Кіт в мішку

Це був звичайний ранок для Кларка за останній час. Він прокинувся раніше за всіх. День мав бути таким, як завжди. І хлопець планував вирішити все-таки коли він буде виконувати вчорашні погрози.
Прийнявши душ, Кларк, не поспішаючи, вийшов в коридор. Незважаючи на те, що він тільки недавно прокинувся, шлунок вимагав їжі. Хлопець увійшов в круглий коридор та побачив, що світло в бібліотеці вже горіло. Це його здивувало, бо там його використовували надто рідко, так як поночі та рано-вранці всі або спали, або займалися іншими справами. Невже Малік все-таки схаменувся та хоче знайти там якісь підказки, щоб допомогти Алії? Наївний.
Порівнявшись з дверима, він побачив невідому постать. Вона стояла з заплутаним чорнявим волоссям біля шафи та намагалася дістати книгу. Одягнена вона була в костюм для сну. Дівчина не одразу його помітила. Кларк не став гаяти багато часу. Він вихопив меча та увірвався в бібліотеку.
— Ти хто в біса така? – запитав він та наставив на неї свого меча.
Дівчина з переляку спіткнулася об стілець і ледь не впала.
— Чекай, чекай! Я не знаю, куди я потрапила. Допоможи розібратися!
— Сюди неможливо потрапити! Покажи руки! Хутко вгору!
Вона перелякалася та повільно почала піднімати руки догори. На запʼястях нічого не було.
— Не знаю, що ти хотів там побачити, але я не несу загрози.
— Я тобі не вірю, та це не має значення.
Після цих слів він підскочив ближче та спробував попасти мечем по ній. Дівчина ледь встигла відскочити.
— Ти що в біса робиш? Ой! – вона знову ледь-ледь не зловила лезо меча шиєю.
— Ти мене не обдуриш! — крикнув Кларк. — Розрубаю тебе, і подивимося, хто ти є насправді!
Дівчина втікала від нього по всій кімнаті, але швидко втомилася. Опинившись біля дверей, вона побачила, як блиснуло гостре лезо меча в повітрі. Вона закрила голову руками та швидко присіла. За мить почула, як лезо з неймовірною силою у щось сильно вдарилося. Запанувала тиша. Поруч відчувалося тепло від ще одної постаті.
— Флер, що ти робиш? Її треба вбити!
Флер витягла свій меч зі стіни. Вона ледь встигла його встромити, перешкоджаючи удару Кларка. Поступово непрохана гостя почула, як наближається ще хтось. Кроки ставали гучнішими. За хвилю вона відчула, що хтось торкнувся її руки. Вона хутко забрала руки і, сівши на підлогу, притислася до стіни.
— Не чіпайте! — голосно крикнула втомлена дівчина.
— Тихше. Не нервуй. — промовив Мальтус. — Ми з усім розберемося.
— Один вже намагався розібратися! Дякую!
— Але ж Флер тебе врятувала.
Вона подивилася на руду амазонку, яка роздивлялася її через праве плече. Флер привітно посміхнулася та помахала рукою.
— Ні, ну ви сказилися! До нас увірвалося не ясно що, а ви мало того, що захищаєте, ще й привітні з нею!
— Перед тим, як вершити правосуддя, слід розібратися - хто вона та навіщо прийшла.
— Просто поясніть, як піти і забудемо про цей страшний сон.
Мальтус присів перед незнайомкою.
— Бачиш, тут така справа: сказати простіше, ніж зробити. Тебе як звати?
Чоловік простягнув руку дівчині і, не отримавши  відповіді, промовив:
— Нумо розбиратися! Роблячи це тут, на підлозі, думаю, буде незручно.
Незнайомка з недовірою дивилася на чорнявого бороданя, що простягнув  їй руку допомоги.
— Дивись. Тут будь-хто може тебе вбити швидше, ніж ти встигнеш моргнути. Якщо ти - втілення зла, заслана Ликолом або ще хтось, довго ти не проживеш. Це все дивно для всіх. Та якщо ти не несеш загрози, - ми допоможемо розібратися та повернутися. Тобі доведеться довіритися. Та поки ми розбираємося, тобі нічого не загрожує.
Дівчині нічого не залишилося, як довіритися цьому чоловіку. Вона взяла його за руку та Мальтус допоміг їй підвестися.
— Я - Етер.
— От і познайомилися.  Кларку, перевір цілісність капсули.
Хлопець  підійшов до столу та увімкнув його.
— В капсулі…. Шестеро.
— Лихо!
Флер підійшла до дверей ближче та побачила як з алтар - кімнати вийшла Алія. Вона була втомлена. Руда амазонка клацанням пальців привернула до себе увагу і показала на Алію.
— Аліє, ти з ким?
— Сама. А що? Була з Маліком, але коли прокинулася його поруч не було. А що ви тут робите в таке рання?
Флер та Мальтус відійшли в сторони, показуючи дівчину.
— Що тут відбувається?
— Ми теж хочемо зʼясувати. І чому ти спала не в себе? — запитав Мальтус.
— Та не знаю, як так вийшло. Вночі ми з Маліком прогулювалися. Після тяжкої розмови вирішили відпочити, а далі я прокинулася вже сама.
— До біса це все! — з цими словами Кларк вибіг з бібліотеки шукати брата.
Він одразу помчав до кімнати Маліка. Двері йому не відчинили, тому він почав у них щосили тарабанити. Сподівався, що навіть, якщо брат спить, то почувши стукіт,  відчине двері.
— Ти чого гупаєш? — почулося з відкритих сусідніх дверей.
Май, щойно прокинувшись, стояв біля дверей своєї кімнати, закутаний нижче пояса в рушник:
— Ти заважаєш проводити вранішні ритуали. Можна тихіше?
Кларк стояв, як укопаний, та витріщився на нього. За хвилину хлопець прийшов до тями.
— У нас - надзвичайна ситуація. Збирайся та приходь до бібліотеки якнайшвидше.
— Всі живі?
— Про це не впевнений.
Етер сиділа за столом поруч з Флер та іншими. Напруження в кімнаті нікуди не поділося. Всі чекали Мая. Кларк періодично зі злобою зиркав то на неї, то на Алію. У нього не вкладалася в голові вся ця ситуація. Сама ж Етер розглядала всіх присутніх. Хлопець, що залюбки стане її вбивцею. Чомусь йому вірилося найбільше. Його думки були відкриті й було зрозуміло, що від нього очікувати. А зробити він це не може. Принаймні, поки Мальтус не дасть добро. Флер, яка не промовила ні слова від того, як вона її побачила. Ця руда їй відразу сподобалася. Це або через те, що вона її врятувала, або все ж таки в ній щось було, що не видно неозброєним  оком. Алія. Вона здається гарненькою дівчинкою. Такою чемною та правильною. Миленьке обличчя. Воно викликало довіру та безпечність. Мальтус чимось нагадував ідеального, шаблонного татка. Прийшов, все вирішив, і сидить такий грізний.
— Може, поки чекаємо останню людин, ви хоч трохи розкажете, куди я потрапил? — запитала Етер.
— Ще чого! Спочатку треба розібратися, хто ти!. — фиркнув Кларк.
Від нього вона нічого іншого і не очікувала. В глибині душі вона зраділа, що поки стосовно нього її упередження вірні.
— Кларк частково правий. Багато ми тобі розповісти не можемо. Та, щоб тобі було спокійно, все ж деякі вступні дані я тобі дам, але без деталей.
Етер вдячно кивнула головою та стала уважніше слухати.
— Ми - старовинний Орден, який займається тим, що відслідковує негативні аномалії, які істотно впливають на час, та з ними бореться. Це якщо коротко.
— Цікаво. А хто вас поставив, чи обрав?
— Ніхто не обирав. Нашого досвіду достатньо, щоб робити подібне. Ми досить давно живемо у Всесвіті.
— Тобто, ви - самопроголошені? І нікому не підкоряєтеся?
— Можна сказати і так. Та в багатьох світах про нас знають, поважають та підтримують.
— Я про вас не знаю, і в моєму світі такого немає.
— Я  сказав: багато, а не всі. Тим паче, що не всі планети готові визнати, що крім них, є не просто сильніші, а ультимативно сильні істоти, яким іноді і ми не в змозі протистояти наодинці.
— А хто підтримує? Ті, хто згодні з вашим рішенням та діями?
— Так. Досить. Ти для полонянки ставиш не ті питання. Тобі більше за себе варто піклуватися, — рикнув Кларк.
— Мені просто цікаво. Не зважай. Не хотіла тебе образити.
В цю мить в дверях з’явився Май - високого зросту білявий хлопець. Широкоплечий. З під його звичайного костюма були помітні добре виражені м’язи. Видно одразу, що він тренується, та явно не з великими вагами. Міцні скули, припухлі губи, бездонні сині очі - здавалося, що в них віддзеркалюється океан зі своїми глибинами. Широкі русі брови тільки прикрашали обличчя Мая.
Коли його побачила Етер, її ледь не знудило, і вона відчула відразу. Коротше: перше враження зовсім не дуже. Та поки робити остаточні висновки було зарано.
— Ого… Не думав, що ситуація на стільки надзвичайна. А де Малік?
— Зник, або пішов. Поки не ясно. Будемо розбиратися. Це - Етер. І ми не знаємо нічого ні про неї, ні про ситуацію, — промовив Мальтус. — Я вирішив, що на волю випадка ми не будемо сподіватися. Етер, ти отримаєш браслет. Він попередить нас, якщо ти вдієш щось, що може зашкодити капсулі чи Ордену. І поки триває розслідування, у тебе завжди має бути компанія. Але повернімося до цього пізніше. А тепер я готовий послухати тебе, Аліє. Ти остання бачила Маліка.
— Та я вже казала. Вчора була неприємна розмова про те, що… Чи варто так відкрито говорити при ній?
— Продовжуй.
— Що я повільно розвиваю різні необхідніі навички. І ми думали, що з цим робити.
— Які варіанти обговорювали?
— Нічого кращого, ніж більше тренуватися та медитувати, не знайшли.
— Хіба? Чому тоді ця дівчина тут? Вночі відбулося щось, що порушило цілісність капсули, — шипів Кларк.
— До чого тут я?
— Добре. Досить. Ми повернемо всіх на свої місця, — заспокоїв їх Мальтус. — Тепер твоя черга, Етер. Що ти останнє пам’ятаєш?
— Я опинилася в ліжку посеред лану. Була хмарна ніч. Навкруги - напівтемрява. І повітря наче перед зливою з громом та блискавкою. Але без вітру. Спочатку це було наче сон, але згодом я помітила, що не сплю. Я встала, обійшла ліжко. Воно було одномісне, з металевих пружин замість звичайного матрацу. Навкруги нікого не було. Але поруч стояло зеркало у весь зріст. Коли я до нього підійшла, воно почало жевріти золотим кольором. Почав підніматися вітер, і я опинилася тут, в бібліотеці.
— Ти щось пам’ятаєш про себе? — запитав Май.
— Так, все, крім останніх кількох днів. Там все, як в тумані.
— Ясно, що нічого не ясно, — сказав Мальтус. — Може хтось щось хоче додати? Що було такого незвичного, що могло вплинути на поточні події?
Всі сиділи та мовчали. Додати було нічого.
— Добре. Будемо чекати. Етер, за тобою нагляне Май, — сказав Мальтус.
— Що??? — запитала шокована Алія.
— Тут я згодна з нею. Можна моїм компаньйоном буде Кларк?
— Що??? — тепер вже здивувався Мальтус та Кларк.
— Я тебе ледь не вбив, коли ти сюди потрапила. Забула? І зроблю це, як тільки буде  нагода.
— Так, я все добре пам’ятаю. Та поки що у тебе немає на це причини. Вірніше, доведеної причини. Я наполягаю!
— Вибач. У тебе немає такої можливості – наполягати. Тут я відповідаю за безпеку. Тому я вже сказав - Май.
— Може хоч Алія? Вона хоча б дівчина. Або Флер.
Флер на цю фразу посміхнулася та стисла плечима.
— Флер не говорить. Хоча все чудово чує. А в Алії, як не крути, не першокласна підготовка. Враховуючи, як на тебе реагує Кларк, та твої провокативні питання - єдиний, за кого я впевнений, що тебе витримає – це Май. Він у нас найдобріший та дуже терплячий.
— Воно і видно.
— Слухай. Ти не хвилюйся. Все буде добре. Думаю, ми швидко розберемося та відправимо тебе додому.
— Про всяк випадок, уточню. Тобі доведеться всюди бути з Маєм і вдень, і вночі. Ми тимчасово поселимо вас в одній кімнаті.
Тут Етер набрала повітря в легені, щоб в черговий раз заперечити. Чого-чого, а цього вона терпіти не буде. Та не встигла вона вимовити ні слова, як Мальтус її перебив.
— У нас немає окремої кімнати. Кімнату Маліка може відкрити тільки він. Так, будь - яку кімнату в капсулі можна відкрити тільки долонею власника. Жити втрьох в чиїйсь кімнаті - не варіант.
— Я, як дбайливий господар, поступлюся тобі своїм ліжком. А сам ляжу на підлозі. Тобі буде зручно.
Етер вчергове пересмикнуло. З чого цей дивак взяв, що їй буде з ним зручно? Та робити було нічого. Вона розуміла, щоб звідси вибратися, їй потрібна безпека та краще вивчити це місце та людей тут. За мить до неї підійшла Флер та простянула браслет. Він був ледь помітним. Видавав його блакитнуватий колір, але в цілому він був напівпрозорий. Поки Флер його одягала на руку Етер, Мальтус промовив:
— Ранок видався важким. Сьогодні робіть, що хочете. Єдине, Маю, покажи все Етер. Потім приведи її до мене. Але  нагодуй дівчину перед цим!
— Я піду на енергетичні тренування, - сказала Алія та вийшла з кімнати.
Флер також підвелася, постукала Етер по плечі, підбадьорюючи її, та пішла на кухню. За нею вийшли і Май з новою підопічною. В кімнаті залишився Мальтус та Кларк.
— Я маю дещо сказати. Я не захотів говорити це при всіх. Не хочу розголосу, та ти маєш знати, Мальтусе.
— Я уважно слухаю.
— Алія згадувала неприємну розмову з Маліком, пам’ятаєш? Так от, вчора під вечір я говорив з братом. І у нас також розмова була не з приємних.
— Продовжуй.
— Я надавив на нього. Пригрозив, що, якщо у Алії в найближчу добу не буде ніяких просувань, то я піду з капсули. Кілька днів тому я знайшов сліди близьких приспішників Ликола. Вони були ледь помітні, та я впевнений, що це були вони. Може, він пішов їх шукати?
— Боже, Кларку! Від тебе не очікував! Хоча кого я обманюю! Твої пісеньки про недолугі результати Алії… Але тут інше. Як тоді Етер сюди потрапила? Цю капсулу неможливо знайти, тим паче проникнути сюди до того, як не звільниться місце.
— Господи, він хоч живий?
— Однозначно, так. Ти ж не зміг відчинити кімнату?
— Ні.
— Те, що я бачу, — Етер прийшла після того, як зник Малік. Треба оглянути всі кімнати - чи немає ніде слідів боротьби. Якщо ні, то більша вірогідність, що він пішов самостійно.
— Але навіщо? Він категорично не схвалював мої заяви на вихід з капсули. Він сам не піде.
— Будемо розбиратися. Залиш мене. Хочу подумати.
— Я пошукаю хоч якісь сліди в капсулі.
Мальтус залишився сам. Останні події розвиваються цікавим чином, але не ясно закінчиться все добром, чи все таки злом. Як тільки він розпитає про життя та світ Етер, то може трохи наблизиться до пояснення  її прибуття сюди.
За мить в кімнату зайшла Флер. Вона принесла коханому сніданок.
— Дякую, люба. Цікаво, що думки десятилітньої давнини розквітли в таку ситуацію. У нас нова людина. Сподіваюся, це закінчиться добре. Наглянь за Алією, будь ласка. Мені вона здалася трохи дивною, коли говорила про сварку та Маліка.
В цей час Май показував Етер капсулу. Екскурсія йшла по логічному колу, у розумінні хлопця. Спочатку - кімната тренувань, далі - кухня, кімната з алтарем.
— Перед тим, як показати свою кімнату, подивимося медитаційну. Думаю, ти захочеш прийняти душ та може відпочити.
Етер просто кивнула. Їй не дуже хотілося говорити. Ранок видався надто напруженим. Ця капсула здавалася їй максимально непривітною. Дівчина не дуже любила нові місця та переїзди в себе вдома. А тут! Це для неї був великий стрес.
— Може, в тебе є якісь питання? Чи про щось хочеться поговорити? — запитав Май.
— Ні, дякую. Зараз я більш за все хочу завершити це і побути наодинці.
— Вибач, та це неможливо, -  я за тебе відповідаю.
— Ні, ні, ні. Ти ж не будеш слідувати будь - якому проханню вашого голови?
— Мальтуса. Буду. Я відповідаю за тебе і за безпеку в капсулі.
— Дідько! Невже в твоїй кімнаті немає окремої кімнати? Або хоча б якогось розділення, куточку?
— Ні.
— Ну й репʼях.
— Є ще дещо. Мені треба слідувати розпорядку та тренуванням, тому тобі доведеться ходити зі мною всюди.
— О-о-о-о! Шукай інших!
Ці фрази почали не подобатися Маю. Він почав потроху дратуватися, бо няньчитися з незрілою особою йому явно не хотілося. Він спробував заспокоїтися. Тут вони зайшли в медитаційну.
Етер була вражена: красива галявина в лісі, різнобарвні дерева нагадували їй домівку, де вона народилася. Там були запечатані найприємніші спогади. Вона продовжила все розглядати навкруги. Через мить дерева оточили їх з усіх боків. Дівчина так захопилася, що не помітила великого каменю і спіткнулася об нього та ледь не впала на спину. На щастя, її підхопив Май. Він обхопив її обома руками та міцно тримав.
— Обережно.
Дівчина хутко почала підводитися та вириватися з рук хлопця.
— Фу! Не чіпай мене! Краще б дав впасти. Не так огидно було б.
— Я тобі допоміг, взагалі-то.
— Допомога вважається допомогою, коли про неї просять.
— Ти не можеш попросити про допомогу за ту мить, поки летиш до підлоги.
— То дай впасти. Просто не чіпай мене. Ніколи. Добре. Якщо нам все-таки доведеться весь час бути поруч - це правило непохитне. Втямив ?
Май ледь стримував себе, щоб не відповісти їй вʼїдливим тоном. Вони тільки деякий час поруч, а вона вже бісить його всім своїм єством.
— Добре. Але в мене також буде непохитне правило, — на цій фразі Май застиг.
— Ну. Я слухаю.
— Я ще не вигадав. Просто у мене буде така можливість. Коли придумаю правило, скажу.
— Боже. Яке… — “недолуге” хотіла сказати Етер, але змовчала. — Ох. Добре. А тепер я хочу в душ.
Кімната Мая була в темно-синіх тонах.  Посередині стояло широке ліжко, застелене чорною білизною та покривалом. Світильники були у вигляді свічок. В самій кімнаті панувала напівтемрява. Май додав трохи світла, та це все одно не освітило кімнату сильніше.
— А в тебе мила комора.
— Комора? Та це -  найзатишніша кімната в моєму житті!
— А в моєму - ні. Мені, звичайно, подобається, але завжди можна краще.
— Боже, хто ти? Я тебе зловив від падіння, вислухав. До речі, було таке відчуття, що ти мене вбʼєш, якщо я б на секунди довше тебе тримав.
— Ну з високою вірогідністю спробувала б.
— Привів в свою кімнату – не подобається.
— Я такого не казала. Комора - це непогано. В тебе мило.
Дівчина сіла на ліжко. Її здивувало те, що вона провалилася досить глибоко в матрац.
— Як ти тут спиш? А твердішого немає матрацу? Так і горбатим стати не довго. І дай мені, будь ласка, рушник, - хочу прийняти душ.
— Як ти дістала! Не подобається – йди звідси!
— Супер. Так би одразу.
Дівчина встала і пішла до виходу. Невже її план так швидко спрацював?
— Стояти!
— А вже пізно.
Вона підійшла до дверей та спробувала їх відчинити. Нічого не вийшло. Етер спробувала сильніше. Все марно.
— Випусти мене. Це що, в'язниця?
Вона розвернулася до нього та притулилася спиною до дверей.
— Не міг дівки раніше знайти, а тут і проходу не даєш.
Для Мая це була остання крапля. Він так розізлився! Швидко схопив руківʼя та націлився на нахабну дівчину.
— Значить так: ти мене дістала! Кажу вперше і востаннє: тобі заборонено хоч щось вʼїдлеве мені говорити. Будь тихше води, нижче трави. Інакше, наступного разу я поцілю правіше.
Він відпустив тятиву. За мить поруч з шиєю Етер пролетіла стріла. Вона ледь зачепила шкіру. На щастя залишилася тільки подряпина. Запанувала тиша. Дівчині було ясно, що вона все ж перегнула палку. А цей милаш - не такий вже і милий. Дівчина повільно відійшла від стріли та прикрила подряпину рукою. Вона відчувала вологу під своїми пальцями, хоча її було небагато.
— Вибач. Я в душ. Занеси потім рушник, будь ласка.
Вона швидко забігла в душ. Роздягалася та ввімкнула гарячу воду. Сьогодні вона була вдруге смертельно налякана. Вже не хотілося досліджувати межі дозволеного.
Май стояв шокований тим, що відбулося. Він підійшов до дверей, витяг прозору стрілу, та вона розчинилась у нього в руках. Він знову націлився на стіну та відпустив тятиву. Підійшовши до стіни, він провів долонею по тому місці, де мала би бути стріла. Але там було пусто.
— Я зʼїхав з глузду, – мовив сам до себе Май.
Він вирішив роздивитися руківʼя. Воно було звичайним. Нічого дивного. На секунду він згадав бісячі моменти дня, а саме - Етер і її коментарі, і по руківʼю побігли ледь помітні блискавки. Хлопець був шокований. Та все ж, можливо, це збіг? Треба спостерігати. Він дістав свіжий рушник, стукотом у двері  ванни дав зрозуміти, що він їх відчинить, і лишив його на вході на теплій підлозі.
Етер потрохи почала приходити до тями. Їй не дуже хотілося виходити, бо це єдине місце, де вона може побути сама. Але розбиратися з усім, що тут відбувається, треба. Вона закуталась в рушник і вийшла з душу. Він був настільки довгий, що з лишком прикривав коліна.
— Вибач. Я тобі наговорив дурні. Забудь все, що я тобі сказав.
— Забути? Ти мене ледь не вбив. Подряпина лишилась.
— Вибач. Всі питання спробуємо вирішити. Стосовно ліжка - я подумаю, що можна буде зробити. Та ти поки поспи на такому.
— Та що ти можеш вирішити?! – випалила Етер, але швидко осіклася. — Вибач. Ми всі на нервах. Намагатимуся  бути чемною.
— Ось тут наш традиційний костюм. Може бути трохи завеликий. Я попрошу Флер підготувати для тебе окремий. Ти не зможеш діставати з шафи завжди свіжий, бо кімната підлаштовується під мене. Тому тобі доведеться власноруч доглядати за твоїм одягом. Сподіваюся, це не буде проблемою.
— Все добре. Ти вийдеш? Я переодягнуся.
— На жаль, ні, — промовив Май та став обличчям до дверей.
Етер вже нічого іншого не очікувала. Дякувати Богу, що хоч до ванної з нею не пхнеться. І на цьому спасибі. Схоже, що це буде її найулюбленіше місце тут. Добре, що в кімнаті є і душ, і ванна. Сьогодні вона відкисне по повній.
Май з Етер через деякий час повернулися до бібліотеки. Мальтус активно переглядав книги на полиці. Флер сиділа за столом і, як завжди, перебирала купу книг. Хоча цього разу їх було більше, ніж зазвичай. Кларк сидів та все переглядав промінь в спробах відшукати брата. Алії в кімнаті не було.
— Ну що ж, Етер, відпочила трохи? — спитав Мальтус.
— А то вона втомилася, — буркнув Кларк.
— Ти б ще довше ганяв мене по бібліотеці, то і відпочивати не довелося б, — відповіла Етер і по ній пробігли мурахи жаху від згаданого.
На мить Етер здалося, що його зброя повторно пролетіла в неї над головою і пролунав гучний удар, такий же, як вранці. Дівчина на мить застигла, пригадуючи деталі своїх почуттів в той момент. Вона глянула на Флер. Що за дивовижна жінка. Якби не вона, то, скоріш за все, вона би померла на місці. Було б добре з нею потоваришувати. Треба за нею поспостерігати.
— А тобі пальця в зуби не клади. Я хотів поговорити з тобою. Тої інформації, що ти дала зранку, не зовсім достатньо. Хотілося би більше дізнатися про той світ, в якому ти живеш. Думаю, це може нам допомогти,— пояснив Мальтус. — Сідай. Розмова може видатися довгою. Маю, якщо Етер зі мною або з Флер, тобі не обов’язково бути поруч. Якщо маєш інші справи, то можеш зайнятися ними.
— Я залишусь. Дякую.
Етер це збадьорило. Будуть все-таки миті, коли він не буде перед нею муляти. Самому ж хлопцю не менше інших хотілося розібратися в цьому. Особливо враховуючи те, що йому доведеться жити з цією чорнявою весь час її перебування тут. А згадуючи дивну поведінку руків’я, тим паче.
— Добре. Те, що я хочу зрозуміти в першу чергу, – чому саме ти? Реальні збіги досить рідкісне явище. Особливо, якщо брати в масштабах Всесвіту. Розкажи про місце,  де ти живеш.
— Ну, я з планети Земля. Гарна, мила планета. Зі своїми особливостями, звичайно, але там весело.
Етер від розповіді відволікла мертва тиша. Здавалося, всі не дихали після цієї фрази. Коли дівчина почала озиратися навкруги, вона помітила, що ще й всі на неї витріщаються здивованими очима.
— Ну, і що не так з моєю планетою?
— Все буде складніше, ніж я вважав, — сумно відповів Май.
— Так і є. Та не хвилюйся, - ми спробуємо розібратися, — підхопив Мальтус.
— То мені хтось може пояснити?
— Земля - найдивовижніша та не вивчена планета Всесвіту. Часто туди відправляються зневірені душі. Це єдине місце, де можна знайти всі відповіді на будь- які питання. Але є нюанси. Частіше за все, потрапивши туди через атмосферу, стираються всі спогади. І там ще всі можливості існують одночасно, нашаровуючись один на одного. А ще там навіть один чих може розпочати ядерну війну. Там панує насилля, розпуста. Всі емоції викручені на сто відсотків. І це тільки вершина айсберга. Та досвід, який душа здобуває там, безцінний. Ходять навіть чутки, що там є душі, які переживають кожний цикл життя. А ще ця планета просочена ефіром. Вона і є ефір, тільки в різних концентраціях. Щось - густе, як камінь, а щось - навіть летюче, як повітря. Живучи у Всесвіті, я тільки зараз вперше зустрів наживо представника цієї планети, — мовив Кларк.
— Не знаю. Живучи на Землі, я нічого такого не помітила. Чесно кажучи, це місце - не на багато краще чи гірше за мій дім. Так, з війнами, проблемами з водою, насиллям, страшними історіями, - питання є. Та те, що ви тут розповідаєте попахує трохи маячнею.
Етер задумалась. Все життя її оточували історії про магію, астрологів, чаклунів різні енергії. І вона досить скептично до цього ставилася. Та ось вона, не відомо де. Її оточують першокласні вбивці. Один з них навіть стріли робить невідомо з чого та як. Незрозуміло взагалі, чого від кого очікувати. Чи не змінив той факт, що дівчина з Землі, рішення залишити її живою? Та все ж, вона не несе ніякої загрози їм. Чи все таки несе? Бо, судячи з розповіді про Землю, вона поняття не має, чим все може обернутися для неї. У будь - якому випадку, якщо її все ж вирішать вбити, то вона все одно нічого не зможе зробити. Чи може? Хм, цікаво… Треба спробувати.
— То виходить, що все ж я вам ніякої цінної інформації не принесла? Окрім тої, що ви почали мене підозрювати ще більше.
— Я би тебе вбив одразу.
— Кларку! Май совість. Досить. Нічого подібного про що ти, Етер, сказала. І ми вже вирішили, що будемо розбиратися. Тим паче, що я дав слово, — спалахнув Мальтус.
Флер посміхнулася та взяла його за рукав. Дівчина поклала долоні на груди та показала дівчині знак серця.
— Флер в тобі нічого загрозливого не бачить. Що в тебе з фізичною підготовкою? Займалася чимось вдома? - спитав Мультус
— Так, але з бойовими мистецтвами це немає нічого спільного.
— Ясно.
— А тепер можна запитаю я? — мовила Етер.
— Так. Звичайно.
— Що ви мали на увазі, коли говорили про цілісність капсули? Її можна пошкодити? І як це впливає на безпеку вас тут. Ви ж явно не по своїй волі тут заперлися. Якщо хтось все-таки сюда потрапить з небажаних гостей, то я перша, хто зустріне смерть?
— До цього навряд чи дійде, — заперечив Май. — Я в повній мірі докладу зусиль, щоб цього не сталося.
— Я хочу одразу відзначити, — почав Мальтус — ти не маєш ніякого відношення до зняття захисного бар’єру, а тим більше цілісності капсули. Ти прийшла вже після того, як захист був знятий. Основна причина ще не з’ясована.
— А цей хлопець, який зник…
— Мій брат – Малік.
— Так, Малік. Що з ним буде?
— У нього великі шанси на виживання та успіх в поверненні, якщо він потрапить в правильне місце.
— Зараз підтвердити те, що він в нормальному місці ми не можемо. Промінь його не знаходить. Але і аномальної активності ніде не має. Наче нічого не трапилося, — з сумом в голосі промовив Кларк.
— А що могло пошкодити захист?
— Або він вийшов з капули, або це ритуал з енергетикою. Так як друге заборонене і наслідки такого ритуалу так просто не сховати, - лишається варіант перший.
— А які можуть бути наслідки?
— Етер, тобі не здається, що ти перегинаєш палицю? — дратуючись, промовив Май.
— А ти хочеш, щоб я так просто сиділа в невіданні? Так як в мене високі шанси померти тут, то я хоч буду знати, від чого або кого.
— Все просто та максимально неприємно. Нудота, запаморочення, втрата координації. Як правило, місце, куди проникали інструментом, воно тяжко зажива. Звідти завжди витікає сукровиця. Також воно часто може гнити, що робить процес загоєння ще болючішим та неприємнішим, — в кольорах описав Кларк.
Етер сиділа в шоці. Це і справді не приховаєш. Сьогодні вона нікого навіть з наближеними симптомами не бачила.
— А в тебе широкі пізнання про подібні маніпуляції. Багато практикував? — вчергове підколола Етер.
— Думаю, на сьогодні досить запитань! — намагаючись зупинити все, промовив Май.
Мальтус стиснув вуста на мить. Буде зовсім не так просто, як він очікував. Між цими двома вже явно щось відбулося. Май реагує майже на кожен її в’їдливий коментар або питання. Сподіваюся їм вистачить здорового глузду, щоб знайти спільну мову.
— Етер, прошу тебе поки відкласти питання та будь-які коментарі до завтра. Ти можеш тут зайнятися, чим хочеш. Хоча тут варіантів не багато, та є шафа з книгами. Можливо, тобі буде щось цікаво.
— Не думаю, що наші уподобання в книгах сходяться.
— Не поспішай з висновками. Тут ти можеш знайти будь-яку книгу, яка хоч колись надрукована.
— Прямо будь-яку? — з недовірою перепитала Етер.
— Просто спробуй. Підійди до шафи. Подумай, що б ти хотіла почитати та витягни книгу.
Дівчина зробила по інструкції та витягла першу книгу. Відкрила, полистала. Прочитала пару рядків.
— Цікаво. Працює. А в кімнату книги можна забирати?
— Тут питай Мая. Це його кімната. Ми зазвичай не беремо.
Етер жалібними карими очима глянула на Мая. Вона увімкнула всю свою чарівність на максимум. Здавалося, що навіть кімната наповнюється кольором очей. Після дівчина трохи нахилилася ближче, прикрила рота рукою та щось йому прошепотіла. Звісно, це почула тільки Флер. Вона трохи хихикнула, але швидко схаменулася, намагаючись не видати секрет.
— Запам’ятай, ти дала слово. Добре, я згоден.
Етер зраділа, як дитина, та взяла ще собі книгу з шафи.
Залишок дня пройшов спокійно. Тільки Алія довго не з’являлася. Вона з головою поринула в медитації. Ніхто не почав вивчати тему Землі, бо всі розуміли, що це марно. Тому робили те, що і до цього. Так пройшов перший день знайомства з котом в мішку.