Останній день Алії вдома

Світанок. Вранішній вітерець увірвався у розкриті двері балкона. Дві постаті, обійнявшись, стоять посеред нього та споглядають, як темрява змінюється на світло.  Небосхил поступово заливається рожевим. Алан зі своєю коханою королевою Лією сьогодні проводять важливу нараду: планета Крунтхеп ділиться королівською дитиною з Орденом.
— Яка краса! На жаль, це останній день, коли Алія ще під нашим крилом. Я так за неї хвилююся. Ми готували її все життя, але коли настав цей момент - це жахає.
— Ти, як завжди, перебільшуєш. Я доклав максимум зусиль, щоб з неї зробити велику воїтельку. Тим паче, вона обрана. І я не розумію твоєї тривоги.
— Скоріш за все,  ти правий, — промовила королева, глибоко видихнувши, та ближче притулилася до коханого.
Цей ранок дійсно був чарівним, та водночас сумним. Замок, в якому мешкали Маліноси, стояв на схилі, а перед ним відкривалися великі простори хвойного лісу. Коли починаєш їх оглядати, то неможливо відірватися. Хвойні дерева, наче змагаючись одне з одним, поспішають до замку.  Була четверта ранку. Безхмарне небо чарувало з першого погляду та робило цей день незабутнім. Батьки вкладали всі сили в розвиток доньки: фізичний, духовний та емоційний. І хоча, попри все це, Алія так і не опанувала міграції енергій, це не завадить їй стати членом Ордену, але може вплинути на результат в подальшому.
Алія не спала всю ніч. Вона сиділа на ліжку, спершись на спинку. Дівчина була впевнена в результаті своєї місії, бо з самого дитинства була обраною. У цей час, сконцентрувавшись, щоб ні про що не думати, вона дивилася у відкрите вікно. Пізня весна давала про себе знати. Легкий вітерець здіймав штори. В кімнату постукали.
— Аліє, можна? — це був голос особистої помічниці.
— Ні. Чекай п’ятої.
— Я знаю, Ви не спите. Прийшла підтримати.
Лора від неї не відстане. Вона була завжди поруч, тому знала Алію краще за батьків. Зітхнувши, дівчина встала з ліжка та підійшла до дверей, які своєю висотою сягали стелі, а їх глибокий смарагдовий колір вражав. Масивні двері відчинилися. Лора була одягнена в свій звичайний одяг, що нагадував військову форму, але трохи більш жіночну. В бік Алії полетіло лезо меча. Вона ледь встигла відскочити вбік та вхопити свій меч. Безсоння давало про себе знати, та за хвилю дівчина нанесла зворотній удар по Лорі:
— Це так ти мене підтримуєш?
— Аліє, тобі змагатися з надмогутнішим злом. Це для тебе квіточки, зважаючи на рівень підготовки, який маєш. До того ж, я не як вчитель прийшла.
— Боже, можна, щоб хоч сьогоднішній день був тихим? Не забирай мого останнього спокою!
— Спокою? — і Лора гучно засміялася. Весь цей час вона раз по раз то нападала, то відбивалася. — Ти ніколи не вміла жартувати. Твій спокій закінчився у день, коли оголосили пророцтво. Так що, подякуй за ті чотири роки безтурботного життя. Попереду - тільки боротьба, а спокій ти знайдеш після смерті. Не раніше.
— То ти гадаєш, що я не зможу? — тут Алія нанесла вирішальний удар. Меч Лори відлетів убік, а лезо Алії торкнулося вени на шиї і зробило ледь помітний надріз, аж виступила сукровиця.
— Зможеш, тебе до цього готували. Ти завжди перемагала всіх вчителів з підліткового віку. Та сумніви тебе зʼїдять.
— Знов за своєІ Ти сама все озвучила. Звідки сумніви в мене? Все давно вирішене.
— То чому не спала? Ти знаєш, як це важливо.
— ….
— Те, що ти не визнаєш сумнівів, не відміняє їх присутності. Сумніватися - це нормально. Саме це й робить нас справжніми.
— Я і без цієї маячні в порядку! Хочу якнайшвидше покінчити з цим! Залишилося вже зовсім трохи - і невдовзі видихну. Можливо, після цього тато погодиться зі мною поїхати в подорож?
— Ти так і не подорослішала...
— Що за маячня? Все, досить! Ти мене дратуєш. Я буду готуватися. Побачимося на вранішній нараді, — після цих слів Алія виштовхала Лору за двері та гупнула ними.
Спершись на двері, дівчина зітхнула. Прихід Лори підбадьорив її та прогнав туман з голови, але легше не стало. Вона не могла собі пояснити причину тієї тривоги, що сиділа в ній. Можливо, це страх невдачі? Та помилки в пророцтві не могло бути. Ще прапрадід Маліносів переміг на високій горі планети Крунтхеп всеруйнівну темну силу. А з пустельно-кам’яної планети зробив таку, яку Алія любила з дитинства. І хоча ніхто не знав, як це трапилося та куди після цього подівся прапрадід - результат був шаленим. Крунтхеп заполонили різні види живих просунутих створінь. Звісно, не одразу всі вжилися між собою. Досить тривалі війни виснажували і народи, і континенти, бо не було чіткого розмежування, а будь-які спроби королівської сім’ї Маліносів налагодити ситуацію, не давали плодів. Все змінилося з появою Ликола. Як виявилося, темна сила, яку переміг прапрадід, не була єдиною в світі. Більше того, одна з останніх битв була саме на Крунтхепі. Ликол не визнав поразки пітьми і хотів повернути планету в початкову форму - ту, якою вона була до впливу одного з Маліносів.
Події після зустрічі з Ликолом змусили планету горіти. Загинула третина населення в цій боротьбі. З одного боку, все було майже втрачене. Та тут нізвідки з’явився Май. Це так здавалося на перший погляд, та як виявилося, він досить довго проживає у Всесвіті і наглядає за рівністю сил. За цей час встиг сформуватися Орден, що допомагав Маю в боротьбі проти зла. Ликол давно ніяк не давав про себе знати. Тому виявити його до цього часу було неможливо. Та тут, на Крунтхепі, він ще більше сколихнув рівновагу. Спільними силами Мая та Ордену вдалося послабити Ликола, і він зник.  Орден на деякий час лишився в замку Маліносів, щоб переконатися, що Ликол пішов.
За час війни народи все ж таки об'єдналися та почати прислухатися до королівської сім'ї. Поява абсолютного зла об’єднала жителів, а Маліносів поставила на п’єдестал. С тих пір вони завжди підтримували мир. Допомогали з роботою, харчуванням та забезпечували безперебійним доступом води. За ці роки планета розцвіла ще більше. А її мешканці довіряли Маліносам. Закріпилося це тим, що  Май відчув душу. Вірніше, незрівнянну силу. Виявилося, це була маленька донечка Алія, якій виповнилося п’ять років.
— Вона стане сильним компаньйоном і стержнем Ордену, і завдяки їй вдасться повернути рівновагу у Всесвіті та здолати Ликола,- повідомив Май.
Коли маленька Алія прибігла до батьків, то сумнівів у Мая не було. Він відчував, що це - саме Вона. В самому замку, де жила королівська сім’я, дітей більше не було. Тому помилки не могло бути. З того часу і почалося пекло для Алії. Вона багато часу проводила з вчителями і майже ніколи з татом. Мама надто нею опікувалася і донька часто трималася осторонь.
Ще відучора Алія багато разів перебирала в думках ту мить, коли Май напророкував їй порятунок світу. Саме після цього її життя змінилося до невпізнання. Час збиратися. Алія одягла свою сукню, яка приховувала її фігуру. Вона вирушила до головного залу, де мала проходити нарада. Йшла просторим порожнім коридором. Сам замок був виконаний в готичному стилі: високі стелі, кам’яні стіни. Він заворожував енергетикою благодаті. Перед Алією ліворуч відчинилися двері і вона побачила Лію.
— Хочу навідати тата перед церемонією, - Алія підійшла ближче до дверей та не побачила його.
— Він буде на нараді. А зараз просив його не турбувати.
— Сьогодні - важливий день. Я не так багато прошу. Буквально на кілька слів.
— Ні. Ти ж знаєш, що я б залюбки, але він злиться, коли щось йде не за його планом.
— За двадцять років так і не навчився вписувати мене в свої плани.
— Аліє! Досить! Ти ж гарна дівчинка, повинна все розуміти. Тато тебе любить та дуже хоче бути з тобою, — разом з цими словами Лія обійняла доньку та погладила її по голові. — Не хвилюйся, все буде добре.
— Тато любить мене тільки з твоїх слів! — Алія відштовхнула Лію від себе. Вона хотіла бачити вираз обличчя, бо ніяк не могла збагнути, чому мама стільки років була покірною та слухняною дружиною Алана. Хоча вона завжди підтримувала тата і намагалася допомогти знайти спільну мову між батьком і донькою. Це майже ніколи не вдавалося, але Алія ставала спокійнішою.
— Ти не права. Згадай, тато кожен день проводить з тобою час: за сніданком, на  тренуваннях та і в цілому... То тобі здається.
— Ага, та він про своє правління тільки й говорить, або мовчить, або в своїх наказах і машинально їсть обід… І що означає твоє “ в цілому”? Ти видаєш бажане за дійсне!
— Досить. Це не на користь ні тобі,  ні татові. Він тебе любить. Просто знай це. Все буде добре. Краще налаштуйся на зустріч, а я з татом домовлюся, щоб сьогодні ввечері він знайшов час саме для тебе.
Алія видихнула та сперечатися не стала. Обійнявшись, вони з Лією разом пішли до центрального залу. По дорозі туди до них приєдналися дванадцятеро радників з різних куточків планети. Увійшовши до залу, Алія побачила тата. Одягнений в білу мантію з блакитними рукавами, що переходили в білий колір ближче до ліктів, він сидів за столом. Те, що він править планетою, було видно тільки з кулону на шиї та родинного перстня. Він ніколи не любив вичурності, а завжди все виміряв фактами та досягненнями.
— Вітаю, друзі! Будь ласка, проходьте. Дуже радий Вас усіх бачити та дякую, що завітали. Сідайте, будь ласка, ліворуч. Моя кохана Ліє, ти - до мене.
Лія сіла біля Алана, а поруч - Алія. Дванадцятеро представників розмістилися за круглим столом сім’ї Маліносів. Атмосфера була напружена, бо хвилювався кожен. Від сьогодні Алія мала відправитися з Орденом та завершити те, що, судячи з усього, не доробив її прапрадід. Спочатку в залі повисла абсолютна тиша. (В моєму дитинстві сказали б, що народився поліцейський, та повернемося до суті.)
— Сьогодні для всіх нас важливий день. Я віддаю доньку до Ордену, який підтримує рівновагу у Всесвіті, і це забезпечить спокій на довгі тисячоліття на цій планеті. А поки чекаємо представників Ордену, пропоную трохи зняти напругу, — і Алан підняв руку.
Після цього жесту в кімнату одна за одною почали заходити доморозпорядниці з філіжанками кави та чаю. В Маліносів недоречно було до обслуги вживати інші терміни, бо вони були майже на рівні з господарями. Кожна мала свою простору кімнату. Вони часто їли разом з королівською сім’єю. Кожна несла відповідальність за якусь частину роботи: прибирання, закупки, чистота, підтримання фасаду замку та інше. І під час трапези обговорювалися різні аспекти утримання будинку, прийому гостей, організації важливих заходів. Завдяки цьому королівська сім’я була в курсі всього і могла коригувати роботу замку. Останнє слово завжди було за Аланом. І якщо хтось з доморозпорядниць намагався керувати або бути вище за королівську сім’ю, або ставити ультиматуми і щось доводити, а не висувати пропозиій, то його відправляли додому. Тому команда була завжди злагоджена і при цьому досить творча. Самих доморозпорядниць в Маліносів було близько десяти. Цього з головою вистачало, щоб утримувати замок.
Коли чай, кава та смаколики були на столі, гості почали ласувати та обговорювати свої справи,  в кімнату тихцем зайшов повірений короля Алана, щось прошепотів  йому на вухо та поспіхом зник.
— Ну що ж, любі гості, сьогодні Орден зробив нам подарунок, — Алан посміхнувся. — Вони постануть перед нами у всьому складі. Всі ви знаєте Мая, його пророцтво та віру в перемогу над Ликолом. Тепер є можливість познайомитися з іншими членами Ордену. Після зустрічі запрошую всіх повечеряти перед входом в замок на свіжому повітрі. У вас буде можливість поспілкуватися між собою.
Гості почали між собою перешіптуватися та щось обговорювати. В цей час Алія дивилася на матір. Це не те, що вона хотіла почути. Вона не була проти такого заходу, але тепер про вечір з татом наодинці не могло бути й мови. У нього знову робота. Можливо, треба звикнути вже до цього та бути самодостатньою? Та щось в середині Алії протестувало. В черговий раз, придушивши розчарування, Алія відпила зеленого чаю з філіжанки і прийняла рішення відсторонитися від батька. Це час вже зробити з урахуванням того, що вона скоро відбуде з замку і, можливо, ніколи не побачить родину і свій рідний дім. На цій думці очі Алії почали блищати, а на обличчі виступив ледь помітний рум'янець.
Одразу після цього до зали увійшов Май. Поруч з ним йшов статний чоловік. На вид він був не на багато старший за Мая. Приблизно одного зросту з ним. Чорняве волосся та борода так обрамляли обличчя, що подекуди він був схожий на лева. Очі чоловіка були незвичні. Їх було важко описати: вони були карі, але те, як він дивився… Його погляд пронизував до кісток! Здавалося, що він бачить все, що ти думаєш, і знає в цілому більше за будь-кого в світі. Його постать тільки закріпила цю думку.
За цими двома зайшли ще троє. Дівчина з відчуженим виразом обличчя. Дві руді коси спадали на плечі. Зелені очі били життям, та в них відчувалася загроза. Та двоє хлопців, схожих один на одного, як дві краплі води: миловидні обличчя, на яких грала молодість, глибоко посаджені очі та густі широкі брови. Розрізнити близнюків можна було лише за кольором волосся: Малік мав світло-русяве волосся, Кларк - коричневе.
Коли Малік побачив Алію, то ніби завмер: кілька секунд не міг відвести від неї очей, щось наче манило його до неї. Здавалося, що дівчина сяяла. За хвилину Малік схаменувся. За всім цим спостерігав Кларк.
— Тихіше, брате. Я знаю твою любов до жінок, та нам ще довго працювати разом. Будь неупередженим, бо все зіпсуєш.
— Я - сама неупередженість, не хвилюйся, - Малік подивився в очі Кларку та посміхнувся. Йому було цікаво, як скоро Алія стане його. Це ігровий інтерес, не більше. Хоча планка цього разу висока.
Коли компанія підійшла до столу, всі поклонилися і привіталися з присутніми. Гості за столом підвелися та привіталися у відповідь.
— Маю, вітаю! І вітаю всіх на сьогоднішньому зібранні! Сідайте, де зручно, пригощайтеся. Це - моя дружина Лія, а поруч з нею - Алія, — сказав Алан й по черзі почав представляти всіх дванадцятьох гостей, що прибули сюди з усіх кінців планети.
— Всіх вітаю. Сьогодні зі мною прибули: очільник Ордену Мальтус з помічницею Флер та брати- близнюки, Малік і Кларк.
— Маю, дякую. Одразу скажу, що ми ненадовго. Моя Флер допоможе Алії зібратися і ми сьогодні ж відбудемо. Тут дуже багато поважних осіб. А це може привернути зайву увагу Ликола. Флер, прошу.
Дівчина підійшла до Алії та мовчки подала їй руку. Алія з запитанням в очах подивилася спочатку на Мальтуса, потім - на тата. Алан кивнув їй. Лія поникла та з сумом дивилася на Алію, яка вхопила погляд королеви. Саме зараз вона зрозуміла, що все буде швидше, ніж вони всі сподівалися, і ніякої мови не може бути про останній вечір з татом.
— Аліє, час збиратись. Йди з пані Флер до себе, а я підійду трохи згодом. — Після цих слів уся увага Алана була прикута до гостей.
Дівчата вийшли. За столом почалися обговорення політичних питань, що нас з вами зараз не стосуються. Йдучи по коридору, Флер увесь час мовчала. Вона ніколи не жила в замках та у будь - яких апартаментах. Все життя її було на просторах степів, біля моря. Коли було прохолодно, вони ховалися в печерах. Сама Фрер була з войовничого народу Амазонії. Тіло її було струнке та збите. На перший погляд вона не була схожа на ту, що має багато сили та витривалості, та це було оманою. Хоча Флер і не була вкрита грудою м’язів, та вона запросто могла вбити за долі секунди, особливо враховуючи те, що ніхто з Ордену не віддав свою зброю, коли тільки прибули. Це говорило за глибоку довіру до Ордену.
— Якщо чесно, я шокована. Я знала, що це буде дуже швидко, та щоб настільки…  І давно ви знали, що не залишитеся тут навіть  на вечерю?
Флер мовчала. Вона тільки поглянула на Алію з виразом нерозуміння на обличчі. Вона просто не слухала й була думками десь далеко.
— Звісно, я вже готова відправитися, та треба попрощатися з батьками. Я мала надію,  що цей вечір буде нашим з татом. Та бачу, що сподівання мої  даремні.
Флер мовчки глянула на Алію, стиснула плечима й пішла за нею далі. Опинившись в кімнаті Алії, Флер почала все розглядати. Їй сподобалися сіро-зелені відтінки кімнати. Чомусь вони її заспокоювали.
— Сідай. В мене майже все зібране, кілька хвилин - і можемо повертатися.
Алія дістала свою величезну валізу, з якої виглядали речі, стирчав куток картини, збоку видно було стилет. Гостре  округле  лезо ножа було сховане в шкіряних піхвах, що були надто тонкими. Та якщо він не прорізав тканину, то лезо було приховано надійно.
Побачивши стилет, Флер підійшла до валізи, взялася однією рукою за її край та подивилася на Алію. Та відійшла, даючи можливість Флер наблизитися до валізи. Флер дістала ножа, піднесла на рівень очей та почала розглядати. Ніж мав максимально мінімалістичний дизайн. Темно-зеленого кольору, без прикрас, тільки срібляста хрестовина видавала метал, з якого була зроблена зброя. Руківʼя було сплетене з пофарбованої шкіри, як і піхви, його кінець закінчувався невеликою кулею.
Флер дістала ніж з піхов: він мав вістря з трьома гранями, що спірально закручувалися одним обертом від руківʼя до самого кінця. Встромивши його назад, Флер взяла руку Алії та поклала в неї  руківʼя стилета. Ніж ідеально був збалансований і руківʼя чітко лягало в долоню. Відклавши клинок на стіл, Флер взяла свою руку та руку Алії і притулилася долонями. Рука Алії була явно нижчою, тому куля перешкоджала використання цієї зброї іншою людиною. Нарешті Флер посміхнулася встромила стилет в пояс Алії. При цьому вона дивилася Алії прямо в вічі, її глибинний погляд говорив сам за себе. Зброя мала бути завжди при Алії: в будь-який час і всюди.
Флер розвернулась і пішла вляглася на ліжко. Алія стояла здивована. Уважно подивилася на свої речі, а потім вивернула все, що там було. Дістала свій улюблений костюм для тренувань. Переклала його в невелику сумку через плече. Картина, про яку згадувалося раніше, виявилася невеликою фотокарткою в рамці. Алія відкрила її, дістала звідти фото, протерла його, склала навпіл і поклала в нагрудну кишеню свого одягу.
— Я готова.
Флер все так і мовчала. Глянувши на Алію, вона була здивована, але задоволена. За наказом Мальтуса вона мала зібрати Алію по мінімуму. В таборі, де вони будуть  працювати, є все. А тягти купу речей було недоречно. Флер вже не дивувалася, коли побачила великий пакунок дівчини. Мальтус говорив, що вона з королівської родини та не звикла до польових умов, тому він знав, що якщо не проконтролювати, то речей буде багато. Та Алія швидко схаменулася. Можливо, зіграв зовнішній вигляд Флер. А можливо, новина про те, що вони вже сьогодні відбувають, змусила її подорослішати.
В цей момент розмови про політику закінчилися. Алан та Лія лишилися самі. Доморозпорядниці провели інших гостей на вечірню трапезу і мило з ними обговорювали різні цікаві теми. Сімʼя Маліносів приєднається до них згодом.
— Сподіваюся, сьогоднішній поспіх не сильно зіпсував Вам настрій, пане Алане та пані Ліє. Я розумію, що Алія - ваша єдина донька, і з цієї точки зору ми багато просимо, коли забираємо її з собою, — сказавши це, Мальтус взяв Алана за запʼястя.
Алан посміхнувся, поклав свою руку на руку Мальтуса і мовив:
— Як моя Алія готувалася все життя бути воїном, так і я готувався її передати Вам. Після пророцтва Мая я поступово, але рішуче почав віддалятися від неї.
Мальтус забрав руку та зручніше вмостився у кріслі.
— Це чудово. Та, можливо, ви не до кінця розумієте всю важливість цього моменту? У Вас вже немає спадкоємиці, ба більше: дев’яносто дев’ять відсотків, що ви її не побачите. Ми не можемо ризикувати і дозволити Вам спілкуватися з нею. Та і вона може загинути. Алія обрана, але не безсмертна.
— Я Вам так скажу: з цього моменту в мене немає доньки, будьте певні.
Саме в цю хвилину до кімнати зайшли Алія та Флер. Лія заціпеніла. Знаючи, як Алія любить тата, вона злякалася, що такі слова травмували її у самісіньке серце.  Вона до кінця не знала, почула це Алія, чи ні, бо вся увага була зосереджена на розмові за столом. Та, дивлячись на Алію, здавалося, що все минулося. Хоча ми ніколи не дізнаємося, чула це Алія, чи ні. Та саме ставлення батька до доньки і зіграє свою роль у майбутньому. Намагаючись приховати свій емоційний стан, Лія підвелася, простягнула доньці руку.
— Ми чекали на тебе. Не так багато часу лишилося. Час прощатися.
Мальтус підвівся. Підійшов до Алії та одягнув на її руку браслет. Він був виготовлений з тонкого, майже прозорого, матеріалу, тому побачити його можна було по ледь помітному білому сяянню.
— Це для подорожей. Я поки синхронізував його з передавачем у нас вдома. Згодом ти сама навчишся подорожувати з його допомогою. Чекаємо на тебе зі зворотньої сторони замку. Дамо Вам час побути наодинці, — Мальтус озирнувся на Мая з хлопцями та Флер. — Ходімо!
Нова родина дівчини вийшла і Алія нарешті залишилася в кімнаті з батьками. Алан підвівся та підійшов до своїх коханих дівчат. Трохи не так він уявляв  прощання з донькою. Саме цей вечір, попри все, він хотів провести з нею. Але зіпсувати всю підготовку Алії та свою жертовну місію він не міг. Розумів, що Мальтус мав рацію, коли натякав на те, що Ликол може стежити за всім, що відбувається. Часу на теплу розмову не було. Та це не завадило б. Він бачив, що Алія  останнім часом була надто знервована.  Алан розумів, що це стрес, але ж він виховував воїна! Вона б мала бути більш урівноваженою та спокійною. Та час все розставить на свої місця.
Лія не втрималася і, підійшовши до доньки, почала її міцно обіймати та плакати. Кілька хвилин вона зовсім не могла заспокоїтися. Здавалося, що тільки зараз Лія зрозуміла, що відбувається. Ще кілька хвилин - і в неї не буде доньки! Фактично і беззаперечно! Мати була не таким сухарем, як батько. Перевівши подих, вона з усією злістю накинулася на Алана, почала бити його в груди,  продовжуючи гірко плакати.
— Я тебе ненавиджу! Ти зіпсував усе, що міг! Я тобі цього не пробачу!Готуйся жити в пеклі! — вона щосили штовхнула Алана назад, але через плач вона була максимально виснажена та впала чоловікові на руки. Обійнявши, він ніжно посадив кохану  в крісло. Ледь чутно шепнув їй на вухо:
— Я уже 20 років живу в пеклі. Це стало долею ще з першої зустрічі з Маєм. — Він поцілував дружину в лоб, підвівся та підійшов до Алії.
Та мовчала. Скляні очі пронизували поглядом спочатку маму, тепер - тата. Вона не могла вимовити ні слова. Клубок піднявся до горла. Було трохи важкувато дихати. Здавалося, ще мить, ще слово - і вона розридається як мама. Щось всередині нагадало її рішення за столом сьогодні вдень: бути дорослою та відстороненою. Вже час. Коли вона глибоко вдихнула, Алан щосили її обійняв.
— Люба доню, на жаль, цей час настав: треба прощатися. Знай, я зробив все, що міг, щоб ти була сильною, незалежною та готовою до будь-яких випробувань.
Алія поклала руки Алану на груди, потім обережно вийшла з обіймів. Її погляд був прохолодним:                                                                                                                              а, - Ага, дякую, що не займався мною та не приділяв часу! Мій результат - це саме твоя заслуга.
— Знаю, ти сердишся на мене. Пробач, що так мало часу був з тобою. Я гадав, це облегчить наше з тобою прощання зараз. Та бачу, що припустився помилки.
— Зараз вже немає сенсу жаліти про щось. Прийшов час для дій, — почувся голос позаду. Це була Лора. Вона підійшла до них, поклонилася батькам та звернулася до Алії:
— Починаються тяжкі часи для тебе. Попереду - багато випробувань. Хоча ти й сама все знаєш. Пам’ятай наші тренування, — Лора обійняла Алію та лишила їй маленький пакуночок. — Відкрий його в найтяжчу хвилину.
Алія сховала пакунок в кишеню. Вийшовши з кімнати, вона попрямувала до компанії, яка супроводжуватиме її до кінця життя, або, принаймні доти, доки вони не переможуть Ликола. На душі в Алії було тяжко. Голова була ватною,  думки заглушила тиша. Пальці злегка поколювали. Це був її своєрідний захисний механізм - придушувати  негативні емоції. Дівчина багато чого тримала в собі. І тільки останні кілька місяців, коли почала відчувати неминучість буття, емоції почали вириватися на поверхню. Саме тому  останнім часом вона так поводилася з мамою. Сама ж Лія цього не помічала: вона занадто сильно любила доньку і бачила в ній тільки ласку та добро.
Всі представники Ордену були готові відбути. Поки чекали Алію, вони обговорювали різні питання з радниками планети. З розмов важко було повірити, що колись всі народи між собою воювали. Це було обумовлено і тим, що люди і радники боялися повернення Ликола. Згадки про ті жахливі часи закарбувалися глибоко в генах. А їх єдність проти абсолютного зла тільки міцнішала…
Покинувши замок, Алія пішла до представників Ордену. Першим її побачив Малік. Його світло-русяве волосся поблискувало на сонці. Коли він посміхнувся дівчині, її охопило якесь дивне відчуття. Та за мить вона зрозуміла, що то було хвилювання. В цій посмішці та виразі обличчя щось було, але точно не закоханість. Люди почали переходити від компанії Ордену до столу, де мав продовжуватися вечір. Поки Алія дійшла до Мальтуса з компанією, біля них нікого не було.
— Аліє, нарешті! Ми вже поспішаємо. Нам всім час вирушати. Оскільки це твоє перше переміщення, тобі конче  потрібна компанія. Суть переміщень в тому, що треба вміти чітко візуалізувати місце, куди хочеш переміститися. Так як ти у нас ще не була, то…
— Я візьму її з собою, - перебив Мальтуса Малік.
У повітрі зависло незручне мовчання. Всі дивилися на Маліка. В цей момент Флер закотила очі і з невимушеним спокоєм на обличчі підійшла до Алії, взяла її за браслет - і вони зникли. За ними зник і Май.
— Як бачимо, питання вирішено, - мовив Мальтус і зник.
Кларк мовчки глянув на Маліка. В очах не було подиву. Кларк більше відчував розчарування. Про пригоди Маліка ширились чутки. Він настільки захоплювався фліртом з жінками, що уже будь-яка фраза сприймалася як спроба домогтися прихильності дівчини. Цю особливість знали всі члени Ордену. Чого варта сутичка Флер з Маліком? Вона з войовничого роду. Все, що вона добре робить, - це б’ється, та при цьому вона приваблива й має гарну фігуру. Плюс завжди поряд. Малік спробував проявити до неї інтерес. Дійшло до того, що вона його ледь не вбила. Та, дякувати Богу, втрутився Мальтус. Після цього Малік втратив потяг до Флер і вони почали просто товаришувати та часто тренуватися разом. Бо, попри жагу до жінок, Малік добре бився. Якби було  по - іншому, то він би точно не вижив під час сутички з Флер.
— Я просто хотів допомогти. Кларку, невже все так погано? Треба проявляти більше байдужості до людей, щоб всі забули про інцидент з Флер і не оцінювали будь- яку мою фразу як спробу флірту?
— Дай їм час. Мені він теж не завадить, бо щось мені не дуже подобається ця Алія. Вона здається надто правильною, що аж нудить!
— Тебе всі дратують! — Малік посміхався, дивлячись на брата. — Я, до речі, теж не здивований твоєю поведінкою. — Після він обхватив всією рукою Кларка за шию так, що лікоть був поза потилицею, а сама голова лежала у нього на грудях праворуч. Він спершу кісточками пальців поводив по коричневому волоссю брата, потім обхватив своє зап’ястя, де був браслет переміщення, і вони зникли.
За цим дійством здалеку спостерігали батьки Алії. Лія все ще злилась на Алана, тому стояла трохи осторонь. Алан тяжко зітхнув, подивився на Лію та підійшов до неї. Він взяв дружину за руку й потягнув до себе. Та спочатку впала чоловікові  в обійми, а потім  почала плакати й вириватися. Та Алан міцно тримав її.
— Кохана, я знаю - тобі тяжко. Та нічого не зміниш. Все вже зроблено. Я думаю, що вчинив правильно. Щоб цей день пройшов без перепон, мені довелося пожертвувати часом з донькою. Коли ми тільки дізналися, що вона обрана, я дуже радів. З часом прийшло усвідомлення всієї серйозності ситуації. Ми не могли її залишити близько біля себе, тому я поступово почав віддалятися. І мені важко не менше твого - серце розривається!— він потихеньку послабив обійми, щоб звільнити руку.
В цей час Лія вже трохи заспокоїлася, тому він міг і однією рукою її втримати. Алан взяв дружину  за підборіддя й ніжно поцілував у припухлі від сліз вуста. Після поцілунку вона взагалі припинила пручатися. А він, дивлячись Лії в вічі, лівою рукою витер сльози з її щоки і продовжив:
— Найкраще, що ми можемо робити зараз, - це підтримувати один одного та бути сильними, щоб наша донька могла спокійно робити свою справу.
Лія звільнилася з обіймів. Знесилена та з глибоким болем в грудях вона попрямувала в середину замка. Одна з доморозпорядниць спробувала покликати правительку, та Алан її зупинив.
— Дай їй час відпочити та прослідкуй, щоб поруч завжди хтось був. Глибокий сон зробить свою справу. При цьому не лишайте її одну. Вона сильна, зможе пережити втрату доньки. Треба тільки час та нагляд. Кімнату Алії тримати в чистоті, але ніякі речі не виносити та не прибирати. Хочу подарувати надію Лії, що донька повернеться, треба тільки почекати. Згодом пелена часу приглушить біль.
— Прийнято. Чи можу я щось зробити особисто для Вас?
— Так. Через годину підійди до столу та скажи щось, щоб я міг піти. Я в першу чергу маю борг перед планетою Крунтхеп. І я виконаю його. Та серце моє біля Лії. Їй потрібна моя підтримка.
Домоправителька кивнула та пішла в замок. Алан направився до гостей. Правила порядного тону зобов’язували вести світські бесіди за неформальною вечерею. Вони говорили про свої захоплення, різні змагання. Та ніхто не осмілився говорити про дітей: всі розуміли почуття правлячої родини та глибоко їх поважали, так як на Крунтхепі не було нічого святішого, ніж діти.  За годину на горизонті з’явилася доморозпорядниця. Вона впевнено йшла до Алана, щоб виконати його наказ.
Після того, як всі розійшлися, залишок часу Алан провів поряд з Лією.
Час невпинно летів, але і через багато років Лія тримала в серці спогади про Алію. Вони підкріплювалися тим, що Лія один день на тиждень проводила в кімнаті доньки. Там так нічого й не змінилося, чого не скажеш про замок: Алан розпорядився збудувати крило. Там він заснував школу Малінос Алії. В ній навчалися хлопчики та дівчатка з юного віку. Деякі заняття проводив сам Алан. Він підсвідомо хотів надолужити втрачене з Алією. Робота з дітьми переносила його в ті часи, коли ще про пророцтво не було нічого відомо. В кожному з майбутніх воїнів він бачив свою доньку. Пройшло ще багато часу і в Маліносів з’явився син. Але то вже інша історія.
Залишок життя Лія все ще чекала Алію додому і тільки Алан знав, що вони її більше ніколи не побачать.