Десь посередині

Місце духовного просвітлення

Ранок наступного дня не відрізнявся від ранків останніх двох тижнів. Рита як і раніше тяжко прокидалася з ранку. Їй треба було багато часу, щоб прийти в себе і зібратися з силами. Вона сумувала за тими днями коли могла прокинутися зранку та піти гуляти цілу годину, або зависнути в залі з гучною музикою і важкими вагами. Але щось всередині неї говорило, що це не єдине що її тривожило. Відчуття втрати близької людини час від часу виникало на рівному місці. Це було дивно, бо в її житті нічого не змінилося в плані відносин та спілкування. Дівчина сумувала і не знала за чим.
Більшість часу Рита пролежала в ліжку. Ближче до обіда в двері подзвонили. Потім почали гучно стукати. Дівчина знала, що то Ніколь приїхала в гості і все чекала коли та скористається запасним ключем. В одну мить ледь чутно почулося з за дверей:
— Рита, відкривай давай! Я не буду заходити поки не відкриєш.
Дівчина продовжила гучно стукати та гукати Риту. Раптом двері відчинилися.
— В тебе є ключі. Навіщо галасуєш? — обурювалася подруга.
— Я ж маю якось тебе шевилити. Тим паче, що ключі на крайній випадок.
— Ну так, так. Чай будеш?
— Краще каву. Мені треба прокинутися.
— Дитинко, скоро дванадцята. Яке прокинутися ти де вешталася всю ніч?
— Краще б не вешталася. Але зараз не про це.  В нас більш невідкладні справи. Пам’ятаєш Ростислава?
— Це той що наче зацікавився мною коли я лежала в лікарні?
— Саме так.
— Мені вже не подобається те, що ти про нього згадала.
— Вже пізно ти вже погодилася, так що все. Півсправи зроблено. Насправді я йому довіряю. І він порекомендував поїхати не в груповий ретрит, а обрати час між такими групами і побути на самоті без туристів.
— Ти впевнена що це гарна ідея? Мені здається з твоїм темпераментом ти там довго не витримаєш.
— А що там витримувати? Тиша, спокій, медитації і все таке. Тим паче, що я полюбляю все таке загадкове і чарівне. Може чогось нового навчуся.
— Ти мабудь не зовсім розумієш що на нас там чекає.
— Все буде добре. Не накручуй себе. Якщо чесно на завтра я квитки нам вже придбала. На місці маємо бути через пару днів. Тому готуйся. Як до речі вчора доїхала?
— Костя зробив все в кращому вигляді. Як ти і просила.
— Та я бачу. — посміхнулася Ніка. — Це його ідея купити кальян? Як посиділи?
— Звісно його. Він поїхав одразу як тільки його приготував. Його там якась дівчина чекала на побаченні.
— Цікаво. Що за дівка? Він нічого про неї не говорив?
— Не говорив. Та я і не запитувала. Тобі також повинно бути байдуже.
— А мені і байдуже. — сказала Ніколь.
Паралельно дівчина взяла телефон і написала хлопцю повідомлення на месенджер: “ Як побачення?”. Вона поклала телефон экраном вниз.
— Давай я допоможу тобі зібрати речі. Ти вже думала в чому поїдеш?
— Так. Я склала все ось там. — Рита показала на крісло. — Тому допомога не потрібна. І дякую, що викликала клінінг. Це спростило все вчора ввечорі.
— Заради тебе – все що завгодно, але в межах розумного. — відповіла Ніколь та підійшла до купки з одягом. — Знущаєшся? Пару джинсів та пару футболок?
— Що ти туди збираєшся брати? Сукні підбори?
— А якщо і так, то що?
— Ми їдемо в храм! Там куча заборон, вегетаріанська їжа та медитації. Все ж ти не розумієш що тебе там чекає.
— Ой. Та все! Довго будеш це повторювати?
— Маю надію, що тобі все ж дійде. Тому ця пластинка буде з тобою до усвідомлення.
— Ой. Все. В такому разі давай змінимо тему. Я знайшла нове старе аніме, яке ми з тобою ще не дивилися. Якщо речі в тебе зібрані, то маємо час розважитися.
Залишок дня дівчата провели за переглядом мультфільму. Рита дуже полюбляла такий жанр. Її дивувало, що автори подібних творів вміли за такий короткий період утримувати увагу і інтригу протягом всього серіалу. В якійсь мірі для неї це був спосіб втекти від реальності та поринути в ідеальний та зрозумілий світ для себе. Але в деяких випадках були і побічні ефекти. Як правило це спустошення та розчарування в кінці знайомства з твором стосовно того, що все закінчилося і треба повертатися в реальність. А ще дофаміновий голод.
Вже під вечір Рита помітила, що Ніка часто відволікається на телефон. Вона прямо бачила, що подруга починає закипати.
— З ким ти чатишся? Невже тобі не цікаво?
— Вибач. Маю їхати.
— Що трапилося? Поясни будь ласка.
— Рита, давай все завтра. Правда. Є одне не вирішене питання з людиною. За мене не хвилюйся. Все буде добре. Проводити не треба. Відпочивай.
Ніколь поцілувала подругу в лоба та почала швидко збиратися. В кінці вона обняла Риту.
— Напиши як будеш вдома. Добре? — хвилювалася за подругу дівчина.
— Обов’язково! — посміхнулась Ніка та пішла.
Наступного дня Рита вже чекала подругу в аеропорті біла входу на стійки. Хоча вони і летіли літаком, але це ніяк не вплинуло на звичку Ніколь запізнюватися. До завершення реєстрації залишилось пів години. Тут здалеку показалася подруга в компанії нового знайомого – з яким вони познайомилися позавчора. Руслан віз за собою валізу дівчини і тримав її іншою рукою за талію. Було видно, що їй це не подобалося, але не настільки щоб відмовитися від його компанії.
— Привіт! Не думала, що ви так зблизилися. — мовила Рита коли парочка підійшла до неї ближче.
— Привіт! Заздриш? — привітався хлопець.
— Не верзи дурниць. — заперечила Ніколь. — Рита не з тих хто полюбляє такий типаж. Я не знаю що мало статися, що б вона накинула на тебе оком. Вона не в захваті від нашого спілкування, якщо відверто.
— Та ясно, ясно. — сказав Руслан. — Мені звісно хотілося б думати, що позавчора ти, Рита, мені підіграла і саме тому погодилася летіти з Нікою.
— Сподіваюся ти так не думаєш. — буркнула Рита.
— Звісно ні. Я ексцентричний, багато собі дозволяю, але не дурний.
Неподалік за парою показався Костянтин. Він був з милим букетом ромашок. Це були улюблені квіти Ніколь. Коли вiн побачив компаньйона поруч з Нікою, який тримав її за талію, то швидко перемінився в обличчі.
— Ну добре, Солоденька! То я пішов. Щасливої дороги. Дай знати коли повернешся – зависнемо якось. — сказав Руслан.
Після цієї фрази він відпустив валізу, однією рукою повернув за лікоть Ніку до себе. Далі взяв її за шию та притянув її до себе. Спочатку він зазирнув їй пристрасно в очі, а після впився в її вуста своїми. Хлопець зовсім не стримував себе. Рука з талії ковзнула їй на сідницю і міцно вхопила її. Ніколь намагалася вирватися з його обіймів, але їй не одразу це вдалося. Перед тим як вона це змогла – здавалося, що його язик ось ось дістане до її горла.
— Та досить вже! Ледь не задихнулася. На людях стримуйся хоч трохи. — випалила Ніка в решті решт відштовхнувши Руслана.
В цей момент поряд промелькнуло злюще обличчя Кості. Хоча він досить ретельно намагався це приховати. Ніколь побіліла.
— Чому я повинен стримуватися, коли я увірвав таку класну дівчину? — прокоментував Руслан.
— Ти безсоромний розпусник. Все, давай, гарного дня тобі. — спровадила його Рита.
Тепер вони лишилися тільки в трьох.
— Привіт, Рита! І тобі теж привіт! — привітався Костя. — Я був поруч проїздом. Вирішив переконатися, що у вас все добре. Та бачу, що все навіть краще ніж я очікував. Це тобі.
Хлопець протянув Риті квіти. Дівчина спочатку вагалася чи приймати їх. Вони точно не були призначені їй. Ніколь стояла мовчки та червоніла від сорому.
— Привіт, Костя! — привіталася Рита. — За квіти дякую. Та ти впевнений, що вони саме для мене?
— Так. Не подобається? Можеш викинути. Щасливої дороги! — різко відповів товариш, розвернувся та пішов.
— Ніколь. Лишилось мало часу. Годі стояти стовбом. Я звісно розумію віп реєстрація і все таке, але треба йти. В літаку все обговоримо.
Дівчата швидко пройшли реєстрацію і ледь встигли до закриття посадки на літак. Будучи вже на місцях Рита вирішила поки літак злітає не турбувати подругу питаннями. Коли він набрав достатню висоту Рита спитала:
— І що то було? Я не знала, що тобі такі хлопці подобаються. Вибач, але на мить мені здалося що він до смерті тебе залиже.
— Рита, не нагадуй. Я його знаю не більше твого. Я трохи дала волю почуттям в день знайомства. Було прикольно та незвично, але що він таке вичудить – відверто не очікувала. Господи, я така дурепа! — корила себе Ніка.
— Костя також дивно відреагував. І квіти привіз. Їх же не можна перевозити в літаку. Що між вами трапилося?
— Я з ним посварилася і наговорила купу дурниць. Потім винесла йому мізки коли він відмовився мене провести на літак. А в кінці… Я поставила йому ультиматум:  або він приїздить в аеропорт, або ми більше ніколи ні на які теми не спілкуємося і не бачимось. Я сиділа і чекала його вдома до останнього. Коли він не з’явився – попросила Руслана. Тому і запізнилася. А ділі ти все бачила. Я такою тварюкою себе відчуваю!
— Не засмучуйся. — сказала Рита та демонстративно але обережно постукала її по голові.
— Знущайся скільки влізе!
— Слухай. Все буде добре. Немає зв’язку міцнішого ніж ваш з Костею. Тобі просто треба відійти і вибачитися.
— Ти бачила взагалі його вираз обличчя? Він навіть під приводом смерті не стане зі мною говорити.
— Ну все, все. Не перебільшуй. — Заспокоювала дівчина Ніколь.
Вона обняла її за плече і обережно погладила її по голові і додала:
— Будеш вирішувати проблеми по мірі того, як вони з’являються. 
Наступного дня, пізно ввечері, дівчата нарешті добралися до місця призначення. Дорога далася важко. Особливо Риті. До храму вона потрапила вже варена. Вони познайомилися з монахами та послушниками, отримали правила та розпорядок храму і одразу пішли відпочивати.
Наступного ранку переодягнувшись в місцеву форму Рита стояла на порозі храму. Так як вони приїхали ввечері – їм не вдалося в повній мірі насолодитися видами з вершини гори. Вони заворожували. Долина з гірною річкою, що протікала неподалік, надавала особливого шарму. Повітря було настільки чисте, що важко було ним надихатися. Окрім цього всього Риту здивувала атмосфера. До цього вона ніколи не була в подібних місцях. Храми в християнській релігії були для неї завжди важкими для відвідування. Сперте повітря всіяне фаміаном, купа величних ікон обрамлених золотом. Ще дівчина мала упереджене ставлення до отців або попів, як їх називали в селі у бабусі. В дитинстві на Пасху до них на десять хвилин приїздив такий пан отець зібрати пожертви, паски. Швидко всіх освятив та хутко їхав.
Тут все було по іншому. Хоча сидячий буда і був золотим в основній кімнаті храму, проте він не давив своєю величу. А квіти та їжа принесені як підношення божеству тільки прикрашали цю залу. Також відчувалася легкість, простота цього місця. Рита була вражена. Оглянувшись навкруги Ніколь вона не побачила. Скоро монахи мали зібратися у дворі щоб зібрати пожертви рису в прихожан та поснідати. Тільки коли всі вже зібралися в коло – показалася Ніколь. Вона все ще була сонна, але на диво не запізнилася. Можливо, це було перший раз в її житті. Дівчина підійшла до подруги.
— Раночок! Я думала буде легше так рано прокидатися. — шепотіла вона.
— Привіт! Не хвилюйся. До цього можна звикнути. Плюс не забувай про акліматизацію. — відповіла Рита.
Далі їх чекала молитва та медитація. І тільки після цього вони змогли поснідати. Їли вони рис та тушковані овочі. Хоча сніданок був дуже легким, але достатньо поживним. Після нього вони вирішили оглянути місцевість. Краса цього місця вразила не тільки Риту. Вона причарувала і Ніколь. Монах Тензін запропонував їм подивитися тамтешню бібліотеку.
Це була скромна кімнатка зі звичайними полицями і купою різних книг. Більшість з них були незрозумілими для дівчат, але були полиці і з англійською літературою.
— Ого тут книг! — сказала Ніка, але виявилося, що надто гучно.
— Будь ласка тихіше. — попросив її Тензін.
Дівчина ніяк не могла звикнути до того, що говорити треба було дуже тихо. А враховуючи те, що це була бібліотека, то там взагалі краще було мовчати. Деякий час вони з Ритою посиділи там.
— Я трохи прогуляюся. — прошепотіла Ніколь. — А то якщо відверто – трохи набридло. Піду може з кимось познайомлюсь.
— Давай, але не вздумай нідо кого приставати. — відповіла їй Рита.
Дівчина залишилось сама з кількома послушниками. Час в цьому місці наче зупинився. Спокій та духовне умиротворення давали свої плоди.
— Як успіхи? — спитав Тензін шепотом, підходячи до дівчини.
— Важкувато. Література дуже цікава. Та в ній багато термінів, а я не настільки знаю англійську.
— Не страшно. Ми рідко кому, хто сюди прибуває, показуємо це місце. Але так як ви з подругою тут між групами туристів, то вам рано чи пізно знадобиться ця бібліотека. Ходімо прогулятися. Не хочу заважати нікому тут.
Рита здивувалася такій увазі, але пішла слідом. Коли вони вийшли з будівлі в далині побачили Ніколь з якимось симпатичним послушником. Коли той побачив Тензіна вклонився йому здалеку та хутко зник.
— Вашій подрузі треба бути стриманішою і не спілкуватися з молодиками тут. Вони не достатньо часу провели в храмі. Їх дух ще не зміцнів, щоб спілкуватися з жінками. Та є кілька монахів, які можуть задовольнити потреби в духовному розвитку та пізнанні буддизму. Можна буде зосередитися на них. Ввечері на молитві я познайомлю вас з ними.
Чоловік пішов за зворотній бік храму. Там розташовувався милий сад каменів. також було кілька валунів, але коли Рита до них придивилося вона помітила, що це частини скелі, які наче пронизували відносно рівний пласт саду.
— Яка краса. Це ви власноруч створили, чи цю територію штучно підготували під забудову.
— Ні. Це творіння природи. Тут ми тільки використовували що є. Та все ж рано чи пізно доведеться втрутитися. Якщо обійти храм зі зворотного боку, то там неподалік відгороджена територія. В тому місці час від часу відбуваються кам’яні зсуви. І це велика проблема, та я впевнений, що рішення знайдеться.
— А якщо ні?
— Вихід знайдеться завжди. Переїзд в інший храм – це також вихід. І він дарує нові можливості. Речі на які ми не можемо вплинути – не варті нашої уваги. Вони пройдуть повз нас, або разом з нами. Всі ці варіанти добрі.
За той короткий час, який дівчата провели в храмі, монах Терзін єдиний хто з ними говорив більше ніж чергові ввічливі фрази. Він найстарший з жителів цього місця. Чоловік їх зустрічав, допомагав добиратися і знайомив з правилами по їх приїзду. Він був невисокого зросту, мав суху зморщену статуру. Ніхто не міг сказати скільки років йому насправді, але виглядав Терзін років на шістдесят. Обличчя також було покрите м’якими віковими зморшками. Дивлячись на нього можна було без сумніву сказати, що він милий, добрий, щирий чоловік.
— Вам треба слідкувати за подругою.
— Звісно. Я поговорю з нею. Сподіваюсь, що вона більше не буде докучати послушникам. Ніколь насправді велика балаболка, а з її темпераментом, це не найкраще місце для відпочинку для неї якщо чесно.
— Я не зовсім про це. Поряд з нею відчувається невдачлива аура. Смерті я не бачу, але проблеми це викликати може.
На цих словах Рита склала руки руки перед собою, а правицею почала гладити себе по плечу. Знаючи характер Ніки – в неї раз на тиждень такий невдалий день. До цього звикнути можна. Дівчина не вірила, що щось критичне може статися з подругою, бо таке відносно часто траплялося.
— Що саме Вас тревожить та змушує почуватися некомфортно? — помітивши позу Рити спитав монах Терзін.
— Не звертайте увагу. Рано чи пізно я звикну до цього.
— Зважаючи на те, що мої слова про невдачу вас не здивували – тревожить вас геть інше. Ви не вірите в те, що неможливо пояснити раціонально.
— Є таке. Знаєте, я з дитинства росла в місці, де кожен третій ворожив, проводив обряди, плював через плече. І багато чого цікавого. Коли я була мала, мені дуже хотілося, щоб це було правдою. Літати на мітлі, використовувати всілякі магічні сили. Тоді ще були популярні серіали на таку тематику. Ми з друзями багато гралися у відьом, вигадували всілякі ритуали. Але потім я виросла, і магія не сталася зі мною. Реальне життя наче огріло мене кувалдою, та змусило прийти до тями. Я час від часу до сих пір думаю про всі ці речі, але в голові в мене кричить здоровий глузд та заперечує все що не піддається логіці.
— Припустимо, що ти права. Навіщо тоді ти тут?
— Ви самі знаєте в яких випадках такі скептики як я потрапляють до Вас. Навіщо ці риторичні питання? — спитала Рита.
— Я хочу, щоб ти це визнала сама.
— Я зіткнулася з річчю, яку не може пояснити сучасна медицина. Коли ти в нормі по дослідженням, а фактично ні.
— Але це ще не все. Тобі страшно, що ти це не можеш контролювати.
Від цієї фрази по Риті пробігли мурахи. Вона відчула загрозу. Але не в словах досвідченого монаха про її страхи. А в тому, що, можливо, фундамент на якому трималися її упередження зараз вже не такий міцний як раніше. Деякий час вони стояли мовчки споглядаючи на смеренні камені якими був усипаний сад. Тишу перервав Терзін:
— Знаєте, завжди є мільйон варіантів, як можуть розвиватися події. Але кожна подія, якою б вона не була, завжди вчасна і там де має бути. Вам подобається у нас?
— Так.
— Залишайтеся тут стільки часу, скільки Вам буде треба. Скоро другий прийом їжі. Я Вас залишу. Маю допомогти на кухні.
Терзін залишив Риту саму зі своїми думками в саду каменів. Неподалік вона побачила поодиноке дерево, що наче відсторонилося від іншої частини саду. Дівчина вирішила поки посидіти під його тінню. Вона обперлася спиною на стовбур цього дерева, схилила до нього голову, і заплющила очі. Темрява огорнула її з усіх боків. Дівчина спробувала відігнати від себе всі думки. На мить, як їй це вдалося вона побачила спогад, як тримає в руці невеликий аркуш паперу. Як тільки вона їй це привиділося – все зникло. Рита розплющила очі і разом з цим, цей образ зник з її свідомості.
— То ось ти де? — сказала Ніколь, коли побачила її в саду.
— Ти як себе почуваєш?
— Поки не впевнена. Мені здається, що люди тут мене уникають.
— Я не про це. Я про Костю?
— Не нагадуй.
— Якщо ти так реагуєш, то може він не просто тобі друг? І не варто чекати коли вам стукне по сорок?
— Рита, слухай, я ціную спілкування з тобою, та іноді ти надто спрощуєш ситуацію. Ти сама бачила, як він на мене дивився тоді. Впевнена вiн не стане зі мною спілкуватися.
— Чому ти не припускаєш думки, що не я спрощую все, а ти надто ускладнюєш та драматизуєш?
— Ми з ним знайомі з пелюшок. І хоч він і поїхав навчатися в старшу школу та ВУЗ за кордон, все одно немає людини, яка його знає краще.
— Давай домовимося, якщо він тобі зробить пропозицію, то ти подаруєш мені нерухомість?
— Тю. Та легко! Він ніколи цього не зробить. — різко відповіла Ніка та пожала руку Риті.
— Смішна ти. До речі, стосовно молодих послушників. Не варто з ними товаришувати. Їм заборонені будь які мирські спокуси. Особливо спілкування з красивими дівчатами. Ввечері Терзін обіцяв познайомити з монахами до яких можна буде звертатися. Думаю це вже буде після дебатів.
Рита дивилася на безтурботну подругу. Та поки трималася добре. Оточення яке зараз було навколо неї – незвичне. Тут життя не б’є ключем в звичному для Ніколь форматі. Цікаво коли саме набридне їй тут. Впевнена, що вона не витримає довго тут.
— Доречі, ти коли обирала це місце – добре його вивчала? Чи просто по рекомендації обрала?
— По рекомендації, а що? Ростислав же рекомендував це місце.
— А, точно. Тут дуже мило та красиво. Та виявилося, що крім цього храм бореться за своє існування з природою.
— Так. Це ти про ті дивні огорожі? Я помітила коли гуляла. Там з боку все в застережливих табличках. Звідси їх не видно, але вони є. Дивно, що їх не обгородили нормально. Просто стоять масивні прути перетянуті червоною стрічкою.
— Терзін просив не заходити за  огорожу. Ходімо подивимося в чому справа.
Дівчата пішли в напрямку тої огорожі. Вона виявилася трохи далі від забудови, ніж здалося на перший погляд Риті під час розмови. Коли дівчата вже стояли поруч біля огорожі. То зсув був майже в трьох метрах від місця де стояли дівчата. Також виднілися поодинокі камені цікавої форми. Здавалося, що вони просто були розкидані навмання. Рита припустила, що якийсь час тому тут був сад каменів по типу того в якому були дівчата перед тим як прийти сюди. Краєвид в цьому місці відкривався найкращий. Перед дівчатами простяглася гірська долина, а в далечині виднілося місто. Ввечері тут має відкриватися чарівне видовище.
Уже перед заходом сонця всі разом зібралися на подвір’ї храму для проведення дебатів. Це було частиною просвітлення в храмі. Багато хто помічав, що якраз під час подібних обговорень їм відкривалася істина. Видовище заворожувало, бо жваві послушники досить емоційно обговорювали різні теми. Та дівчата жодного слова від них не зрозуміли. Уже по завершенню цього дійства Терзін, як і обіцяв, ближче познайомив Риту та Ніколь з іншими монахами, які могли спокійно їм скласти компанію.
Майже одразу після цього Рита пішла до себе спати. Вона ще не відійшла від нового часового поясу. Плюс нестача енергії не поспішала зникати. Тут звісно було легше знаходитися ніж вдома, або на роботі. Та повернутися в вихідний стан їй ще не вдалося.
Провівши подругу поглядом та попрощавшись з нею Ніколь лишилася сидіти біля входу в храм.
— Ніколь, як вам перший день? — звернувся до неї Терзін.
— У Вас дуже мило та приємно. Чекаю не дочекаюсь вже медитацій.
— Завтра з вами цим і займемось.
— Я ще хотіла у Вас дещо запитати. Мені Рита розповіла про зсув. Якщо це так страшно, то чому ви не поставите більший та масивніший паркан. Невже того, що є достатньо?
— Масивні паркани коштують дорого. І як тільки ця негода почалася – ми ставили саме їх, але після трьох таких зсувів відмовилися від цієї ідеї. Зараз ми збираємо пожертви, щоб зовсім припинити або сповільнити зсуви. Якщо відверто, то раніше на тому місці стояв прекрасний сад каменів. він був значно більшим за той що ви могли бачити за храмом. Та зараз від нього залишилися кілька незначних камінців. Будьте будь ласка обережні і не заходьте за огорожу. Надобраніч. На довго не засиджуйтеся.
— Надобраніч. — відповіла Ніка.
Дівчина ще трорхи посиділа та пішла до себе. По поверненню вона думала поговорити з дідусем на цю тему. Їй сподобалося це місце і хотілося щиро допомогти місцевим.
Рита сиділа в саду каменів під своїм уже улюбленим деревом, яке приглянулося їй в перший день перебування в храмі, з якого пройшов тиждень. Всі дні тут були схожі один на один, як дві краплини води. Легка вегетаріанська їжа очистила думки дівчини. І хоча енергії їй все ще не вистачало, та стало трохи легше. Ніколь трималася з останніх сил. Її енергія всередині не збиралася вгамовуватися та підлаштовуватися під місцевий дзен. Час від часу дівчині прилітали зауваження стосовно гучного спілкування, але в цілому монахи та послушники в великим серцем та розумінням ставилися до Ніки. Рита припускала, що це через те, що тут зазвичай бувають багато туристів на ритриті. Тому робити зауваження стосовно тиші просто увійшло в звичку для тутешніх.
— Рита, ти як завжди тут. В мене гарна новина. Терзін збирається в місто по справам. І мені вдалося його вмовити, щоб поїхати з ним. Збирайся. Ми поїдемо на кілька годин в цивілізацію. Я хоч нормально поїм.
— Ніколь. Ти ж розумієш, що весь твій спокій, який ти тут здобула і чистота думок, зникне і те що ти тут на медитувала зійде нанівець?
— Байдуже. Мені треба розвіятися. І тобі до речі також. А то ти надто спокійна тут. Мені іноді страшно. А ще там буде зв’язок. Я хоч зателефоную дідусю. Думаю він хвилюється.
— А в тебе енергії хоч відбавляй. Не схоже, що справа тільки в дідові та  бажанню розвіятися? За Костею скучила?
— Ми з тобою вже говорили про це. Не треба кожен раз про нього згадувати. Все. Через півгодини маємо бути готові. Досить сидіти!
Дорога до міста простягалася через серпантин. В перше коли вони тільки їхали до храму – нічого не помітили, бо були втомлені та і пізно було. Зараз же все було по іншому. Чим нижче Ленд Ровер Дефендер 94 року спускався з гори тим ставало спекотніше. Це авто було подаровано храму в день його відкриття одним військовим ветераном, який прийшов в релігію після закінчення війни у В’єтнамі. Серпантин внизу був менш крутий, тому Риту ближче до міста майже не нудило. Біля міста у дівчат з’явилася мережа. Та Ніка не поспішала нікому телефонувати, а переглядала від кого були повідомлення. Писали батьки, дідусь і було повідомлення від Кості. Дівчина трохи почервоніла, але при всіх читати його не стала. Терзін залишив дівчат в місцевому кафе, а сам поїхав по справам. В нього на сьогодні було кілька зустрічей.
— Тут найсмачніший жарений рис з овочами який я коли небудь їв. — сказав він полишаючи дівчат. — Проведіть цей час з користю для шлунку і не тільки. За годину – максимум півтори я вас заберу.
Поруч з цим місцем знаходився невеличкий базар, де можна було знайти все. Починаючи від екзотичних фруктів, закінчуючи одягом та сувенірами. Саме туди планували піти дівчата після того як поїдять. Хоча Ніка мала великі сумніви, що зможе поїсти в кафе яке порекомендував Терзін.
Саме приміщення був типовим азійським закладом вуличної кухні. Пластикові дуже низькі столи та стільці. Коли дівчата сіли за обраний столик, їх коліна буди не набагато нижче ніх рівень їх грудей. Одразу над колінами розташовувався стіл. На ньому стояли серветки, дерев’яні палочки та гострий перець залитий якоюсь олією. Їм одразу принесли меню і дівчата зробили замовлення. Рита вирішила послухати Терзіна і замовила рис з овочами. Ніка вирішила, що вона буде щось більш поживне і взяла рис з креветками, що подається в половині шкірки від ананасу. До замовлення дівчатам одразу принесли по невеликій піалочці, в якій був перець чилі порізаний шматочками та залитий соєвим соусом. Основне замовлення треба було чекати.
— Атмосфера тут занадто проста. Відчуття, що ми не в кафе, а просто серед вулиці сіли поїсти.
— Є теке. Та тут смачно, зі слів Терзіна, і на вигляд чисто. Хоча все потерте.
— Як раз і перевіримо настільки тут смачно.
Поки вони чекають замовлення Ніколь зателефонувала дідусеві. Розмова була не довгою. Сам дідусь по тону голосу не був стурбованим, що дівчина так довго не виходила на зв’язок. Навпаки, він був жвавий та розпитував про проведений час в храмі. По завершенню розмови Ніка відповіла батькам і сиділа над телефоном. Вона вагалася відкривати, чи ні повідомлення Кості. Її напруження помітила Рита.
— Що там? Вагаєшся чи читати повідомлення хлопця? Я краєм ока побачилаще в машині, що він тобі писав. Вибач за це.
— Я не хочу нічого читати. — сказала Ніка та поклала телефон на стіл.
— Ти не можеш завжди від нього тікати. Подивитися треба.
— Я вже сказала. Мені не цікаво.
Тут дівчатам принесли замовлення. Запах навколо був настільки смачним, що їсти захотілося ще більше. На перший погляд самі страви не були якимись надто складними, але їх смак – зачаровував. За час перебування в храмі їх смакові рецептори очистилися і їжа заграла більш яскравими барвами.
Далі дівчата вирішили прогулятися по базару, але Рита на початку передумала. Вона відвикла від скупчення людей. Усамітнення храму їй подобалося більше. Тому далі Ніколь пішла сама. Для дівчини це була віддушина. Багато людей, можна поторгуватися. В Ніки розбігалися очі. Вона купила кілька різних видів фруктів, щоб пригостити монахів і взяла для себе на згадку красиву пару браслетів з місячного каменю. Коли вона повернулася до Рити, то один віддала їй.
— Ось, тримай. На згадку про нашу подорож. Дарма ти не пішла. Там купа всього цікавого. Одяг, вулична їжа, різні напої цікаві. Ще прямо там можуть виготовити гаманець або інший виріб зі шкіри. В кінці навіть бачила як просто неба продають суші. Проти цього всього наш храм здається сумним. Неначе сонне царство.
— Дякую за подарунок. Стосовно останього думаю, що твоє шило в одному місці просто не співпадає зі спокоєм храму. — зазначила в котрий раз Рита.
— Може ти і права, та все одно я бачу, що тобі навпаки там краще. А це головне. Ти маєш хоча б трохи повернутися в норму перед тим, як ми повернемося.
Рита зловила себе на думці, що тільки що Ніка прийняла її думку. Схоже до подруги зараз потрохи почали доходити слова про те, що поїздка в храм не найкраще рішення для неї. Та справу зроблено. Пройшло ще кілька хвилин і за дівчатами заїхав Терзін. Він мав більш піднесений настрій ніж завжди. Це кинулося в очі Риті і вона запитала:
— Ви сяєте прямо. Що такого цікавого трапилося?
— Невже це так помітно? — здивувався монах посміхнувшись. — Знаєте, знайшовся спосіб вирішити питання зі зсувом. Залишилося знайти ресурси. Ті варіанти, які були в мене вже вичерпані. Сьогодні був день відмов прямо, але я не впадаю в розпач.
— Чекайте. Тобто результату немає?
— Для мене те, що вже є курс по якому ми можемо рухатися – це результат. Очевидні шляхи з яких могли прийти кошти вичерпані. Залишилися тільки неочевидні. Тут вже вплинути я не можу. Лишається тільки чекати. А як ваш день?
— Неперевершено! — вигукнула Ніколь. — Поїздка з Вами як ковток свіжого повітря.
— Очікувано. А як щодо тебе, Рита?
— Рис справді був смачний. Давайте вже повертатися. Впевнена Вас вже зачекалися з новинами.
Залишок дня пройшов в звичайній обстановці. Після поїздки Ніколь сумувала за своїм звичайним життям. Вечірки, друзі купа справ які тоді здавалося просто навалювалися на неї та не давали продихнути. Та посидівши тут в храмі вона зрозуміла, що живе своє краще життя. Вона прямо дуже хотіла повернутися додому, але поки не могла. Рита в свій час зробила стільки для неї добра, що вона не може полишити тут цю дівчину напризволяще. Принаймні поки вона не буде до цього готова сама.
Окрім цього Нікі докучала цікавість. Вона хотіла дізнатися, що саме написав їй Костянтин в повідомлені, коли вони ще тільки прибули сюди. Десь в глибині душі вона сподівалася, що там було щось приємне. Принаймні їй так цього хотілося. Але в той же час, вона пригадувала, що наговорила йому тоді. І будь яке бажання спілкування в неї пропадало. Була майже четверта ночі. Ніколь в себе в ліжку крутилася та ніяк не могла заснути. “Ти не можеш завжди від нього тікати” – пригадалися слова Рити. Ніка сіла в себе на ліжку та взяла телефон. Хоча мережі і не було, але додатко точно підвантажив його повідомлення. В неї похололи руки, забилося серце – нерви не давали зосередитися. Врешті вона все ж відкрила повідомлення: “Ти ходяча катастрофа. Виїла мені мозок чайною ложкою щоб я приїхав, а сама зализувалася з якимось мудаком. Ну дякую тобі. Терпець увірвався. Забудь мене і не пиши”. Дівчина впустила телефон на ліжко. Емоції захопили її та перевалили через край. Треба було подихати. 
Ніка вийшла на подвір’я. Вдалині зліва виднілися вогоні міста. Сльози розпачу лилися по її щоках. Їй здалося, що світ рухнув. Вона пішла до загороженого з суву, що б відволіктися на краєвид та подумати. Щоб краще було видно Ніка пролізла під червоною стрічкою та сіла в метрі від огорожі. Від сліз у неї розболілася голова. В вухах гуло. Щоб хоч трохи заспокоїтися дівчина закрила очі та вілкинула голову назад. В далині вона почула дивний звук. Здавалося, що десь попереду йшов дощик з камінців. Згодом він ставав все гучніше. А коли Ніка зрозуміла, що це почався зсув про який вони так часто говорили – було вже пізно. Вона полетіла в долину згори. Їй важко було зупинитися чи щось зробити. Вона відчувала як забилися в неї долоні, коліна, лікті. Через стрес та переляк сильного болю вона не відчувала. Але після – дівчина пару разів боляче вдарилася об дерево. Ці удари вона добре відчула на собі. Біль пронизав все її тіло. В кінці вона втратила свідомість.
Ніка лежала з заплющеними очима. Дівчина здивувалася, що лежить рівно. Відкривати очі вона не поспішала. Спершу пошевелила ногами та руками – наче все добре. Все ж вирішила спробувати розплющити очі. Яскраве світло порізало їй роговиці. Коли вона все ж розкліпала та трохи звикла до світла – побачила, що лежить в палаті лікарні. Поруч на кріслі сидячи спала Рита. На стіні перед нею годинник показував третю дня. Ніколь спробувала встати, та це розбудило подругу.
— Нарешті. Ніка, я так хвилювалася. — Сказала Рита та підійшла до ліжка взявши її за руку. — Треба зателефонувати рідним. Я писала твоєму дідусю, без деталей, звісно. І в мʼякій формі. Та краще було б, щоб ти зателефонувала. Лікарі сказали, що ти відбулася легким переляком. В тебе тріснула кістка на нозі. Кілька гематом. Рекомендовано не вставати.
Тільки зараз Ніка потрохи почала відчувати біль. Їй важкувато було лежати на спині. Вона спробувала повернутися, але стало гірше.
— Довго я спала?
— Трохи більше доби.
Дівчина уривками почала пригадувати що відбулося. Її знайшли досить швидко. Засипати  камінням та землею дівчину не встигло. Зсув був не сильним, але спуск був досить крутий. Пощастило, що вона зачепилася за дерево. По дорозі в лікарню вона то втрачала свідомість, то приходила до тями. В решті решт, коли маніпуляції закінчилися вона заснула міцним сном.
— Подай будь ласка мені телефон. Я подзвоню дідусю.
Дівчина зателефонувала йому. Швидко заспокоїла та запевнила, що все з нею добре. Він спробував випитати в неї деталі. Та Ніка нічого не стала казати. Попрощавшись з ним Ніка заплакала.
— Дівчинка моя, тобі боляче? Що болить? — хвилювалася Рита за подругу.
— Серце. Господи, як мені паршиво.
— Давай я попрошу лікаря дати тобі ліки і додатково оглянути.
— Я вчора прочитала повідомлення Кості. Краще б не читала.
— То ось в чому справа?
— Я така дурепа!
— Іноді у всіх таке буває. Не треба себе картати. Трохи відпочинеш і повернемося додому. Немає потреби тебе знову тягнути в храм.
— Але ми не закінчили розбиратися з твоїм питанням.
— Це не так важливо як ти. Тим паче, що зі мною все добре, а все інше додасться з часом.
Ніколь сиділа сумна. Зараз їй більше всього хотілося, щоб Костя її забрав до додому. За ці дні вона неймовірно за ним скучила. Тільки зараз вона зрозуміла, що у всіх ситуаціях - вона звикла на нього розраховувати.
Рита залишилася з подругою, але питаннями її не завалювала. Треба було їй добряче відпочити. Тишу перервав стукіт в двері. Це мабуть Терзін хвилюється – подумала дівчина.
— Заходьте. Ніка вже прокинулася. Ви можете залишити тут нас. А далі розберемося що робити.
— Привіт, Рита! — сказав Костя коли заходив до кімнати.
Ніколь заклякла від його голосу. Дівчина була вражена від його появи тут. Він ну ніяк не міг знати що трапилося.
— Ну привіт, Ніколь! — нарешті привітався він і з іншою подругою.
Чорні брюки, зімʼята футболка поло, скуйовджене волосся, синці під очима. Видно було, що дорога для нього була важкою. Його вираз обличчя був суворий. Зжаті губи, насуплені брови. Навіть до Рити, яка ніяк не відноситься до ситуації що трапилася між цими двома, підкрадався страх. Здавалося, що він зараз візьме ременя і відшмагає її, що та не вгледіла за подругою. А ось за Ніку сказати взагалі що-небудь складно. Вона лежала рівненько у ліжку і старалася зайвий раз не відсвічувати. А в голові в неї крутилося єдине питання: «Що він тут в біса робить?»
— Можеш не прикидатися, що спиш. Я чув твій голос з-за дверей. — сказав суворим тоном хлопець.
Рита почувши це, не забарилася піти до виходу. Це Костянтин помʼякшивши голос додав:
— Дякую, Рита. За все. Я як з нею поговорю і знайду тебе. Почекай будь ласка біля кафетерію на першому поверсі.
Коли вони з Ніколь залишилися самі, Костя підійшов до ліжка дівчини. Обережно прибравши ковдру, він ніжно взяв її за руку та звільняючи собі місце щоб сісти, поклав її Нікі на живіт. Від цього дійства в неї застигла кров в венах. Вона не знала чого взагалі від нього чекати.
— Ну, і що ми з тобою, горе, будемо робити? — почав хлопець.
Ніколь спочатку хотіла накинутися на нього з вїдливими фразами, але швидко згадала все, що йому наговорила при останніх разах коли вони ще спілкувалися.
— Пробач мені. Я натворила і наговорила тобі дурниць. Мені соромно.
— Ого. І чого ти не була такою щирою та розсудливою раніше. — підколов її Костянтин.
— Ти приїхав знущатися з мене? І взагалі, що ти тут забув?
Костя встав з ліжка, підійшов до вікна. Кілька хвилин він стояв мовчки. Після – повернувся та cперся на підвіконня.
— Вчора, рано вранці, мені зателефонував твій дідусь. Він дуже сильно був наляканий. Розказав мені, що в тебе закритий перелом, ти зкотилася під час зсуву та поранилася. — намагаючись сховати емоції промовив Костя.
— Що за дурниці? Ні я, ні Рита таких деталей не говорили дідусю. Він не міг дізнатися про це майже одразу.
— Ти дуже наївна, якщо вважаєш, що твій дідусь не має тут очей та вух. Йому подзвонив пан Терзін, як тільки стало відомо про інцидент. Коли дізнався я, прибув сюди першим же літаком.
— Як бачиш, я жива. Можеш передати дідові, що все добре та їдь звідси.
Після цієї фрази Костянтин направився до ліжка дівчини. Він однією рукою сперся на подушку Ніки та заглянув їй в обличчя. Іншою рукою він обережно поправив ковдру.
— Досить цих ігор. Скажи, чого ти хочеш насправді? — спитав хлопець.
Ніколь почервоніла від такої близькості. На мить їй захотілося відчути смак його губ на своїх вустах. Та тут вона пригадала його останнє повідомлення. Здалося, що їй на голову вилили холодний душ.
— А як же, ходяча катастрофа? Де твій терпець, який увірвався? Забув як просив себе забути? А тепер приходиш ось так, як грім серед ясного неба… Ще й запитуєш чого я хочу насправді.
Костя від цієї фрази ще більше зліпив зуби. Він відхилився назад та сів поруч. Коли він писав це повідомлення, то закипав від злості на дівчину. І він мав на це право. Знову ж таки, його наміри були серйозними. Він дійсно збирався назовсім припинити спілкування з Ніколь, але щось йому не давало спокою. Щоб хоч якось відволіктися Костянтин не вигадав нічого кращого ніж ходити на побачення з дівчатами, але далі простого спілкування не заходило. Та і то це важко було назвати спілкуванням.
— А що не катастрофа? — запитав риторично Костянтин. — Ще й яка. Вічно в тебе куча проблем і ти – Костя те, Костя се. Ти взагалі памʼятаєш нашу останню зустріч? Я посварився зранку з батьком, бо зірвав серйозну угоду, коли їхав в аеропорт до тебе. Щоб що? Вірно. Побачити як якийсь мудак запихує тобі в рота язика по самі гланди. Я в той день ледве стримався, щоб не затіяти там бійку.
Ніка сіла на ліжку. Від емоцій вона навіть не помітила болю.
— Вибач ще раз. Я не втомлюся просити в тебе пробачення за це. Мені справді шкода, що так вийшло. Ти мабуть правий. Не треба нам спілкуватися більше. Вибач, що дідусь змусив тебе їхати до мене.
— Я тобі не говорив, що я тут за його проханням. Чому ти вважаєш, що я не можу за тебе переживати? Якби я і справді хотів – ти ніколи б мене не побачила. Останнім часом я почав ловити себе на думці, що всіх дівчат з якими я зустрічався і спав – порівнював з тобою.
Від несподіванки у Ніки йокнуло серце. Вона не знала, як на це реагувати. Тим часом Костя продовжив:
— Мені набридло з тобою нянчитися просто так. Ми якось пробували з тобою зійтися ще до мого відʼїзду на навчання, та тоді мені не вистачило мізків, щоб тебе втримати. Час закінчувати ігри. Ти повертаєшся зі мною. Рита лишається тут. Терзін за нею нагляне. І ще. Цього разу я не буду тебе змушувати. Ти маєш вирішити сама. Кохання – це не гра в одні ворота. Даю тобі час подумати до приїзду додому. Ти або відповідаєш мені взаємністю, або я зроблю все, щоб ти мене не побачила більше.
Костя нахилився вперед та впіймав її вуста своїми. Ніколь від несподіванки здригнулася, але не відлинула від нього. Навпаки. Вона ніжно поклала свою руку на щоку Кості. Палкий поцілунок заворожив обох. Хлопець відчув, що зробив правильний вибір. І Ніколь є саме та, хто не дасть йому сумувати та подарує ще більшу жагу до життя та пристрасть. Коли Костя закінчив свій поцілунок, Ніколь чимдуж обняла його та поклала голову йому на плече. Від цього десь в середині у хлопця відлягло. Він зрозумів що його почуття скоріш за все взаємні, він мав надію, що вона лишиться по поверненню з ним, але чекав від Ніки чіткої відповіді.
— Добре, добре, Мишеня. — лагідно промовив хлопець. — В тебе буде ще час пообійматися зі мною. Я маю поговорити з Ритою і все їй повідомити. Час відправляти її назад в храм.
Після цих слів Ніка ще дужче обняла хлопця.
— Дякую, що піклуєшся про нас. — сказала Ніколь та відпустила Костю.
Той у відповідь погладив її обережно по голові. Хлопець сидів з ледь помітним румʼянчем на щоках від легкого збудження і з блискучими від щастя очима.
Рита, як і просив її Костя, сіла за столик в кафетерії на першому поверсі. З напоїв з собою в руці вона мала вишневий сік в пляшці з широким горлом. Там залишилося трохи більше половини. Атмосфера цього місця була схожа з місцем яке рекомендував їм з Нікою Терзін.  Такі ж пластикові столи та стільці як в тому кафе. Каса зі співробітницею була відгорожена від основної частини закладу. Стійка була виконана з дерева і по обидва боки цієї стійки були вітрини з обідами з однієї сторони, а з іншої з десертами. Приміщення було частиною великого холу. Щоб відмежувати хол від закладу – використали дерев’яну огорожу приблизно по пояс. Для декору зверху по всій частині периметра розмістили вази з квітами. Відвідувачів тут було не багато. Обідня перерва у лікарів закінчилася та і більшість пацієнтів лікарні та їх родичів пішли. Посидівши кілька хвилин Рита вирішила взяти собі каву, бо не ясно було скільки часу доведеться чекати цих диваків, а сік був для неї надто терпкий та солодкий.
Коли вона звернула увагу на стійку, біля неї стояв якийсь чоловік. Він мав міцну, збиту статуру. Чорне, як смоль, волосся. Коротка стрижка з кучерявим чубом на голові. Рита прикинула, що він вище за неї, але не розуміла на стільки. Одяг на ньому був звичайний: класичні темно-сині джинси та блакитна рубашка, яка вільно звисала поверх штанів. Для себе дівчина вирішила, що почекає як він піде і потім підійде зробити замовлення. Спочатку все було звичайно, а потім вона помітила, що чоловік почав активно розмахувати руками. Було видно, що він щось активно пояснює та спорить з працівницею.
З моменту поки Рита почала чекати пройшло хвилин десять. І не схоже, що чоловік збирався йти. Їй не хотілося влазити в їх спір, але знак, що він не один тут треба було подати. Дівчина підвелася, машинально взяла з собою пляшку з соком, підійшла до стійки і стала біля нього. Вона подумала, що так він побачить, що за ним є відвідувачі та пришвидшить спілкування, але той навіть не звернув на неї увагу. Виявилося, що він був на півголови її вище. Ніс з горбинкою робив його обличчя цікавішим та додавав шарму.
— Слухай сюди. Я робив замовлення подвійне еспресо. Ти мені заварила ослячу мочу і ще й не хочеш переробляти. Поверни кошти! Я не буду платити за цю блювоту. Перероби мені нормальну каву. В тебе наче руки ростуть не з того місця. — сварився той.
В цей момент весь шарм від першого враження зійшов, як перша роса при світлі дня. Така поведінка дратувала дівчину, але та не поспішала встрявати.
— Пане, я Вам в сотий раз повторюю. В нас немає іншої кави. Процес приготування є стандартним. Якщо вам не подобається можете не пити, але ні перероблювати, ні повертати кошти я не буду.
— Ні ну ти і коза. Ти явно не зрозуміла мене. Я можу зробити так, що твою шарагу тут закриють. І ти каву варити будеш вже в іншому місці. Забула вже як побирался на вулиці. Судячи з твого вигляду тебе явно на смітнику знайшли і одразу сюди притягли.
Це збісило Риту. Дівчина за стійкою була не Анджеліна Джолі, але мала приємний та пристойний вигляд. Не варто її було так ображати.
— Я вибачаюся, це не моя справа… — почала дівчина.
— Все вірно. Не твоя. Тому захлопни рукавичку і стій смирно. — різко відповів чоловік повернувшись до неї обличчям.
Його погляд карих очей налякав Риту. Та відчула в ньому загрозу, але враховуючи, що вона в людному місці – навряд він щось їй зможе заподіяти.
— В захист дівчини, я все ж скажу. Не варто так виражати невдоволення своє. Кава у них нормальна. Не з професійної кав’ярні звісно, але для такого місця явно не ослина моча. — не зупинялася Рита.
— Якщо так подобається така кава то і пий її на здоров’я. Не поперхнись. — сказав він і в цей момент взяв горнятно кави та вилив на голову дівчині.
Вона відчула, як вже охолола рідина стікала по її шкірі голови, обличчі, шиї, спині та грудях. Душ з кави – це останнє про що вона мріяла зараз. А цей жест тільки підштовхнув її до дій. Вона відкрила пляшку та виплиснула її вміст на груди хлопцю. Насичені червоні потьоки вкривали більшу частину рубашки, краплі соку хлюпнули по його обличчі та шиї. Від несподіванки чоловік застиг.
Бічним зором Рита побачила Костю, який підходив до них. Зараз вона усвідомила всю комічність ситуації. Хлопець став між ними двома та ввічливо попросив серветки в касира. Отримавши їх він вручив частину Риті і повернувся до неї спиною, а до хлопця обличчям. Він протягнув і йому серветки. За чоловіком почулося, що хтось біжить.
— Макс, ну що ти робиш. — почувся чоловічий голос.
Другий хлопець підійшов до облитого соком друга та взяв його за плече.
— Дуже вибачаюся за мого друга! Він останнім часом в розпачі. Якщо необхідно, ми тут поруч знімаємо номер в готелі, і можна там прийняти душ. Також купимо пані новий одяг.
— Це зайве, але вам треба в такому разі краще берегти друга. 
— Так, так. Ви праві. Мені правда шкода, що Макс так себе повів. Ще раз вибачте. — сказав останній.
Хлопець швидко потягнув друга за собою і вони зникли десь на вулиці. На цьому моменті Костя трохи видихнув. Вони були схожої комплекції з цим Максом. Хоча він і займався боротьбою, але важко ось так, на перший погляд, оцінити противника. Судячи з м’язистого торсу, який проглядався через мокру сорочку, цей чоловік явно мав гарну фізичну підготовку.
— Ти завжди така безпечна? — спитав Костя повертаючись до Рити.
— А якого біса він взагалі чипляється до бідної дівчини? — лютувала Рита. — Наїхав ні за що.
Паралельно вона витирала залишки плям кави з тіла. Добре, що вона була без цукру і не почала липнути.
— Ти абсолютно права. Я застав останню частину сварки. Та розумнішою виявилася ця леді. — він повернувся до робітниці та підморгнув їй. — Ти будеш ще замовляти каву?
— Ні напилася, як бачиш. — глузувала Рита. — Поясни що я зробила не так?
— А я вип’ю. Треба трохи до тями прийти.
Тільки зараз вона схаменулася. Костя по прибуттю в країну одразу приїхав сюди і мав розмову з Нікою. Складно було оцінити результат цієї розмови по виду хлопця. Він явно був роздратований, але не ясно через що це. Те, що Рита влипла з неясним чоловіком, або ж це все таки через розмову з подругою. Їй так і хотілося запитати в нього що сталося, але вона втрималася. Вони з Костянтином сіли за найближчий столик. Той зробив перший ковток і мовив:
— Непогана кава як для такого місця. Так ось. Про твою необачність. Ти не думала кому ти і що говориш? Видно ж було, що він не зовсім адекватно поводиться. І тут не важливо знати, що спричинило таку поведінку.
— Чому я не можу йому висказати все, що я думаю? Тим більше, ти сам розумієш, що я була права.
— Так, права, але не у всьому. Він би спокійно міг тебе вдарити після того, як вилив на тебе каву, а у відповідь отримав соком в обличчя.
— Тут багато людей. Мені б допомогли. Я впевнена.
— Наївна, ти. Навіть досить наївна в цьому плані, що розрахлвуєш на оточення. Він більше тебе, як мінімум, на пів голови. Ти взагалі бачила його статуру? Що якби я не підійшов і його не забрав друг? Навіть я не до кінця був впевнений, що зможу тебе захистити не отримавши по обличчю.  В кращому випадку відкараскалась би синцями. Менше з тим. Обійшлося й добре. Є новина. Я забираю Ніколь з собою. За тобою буде наглядати Терзін. Вам час вже їхати в храм. Дідусь Ніки зайнявся вирішенням питання зі зсувом. Тому вам час повертатися. Наставник не може довго тут з тобою бути. Твоя терапія ще не закінчена.
— Стоп. Чекай. Те що ти забереш Ніку питань немає. Та дідусю я не говорила за зсув.
Костянтин сидів як раз корпусом до Терзіна, який весь час був навпроти під стіною та спостерігав за дійством. Він помахав монаху рукою усміхаючись.
— Стоп, стривай. Це він все передав дідусю?
— Ага. З самого першого дня. Не пропускаючи ніяких деталей. Як думаєш, чому Вам виділили з Нікою окремі кімнати?
— Тому, що зараз не сезон. Немає груп ретриту і кімнати вільні.
— В цьому храмі не буває вільних тижнів від відвідувачів. Ти в цьому скоро переконаєшся. Ще перед вашим приїздом сюди – дідусь вже зайнявся цим питанням.
— То ось чому ця справа зрушилася з мертвої точки в той день, коли ми з Нікою востаннє були в цьому місті з Терзіном.
— Ти швидко схоплюєш суть. — посміхнувся Костя. — Попрощайся з Ніколь. У вас не буде можливості зустрітися в найближчий час. Через кілька днів ми поїдемо.
Костя залишився допивати каву. До нього підсів Терзін. Рита поспішила до подруги. Коли вона зайшла до палати, то помітила, що настрій подруги був значно кращий ніж до цього.
— Нарешті, Рита, це ти. — мовила Ніка та швидко сіла на ліжку.
— Ого, що ж тут було, що ти так швидко поправилася? Дивись як підскочила. — шуткувала Рита.
— Та годі тобі. Скоріш йди сюди. — сказала подруга та постукала долонею по ліжку, паралельно посуваючись – даючи більше місця, щоб можна було зручно сісти. — Від хвилювання в мене скоро вистрибне серце.
Ніколь прямо сяяла. В неї після розмови з Костею енергії було через край. Рита не поспішаючи підійшла до подруги та сіла поруч.
— А чого в тебе волосся мокре і одяг? — подруга принюхалась. — Пахнеш кавою.
— Це не так цікаво, як твоя розмова з Костею. Я посварилася з одним мудаком. Але то менше з тим. Костя допоміг.
— Не вбити того парубка моторного, яки дозволив собі вилити на тебе напій?
— Досить глузувати. Закрили тему. Трапилося, і трапилося. Нічого роздувати тут. — почала нервувати Рита.
— Та добре, добре. Не нервуй. Тобі не можна. Ти якось говорила, що тобі не вистачає в Кості стрижня, щоб розглядати в ньому партнера. Що він занадто добрий, покладистий. — з далеку зайшла Ніколь.
— Не розумію до чого це.
— Сьогодні я зрозуміла, що ти мала на увазі. Костянтин поставив мені ультиматум: або я з ним, або ніколи його не побачу. Типу він не хоче просто так зі мною нянчитися.
— Ого. Сильно. — була вражена Рита. — Звісно я надіялася, що вам дійде те, що треба спробувати бути разом, але не думала, що так швидко. Рада за тебе. А як же містер Рус-Їбака? — підколола її Рита.
— Фу. Не нагадуй. І нащо дала йому таке прізвисько?
— Та в нього то на лобі написано.
— Я з ним не спілкувалася після. Він десь зник.
— Що ти маєш на увазі?
— Я його в месенджері додала. Без телефона. В результаті ні контакту, ні переписки. наче його і не було.
— Досить дивно.
— Ага. Та байдуже. В мене тепер є Костя. Боже, якою ж я сліпою дурепою була. Такий мужик був під боком весь час.
— Та ясно, ясно. Я тебе зрозуміла. Вітаю, щиро! — сказала Рита. — Я сьогодні з Терзіном маю повернутися в храм. Костянтин сказав, що ми найближчим часом не побачимося. Ти знаєш, що він весь час звітував твоєму дідові?
— Костя згадував, що як тільки все трапилося зі  мною в храмі – Терзін все йому розповів. Я весь час думала, що вони не користуються телефонами, а більше займаються духовним розвитком.
— Так і є. Та у нього є проблеми, які потребують вирішення. Не думаю, що твій випадок в храмі одиничний. Не дарма вони так далеко від обриву поставили огорожу. Не будемо про це. Дідусь вже давно займається питанням. Думаю скоро все буде супер.
— А. Навіть так? — здивувалася Ніколь і задумалася. — Хоча з можливостями діда – все вищесказане набуває сенсу. Бажаю тобі успіху і якнайшвидшого повернення. Ми будемо тебе чекати.
— Так незвично чути від тебе ми. Сяєш, що сказати. — посміхнулася Рита та обережно обійняла подругу. — Час прощатися. Люблю тебе крихітко. Не дуркуй, хай все в тебе складеться добре!
— І я тебе люблю, Рита. Тепер зі мною Костя, тому не хвилюйся.
Дівчата попрощалися та Рита повернулася в храм. Костя, як і планував, побув з Нікою деякий час в лікарні поки її рани та синці перестали її турбувати та забрав додому.
У Рити час почав тягнутися дуже повільно. Спокій огорнув її з голови до ніг під час перебування в храмі. Вона потрохи перестала відчувати втому. Настрій сильно прямо не з’явився, але дівчина відчувала себе хоча б не такою жалюгідною, в порівнянні з першим днем, коли в неї з’явилася ці невідомі симптоми.
Кілька разів до них в храм навідувалися різні державні комісії та представники компанії, яка володіла копальнями поряд. Виявилося, що через видобуток руди траплялися ті зсуви та обвали каміня. Перемовини тривали недовго. Компанія не хотіла продати та лишити шахти. Це і не дивно, бо отримувала сотні мільйонів доларів на рік. Хоча ніхто не говорив, та це їм сходило з рук через численні корупційні схеми. Вони такі заплутані були, що знайти початок і кінець було неможливо.
Рита знайшла Терзіна в саду каменів. Він сидів в позі лотосу та споглядав красу перед собою. Хоча він і намагався не видати себе, але здавався засмученим. Дівчина вирішила його не турбувати, тому тишком-нишком прокралася позаду нього і сіла помилуватися на садом позаду чоловіка.
— Я нікудишній монах. Маю бути неупередженим у всьому. А я так прив’язався, до цього місця і людей тут, що зараз неймовірно страждаю.
— Дарма ви так. Впевнена, що ви до останнього будете боротися за це місце. Ви його опора та душа. Цей шлях не простий, але з дідусем Ніколь у Вас шанс є.
— Ми з паном вже підшукуємо нове місце для тутешніх послушників. Звісно ми можемо залишитися тут поки… — на мить замовчав Терзін, зібрався з силами і спробував холодно продовжити. — Зсув не знищить це місце остаточно, та це великий ризик. Ніка не перша людина яка постраждала від нього. Завжди складно розрахувати скільки території треба відгородити від основної пішохідної зони. Ми завжди брали з сапасом, але як бачиш – не допомогло.
Риті нічого було сказати. Вона не могла дібрати слів, щоб підтримати Терзіна. Все що прийшло їй на думку – просто змовчати. Якщо дідусь Ніки не може нічим зарадити, то її слова підтримки, як пластир на кульове поранення. Весь інший час монах не видавав ніяких своїх почуттів. Через це і послушники почувалися впевнено. Вони вірили, що з Терзіном у них є майбутнє і не важливо де воно.
З дня розмови пройшло чотири дні. Рита сиділа під своїм улюбленим деревом коли її знайшов Терзін. Він йшов до неї швидше ніж зазвичай. На його обличчі проглядалося легке збентеження. За час перебування тут, дівчина помітила, що монах вправно вмів ховати почуття від інших. І те, що Рита помітила цю емоцію говорило одне – він максимально збентежений.
— Я збираюся в місто. Не хочеш зі мною? Зможеш розвіятися та поспілкуватися з подругою. Або ж батьками.
— Дивно, що це Ви батьків згадали?
— Та просто. Ти тут надто довго. Думаю вони вже почали сумувати.
— Ви їх погано знаєте. Вони сумувати можуть тільки за грошима. А ось з Ніколь я б поспілкувалася.
— В нас ще будуть одні гості. Та не хвилюйся, я все влаштую так, щоб вони тобі не заважали.
— Цікаво. Повертаються групи з ретритами? І в останньому немає потреби.
“ Сподіваюся так і залишиться” – подумав про себе Терзін.
— Ні, ні. Ретрити поки що мною заборонені в цілях безпеки. Маємо прийняти остаточне рішення стосовно огорожі та зсуву. — сказав вже в голос монах.
— І при цьому чекаєте гостей? Досить дивно. — задумалася на мить Рита. — Це люди які, безпосередньо впливають на ситуацію і приймають рішення.
— Костя говорив, що ти кмітлива. Так. Ти маєш рацію.
— Не розумію тоді Вашого збентеження. Це ж добре. Ви зможете поспілкуватися та вплинути на рішення. Коли ви їздили вирішувати справи стосовно цієї справи в місто останній раз – були максимально спокійні.
— Ти перебільшуєш. Все добре. Не видумуй.  — сказав Терзін. — Я спокійний та врівноважений як ніколи. То що, їдемо?
— Так. — сказала дівчина та посміхнулася.
Все одно її не полишало відчуття, що щось тут не так. Але вона не могла збагнути що саме. Дорогою до міста, на серпантині, їх старенький Ленд Ровер розминувся з Карлманг Кінг чорного кольору. Вікна були тоновані в усмерть. Шансів хоч щось розглянути в середині можливості не було. Авто мало незвичний корпус вкритий великими за площею геометричними фігурами. Для Рити він більше схожий був на космічний корабель, ніж на авто. На ньому явно можна було б у будь які хащі проїхати. При цьому Терзін не звернув ніякої уваги на машину. Як тільки з’явився зв’язок телефон Рити почав розриватися від повідомлень. Писала їй звичайно ж Ніколь. Купа СМС, що та сумує за нею, всіляких романтичних подій з Костею. Видно що вона досі була на сьомому небі від щастя.
Як і минулого разу Терзін лишив її в тому ж кафе. Рита вирішила започаткувати традицію і взяла тепер вже свій улюблений смажений рис з овочами. Поки чекала замовлення – вирішила зателефонувати подрузі.
— Привіт, Ніка!
— Боже, крихітка! Рада тебе чути. — почулося в слухавці. — Як у тебе там справи?
— Та наче нормально. Терзін чекає храм якихось гостей.
— Ого так швидко? То на краще. Рада, що питання так швидко вирішилось.
— Що саме вирішилось? Терзін взагалі розмовляв з твоїм дідом про переїзд в інше місце.
В цей момент Ніколь зрозуміла, що деталі ще не повідомили Риті. Але навіщо така секретність не ясно. На мить в неї промайнула думка, що все ж не треба втручатися в цю справу якщо вже все так склалося.
— Менше з тим. — перевела розмову Ніколь. — Ти краще думай де хочеш нерухомість. 
— Ніка, не так складно, буль ласка. — почала істерично хіхікати Рита. — Видно мої здібності розумові надто уповільнилися в храмі. Для мене надто багато загадок.
— Ти не поспішай. Добряче подумай. Дата заходу запланована на весну. Точніше буде ясно, думаю, після твого повернення.
“Знову Ніколь готує мега вечірку” – промайнуло в голові у Рити. В неї весною якраз день народження. Дивно, що вона згадала про це зараз.
— Рита, сорі. Маю бігти. В нас з Костею сніданок з нашими батьками. Тобі спокою та успіху. Обнімаю та чекаємо тебе вдома.
— І я тебе обнімаю. Па-па. Костянтину привіт передавай.
— Обов’язково. І тобі привіт.
Дзвінок обірвався і якраз Риті принесли її замовлення. Для неї все це було дивно. І те, що питання Терзіна вирішилося, яке а ні трохи вирішилося. І те що Ніка якусь нісенітницю несла про нерухомість. Звідки взагалі такі наміри?
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше