправно відвів її вбік, і тепер вони знову були досить близько один до одного. Етер опустила куточки губ вниз та закотила очі, при цьому цокнувши.
— Що це було? Ти ніколи так не робила.
Етер відкинулася трохи назад, опершись на руки.
— В даному конкретному випадку це означає невдоволення, викликане визнанням, що від тебе не відстануть і доведеться відповідати. Якщо коротко, то я змирилася з тим, що мені доведеться відповідати, хоча я і не хочу. Але книгу ти мені віддаси.
— Буде залежати від твоєї відповіді.
— Для мене ці книги розвивають уяву і дають трохи свободи. Хоча ти не можеш вплинути на те, що відбувається в книзі, та ти можеш пережити почуття будь- кого з книги. Намалювати собі будь-які образи та їх відчути. Іноді автори можуть показати ставлення різних людей до однієї і тієї ж ситуації. Ну і звісно ж, романтика. Почуття і все таке. Це завжди цікаво.
— Цікаво. Це все?
— Так. Віддавай книгу!
— Чому ти обрала саме її?
— От же! Невгамовний. В моєму світі є речі, які не досліджені. В вашому світі вони також є. Описані однаково, але називаються по-різному. Я хочу дослідити одне явище.
— Близнюкове полум’я, — промовив Май. — З того, що я встиг прочитати, схоже на ідентичні душі.
— І давно ти її читаєш? — невдоволено спитала Етер.
— Майже одразу, як ти пішла.
Етер зиркнула на нього з-під лоба. Схоже було на постріл з лука.
— Хах. То ось звідки Кларк цього набрався.
— Що ти знаєш про ідентичні душі?
— Це досить стародавній тип відносин. Коли закохані довго разом, їх характери та душі починають переливатися одна в одну і стають одним цілим. Здається романтичним.
— Це жах, а не романтика! — протестувала Етер. — Розчинятися один в одному. Гірше не чула.
— Але це найдавніший тип відносин в світі. Люди настільки люблять один одного, що стають одним цілим. Їм нема через що сваритися. Чому ти так реагуєш?
— Але з цим ти втрачаєш свободу вибору і власну ідентичність. А якщо так складається, що доведеться розстатися?
— Такого не може статися.
— Таке може бути завжди. Ти можеш бути не згодним з думкою партнера, але все одно будеш вимушений думати як він. А якщо він стає гіршим або злим? Ти цього навіть не помітиш. І не зможеш боротися. Що тоді? Люди з ідентичними душами приречені. Чи можна якось розділити такі душі?
— Зараз дуже мало хто може це зробити. Та і не згодиться ніколи.
— Чому?
— Бо, щоб протидіяти такій силі, недостатньо мати змогу це зробити. На стіл маєш викласти частину своєї енергії і поплатитися найдорожчим. Розплата чекає всіх трьох.
Після цих слів Май здригнувся і ледь помітно помотав головою. Хлопець не міг уявити той біль, який людина має пережити. Це мала бути енергія настільки сильна у тих, хто проводив цей ритуал, щоб розділити кожну клітину навпіл та її закупорити. На виході - зламана людина і знесилені душі після ритуалу. Май деякий час сидів мовчки.
Етер поклала йому руку на спину.
— З тобою все добре? — запитала вона у хлопця.
Він посміхнувся та поклав їй руку на коліно.
— Так все добре. Загалом, щоб таке провернути, причина має бути набагато вагомішою благополуччя цих трьох душ.
Дівчина прибрала його руку з коліна і вчепилася в книгу.
— Я відповіла на твої питання. Віддай, будь ласка,— вона з силою вихопила в Мая книгу, розвернулася та поповзла під ковдру.
— Я буду читати з тобою. Почитай мені, будь ласка.
— Чого це? Я не буду тобі нічого читати.
— Але я вже почав. І тепер мені цікаво, що буде далі.
— Візьмеш, коли я дочитаю.
Май повернувся до Етер. Потім поповз до неї в ліжко.
— Гей! Ти що робиш? В тебе є своє.
— Є. Та я туди піду, коли ти мені почитаєш.
Хлопець сів на заправлене ліжко поруч з Етер, спершись на спинку. Він поклав руки собі на живіт, схрестивши пальці між собою.
— Ти дуже багато на себе береш. Тобі не здається?
— Чим раніше ти почнеш, тим швидше я піду спати.
Етер відкрила книгу на першій сторінці і почала читати. Книга розказувала про історію одного хлопця, який закохався в дівчину по випадковому телефонному дзвінку. Він продумав план, як знайти цю дівчину. Хоча і розумів, що це безглуздя. Вона навряд з ним схоче говорити. Через деякий час безуспішних пошуків вона сама знайшла його біля входу в готель. Між ними спалахнула хімія, хоча ніхто не наважився зробити перший крок.
Май потроху почав засинати і схилятися до Етер. Ще трохи -  і він упав би їй на плече. Дівчина двинула його ліктем в бік.
— Не спи! А то я тебе потім не перетягну в ліжко.
— Я і не спав.
— Ага. На! — дівчина віткнула йому книгу в руки. — Тепер твоя черга читати, розумнику!
— Чому герої книги такі дивні? — спитав Май. — Видно ж, що почуття взаємні. Навіщо так мучити себе?
— Твої питання не менш дивні. Перше, автор може щось не договорювати. Друге, якби герої робили б все логічно і послідовно, то книги б не існувала. Насправді, це не найгірша книга, яку я читала, так що насолоджуйся мовчки, а якщо щось не подобається — іди до себе спати.
Хлопець продовжив читати книгу. Виявилося, що головна героїня в розшуку відомого наркокартелю. І герой вирішив їй допомогти. Тікаючи від переслідувачів, вони зрозуміли, що створені один для одного. Май на мить відволікся від книги і подивився на Етер. Вона лежала на спині та встигла міцно заснути. Привідкриті вуста, миле обличчя. Її чорне волосся рясно стелилося по подушці. Він поправив ковдру та прибрав пасмо волосся з обличчя. Лишивши книгу біля Етер, Май пішов до себе в ліжко. Йому, звісно, приходила в голову ідея заснути поруч, читаючи книгу, але він вирішив притримуватися плану. Щоб заснути, хлопцю багато часу не знадобилося.
Цієї ночі Етер спала глибоким сном. Май був десь в горах з Мальтусом та Флер. Майже знесилений, він тримався ледь живим. Мальтус стримував його своєю силою на місці, а Флер на всю глибину свого голосу почала щось зачитувати. Хоча дівчина не розуміла її слів, та кожне слово відгукувалося в ній невимовним болем. Через мить Май почав несамовито горланити. Його крик пробирав до кісток. Їй здавалося, що вона відчуває його біль. Мільйони стрижнів впивалися в її плоть. Етер несамовито закричала. Дівчина підірвалася в себе на ліжку з сильним головним болем та дзвоном у вухах. Страшний сон давав про себе знати. Дівчина пояснила сон розмовою з Маєм увечері. Вона була досить вразлива до подій і іноді те, що було за день, могло наснитися їй вночі. Її більше здивувало, що вона відчула несамовитий біль. Це для неї було в новинку. Вона могла уві сні відчувати свої емоції, які міг програвати мозок, але біль - це щось зовсім інше. Дзвін поступово почав вщухати і до неї донісся стогін Мая.
Май знову спав неспокійно. Останнім часом вона засинала останньою і брала собі беруші, сподіваючись, що з часом у хлопця все налагодиться і він стане спати спокійніше. Ще він був  досить стомлений, але багато тренувався і Етер звернула це на виснаження. Останній раз, коли вона не спала через Мая, він був спокійнішим, ніж зараз. Йому вочевидь стало гірше.
Дівчина пішла до ванної за рушником. Намочила його в холодній воді. Трохи подумавши, вона взяла ще один рушник і зробила те саме. Повернувшись до кімнати, Етер побачила, що Май так само мучився від болю. Вона сіла біля нього і поклала холодний рушник йому на лоба. Далі Етер розстібнула йому сорочку, оголивши груди, і почала витирати другим рушником. Тільки-но вона зібралася замінити рушник, заново  його охолодивши, як Май…
— Ти що робиш, негіднику? — закричала Етер.