Повернення не скоро

Вранці Алія прокинулася трохи втомлена. Тренування з енергією хоча і двали свої плоди, але надто для неї важкими. Коли Май використовував руків’я вона ніколи не бачила його стомленим. Можливо їй просто треба більше практикуватися. Увечері вона має повернути руків’я в тренувальну кімнату. Було б добре проявити зброю остаточно щоб можна вже було залишити її собі. Їх безпека може розвалитися будь якої миті.
В кімнаті Мая все було тихо. Етер прокинулася відпочившою. З того моменту як вона потрапила сюди це поки єдине, що її радувало. Міцний сон та відпочинок. Коли вона підвелася то навпроти ліжка на матраці спершись спиною об стіну сидів Май. Він невідомо скільки спостерігав за нею.
— Чого витріщився?
— І тобі добрий ранок. Ну ти і сплюх. Так весь час проспиш тут.
— Ну взагалі-то в’язні в тюрмах можуть спати до двадцяти годин на день, щоб скоротити час.
— Ти не в’язень! Просто поки не можемо повернути тебе додому. Та я впевнений Мальтус знайде рішення. А може вже і знайшов. А ти тут спиш.
— Все не може скластися настільки солодко цим ранком.
— Чому ти так хочеш додому? Не тільки тому, що ти хочеш звідси піти. Очевидно що тебе там щось тримає.
— Не пхай носа не в свої справи! В тебе що голова болить, що ти такі питання задаєш?
— Та ні. Я добре себе почуваю, а якби ти зранку не бурчала, було би ще краще.
Етер прискіпливо оглянула його з ніг до голови. Він не схожий був на того хто не спав всю ніч, або страждав поки спав. Ні мішків під очима, ні темних кіл. Помітивши, що вона витріщається на Мая вона швидко прийшла до тями.
— Не дочекаєшся. Дай мені п’ять хвилин і йдемо. Ти явно ледь з голоду не помер поки чекав.
— Невже це хвилювання про мене?
— Вмийся! А то мерещиться всяке різне.
Дівчина пішла до ванної та було готова до виходу. Хоча в нього вже давно не було відносин, він завжди знав, що час про який говорять дівчата та час за який вони дійсно готові завжди більший. Хоча так. Як така злісна натура може бути дівчиною. Хоча вона мила. Поглянувши на Етер він схаменувся та зрозумів, що перегнув палку. Та зиркнула на нього так, що хотілося провалитися крізь підлогу. Невже він настільки наївний, що помітив в цьому малому дияволі щось добре.
Коли Етер та Май зайшли до їдальні всі якраз закінчували снідати. Хлопець вирішив швидко перекусити, а коли побачив Флер – спитав:
— Вітаю! Ти на сніданок?
Флер кивнула.
— Добрий ранок, Флер! — привіталася Етер.
— Якого дітька? З нею вітаєшся, а мені і доброго ранку не побажала.
— Ти ж мене від гніву Кларка не врятував.
— Але вчора я тебе відштовхнув від його удару!
— Так. Але це ви на догледіли. І взагалі що за тренування, коли ви не бачите що навкруги відбувається?
— Лишаю, Флер, на тебе цю дияволку. Їй богу не втримаюся і приб’ю її.
— Ти також мені “ подобаєшся”.
Май пішов до бібліотеки. А в слід йому хіхікала Флер. Спостерігати як Май ледь не виходить з себе було весело.
— Добре, жарти в сторону. Флер, хотіла дещо запитати. Цієї ночі я випадково помітила, що Май уві сні бачив щось жахливе. Але коли я запитала його про самопочуття все було добре. При цьому вночі я не змогла його розбудити. Що з ним?
Флер сиділа дуже здивована та витріщалася на неї.
— Та не питала я його про стан на пряму. Вибісила як завжди і все. Я знаю, що в день він мені нічого не зробить, та може він ходить уві сні і придушить мене. Що що, та вмирати я не хочу.
Флер трохи відкинулася назад на спинку стільця та засумувала. Зовні вона явно щось пригадувала, можливо прокручувала з разу в раз.
— Гей! Вибач. Не сумуй. Я запитаю в Мальтуса. Є дещо ще. Як мені задобрити Кларка? Вірю, що поки він мені нічого не зробить, то такого ворога треба тримати в друзях.
Флер підійшла до холодильника і дістала звідти воду та сушене м’ясо.
— Дивний набір продуктів. Ти впевнена, що це допоможе? 
Флер позитивно кивнула та посміхнулася.
— Візьми сушене м’ясо будь ласка з собою на вранішнє зібрання будь ласка. Не думаю, що у Кларка буде гарна реакція і він буде це їсти якщо я принесу.
Дівчата зайшли до бібліотеки. Алія сиділа між Мальтусом та Маєм. Навпроти сидів мовчазний Кларк і поряд з ним з обох боків було по вільному місцю. Етер пішла трохи вперед та сіла біля Мая. Флер, як і має бути, сіла біля Мальтуса та поставила закуску посеред столу.
— Вітаю всіх. Добре що ми зібралися. Є кілька новин. — промовив Мальтус.
— Добрий ранок! — ввічливо відповіла Етер.
Після вона спіймала засуджуючий погляд Мая. Чого він так злиться?  Та ну його. Дуже багато уваги до його персони. Всі потрохи почали пригощатися закусками та продовжувати розмову.
— Хочу почати з новини. Від сьогодні ми зупиняємо пошуки та спроби розшифрувати знак, що висить у мене за спиною. Треба взяти час тривалої перерви, та якщо у Вас є або з’являться ідеї дайте знати.
— Це жарт? Я вам всім про це торочив не один рік. Навіть сварився. Тут з’явилася триклята дівка, яка заставила його намалювати і ви зрозуміли, що це маячня? — закіпав Кларк. — Ні в які рамки не влазить.
— Попий водички. — запропонувала Етер.
— Ні дякую.
— Все вирішено. Немає сенсу зараз з’ясовувати через що те або інше рішення. Стосовно другої новини. Вона має дві частини. Ми нарешті з Флер знайшли як тебе Етер повернути додому. Та швидко не радій. Є певна проблема. Зараз тут у нас шестеро чоловік. Є припущення, що якщо в капсулі довгий час буде п'ять, то Малік не зможе повернутися. З одного боку це припущення і ми не знаємо як капсула себе поведе. Та ризикувати ми не можемо. Тому я прошу тебе затриматися.
— Та навіщо питати? Поставити перед фактом і нехай сидить стільки, скільки буде потрібно. — буркнув Кларк. — Вона все одно не зможе нічого вдіяти з цим.
— Так, але це не її війна і втягувати Етер в речі які її не стосуются… Тим паче, що вона будучи тут ризикує бути вбитою під час будь якої спроби зламати захист капсули. — захищав дівчину Май.
— Я підтримую Кларка. Ми не можемо поставити на кін все чого ми тут досягли. Вперше за весь час в мене почало виходити. — висловилася Алія.
— А останнє це дивно. — сказала Етер. — Ти не схожа на жодного з присутніх. Я не бачу в тобі стрижня – внутрішньої сили. І мені здається, що ти від нас щось приховуєш.
— Ти з глузду з’їхала? — розізлилася Алія. — Ти і гадки не маєш скільки часу я вбила тренуючись до упору. Слідкуй за язиком! А то дограєшся, що не подивлюся на ситуацію з Маліком і приб’ю тебе.
— Дивовижна річ. Спочатку коли заговорили про хлопця ти підтримувала насильно мене тут заперти. Та коли мова зайшла про те, що ти нікого з себе не уявляєш – одразу готова вбити мене. Тобі варто сховати своє самолюбство.
Алія різко встала з місця. Здавалося, що з її очей зараз полетять іскри гніву. Вона в цей момент готова була вбити Етер.
— Етер, знову ти за своє! Ти перегинаєш палицю. — сказав Май.
— Ти постійно мені це говориш! Якщо думаєш, що я буду сидіти нижче трави, тихіше води. То ні. Ви будете знати все що я думаю.
Мальтус підняв руку, даючи зрозуміти що час заспокоїтися.
— Алія, присядь будь ласка. — попросив Мальтус. — Зараз не час розводити сварки. Етер, прошу.
— А чому би і ні. Мені не подобається, що брат вірогідно не зможе повернутися в капсулу, якщо Алія приріже цю навіжену.
— Я навіжена тільки через те, що говорю те що Вам не подобається.
— Сказав же годі! Зупинилися. Вдихнули, видихнули. Зараз я хочу почути думку Етер. Ти згодна поки лишитися з нами? Нажаль не можу сказати на який саме термін. — спитав Мальтус та мовчки заглянув у вічі дівчині.
Етер сиділа деякий час мовчки. Це бісило Кларка. Вона зараз розмінюється життям мого брата. Ще і думати задумала. Якщо всеж вирішить піти, то я її приб’ю. Все одно результат буде однаковий.
— Знаєте. Мені глибоко до одного місця ваші місцеві справи. Залишатися тут взагалі не бачу для себе сенсу. — Етер взяла паузу. — Все ж Флер врятувала мені життя. Я буду вдячною і лише через це – я залишуся тут.
Більше всіх зраділа якраз сама Флер. Вона підійшла до дівчини та міцно її обняла. Всім було дивно чого мовчазна Флер так зблизилася з цією дівкою.
— Досить, досить. А то ще придушиш мене. — жартувала Етер. — І все буде марно.
— Якщо ви вже такі друзі, то може зїдетеся в одну кімнату з Флер?  — Спитав Кларк. — Маю явно буде простіше. А то Судячи з усього ти лише їй не виносиш мізки. Всіх інших просто випробовуєш на стійкість нервів.
— Ні! Я проти! — різко відповів Май. — Я доведу це діло до кінця.
На кілька хвилин в кімнаті запанувало мовчання. Всіх здивувала відповідь Мая. Не було ніяких очевидних причин залишатися їм в одній кімнаті. 
— Добре. Закрили тему. Від сьогодні продовжуємо плідно тренуватися та робимо все що заманеться. — сказав Мальтус.
— Я залишуся тут. Буду читати. — мовила Етер та пішла за черговою книгою.
— Та ні. Ми тренуватися. — заперечив Май.
— Я лишуся тут. Також почитаю. Йдіть. Вам всім треба трохи відійти від емоцій.
Мальтус єдиний хто залишився в бібліотеці з Етер. Дівчата пішли на медитацію, хлопці як завжди управлятися з мечами та іншою зброєю. Кларку не давало спокою те, що Май не хотів здихатися від Етер. Під час тренування у них зав’язалася розмова:
— Невже тобі не хочеться її прибити?
— Хочеться. Не менше твого, Кларку. Вона ще і в кімнаті дістає. То повний ігнор, то знущається, то язвить. Повний букет.
— Відправ її до Флер.
— Не можу.
Кларк зупинився. Навмисно перериваючи тренування. Він з глибоким нерозумінням дивився на Мая. А в очах було одне питання: “Якого дідька?”
— В перший же день коли Етер з’явилася в капсулі а згодом і потрапила до кімнати вона мене до біса вибісила. І я її ледь не вбив. Дуже хотів, але я дав обіцянку.
— Ти її душив?
— Не смішно. — різко заперечив Май. — Я використав руків’я. Звісно стріл не було з собою.
— Так ти ж втратив можливість їх створювати зі своєї енергії.
— Я так само думав. Та на щастя все ж прицілився в парі сантиметрів від її голови. Моєму здивуванню не було меж коли я підійшов до стіни та витягнув звідти прозору стрілу. Вона була не такою як раніше. Всередині вона була пуста і ні Ликола, ні його приспішників вона не вбила би. А ось її залюбки.
— Друже… — не міг підібрати слів Кларк.
— Я до кінця не знаю що це, але її присутність явно щось змінила.
— Вона похитнула твою рівновагу. Я ніколи, скільки тебе пам’ятаю, не бачив тебе таким злим та роздратованим.
— Тому я вирішив вивчити це питання і краще доб об’єкт дослідження був під боком.
— Не боїшся закохатися?
— Не вмієш ти жартувати. В цю дияволку? Хіба що з неї відкачають жовч, що вона розбризкує навкруги. А таких технологій ми ще не розробили. Тож маємо що маємо.
День йшов своїм ходом. Після обіду Май забрав Етер в кімнату для тренувань. Там за книгою дівчина задумалася над вчорашньою пропозицією Мая. Можливо дійсно треба почати тренуватися, якщо вона все ж вирішила ризикнути і залишитися поки тут? Зайвим це не буде. Треба ще подумати.
День добігав кінця. Алія зайшла віддати Мальтусу руків’я. Той сидів на самоті за купою книг в бібліотеці. Звичка щось перечитувати залишиться видно з ним надовго.
— Як успіхи?
— Я задоволена. Готова презентувати.
Алія зосередилася і інструмент почав повільно проявлятися. За хвилину в руці з’явилася прозора сокира.
— Цікавий вибір зброї. Такою поки ликола не вбити. Та все ж це відмінний результат. Зроби буль ласка перерву.
— А що далі? Коли я зможу його забрати собі назавжди?
— Руків’я має обрати тебе своїм господарем. Це трапляється тоді, коли руків’я заливає певним кольором. Найголовніша задача цієї зброї це виділяти щиру та чисту енергію. Саме вона знищує зло.
— Як вважаєте, скільки на це треба часу?
— Сказати складно – цей процес індивідуальний. Але це точно менше ніж ти втратила на створення блискавок на руків’ї. Практикуйся частіше. Дозволяю тобі раз в три дні брати його собі на добу. Прийде час і воно з тобою лишиться назавжди.
— А якщо я помру?
— Його можно буде викинути. Буде непотрібним шматком матеріалу. Відпочивай. Приємного вечора!
— І Вам.
Алія пішла до себе. Вечір мав бути приємним. Вона вирішила прийняти ванну та розслабилася. Їй не хотілося цього визнавати та зараз вона трохи почала розуміти що зі зникненням Маліка вона хоч відпочіне. Їй все так само не вистачала його як захисника, та в захисті його не було зараз сенсу. У неї все виходить зі зброєю. Ще трохи і вона отримає її повністю. Дівчина була впевнена, що до завершення її місії треба не так багато часу, ніж це здавалося пару днів тому. Було б непогано ще приструнити цю Етер. А то вона занадто багато на себе бере. Коли прийде час, обов’язково треба.
В кімнаті Мая всі були на своїх місцях. Етер читала, хлопець лежав в себе на ліжку. Він згадував бісячі моменти дня, та думав як це все впливає на його енергію. Він так багато часу витратив на те щоб стати збалансованим. Спокійним, добрим та відвертим. А зараз все летить під три чорти. Та судячи з руків’я все навпаки покращується, але нічого доброго він не відчував в цій ситуації.
Відірвавшись від книги Етер спитала:
— Ти правда хочеш допомогти мені з тренуваннями?
Май здивовано підняв голову та глянув на дівчину. Пройшла хвилина - він сів на ліжку і спитав:
— То ти все ж чула мене вчора ввечорі?
— Ти часто питанням на питання відповідаєш? — дівчина видихнула. — Звісно чула. Я б не завела цю розмову якби ти сам не запропонував.
— Ти не хотіла нічого. Що змінилося?
— Я і зараз не хочу. Більше всього хочу додому в звичне середовище. Та в найближчий час це неможливо. Якщо тренування підвищать шанси на те, що я доживу до повернення – то я це зроблю.
— Добре. Та я ще дещо запитаю.
— Агов! Цього в умовах вчора не було!
— А сьогодні є! Тим паче ти сама звернулася.
Етер незадоволено насупилася. Але чекала на питання.
— Чим я тобі так не подобаюся? Мені здається, чи ти на мене всіх собак спускаєш?
— Не тільки на тебе. Не бери на себе багато.
— Все ж я чекаю!
Етер глибоко зітхнула. Не схоже що цей білявчик від неї відчепиться. Тим паче вона вже вирішила, що буде тренуватися з ним. Тому варто бути чемною.
— Ти надто ідеальний. Наче з обкладинки журналу. Такий красень, блондинчик статний, підтягнутий, високий. Супер правильний аж бісить і нудить. Їй богу. Таких людей не існує. У всіх є своє гівнятко яке робить їх живими. В тебе його або немає і ти не справжній, або одного разу ти просто не стримаєшся і весь негатив поллється через вуха. Ти наче бомба уповільненої дії.
Май сидів мовчки. Він не знав як йому реагувати. Чи йому зробили комплімент, чи обісрали. Він навіть пожалів що запитав про це у Етер. Та все ж варто було роз’яснити.
— Коли ти задаєш бісячі питання та кидаєш колючі фрази ти намагаєшся зірвати цю уявну бомбу?
— Питання було на початку одне. А тут вже допит вимальовується.
— Я хочу все прояснити. Твоя відповідь мені не зрозуміла.
— На друге твоє питання я не буду відповідати. Та додам. Взяти Кларка. Він відвертий. Одразу видно що в нього на думці. З ним беспечно як на мене, так як я впевнена що він бажає смерті. А ти бісишся майже від кожної моєї фразию. При цьому не даєш переїхати до Флер. Сам нічого не пояснюєш. Ночами корчишся як не знаю хто від болю. Я як на пороховій бочці. Що від тебе очікувати невідомо. Все закопане так глибоко, що мільйонів років не вистачить щоб докопатися до тебе справжнього.
— Не знаю чого ти прискіпуєшся, але вночі я сплю нормально. Чого ти так вчепилася в негатив і погані риси? Чому тобі з ними безпечніше?
— Відповідаю в останнє.  Погані риси, це єдине що може підкреслити добро. Воно задає тон добру. Наче виділяє його. Добро не існує без зла. Немає тільки чорного і тільки білого. Істина завжди десь по середині. І не вздумай приймати приємні слова як особистий комплімент. В моїй системі цінностей рідко зустрічається негарні люди. А ви тут всі гарнюні зовні.
— Виходячи з усього бісити ти мене не перестанеш.
— Ні. — посміхнулася Етер. — Хібащо…
— Що?
— Цього не буде. Не дочекаєшся!
— Ясно. То коли перше тренування хочеш?
— Вранці скажу. Спи. Я також буду засинати.