Десь по середині

Останній день Алії вдома

Світанок. Вранішній вітерець увірвався в розкриті двері балкону. 2 постаті обійнявшись стоять серед нього та споглядають, як темрява замінюється світлом.  Небосхил поступово заливається рожевим. Алан зі своєю коханою королевою Лією сьогодні проводять важливу нараду. Планета Крунтхеп ділиться дитиною з королівської сім’ї з орденом.
— Яка краса. На Жаль це останній день коли Алія буде під нашим крилом. Я так за неї хвилююся. Ми готували її все життя але коли настав цей момент - це жахає.
— Ти як завжди перебільшуєш. Я доклав максимум зусиль, щоб з неї зробити велику воїтельку. Тим паче вона обрана. Я не розумію твоєї тривоги.
— Скоріш ти правий. — вона глибоко видихнула та ближче притулилася до нього.
Цей ранок дійсно був чарівним і в той же час сумним. Замок в якому проживали Маліноси стояв на схилі і перед ним відкривалися великі простори хвойного лісу. Коли починаєш їх оглядати то неможливо відірватися. Хвойні дерева наче змагаючись один з одним поспішають до замку. Була четверта ранку. Безхмарне небо чарувало з першого погляду та робило цей день чарівним. Батьки вкладали сили в її розвиток: фізичний, духовний та емоційний. І хоча попри все це Алія так і не опанувала міграції енергій. Це не завадить їй стати членом ордену, та може вплинути на результат в подальшому. Треба буде поквапитися після розміщення в таборі. Вона була впевнена в результаті, бо з самого дитинства була обраною.
Алія не спала всю ніч. Вона сиділа на ліжку спершись на спинку. В цей час, сконцентрувавшись, щоб ні про що не думати, вона дивилася в відкрите вікно. Пізня весна давала про себе знати. Легкий вітерець здіймав штори. В кімнату постукали.
— Алія, можна? — це був голос особистої помічниці.
— Ні. Чекай 5ї.
— Я знаю Ви не спите. Прийшла підтримати
Лора від неї не відстане. Вона була завжди поруч і навіть знала її краще за батьків. Зітхнувши вона встала з ліжка та підійшла до дверей. Своєю висотою вони сягали стелі а глибокий смарагдовий колір вражав. Масивні двері відчинилися. Лора була одягнена в свій звичайний одяг. Він нагадував військову форму, але трохи більш жіночну. В сторону Алії полетіло лезо меча. Вона ледь встигла відскочити в бік та вхопити свій меч. Безсоння давало про себе знати та за хвилю вона нанесла зворотній удар по Лорі.
— Це так ти підтримуєш?
— Алія, тобі змагатися з над могутнім злом. Це для тебе квіточки зважаючи на твій рівень підготовки. До того ж я не як вчитель прийшла.
— Боже. Можна хоть сьогодні день буде тихим. Не віднімай мій останній спокій
— Спокій? — і Лора гучно засміялася. Весь цей час вона раз за разом то нападала, то відбивалася. — Ти ніколи не вміла жартувати. Твій спокій закінчився в день коли озвучили прородство. Так що подякуй за ті 4 роки безтурботного життя. Попереду тільки боротьба. І спокій ти знайдеш після смерті. Не раніше
— То ти гадаєш що я не зможу? — тут Алія нанесла вирішальний удар. Меч Лори відлетів в сторону, а лезо Алії торкнулося вени на шиї і зробило ледь помітний надріз що виступила сукровиця
— Зможеш. Тебе до цього готували. Ти завжди перемагаєш всіх вчителів з підліткового віку. Та сумніви тебе зʼїдять.
— Знов за своє. Ти сама все озвучила. Звідки сумніви в мене? Все давно вирішено.
— То чому не спала? Ти знаєш як це важливо.
— ….
— Те що ти не визнаєш це, не відміняє їх наявності. Сумніви це нормально. Це робить нас живими.
— Я і без цієї маячні в порядку. Хочу якнайшвидше покінчити з цим. Лишилося трохи і можна видихнути. Можливо після цього тато погодиться зі мною поїхати в подорож.
— Ти так і не подорослішала.
— Що за маячня. Все досить. Ти мене дратуєш. Я буду готуватися. Побачимося на вранішній нараді — після цих слів Алія виштовхала Лору за двері та гупнула ними.
Спершись на двері Алія зітхнула. Прихід Лори збадьорив та прогнав туман з голови. Але легше не стало. Вона не могла собі пояснити причину тої тривоги, що сиділа в ній. Можливо це страх невдачі. Та помилки в пророцтві не могло бути. Ще прапрадід Маліносів переміг на високій горі планети Крунтеп всеруйнівну темну силу. А з пустельно-кам’яної планети зробив таку, яку Алія любила з дитинства. І хоча ніхто не знав, як це трапилося та куди після цього подівся прапрадід - результат був шаленим. Крунтеп заполонили різні види живих просунутих створінь. Звісно не одразу всі вжилися між собою. Досить тривалі війни виснажували і народи, і континенти бо не було чіткого розмежування, а будь які спроби королівської сім’ї Маліносів налагодити ситуацію не давали плодів. Все змінилося з появою Ликола. Як виявилося тамна сила, яку переміг прапрадід не була єдиною в світі. Більше того одна з останніх битв була саме на Крунгтепі. Ликол не визнав поразку пітьми і хотів повернути планету в початкову форму. Ту якою вона була до впливу одного з Маліносів.
Події після зустрічі з Ликолом змусили планету горіти. Загинула третина населення в цій боротьбі. З одного боку все було майже втрачене. Та тут нізвідки з’явився Май. Це так здавалося на перший погляд, та як виявилося він досить довго проживає у всесвіті і наглядає за рівністю сил. За цей час встиг сформуватися орден, що допомагав Маю в бородьбі проти зла. Ликол досить давно ніяк не проявляв себе. Тому виявити його до цього часу було не можливо. Та тут на Крунтепі він ще більше сколихнув рівновагу. Спільними силами Мая та ордену вдалося послабити Ликола і він зник.  Орден на деякий час лишився в замку Маліносів щоб переконатися що Ликол пішов.
За цей час війни народи все ж таки об'єдналися та почати прислухатися до королівської сім'ї. Поява абсолютного зла об’єднала жителів, а Маліносів поставила на п’єдестал. Хоча вони завжди підтримували мир. Допомогали з роботою, харчуванням та забезпечували безперебійним доступом води. За ці роки планета розцвіла ще більше. А жителі планети довіряли Маліносам. Закріпилося це тим, що  Май відчув душу. Вірніше незрівнянну силу. Виявилося - це була маленька донечка Алія якій виповнилося 5 років. “Вона стане сильним компаньйоном і стержнем ордену і завдяки їй вдасться повернути рівновагу світу та забуття Ликолу” - повідомив Май. Коли маленька Алія прибігла до батьків то сумнівів у Мая не було. Він відчував, що це вона. В самому замку де жила королівська сім’я дітей більше не було. Тому помилки не могло бути. З того часу і почалося пекло Алії. Вона багато часу проводила з вчителями і майже ніколи з татом. Мама надто нею опікувалася і Алія трималася часто осторонь.
Ще від вчора вона багато разів прокручувала ту мить, коли Май наврочив їй врятувати світ. Саме після цього її життя змінилося до невпізнання. Час збиратися. Алія одягла свою сукню, яка приховала її фігуру. Вона вирушила в головну залу де мала проходити нарада. Йшла просторим, порожнім коридором. Сам замок був виконаний в готичному стилі. Високі стелі кам’яні стіни. Він заворожував енергетикою благодаті. Перед Алією Ліворуч відчинилися звері та вона побачила Лію
— Хочу навідати тата перед церемонією. - Алія підійшла ближче до дверей та не побачила його
— Він буде на нараді. А зараз просив його не турбувати.
— Сьогодні важливий день. Я не так багато прошу. Бувально на кілька слів.
— Ні. Ти ж знаєш, що я б залюбки, але він злиться коли щось йде не за його планом
— За 20 років так і не навчився вписувати мене в свої плани.
— Алія! Досить. Ти ж гарна дівчинка повинна все розуміти. Тато тебе любить та дуже хоче бути з тобою. — разом з цими словами Лія обійняла доньку та погладила ї по голові. — Не хвилюйся все буде добре
— Тато любить мене тільки з твоїх слів. — Алія відштовхнула Лію від себе.
Вона хотіла бачити вираз обличчя, бо ніяк не могла збагнути чому мама стільки років була покірною та слухняною дружиною Алана. По цьому вона завжди підтримувала тата і намагалася допомогти знайти спільну мову між татом і Алією. Це майже ніколи не вдавалося, але Алія ставала спокійнішою
— А ні трохи. Він кожен день проводить з тобою час. за сніданком за тренуваннями та і в цілому... То тобі здається
— Ага та він про своє правління тільки і говорить, або мовчить, або в своїх наказах і машинально їсть їжу. В чому в цілому? Ти видаєш бажане за дійсне.
— Досить. Це не на користь не тобі і не татові. Він тебе любить просто знай це. Все буде добре. Давай ти налаштуєшся на зустріч, а я з татом домовлюся щоб сьогодні він приділив час саме тобі ввечері?
Алія видихнула та сперечатися не стала. Обійнявшись з Лією вони разом пішли в центральну залу. По дорозі туди до них приєдналися дванадцятеро радників з різних куточків планети. Увійшовши до залу - тато був уже за столом. Алан був одягнений в білу мантію з блакитними рукавами що переходили в білий ближче до ліктів. Те що він править планетою було видно тільки з кулону на шиї та родинного перстня. Він ніколи не любив вичурності а завжди все виміряв фактами та досягненнями.
— Вітаю друзі. Будь ласка проходьте. Сідайте. Дуже радий Вас всіх бачити та дякую за прибуття. Сідайте будь ласка зліва. Моя кохана Лія ти до мене.
Лія сіла біля Алана і поруч сіла Алія. Дванадцятеро представників розмістилися за круглим столомом сім’ї Маліносів. Атмосфера буда напружена. Бо хвилювався кожен. Від сьогодні Алія мала відправитися з орденом та доробити те, що судячи з усього не доробив її прапрадід. Спочатку в залі повисла абсолютна тиша. В моєму дитинстві сказали б що народився поліцейський. та повернемося до суті.
— Сьогодні для всіх нас важливий день. Я віддаю доньку в  і наша сім’я має забезпечити спокій на довгі тисячоліття цій планеті. А поки чекаємо представників ордену пропоную трохи зняти напругу. — і Алан підняв руку.
Після цього жесту в кімнату одна за одною почали заходити доморозпорядниці з філіжанками кави та чаю. В Маліносів не доречно було до обслуги вживати інші терміни. Бо вони були майже на рівні з господарями. Кожна мала свою простору кімнату. Їли вони разом з королівською сім’єю часто. Кожна несла відповідальність за якусь частину роботи. Прибирання, закупки, чистота, підтримання фасаду будинку та інше. І під час їжі обговорювалися різні аспекти утримання будинку прийом гостей, важливі заходи. Так королівська сім’я була в курсі всього і могла коригувати роботу замку. Останнє слово завжди було за Аланом. І якщо хтось з доморозпорядниць намагалися керувати або бути вижче королівської сім’ї або ставити ультиматуми і щось доводити, а не висувати пропозиії, то їх відправляли додому. Тому команда була завжди злагоджена і при цьому досить творча. Самих доморозпорядниць в Маліносів було близько десяти. Цого з головою вистачало щоб утримувати їх замок
Коли чай кава та смаколики були на столі - гості почали ласувати та обговорювати свої справи, в кімнату тихцем зайшов повірений короля Алана. Він щось шепнув йому на вухо та поспіхом зник.
— Ну що ж любі гості. Сьогодні орден зробив нам подарунок. — Алан посміхнувся. — Вони предстануть перед нами у всьому складі. Всі ви знаєте Мая та його прородство, та в віру в перемогу над Ликолом. За час його гостей у нас склад у розширився та зміцнів. Після зустрічі ми повечеряємо разом перед входом в замок на свіжому повітрі і у Вас буде можливість поспілкуватися між собою.
Гості почали між собою перешіптуватися та щось обговорювати. В цей час Алія дивилася на матір. Це не те що вона хотіла почути. Вона не була проти такого заходу, та про вечір з татом на одинці не могло бути і мови. У нього знову робота. Можливо треба звикнути вже до цього та бути самодостатньою. Та щось в середині Аліїх протестувало. В черговий раз придушивши розчарування Алія відпила зеленого чаю з філіжанки. І прийняла рішення відсторонитися від батька. Це час вже зробити з урахуванням того, що вона скоро відбуде з замку і можливо ніколи не побачить родину і свій рідний дім. На цій думці очі Алії почали ближчати, а на обличчі виступив ледь помітний рум'янець.
Одразу після цього до зали увійшов Май. Поруч з ним йшов статний чоловік. На вид він був не на багато старше ніж Май. Приблизно одного зросту з ним. Чорняве волосся та борода так обрамляли обличчя, що подекуди він був схожий на лева. Очі чоловіка були незвичні. Їх було важко описати, бо вони були карі, але те як він дивився… Його погляд пронизував до кісток. Здавалося що він бачить все що ти думаєш і знає в цілому більше за будь кого в світі. Його постать Тільки закріпила цю думку.
За цими двома зайшли ще троє. Дівчина з відчуженим виразом обличчя. Дві руді коси спадали на плечі. Зелені очі били життям, та в них відчувалася загроза. Та двоє хлопців. Схожі вони були одне на одного як 2 краплі води. Миловидне обличчя на якому кращим чином грала молодість. Глибоко посаджені очі та густі широкі брови. Розрізнити близнюків можна було лише за кольором волосся. Малік мав світло русяве волосся , Кларк був з коричневим.
Коли Малік побачив Алію, то його погляд зачепився за неї. Він кілька секунд не міг відвести від неї погляду. Щось його наче манило до неї. Здавалося що вона сяяла. За хвилину він схаменувся. Це помітив Кларк.
— Тихше брате. Я знаю твою любов до жінок, та нам ще довго працювати разом. Лишайся неупередженим. Бо все зіпсуєш.
— Я сама неупередженість. Не хвилюйся. - Малік подивився в очі Кларку та посміхнувся. Йому було цікаво як скоро вона стане його. Це ігровий інтерес не більше. Хоча планка цього разу висока.
Коли компанія підійшла до столу - вони поклонився і привіталися з усіма присутніми. Гості за столом підвелися та привіталися у відповідь
— Май, вітаю! Та вітаю всіх на сьогоднішньому зібранні.Сідайте де зручно, пригощайтеся. Це моя дружина Лія та поруч з нею Алія. — далі Алан по черзі почав представляти всіх дванадцятьох гостей цього замку, що прибули сюди з всіх частин планети.
— Всіх вітаю. З нашого боку сьогодні зі мною очільник ордену Мальтус з помічницею Флер. Та брати Близнюки Малік та Кларк.
— Май, дякую. Одразу скажу що ми ненадовго. Моя Флер допоможе Алії зібратися і ми сьогодні відбудемо. Тут дуже багато поважних осіб. А це може привернути зайву увагу Ликола. Флер, прошу.
Дівчина підійшла до Алії та мовчки подала їй руку. Алія з запитанням у очах подивилася на Мальтуса, потім на тата. Алан кивнув їй. Лія поникла та з сумом дивилася на Алію. Її погляд вхопила Алія. Саме зараз вона зрозуміла, що все буде швидше ніж вони всі сподівалися і ніякої мови не може бути про останній вечір з татом.
— Алія час збиратись. Йди з пані Флер до себе я трохи згодом підійду. — після цих слів вся увага Алана була прикута до гостей.
Дівчата вийшли. А за столом почалися обговорення політичних питань, що нас з вами зараз не стосуються. Йдучи по коридору Флер весь час мовчала. Вона ніколи не жила в замках та будь яких апартаментах. Все життя її було на просторах степів біля моря. Коли було прохолодно вони ховалися в печерах. Сама Фрер була з войовничого народу Амазонії. Тіло її було струнке та збите. На перший погляд вона не була схожа на ту, що що має багато сили та виносливості, та це було оманою. Хоча Флер і не була вкрита грудою м’язів та вона запросто могла вбити за долі секунди. Особливо враховуючи те, що ніхто з ордену не віддав свою зброю коли тільки прибули. Це говорило за глибоку довіру до ордену.
— Якщо чесно, я в шоці. Я знала що це буде дуже швидко, та щоб настільки. І давно ви знали що не залишитеся і на вечерю тут?
Флер мовчала. Вона тільки глянула на Алію з виразом обличчя нерозуміння. Вона просто не слухала та була думками десь далеко.
— Звісно я готова відправитися, та з батьками треба попрощатися. Я надіялася що цей вечір буде наш з татом. Та бачу даремно.
Флер глянула на Алію мовчки пожала плечами та пішла за нею далі. Опинившись в кімнаті Алії Флер почала все розглядати. Їй подобалися сіро-зелені відтінки кімнати. Чомусь вони її заспокоювали.
— Сідай. В мене майже все зібрано я ще кілька хвилин і можемо йти назад.
Алія дістала свою величезну сумку з якої виглядали речі, стирчав вугол картини, збоку видно було видно стилет. Тонке та округле вістря ножа було сховане в шкіряному футлярі. Хоча він і був надто тонкий, та якщо він не прорізав тканину то лезо було приховано надійно.
Побачивши його Флер підійшла до сумки. Вона взяла однією рукою її край та подивилася на Алію. Та відійшла даючи доступ до сумки. Флер дістала стилет. Підняла його на рівень з очима та почала розглядати. Він мав максимально мінімалістичний дизайн. Темно-зеленого кольору без прикрас тільки срібляста Хрестовина видавала метал з якого була зроблена зброя. Руківʼя було сплетене з пофарбованої шкіри як і піхви. А кінець руківʼя закінчувався невеликою кулею.
Флер дістала ніж з футляру він мав вістря з трьома гранями, що спірально закручувалися одним оборотом від руківʼя до кінця самого ножа. Встромивши його назад, Флер взяла руку Алії та поклала руківʼя їй у руку. Ніж ідеально був збалансований при тому що руківʼя чітко лягало в долоню. Відклавши клинок на стіл, Флер взяла свою руку та руку Алії і притулилася долонями. Рука Алії була явно нижчою, тому куля перешкоджала використання цієї зброї іншою людиною. Нарешті Флер посміхнулася встромила стилет в пояс Алії. При цьому вона дивилася Алії прямо в вічі, її глибинний погляд говорив сам за себе. Зброя мала бути завжди при Алії в будь-який час і всюди.
Флер розвернулась та пішла влягтися на ліжко. Алія стояла здивована вона подивилася на свої речі та вивернула все що там було. Дістала свій улюблений костюм для тренувань. Переклала його в невелику сумку через плече. Картина про яку згадувалося раніше виявилася невеликою фотокарткою в рамці. Алія відкрила її, дістала звідти фото, протерла його, заклала в двічі і поклала в нагрудний карман свого одягу.
— Я готова.
Флер все так і мовчала. Глянувши на Алію вона була здивована, але задоволена. Наказ Мальтуса був зібрати Алію по мінімуму. В таборі де вони будуть  працювати все є. А тягти купу речей було не доречно. Флер вже не дивувалася коли побачила великий пакунок дівчини. Мальтус говорив що вона з королівської родини та не звикла до польових умов, тому він знав що якщо не проконтролювати то речей буде багато. Та Алія швидко схаменулася. Можливо зіграв зовнішній вигляд Флер. А можливо новина про те що вони вже сьогодні відбувають змусила її подорослішати.
В цей момент розмови про політику закінчилися. Алан Лія та  лишилися самі. Доморозпорядниці провели інших гостей на трапезу вечірню і мило з ними обговорювали різні цікаві теми. Сімʼя Маліносів приєднається до них згодом.
— Сподіваюся сьогоднішній поспіх не сильно зіпсував Вам настрій пане Алан та пані Лія. Я розумію, що Алія Ваша єдина донька і з цієї точки зору ми багато просимо, коли забираємо її з собою. — сказавши це Мальтус взяв Алана за запʼястя.
Алан посміхнувся сказав, поклав свою руку на руку Мальтуса.
— Як моя Алія готувалася все життя бути воїном. Так і я готувався її передати Вам. Після пророцтва Мая я поступово, але стабільно почав віддалятися від неї.
Мальтус забрав руку. Та відігнувшись назад в кріслі зайняв зручну позу.
— Це чудово. Та можливо ви не до кінця розумієте всю важливість цього моменту. У Вас вже немає спадкоємиці. Ба більше 99% що ви її не побачите. Ми не можемо ризикувати і дозволити Вам спілкуватися з нею. Та і вона може загинути. Алія обрана, але не бессмертна.
— Я Вам так скажу: з цього моменту в мене немає доньки. Будьте певні.
В цей момент зайшла до кімнати Алія та Флер. Лія заціпеніла. Знаючи, як Алія любить тата, такі слова заципили би її до глибини душі. Вона до кінця не знала почула це Алія чи ні, бо вся увага була зосереджена на розмові за столом. Та дивлячись на Алію начебто все минулося. Хоча ми ніколи не дізнаємося чула це Алія чи ні. Та саме відношення зіграє свою роль у майбутньому. Намагаючись приховати свій емоційний стан Лія підвелася протянула руку доньці.
— Ми чекали на тебе. Не так багато часу лишилося. Час прощатися.
Мальтус підвівся. Підійшов до Алії та надягнув на руку їй браслет. Він був виготовлений з тонкого майже прозорого матеріалу.  Тому побачити його можна було по ледь помітному білому сяянню.
— Це для подорожей. Я поки синхронизував його з передавачем у нас в дома. Згодом ти сама навчишся подорожувати з його допомогою. Чекаємо на тебе зі зворотньої сторони замку. Дамо Вам час на одинці. — Мальтус озирнувся на Мая з хлопцями та Флер — Ходімо.
Нова родина у вигляді у вийшли з кімнати і батьки з Алією залишились наодинці. Алан підвівся та підійшов до своїх коханих дівчат. Трохи не так він уявляв  прощання. Саме цей вечір попри все він хотів провести з донькою. Але зіпсувати всю підготовку Алії та свою жертву він не міг. Бо розумів що Мальтус мав рацію, коли натякав про те що Ликол може стежити за всим що відбувається. Часу на теплу розмову не було. Та це не завадило б. Він бачив що Алія в останній час була надто знервованою.  Алан розумів що це стрес, але він виховував воїна. Вона б мала бути більш терпимою. Та час все розставить на свої місця.
Лія не втрималася і підійшовши до доньки почала її міцно обіймати та плакати. Кілька хвилин вона зовсім не могла заспокоїтися. Здавалося, що тільки зараз Лії дійшло що відбувається. Ще кілька хвилин і в неї не буде доньки. Фактично і без поворотно. Мати була не таким сухарем як батько. Перевівши подих вона зі всією злістю накинулася на Алана. Вона почала бити чоловіка по грудях та продовжуючи гірко плакати.
— Я тебе ненавиджу. Ти зіпсував усе що міг. Я тобі цього не пробачу. Готуйся жити в пеклі. — вона щосили штовхнула Алана назад , але через плач вона була максимально виснажена та впала в руки Алану. Він її обійняв та ніжно посадив у крісло. Ледь чутно він шепнув на вухо Лії
— Я уже 20 років живу в пеклі. Це стало долею ще з першої зустрічі з Маєм. — Він поцілував дружину в лоба підвівся та підійшов до Алії.
Та мовчала. Скляні очі пронизували поглядом спочатку маму тепер тата. Вона не могла вимовити ні слова. Клубок піднявся до горла. Було трохи важкувато дихати. Здавалося ще мить, ще слово і вона розридається як мама. Щось всередині нагадало її рішення за столом сьогодні в день. Бути дорослою та відстороненою. Вже час. Коли вона глибоко вдихнула то Алан щосили її обійняв.
— Люба доню. Нажаль цей час настав. Треба прощатися. Знай я зробив все що міг, щоб ти була сильною, незалежною, та готовою до всього.
Алія положила руки Алану на груди. І обережно вийшла з обіймів. Її погляд був прохолодним
— Ага. Дякую що не займався мною та не приділяв час. Мій результат це саме твоя заслуга.
— Знаю ти зла на мене. Пробач, що так мало часу тобі приділяв. Я гадав, це спростить наше з тобою розставання зараз. Та бачу що припустився помилки.
— Зараз вже немає сенсу жаліти про щось. Прийшов час для дій. — почувся голос позаду.
Це була Лора. Вона підійшла до них поклонилася батькам та звернулася до Алії.
— Настають тяжкі часи для тебе. Тебе чекають багато випробувань. Хоча ти і сама все знаєш. Пам’ятай наші тренування. — Лора обійняла Алію та лишила їй маленький пакуночок. — Відкрий його в найтяжчу хвилину.
Алія сховала пакунок в кишеню. Вийшовши з кімнати вона йшла до компанії яка супроводжуватиме її весь залишок часу. Принаймні доти доки вони не переможуть Ликола. На душі у Алії було тяжко. Голова була ватною. Всі думки були заглушені тишою. Пальці злегка поколювали. Це був її захисний механізм - глушити негативні емоції. Вона багато чого тримала в собі. І тільки останні кілька місяців, коли почала відчувати неминучість буття, емоції почали вириватися на поверхню. Саме тому в остінній час вона так поводила себе з мамою. Сама ж Лія цього не помічала. Вона занадто сильно любила доньку і бачила в ній тільки ласку та добро.
Всі представники ордену були готові відбувати. Поки чекали Алію, вони обговорювали різні питання з радниками планети. З розмов важко було сказати, що колись всі народи між собою воювали. Це було обумовлено і тим, що люди і радники боялися повернення Ликола. Згадки про ті жахливі часи закарбувалися глибоко в генах. А їх єдність проти абсолютного зла тільки кріпла.
Вийшовши з замку Алія йшла до представників ордену. До них це підходили поодинокі люди з різними питаннями. Першим її побачив Малік. Його світло русяве волосся поблискувало на сонці. Він посміхнувся і в цей момент Алія щось відчула в собі. Дивне відчуття. Трохи подумавши вона зрозуміла, що то було хвилювання. В цій посмішці та виразу обличчя щось було, але це явно не закоханість. Люди почали переходити від компанії ордену до столу де мав продовжитися вечір. Поки Алія дійшла до Мальтуса з компанією біля них нікого не було.
— Алія, нарешті. Ми вже поспішаємо. Нам всім треба вирушати. Так як це перше твоє переміщення тобі треба компанія. Суть переміщень в тому, що треба вміти чітко візуалізувати місце куди хочеш переміститися. Так як ти ще у нас не була то…
— Я візьму її. - Малік пербив Мальтуса.
У повітрі зависло незручне мовчання. Всі дивилися на Маліка. В цей момент Флер закотила очі і з невимушеним обличчям підійшла до Алії, взяла її за браслет та вони зникли. За ними зник і Май.
— Як бачимо питання вирішено. - мовив Мальтус і зник.
Кларк мовчки глянув на Маліка. В очах не було подиву. Кларк більше відчував розчарування. Про пригоди Маліка ширились чутки. Він настільки захоплювався фліртом з жінками, що уже будь яка фраза сприймалася як спроба домогтися прихильності дівчини. Цю особливість знали всі члени ордену. Чого вартувала сутичка Флер з Маліком. Вона з войовничого роду. Все що вона добре робить це б’ється, та при цьому вона приваблива та з гарною фігурою. Плюс завжди поряд. Малік спробував проявити до неї інтерес. Дійшло до того, що вона його ледь не вбила. Та дякувати Богу втрутився Мальтус. Після цього Малік втратив інтерес до Флер. І вони почали товаришувати та часто тренуватися разом. Бо попри жагу до жінок Мальтус добре бився. Якби було б по іншому то він точно не вижив би під час сутички з Флер.
— Я просто хотів допомогти. Кларку, невже все так погано? Треба проявляти більше байдужості до людей, щоб всі забули про інцидент з Флер і не оцінювали будь яку мою фразу як спробу флірту?
— Дай їм час. Мені він теж не завадить. Бо щось мені не дуже подобаються ця Алія. Вона здається надто правильною аж нудить.
— Тебе всі бісять. — Малік посміхався дивлячись на брата. — Я до речі теж не здивований твоєю поведінкою. — після він обхватив всією рукою Кларка за шию так, що лікоть був поза потилицею, а сама голова лежала у нього на грудях з права. Він спершу кісточками пальців поводив по коричневому волоссю брата, потім обхватив своє зап’ястя де був браслет переміщення і вони зникли.
За цим дійством здалеку спостерігали батьки Алії. Лія все ще злилась на Алана, тому стояла трохи осторонь. Алан тяжко зітхнув, подивився на Лію та підійшов до дружини. Взяв її за руку та потягнув до себе. Вона впала в його обійми і почала плакати та вириватися. Алан міцно тримав її в обіймах.
— Кохана, я знаю тобі тяжко. Та нічого не зміниш. Все зроблено вже. Я думаю, що поступив правильно. Щоб цей день пройшов без перепон мені довелося пожертвувати часом з донькою. Коли ми тільки дізналися що вона обрана, я дуже радів. З часом прийшло усвідомлення всієї серйозності ситуації. Ми не могли її залишити близько біля себе, тому я поступово почав віддалятися. І мені важко не менше твого - серце розривається. — він потихеньку послабив обійми щоб звільнити руку.
В чей час Лія почала менше пручатися, тому він міг і одною рукою її втримати. Алан взяв її за бороду та ніжно поцілував в припухлі від сліз вуста. Після поцілунку вона взагалі перестала пручатися. А він дивлячись Лії в вічі лівою рукою витирав сльози з її щоки і продовжив.
— Найкраще що ми можемо робити зараз - це підтримувати один одного та бути сильними, щоб наша донька могла спокійно робити свою справу.
Лія звільнилася з обіймів. Знесилина та з глибоким болем в грудях вона попрямувала в середину замку. Одна з доморозпорядниць спробувала покликати правительку, та Алан її зупинив.
— Дай їй час відпочити та прослідкуй щоб поруч була доморозпорядниця. Глибокий сон зробить свою справу. При цьому не лишайте її одну. Вона сильна - переживе втрату доньки. Треба тільки час та нагляд. Кімнату Алії тримати в чистоті, але ніякі речі не виносити та не прибирати. Хочу подарувати надію Лії, що вона повернеться треба тільки почекати. Згодом пелена часу приглушить біль.
— Принято. Чи можу я щось зробити особисто для Вас?
— Так. Через годину підійди до столу та скажи щось, щоб я міг піти. Я в першу чергу маю борг перед планетою Крунтхеп. І я виконаю його. Та серце моє біля Лії. Їй потрібна моя підтримка.
Домоправителька кивнула та пішла в замок. Алан направився до гостей. Правила порядного тону зобов’язували вести свіцькі бесіди за неформальною вечерею. Вони говорили про хоббі, захоплення, різні змагання. Та ніхто не осмілився говорити про дітей. Всі розуміли почуття правлячої родини та глибоко їх поважали. Так як на Крунтхепі не було нічого святішого ніж діти.  За годину на горизонті з’явилася доморозпорядниця. Вона впевнено йшла до Алана, щоб виконати його наказ.
Після того як всі розійшлися залишок часу Алан провів поряд з Лією. Загалом адаптація не пройшла безслідно. І через багато років Лія тримала в серці спогади про Алію. Вони підкріплялися тим, що Лія один день на тиждень проводила в кімнаті Алії. Там нічого так і не змінилося, хоча сам замок зазнав змін. Алан розпорядився збудувати крило. Там він заснував школу Малінос Алії. В ній навчалися хлопчики та дівчатка з юного віку. Деякі заняття проводив сам Алан. Він підсвідомо хотів надолужити втрачене з Алією. Проведення часу з дітьми переносило його в ті часи, коли ще про пророцтво не було нічого відомо. В кожному з майбутніх воїнів він бачив свою доньку. Пройшло ще багато часу і в Маліносів з’явився син. Але то вже інша історія.
Залишок життя Лія все ще чекала Алію додому і тільки Алан знав, що вони її більше ніколи не побачать.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше