Кіт в мішку

Це був звичайний ранок для Кларка за останній час. Він прокинувся раніше ніж всі. Плани були сьогодні як завжди. І хлопець планував вирішити все таки коли він буде виконувати вчорашні погрози.
Прийнявши душ – Кларк непоспішаючи вийшов в коридор. Незважаючи на те, що він тільки недавно прокинувся, шлунок вимагав їжі. Хлопець увійшов в круглий коридор та побачив що світло в бібліотеці вже горіло. Це його здивувало, бо там світло використовували все ж таки рідко. Так як поночі та рано вранці всі або спали або займалися іншими справами. Невже Малік все таки схаменувся та хоче знайти там якісь підказки щоб допомогти Алії. Наївний.
Порівнявшись з дверима він побачив невідому постать. Вона стояла з заплутаним, чорнявим волоссям біля шафи та намагалася дістати книгу. Одягнена вона була в костюм для сну. Дівчина не одразу його помітила. Кларк не став гаяти багато часу. Він вихопив меча та увірвався в бібліотеку.
— Ти хто в біса така? – запитав він та наставив на неї свого меча.
Дівчина з переляку спіткнулася об стілець і ледь не впала.
— Чекай, чекай. Я не знаю куди я потрапила. Допоможи розібратися.
— Сюди не можливо потрапити. Покажи руки. Хутко в гору.
Вона перелякалася та повільно почала піднімати їх в гору. На запʼястях нічого не було.
— Не знаю що ти хотів там побачити. Але я не несу загрози.
— Я тобі не вірю та це не має значення.
Після цих слів він підскочив ближче та спробував попасти мечом по ній. Дівчина ледь встигла відскочити.
— Ти що в біса робиш? Ой. – вона знову ледь ледь не зловила лезо меча шиєю.
— Ти мене не обдуриш. — крикнув Кларк. — Розрубаю тебе і подивимося хто ти є на справді.
Дівчина втікала від нього по всій кімнаті, але швидко втомилася. Опинившись біля дверей вона побачила, як блиснуло гостре лезо меча в повітрі. Вона закрила голову руками та швидко присіла. За мить – почула як лезо з неймовірною силою у щось сильно вдарилося. Запанувала тиша. Поруч відчувалося тепло від ще одної постаті.
— Флер, що ти робиш? Її треба вбити.
Флер витягла свій меч зі стіни. Вона ледь встигла його встромити. Перешкоджаючи удару Кларка. Поступово некликана гостя почула, як наближається ще хтось. Кроки ставали гучнішими. За хвилю вона відчула що хтось торкнувся її руки. Вона хутко забрала руки і сівши на підлогу притиснулася до стіни.
— Нечіпайте! — громко крикнула втомлена дівчина.
— Тихше. Не нервуй. — промовив Мальтус. — ми з усім розберемося.
— Один вже намагався розібратися. Дякую.
— Але ж Флер тебе врятувала.
Вона подивилася на руду амазонку. Яка роздивлялася її через праве плече. Флер привітно посміхнулася та помахала рукою.
— Ні ну ви сказилися. До нас увірвалося неясно що – а ви мало того, що захищаєте ще і привітні.
— Перед тим, як вершити правосуддя – слід розібратися. Хто вона та навіщо пішла.
— Просто поясніть як піти і забудемо про цей страшний сон.
Мальтус присів перед незнайомкою.
— Бачиш, тут така справа. Сказати простіше ніж зробити. Тебе як звати?
Чоловік протягнув руку дівчині, коли відповіді не отримав – промовив:
— Давай розбиратися. Роблячи це тут на підлозі думаю буде не зручно.
Чорнява з недовірою дивилася на чорнявого бородача що просунув їй руку допомоги.
— Дивись. Тут будь хто може тебе вбити швидше, ніж ти встигнеш моргнути. Якщо ти втілення зла, заслана Ликолом або ще хтось – довго ти не проживеш. Це все дивно для всіх. Та якщо ти не несеш загрози – ми допоможемо розібратися та повернутися. Тобі доведеться довіритися. Та поки ми розбираємося тобі нічого не загрожує.
Дівчині нічого не залишилося ніж довіритися цьому чоловіку. Вона взяла його за руку та Мальтус допоміг їй підвестися.
— Я Етер.
— От і познайомилися.  Кларк. Перевір цілісність капсули.
Холодець підійшов до столу та увімкнув його.
— В капсулі…. Шестеро.
— Лихо!
Флер підійшла до дверей ближче та побачила як з алтар кімнати вийшла Алія. Вона була втомлена. Руда амазонка клацанням пальців привернула до себе увагу і показала на Алію.
— Алія, ти з ким?
— Сама. А що? Була з Маліком, але коли прокинулася його поруч не було. А що ви тут робите в таке рання?
Флер та Мальтус відійшли в сторони показуючи дівчину.
— Що тут відбувається?
— Ми теж хочемо зʼясувати. І чому ти спала не в себе? — запитав Мальтус.
— Та не знаю як так вийшло. Вночі вирішили з Маліком прогулятися. Після тяжкої розмови вирішили відпочити і далі я прокинулася вже сама.
— До біса це все. — з цими словами Кларк вибіг з бібліотеки шукати брата.
Він одразу побіг до його кімнати. Двері йому не відчинилися, після цього він почав тарабанити в двері. Сподіваючись, що брат спить та почувши стукіт відкриє двері.
— Ти чого гупаєш? — почулося з відкритих сусідніх дверей.
Май, тільки прокинувся, стояв біля дверей своєї кімнати закутаний нижче поясу в рушник.
— Ти заважаєш проводити вранішні ритуали. Можна тихіше.
Кларк стояв як укопаний та витріщився на нього. За хвилину хлопець прийшов до тями.
— У нас надзвичайна ситуація. Збирайся та приходь до бібліотеки якнайшвидше.
— Всі живі?
— Про це не впевнений.
Етер сиділа за столом поруч з Флер і іншими. Напруження в кімнаті нікуди не поділося. Всі чекали Мая. Кларк періодично зі злобою зиркав то на неї, то на Алію. У нього не вкладалося в голові вся ця ситуація. Сама ж Етер розглядала всіх присутніх. Хлопець, що залюбки стане її вбивцею. Чомусь йому вірилося найбільше. Його думки були відкриті, та ясно що від нього очікувати. А зробити він це не може. Принаймні поки Мальтус не дасть добро. Флер, яка не промовила ні слова від того, як вона її побачила. Ця руда їй від разу сподобалася. Це або через те що вона її врятувала, або все ж таки в ній щось було, що не видно звичайним оком. Алія. Вона здається гарненькою дівчинкою. Такою чемною та правильною. Миленьке обличчя. Воно викликало довіру та безпечність. Мальтус чимось нагадував ідеального, шаблонного татка. Прийшов все вирішив і сидить такий грізний.
— Може поки чекаємо останню людину ви хоч трохи розкажете куди я потрапила. — запитала Етер.
— Ще чого? Спочатку треба розібратися хто ти. — фиркнув Кларк.
Від нього вона нічого іншого і не очікувало. В глибині душі вона зраділа, що поки стосовно нього її упередження вірні.
— Кларк частково правий. Багато ми тобі розповісти не можемо. Та щоб тобі було спокійно, все ж деякі вступні дані я тобі дам. Але без деталей.
Етер вдячно кивнула головою та стала уважніше слухати.
— Ми старовинний орден який займається тим, що відслідковуємо негативні аномалії які істотно впливають на час та з ними боремося. Це якщо коротко.
— Цікаво. А хто Вас поставив чи обрав?
— Ніхто не обирав. Нашого досвіду достатньо, щоб робити подібне. Ми досить давно живемо у всесвіті.
— Тобто ви самопроголошені? І нікому не підчиняєтеся?
— Можна сказати і так. Та в багатьох світах про нас про нас знають. Поважають та підтримують.
— Я про Вас не знаю і в моєму світі такого немає.
— Я  сказав. Багато, а не всі. Тим паче, що не всі планети готові визнати, що крім них є не просто сильніші, а ультимативно сильні істоти. Яким іноді і ми не в змозі протистояти наодинці.
— А хто підтримує? Ті хто згодні з Вашим рішенням та діями?
— Так. Досить. Ти для полонянки задаєш не ті питання. Тобі більше за себе варто піклуватися. — проричав Кларк.
— Мені просто цікаво. Не зважай. Не хотіла тебе образити.
В цю мить з’явився в дверях Май. Високого зросту білявий хлопець. Широкоплечій. З під його звичайного костюму були помітні, добре виражені навіть,  м’язи. Видно одразу що він тренується, та явно не з великим вагами. Скули, припухлі губи, глибокі сині очі. Здавалося, що в них віддзеркалюється океан зі своїми глибинами. широкі русі брови тільки прикрашали обличчя Мая.
Коли його побачила Етер. Її ледь не знудило. І вона відчула відразу. Коротше. Перше враження зовсім не дуже. Та поки робити остаточні висновки було зарано.
— Ого. Не думав, що ситуація на стільки надзвичайна. А де Малік?
— Ти його не бачив, Май?
— Я хвилин десять тому прокинувся тільки.
— Будемо розбиратися. Це Етер. І ми не знаємо нічого ні про неї ні про ситуацію. — промовив мальтус. — Я вирішив що на волю випадку ми не будемо сподіватися. Істер, ти отримаєш браслет. Він попередить нас, якщо ти вдієш щось, що може зашкодити капсулі чи ордену. І поки триває розслідування у тебе завжди має бути компанія. До цього пізніше. А тепер я готовий послухати тебе, Алія. Ти остання бачила Маліка.
— Та я вже казала. Вчора була неприємна розмова про те, що… Чи варто так відкрито говорити при ній?
— Продовжуй.
— Що я повільно розвиваю різні потрібні навички. І ми думали що з цим робити.
— Які варіанти обговорювали?
— Нічого кращого ніж більше тренуватися та медитувати не знайшли.
— Хіба? Чому тоді ця дівчина тут? Вночі відбулося щось, що порушило цілісність капсули. — шипів Кларк.
— До чого тут я?
— Добре. Досить. Ми повернемо всіх на свої місця. — заспокоїв їх Мальтус. — Тепер твоя черга, Етер. Що ти останнє пам’ятаєш?
— Я опинилася в ліжку посеред лану. Була хмарна ніч. Навкруги напівтемрява. І повітря наче перед зливою з громом та блискавкою. Але без вітру. Спочатку це було наче сон, але згодом я помітила, що не сплю. Я встала обійшла ліжко. Воно було одномісне з металевих пружин замість звичайного матрацу. Навкруги нікого не було. Але поруч стояло зеркало у весь ріст. Коли я до нього підійшла воно почало жевріти золотим кольором. Почав підніматися вітер та я опинилася тут в бібліотеці.
— Ти щось пам’ятаєш про себе? — запитав Май.
— Так все. Окрім останніх кількох днів. Там все як в тумані.
— Ясно, що нічого не ясно. — сказав Мальтус. — Може хтось щось хоче додати? Що було такого незвичного, що могло вплинути на поточні події?
Всі сиділи та мовчали. Додати було нічого.
— Добре. Будемо чекати. Етер за тобою нагляне Май. — Сказав Мальтус.
— Що??? — запитала шокована Алія.
— Тут я згодна з нею. Можно моїм компаньйоном буде Кларк?
— Що??? — тепер вже здивувався Мальтус та Кларк.
— Я тебе ледь не вбив коли ти сюди потрапила. Забула? І зроблю це, як тільки видасться нагода.
— Так. Я все добре пам’ятаю, та поки у тебе немає причини. Вірніше доведеної причини. Я наполягаю!
— Вибач. У тебе немає такої можливості наполягати. Тут я відповідаю за безпеку. Тому я вже сказав – Май.
— Може хоч Алія? Вона хоча б дівчина. Або Флер.
Флер на цю фразу посміхнулся та пожала плечами.
— Флер не говорить. Хоча все чудово чує. А в Алії, як не крути, не першокласна підготовка. Враховуючи, як на тебе реагує Кларк та твої провокативні питання єдиний за кого я впевнений, що тебе витримає – це Май. Він у нас найдобріший та дуже терплячий.
— Воно і видно.
— Слухай. Ти не хвилюйся. Все буде добре. Думаю ми швидко розберемося та відправимо тебе додому.
— Про всяк випадок уточню. Тобі доведеться всюди бути з Маєм і в день, і вночі. Ми тимчасово поселемо вас в одній кімнаті.
Тут Етер набрала повітря в легені щоб в черговий раз за протестувати. Що, що, а цього вона терпіти не буде. Та не встигла вона вимовити ні слова, як Мальтус її перебив.
— У нас немає окремої кімнати. Кімнату Маліка може відкрити тільки він. Так будь яку кімнату в капсулі можно відкрити тільки долонею власника. Жити в тьох в чиїйсь кімнаті не варіант.
— Я, як дбайливий господар поступлюся тобі своїм ліжком. А сам ляжу на підлозі. Тобі буде зручно.
Етер в чергове пересмикнуло. З чого цей дивак взяв, що їй буде з ним зручно. Та робити було нічого. Вона розуміла, щоб звідси вибратися їй треба безпека та краще вивчити це місце та людей тут. Тут же до неї підійшла Флер та протянула браслет. Він був ледь помітним. Видавав його блакитнуватий колір. Але в цілому він був напівпрозорий. Поки Флер його одягала на руку Етер, Мальтус промовив:
— Ранок видався тяжким. Сьогодні робіть що хочете. Єдине Май, покажи все Етер. А потім приведи її до мене. І накорми дівчину перед цим.
— Я піду на енергетичні тренування сказала Алія та вийшла з кімнати.
Флер також підвелася, постукала Етер по плечі підбадьорюючі її та пішла на кухню. За нею вийшли і Май з новою підопічною. В кімнаті залишився Мальтус та Кларк.
— Я маю дещо сказати. Я не захотів говорити це при всіх. Не хочу розголосу та ти маєш знати, Мальтусе.
— Я уважно слухаю.
— Алія згадувала неприємну розмову з Маліком пам’ятаєш? Так от, вчора під вечір я говорив з братом. І у нас також розмова була не з приємних.
— Продовжуй.
— Я надавив на нього. Пригрозив, що якщо у Алії в найближчу добу не буде ніяких просувань, то я піду з капсули. Кілька днів тому я знайшов сліди близьких приспішників Ликола. Вони були ледь помітні, та я впевнений що це були вони. Може він пішов їх шукати?
— Боже, Кларк! Від тебе не очікував, хоча кого я обманюю. Твої пісеньки про недолугі результати Аалії… Але тут інше, як тоді Етер сюди потрапила? Цю капсулу неможливо знайти, тим паче проникнути сюди до того як не звільниться місце.
— Господи, він хоч живий?
— Однозначно так. Ти ж не зміг відкрити кімнату?
— Ні.
— Те що я бачу — Етер прийшла після того як зник Малік. Треба оглянути всі кімнати чи немає ніде слідів боротьби. Якщо ні, то більша вірогідність, що він пішов самостійно.
— Але навіщо? Він категорично не схвалював мої заяви на вихід з капсули. Він сам не піде.
— Будемо розбиратися. Залиш мене. Хочу подумати.
— Я пошукаю хоч якісь сліди в капсулі.
Мальтус залишився сам. Останні події розвиваються цікавим чином. Але не ясно закінчиться все добром, чи все таки злом. Як тільки він розпитає про життя та світ Етер, то може трохи наблизиться до розгадки її прибуття сюди.
За мить в кімнату зайшла Флер. Вона принесла коханому сніданок.
— Дякую люба. Цікаво, що думки десятилітньої давнини розквітли в таку ситуацію. У нас нова людина. Сподіваюся це закінчиться добре. Наглянь за Алією будь ласка. Мені вона здалася трохи дивною коли говорила про сварку та Маліка.
В цей час Май показував Етер капсулу. Екскурсія йшла по логічному колу, у розумінні хлопця. Спочатку кімната тренувань, далі кухня, кімната з алтарем.
— Перед тим, як показати свою кімнату – подивимося медитаційну. Думаю ти захочеш прийняти душ та може відпочити.
Етер просто кивнула. Їй не дуже хотілося говорити. Ранок видався надто напруженим. Ця капсула здавалася їй максимально не привітною. Дівчина не дуже любила нові місця та переїзди в себе вдома. А тут. Це для неї був великий стрес.
— Може в тебе є якісь питання? Чи про щось хочеться поговорити? — запитав Май.
— Ні, дякую. Зараз я більше всього хочу завершити це все і побути наодинці.
— Вибач, та це не можливо. Я за тебе відповідаю.
— Ні, ні, ні. Ти ж не будеш слідувати будь якому проханню вашого голови?
— Мальтуса. Буду. Я відповідаю за тебе і безпеку в капсулі.
— Дідько. Невже в твоїй кімнаті немає окремої кімнати? Або хоча б якогось розділення, коточку?
— Ні.
— Ну й репʼях.
— Є ще дещо. Мені треба слідувати розпорядку та тренуванням, тому тобі доведеться ходити зі мною всюди.
— Оооо. Шукай інших.
Ці фрази почали не подобатися Маю. Він почав потроху дратуватися. Бо няньчитися з незрілою особою йому явно не хотілося. Він спробував заспокоїтися. Тут вони зайшли в медитаційну.
Етер була вражена. Красива галявина в лісі. Різнобарвні дерева нагадували їй домівку де вона народилася. Там були запечатані самі приємні спогади. Вона продовжила все розглядати навкруги. Через мить дерева оточили їх з усіх боків. Дівчина так захопилася, що не помітила великого каменю і спіткнулася об нього та ледь не впала на спину. На щастя її підхопив Май. Він обхопив її обома руками та міцно тримав.
— Обережно.
Дівчина хутко почала підводитися та вириватися з рук хлопця.
— Фу. Не чіпай мене. Краще б дав впасти. Не так огидно було б.
— Я тобі допоміг взагалі-то.
— Допомога вважається допомогою, коли про неї просять.
— Ти не можеш попросити про допомогу за ту мить поки летиш до підлоги.
— То дай впасти. Просто не чіпай мене. Ніколи. Добре. Якщо нам все таки доведеться весь час бути поруч це правило непохитне. Втямив ?
Май ледь стримував себе, щоб не відповісти їй вʼїдливим тоном. Вони тільки деякий час поруч, а вона вже бісить його всім своїм їством
— Добре. Але в мене також буде непохитне правило. — на цій фразі Май застиг.
— Ну. Я слухаю.
— Я ще не вигадав. Просто у мене буде така можливість. Коли придумаю правило скажу.
— Боже. Яке… — “недолуге” хотіла сказати Етер, але змовчала. — Ох. Добре. А тепер я хочу в душ.
Кімната Мая була в темно синіх тонах.  По середині стояло широке ліжко застелене чорною білизною та покривалом. Світильники були у вигляді свічок. В самій кімнаті панувала напівтемрява. Май додав трохи світла та це все одно не освітлило кімнату дуже сильно.
— А в тебе мила комора.
— Комора? Та це найзатишніше кімната в моєму житті.
— А в моєму ні. Мені звичайно подобається, але завжди можна краще.
— Боже, хто ти? Я тебе зловив від падіння – вислухав. Доречі було таке відчуття, що ти мене вбʼєш, якщо я б на секунди довше тебе тримав.
— Ну з високою вірогідністю спробувала.
— Привів в свою кімнату – неподобається.
— Я такого не казала. Комора це не погано. В тебе мило.
Дівчина сіла на ліжко. Її здивувало те, що вона провалилася досить глибоко в матрац.
— Як ти тут спиш? А твердішого немає матрацу? Так і горбатим стати не далеко. І дай мені будь ласка рушник хочу прийняти душ.
— Як ти дістала. Не подобається – йди звідси!
— Супер. Так би одразу.
Дівчина встала і пішла до виходу. Невже її план так швидко спрацював?
— Стояти!
— А вже пізно.
Вона підійшла до дверей та спробувала їх відчинити. Нічого не вийшло. Етер спробувала сильніше. Все марно.
— Випусти мене. Це що в'язниця?
Вона розвирнулася до нього та притулилася спиною до дверей.
— Не міг дівку раніше знайти, а тут і проходу не даєш.
Для Мая це була остання крапля. Він так розізлився. Швидко схопив руківʼя та націлився на нахабну дівчину.
— Значить так. Ти мене дістала. Кажу в перше і останнє. Тобі заборонено хоч щось вʼїдлеве мені говорити. Будь тихше води нижче трави. Інакше наступного разу я поцілю правіше.
Він відпустив тятиву. За мить поруч з шиєю Етер пролетіла стріла. Вона ледь зачепила шкіру. На щастя залишилася тільки подряпина. Запанувала тиша. Дівчині було ясно що вона, все ж, перегнула палку. А цей милаш не такий вже і милий. Дівчина повільно відійшла від стріли та прикрила подряпину рукою. Вона відчувала вологу під своїми пальцями, хоча її було не багато.
— Вибач. Я в душ. Занеси потім рушник будь ласка.
Вона швидко забігла в душ. Роздягалася та ввімкнула гарячу воду. Сьогодні вона була в друге смертельно налякана. Вже не хотілося щупати межі дозволеного.
Май стояв шокований тим, що відбулося. Він підійшов до дверей витяг прозору стрілу та вона розчинилась у нього в руках. Він знову націлився на стіну та відпустив тятиву. Підійшовши до стіни, він провів долонею по тому місці де мала би бути стріла. Але там пусто.
— Я зʼїхав з глузду. – мовив сам до себе Май.
Він вирішив роздивитися руківʼя. Воно було самим звичайним. Нічого дивного. На секунду він згадав бісячі моменти дня, а саме Етер і її коментарі, і по руківʼї побігли ледь помітні блискавки. Хлопець був шокований. Та все ж, можливо це збіг. Треба спостерігати. Він дістав свіжий рушник, дав стукотом в двері у ванну зрозуміти, що він їх відчинить, і лишив його біля входу на теплій підлозі.
Етер потрохи почала приходити до тями. Їй не дуже хотілося виходити, бо це єдине місце де вона може побути сама. Але розбиратися з усим що тут відбувається треба. Вона закуталась в рушник і вийшла з душу. Він був настільки довгий, що з лишком прикривав коліна.
— Вибач. Я тобі наговорив дурні. Забудь все що я тобі сказав.
— Забути? Ти мене ледь не вбив. Подряпина лишилась.
— Вибач. Всі питання спробуємо вирішити. Стосовно ліжка я подумаю що можна буде зробити. Та ти поки поспи на такому.
— Та що ти можеш вирішити! – випалила Етер та швидко осіклася. — Вибач. Ми всі на нервах. Буду намагатися бути чемною.
— Ось тут наш традиційний костюм. Може бути трохи завеликий. Я попрошу Флер підготувати для тебе окремий. Ти не зможеш діставати з шафи завжди свіжий, бо кімната підлаштовується під мене. Тому тобі доведеться власноруч доглядати за твоїм одягом. Сподіваюся це не буде проблемою.
— Все добре. Ти вийдеш? Я переодягнуся.
— Нажаль ні. — промовив Май та став обличчям до дверей.
Етер вже нічого іншого не очікувала. Дякувати Богу, що хоч до ванної з нею не пхнеться. І на цьому спасибі. Схоже, що це буде її найулюбленіше місце тут. Добре що в кімнаті є і душ і ванна. Сьогодні вона відкисне по повній.
Май з Етер через деякий час повернулися до бібліотеки. Мальтус активно переглядав купу книг на полиці. Флер сиділа за столом і як завжди перебирала купу книг. Хоча на цей раз їх було більше ніж зазвичай. Кларк сидів та все переглядав промінь в спробах відшукати брата. Алії в кімнаті не біло.
— Ну що ж, Етер, відпочила трохи? — спитав Мальтус.
— А то овна втомилася. — буркнув Кларк.
— Ти б довше мене ганяв по бібліотеці то і відпочивати не довелося. — відповіла Етер та по ній пробігли мурахи жаху від згаданого.
На мить Етер здалося, що його зброя повторно пролетіла в неї над головою і пролунав гучний удар такий же як вранці. Дівчина на мить застигла пригадуючи деталі своїх почуттів в той момент. Вона глянула на Флер. Що за дивовижна жінка. Якби не вона, то скоріш за все вона би померла на місці. Було б добре з нею потоваришувати. Треба за нею поспостерігати.
— А тобі пальця в на зуби не клади. Я хотів поговорити з тобою. Тої інформації, що ти дала зранку не зовсім достатньо. Хотілося би більше дізнатися про той світ в якому ти живеш. Думаю це може нам допомогти. — пояснив Мальтус. — Сідай. Думаю розмова може видатися довгою. Май, якщо етер зі мною або з Флер тобі не обов’язково бути поруч. Якщо маєш інші справи то можеш зайнятися ними.
— Я залишусь. Дякую.
Етер це збадьорило. Будуть все таки миті де він не буде перед нею муляти. Самому ж хлопцю не менше інших хотілося розібратися в цьому. Особливо враховуючи те, що йому доведеться жити з цією чорнявою весь час її перебування тут. А враховуючи дивну поведінку руків’я тим паче.
— Добре. Те що я хочу зрозуміти в першу чергу – чому саме ти. Реальні збіги досить рідкісне явище. Особливо якщо брати в маштабах всесвіту. Розкажи про місце де ти живеш.
— Ну я з планети Земля. Гарна мила планета. Зі своїми особливостями звичайно але там весело.
Етер від розповіді відволікла труна тиша. Здавалося всі не дихали після цієї фрази. Коли дівчина почала озиратися навкруги вона помітила що ще й всі на неї витріщаються здивованими очима.
— Ну і що не так з моєю планетою?
— Все буде складніше ніж я вважав. — сумно відповів Май.
— Так і є. Та не хвилюйся ми спробуємо розібратися. — підхватив Мальтус.
— То мені хтось може пояснить?
— Земля найдивовижніша та не вивчена планета всесвіту. Часто туди відправляються зневірені душі. Це єдине місце де можна знайти всі відповіді на будь які питання. Але є нюанси. Частіше за все потрапивши туди через атмосферу стираються всі спогади. І там ще всі можливості існують одночасно. Нашаровуючись один на одного. А ще там навіть один чих може розпочати ядерну війну. Там панує насилля, розпуста. Всі емоції викручені на сто відсотків. І це тільки вершина айзбергу. Та досвід який душа здобуває там він безцінний. Ходять навіть чутки, що там є душі які переживають кожний цикл життя там. А ще ця планета просочена ефіром. Вона і є ефір тільки в різних концентраціях. Щось густіше як камінь, а щось навіть летуче як повітря. Живучі у всесвіті я тільки зараз зустрів в живу представника цієї планети. — мовив Кларк.
— Не знаю. Живучи на планеті я нічого такого не помітила. Чесно кажучи це місце не на багато краще чи гірше за мій дім. Так з війнами, проблемами з водой насиллям страшними історіями питання є. Та те що ви тут розповідаєте попахує трохи маячнею.