Збіг?

Малік сидів у себе в кімнаті за столом. Голова його була важка. Тому йому довелося спертися нею на руку. Дзвін в вухах майже доводив до болі. Десь з далеку поступово долинав голос. 

— Малік, Малік ти в біса мене чуєш?

— Чого розкричався? Чую. А ще я втомився тобі вбивати в башку…

— Те лайно яке ви тут розвили, вибач, та в голову ти мені не вбʼєш.

— Ми це вже обговорювали мільйон разів. Все не робиться ось так. — після цих слів він клацнув середнім пальцем об великий.

— Якщо ти ще раз мені скажеш, що Алії треба час, що в неї все вийде — їй богу я тебе трісну. 

Кларк просто закипав від люті. Його тема з Алією просто виводила з себе. І не дивно.  Часу пройшло дуже багато з того моменту коли вони всі потрапили сюди. І хоча він ще лишався, та з кожним роком Ликол ставав все могутнішим. 

Весь цей час хлопці сварилися в кімнаті Маліка. Сам Кларк просто не давав проходу нікому, щоб зайвий раз не зачепити тему Алії і її невдач. Ніхто не розумів чим все це закінчиться. Причому більше всіх бісився саме Кларк. Вони з Маліком гризлися наче кіт з собакою. При цьому злюці близнюку хотілося і інших переконати в своїй правоті та заставити прийняти поточну ситуацію як проблему. 

Май  не приймав ніяку сторону в цьому спорі, та завжди підтримував все те добре що було в Алії. Флер з Мальтусом жили своїм життям, книги — тренування, тренування — книги. На їх спокої та мудрості  трималося все навколо. 

— Ти надто імпульсивний. Тобі треба заспокоїтися та запастися терпінням. 

— Це вас бляха треба трухонути та схаменути. Все. Мені все набридло. Зроби щось з цією дівкою, або я буду діяти радикально. 

— Ти не посмієш нічого їй зробити.  

— Та набіса вона мені. Я з першого дня коли ми сюди прибули намагався відслідкувати прибічників Ликола. Почну з них, а там і до правої руки доберуся. 

— Ти намаханий?

— Мені це також спочатку здалося божевіллям. Та чим більше я розчаровувався в цьому дівчиську, тим менше ця ідея ставала божевільною. Тим паче, що вчора все ж я знайшов одного з прибічників. Якщо сьогодні не буде хоча б маленького просування – присягаюся, я піду його шукати.

— Але ти ризикуєш нас розкрити. 

— До біса це все. Якби Ликол дійсно хотів щось зробити він вирізав би нас ще в Маліносів. Ну принаймні спробував. Думаю він пророкував такий розвиток подій. 

— Ти божевільний. 

— Відчайдушні часи потребують відчайдушних дій.

Після цих слів Кларк вийшов з кімнати і гримнув дверима. Малік знав, що брат не жартує. Йому не вірилося, що весь цей час він не сидів склавши руки. Насправді, якби Алія встигла підготуватися то все в них були великі шанси все закінчити в найближчий час. Але пройшло майже 10 років. Це не великий час в розрізі віку членів ордену а особливо вічності. Та все ж результати мали бути кращими. Йому більше нічого не залишалося. Ніколи б не подумав, що до цього дійде. Та що робити?

Через кілька хвилин Малік вже стояв під дверима Алії. Був пізній вечір. Він не впевнений що варто саме зараз підняти питання, та часу було не багато. Малік все ще прокручував слова брата в голові. Глибоко вдихнувши, після видихнувши – він постукав. Двері довго не відчиняли. Хлопець постукав ще раз. 

В дверях зʼявилася Алія. Вона заспана стояла перед ним з розпатланим волоссям та слідами від подушки. 

— Господи вибач, що пізно. Та є розмова. — після цих слів він зайшов в кімнату примушуючи дівчину відступити та зачинив за собою двері. 

— Що за терміновість? 

— Вибач. 

Малік пройшов далі в кімнату проселив ковдру яка лежала на ліжку зімʼята після сну дівчини. Сівши на неї він постукав долонею по ліжку. 

— Сідай. Є розмова. 

— Це тебе Кларк так збентежив? 

— Не без цього. Але справа в іншому. Розмова буде важка і я прошу тебе бути зі мною повністю відвертою. 

Алія прокинулася до кінця. За весь цей час Малік став її другом і намагався бути більш ніж наставником. І враховуючи те, що він піклувався про неї більш ніж будь який член ордену вона вже подумувала з ним зблизитися. Та і довіра до нього тільки росла. З Маєм у неї нічого не вийшло. Хоча він і був з нею товариський та добрий – ніякої романтики не проявляв. Наче мав камʼяне серце. Вона довго намагалася. Проводила з ним безліч часу, навіть кілька разів підлаштувала падіння в обійми. Та все марно. Тому єдина розрада тут зараз з нею. Вона підійшла до ліжка та сіла поруч. 

— Що ти відчуваєш коли енергетично тренуєшся?

— Цю тему ми обговорюємо постійно з Мальтусом. Всі в курсі поточних досягнень. 

— Алія! Я ще раз запитую. Що ти відчуваєш коли енергетично тренуєшся?

Голос Маліка налякав її. Він ніколи на неї не давив та не кричав. Вона навіть злякалася після цих слів. 

— Будь будь ласка чесною.  Всі ці роки грав на твоєму боці. Зараз я багато не прошу. 

Ледь чутно Алія промовила:

— Нічого…