2.1

Колись на рідній планеті Мері Лу в авіакатастрофі загинули її батьки. В Ебілонській імперії на той час панувала абсолютна монархія. Так от, після смерті монархів (випадкової чи ні, вже не має значення), престол мав перейти до їхньої єдиної дитини – маленької принцеси Мері. Але опозиційні сили, які довго готувались до повстання, скориставшись слабкістю престолу, розв'язали повномасштабну війну.
На момент, коли сили повстанців підійшли до столиці, Мері було всього шість років.
Сер Джейкоб, який керував обороною столиці, разом з найкращими інженерами імперії створив автономний корабель для міжгалактичних польотів. Його оснастили довершеною системою життєзабезпечення, двома малими, розташованими позаду, та двома великими, розташованими по боках, квантовими двигунами. Серцем корабля був один із найцінніших артефактів імператорської династії: Куб Мієлотії – стійка регенеруюча частинка антимагії. Легенди казали, що це останній дарунок богині Мієлотії, покровительки Ебілонії.
На цьому кораблі маленька принцеса втекла з оточеного міста. За її безпечний відхід життям заплатили десятки хоробрих пілотів.
Спеціально для керування складним кораблем, виховання та навчання Мері Лу була розроблена A.S.T.R.A. – штучний інтелект з обмеженими можливостями. Вона стала для маленької втікачки і вчителем, і матір’ю, і єдиним другом.
Сам корабель мав завдовжки тільки 45 метрів, ширину 15 і висоту 7,5 метра.
В носі корабля розмістилась кабіна пілота із панеллю керування, навігаційною картою та кріслом бойового пілота. Далі йшов короткий коридор із дверима в ванну кімнату та харчовий синтезатор. В центрі була кімната загального призначення або відпочинку. У хвості – вантажний відсік, в якому знаходились різні необхідні дрібниці та малий одномісний шатл.
Також Астра була оснащена операційною, яка ховалася в корпусі, бібліотекою та багатьма іншими речами, про які сама Мері навіть не здогадувалась, наприклад передовою бронею та зброєю.

Десь на межі між злом та добром існує тонка грань, і тільки вона є реальною. Ця грань – правда, вона – любов, вона – життя…

Мері Лу прокинулась через декілька днів. Молодий організм швидко загоював тілесні та душевні рани. Тому, розплющивши очі вона вже не думала про минулі події, її серце жадало пригод та нових знайомств із цим чарівним Всесвітом. Але десь в темних закутках душі міцно засів страх, готовий виповзти назовні та здушити їй горло своїми холодними і слизькими лапами.
— Доброго ранку, Мері, як самопочуття?
Дівчина повільно піднялась із крісла пілота, ледь не впала, ноги заніміли, тому погано слухались. Тіло добряче боліло, але це був приємний біль, ніби після тренування.
— Чудово, — усміхнулась дівчина. — Куди летимо?
— Я не тримала конкретного курсу. Поки ти спала, я зробила два між просторові стрибки, щоб уникнути можливого переслідування. Зараз ми біля планети С10Н, системи Червоного Леприкона.
— Астро, ти так любиш багато говорити зранку.
Дівчина зайшла у вбиральню.
— Мері, так висловлюватись не коректно, ми у відкритому космосі, тут немає ранків.
— Ой… ти… еколи… ака… зауда… — закотила очі, чистячи зуби, принцеса.
— Мері...?
— Так.
— Не треба було повертатись в Арнорію. — сумно сказала Астра, якщо штучний інтелект, взагалі, міг відчувати сум.
— Я втомилась тікати, втомилась не знати, що з моїм рідним домом. Ми навідаємось до моєї тітки, і… Астро! — Мері не встигла договорити, тому що згадала, що десятки життів, про які вона обіцяла піклуватись, через неї опинились на порозі голодної смерті.
— Що трапилось?
— Рибки, Астро!
Мері в самих лише трусиках вибігла з ванної, швидко та зосереджено влетіла в багатоцільову кімнату, відчинила одну із шафок, згорнула з полички різних розмірів бляшанки й побігла в іншу частину кімнати до широкої скляної стіни. Всередині з байдужим виглядом плавали дивні створіння різного розміру та найрізноманітнішої форми – рибки, як їх лагідно називала Мері.
Акваріум був висотою в ріст людини та шириною метрів два з половиною, ділився на дев'ять секцій. Кожна з них була відмежована від інших та наповнена різними рідинами й розчинами, як на рідних планетах цих створінь.
… Мері з поспіхом розкривала баночки з кормом, розсипаючи його по цілому кораблю…
Тут були маленькі різнокольорові милі рибки, були великі сірі, були такі, що скидались швидше на павуків, ніж на риб. Деякі з них світились, одна, навпаки, була настільки чорною, що, здавалось, випромінювала темряву. Центральна секція була трохи більшою за інші, там у каламутній воді, ніби правитель цього царства, гордо плавала риба, схожа на міфічного летючого змія. Вздовж її довгого тіла час від часу били маленькі жовті блискавки. Це видовище було чарівним і одночасно викликало первісний трепет. Риба то заглиблювалась в каламуть, і видно було, ніби здалека, слабенькі блискавки, як під час піщаної бурі, то вона граційно наближалась до скляної стінки, і складалось враження, що це могутній дух, правитель нестримних стихій, дозволив тобі глянути на його велич перед смертю.

— Астро, через скільки часу куб зарядиться?— Мері Лу сиділа в кабіні пілота, вручну керуючи кораблем.
— Через 3 години 15 хвилин.
— Виведи на екран карту цього сектора і проклади маршрут до планети Рідла.
Планета Рідла була колись віддаленою колонією імперії, її тітка, побувавши там ще в дитинстві, закохалась в її мальовничі золоті пейзажі. Тому, коли вона досягла повноліття, попросила батьків відправити її туди губернатором. Через свою віддаленість та відсутність стратегічного значення планета не була завойована повстанцями, жила і розвивалась далі вже як незалежна планета, а її тітка досі там правила.
На екрані з'явилась 3D карта із двома зеленими точками та фіолетовою лінією між ними. Перша точка позначала її корабель, друга - планету Рідла. В нижньому правому куті маленькими білими літерами була написана відстань: 20960,130517 світлових років.

Потрібно зачекати ще три години, і вони за декілька секунд здолають цю відстань. Крейсерська швидкість корабля, яку надавали малі квантові двигуни, досягала ста світлових років на годину.
— Капітане, біля нас є невелика жива планета. Відомості про її приналежність до якихось альянсів чи фракцій відсутні. Є невеликий торговельний порт, швидше за все піратський.
— Ще щось?
— Продовжую сканування... Поступає сигнал SOS.
— Думаєш, пастка?
— Аналізую дані... Людина, яка на відео просить про допомогу, говорить щиро.
— Виведи на екран.
З'явилось блимаюче зображення молодого красивого хлопця, його очі були широко розкриті, він важко дихав. Спочатку переляк не давав вимовити і слова, але він швидко взяв себе в руки і почав:
— Я, Еліот Ран, капітан торговельний судна... — він запнувся, — я йшов курсом від Меліодона до Великого Кратера... Я знаходжусь в зоні FB2, мене переслідують два піратські кораблі, прошу допомогти всіх, хто отримує це повідомлення. Будь ласка, допоможіть, в мене залишилось обмаль часу...
Ще секунду на екрані був переляканий Еліот, і сигнал обірвався.
— Астро, коли було записано це звернення?
— Близько десяти хвилин тому, капітане.
— Ти можеш встановити зв'язок?
— Це надто небезпечно, наш сигнал можуть перехопити. До того ж ми дуже далеко, буде довга затримка.
Очі Мері загорілись, вона відчувала обов'язок допомогти.
— Астро, летимо на допомогу!
— Принцесо, дозвольте зауважити, подібні дії можуть нести загрозу вашій безпеці. Настійливо рекомендую дотримуватись старого курсу.
— Ні! — гримнула дівчина. — Ми не можемо залишити Еліота в біді, як я зможу керувати імперією, якщо залишу напризволяще того, хто потребує допомоги?!
— Так, капітане.
З хвоста корабля почувся легкий шум: двигуни запрацювали на повну потужність.

— Входимо в зону контролю, є дані про кораблі.
— Розповідай.
— Два піратські кораблі аяксів типу SigmaS5 із вмонтованими водневими торпедами та кулеметами TigerTTP 50-го калібру. Переслідують торговельне судно нижчого класу, власного виробництва. Йде боротьба… Корпус торгівця пробитий, його двигуни вийшли з ладу.
Аякси – жорстока гуманоїдна раса, яка живе коштом воєн та піратства.
—Швидше, Астро!
—Ворожі кораблі нас помітили, готуються до удару, через 30 секунд ввійдемо в зону ураження їхньою зброєю. Заряджаю плазмові ракети.
—Стій! Ми зачепимо Еліота! — Серце Мері шалено калатало, вона ще ніколи не бачила бою кораблів, і, тим більше, не брала в них участь. — Мусить бути інший шлях!
—15 секунд, капітане. Їхня зброя наведена, потрібно вдарити першими!
—Ні! — В Мері починалась паніка. Вона не знала, що робити, не могла ні про що думати. — З..зв’яжи мене з ними! Ми… ми домовимось!
—Занадто пізно! 5 секунд! Чекаю вашого наказу!
—Я… я не знаю…
—Вони запустили дві водневі торпеди, активую протиракетну систему оборони.
Мері почала тремтіти. Це що, все? Кінець? Через ілюмінатор вона побачила два вогники, які швидко наближались.
—Астро! Зроби щось, я не хочу помирати!
З боків корабля висунулись два кулемети, заряджені розривними самонавідними патронами. Вони почали випльовувати вогняні кулі з неймовірною швидкістю.
Все, що побачила принцеса, це два короткі яскраві спалахи перед кораблем та декілька уламків від ракет, які гупнули об борт корабля.
—Ракети ліквідовано. Пошкодження відсутні.
Молодому капітану було важко оговтатись: невже минулось? Вона витерла краплинки холодного поту з чола.
—Дякую, Астро, ти нас врятувала…
—Вибач, що я на тебе тиснула, Мері. Такі уроки необхідні, щоб ти могла швидко реагувати в екстремальних ситуаціях. Якщо ти не хочеш їх знищувати, я можу згенерувати протонний імпульс, який спалить їхню електроніку.
Дівчина переварювала цю інформацію, серце ще шалено калатало, і важко було на чомусь зосередитись.
—Потрібен ваш наказ, капітане. Ці жалюгідні комарі наближаються, вони ще не зрозуміли свого становища.
—Добре, Астро. Вогонь! — дівчина трохи збадьорилась, пульс поступово вирівнювався.
—До імпульсу 3… 2… 1…
На мить всі прилади та світло в кораблі погасли.
—Астро?
Тиша.
—Астро? Все в порядку?
Панель керування засвітилась, ввімкнулось загальне освітлення.
—Я тут. Щоб уникнути перевантаження системи, прийшлось її вимкнути. Аналіз… Все спрацювало, ворожі кораблі некеровані, тепер це просто перегорілі бляшанки, не більше.
Вони підлетіли до торговельного судна, корабель був підбитий, до того ж протонний імпульс вразив і його.
—Стикування.
Корабель струснуло, почувся глухий удар.
—Мері, тобі доведеться відкрити шлюз вручну. Одягни скафандр і будь обережна… Відмикаю штучну гравітацію.
Дівчина відкрила шлюз: опинилась у вантажному відсіку торговельного судна. Всюди літали частини корабля та різних товарів, з лівого борту була велика пробоїна. Принцеса підійшла до кабіни пілота:
—За дверима є хтось живий, серцебиття ослаблене та сповільнене, швидше за все він без свідомості.
Мері відкрила внутрішній шлюз, звідти хвилею вийшло повітря, збивши її з ніг.
—Кабіна пілота розгерметизована, дій швидко.
Дівчина піднялась, пробралась всередину. На підлозі лежав Еліот, він був красивіший ніж здавалось на відео: гарне юне обличчя, русяве волосся, високий ріст. Вона дістала кисневу маску, одягнула йому.
—Швидше, Мері, температура різко падає.
Принцеса відстебнула хлопця, взяла на руки й відштовхнулась від крісла пілота, і вони пролетіли майже до самого вихідного шлюзу.

—Доброго ранку, як ти себе почуваєш? — трохи сором’язливо запитала Мері. Хлопець здивовано розплющив очі, роззирнувся навкруги. В нього були красиві яскраво-голубі очі.
—Хіба зараз ранок?
—Ти тільки прокинувся, значить ранок, — усміхнулась дівчина.
Еліот глянув на Мері, вона йому сподобалась, усмішка, лагідний голос, та й взагалі, цей її веселий настрій: ним, немов осінньою простудою, ти неодмінно заражався.
—Дякую, що ти врятувала мене, — серйозно сказав Еліот.
—Немає за що, тим більше, майже все зробила Астра, — весело відповіла дівчина.
Хлопець усміхнувся.
—А що трапилось із піратами, які мене переслідували?
—Я наказала Астрі відправити їхні координати місцевим органам правопорядку.
Хлопець отупіло глянув на неї, на його вустах з’явилась усмішка, він намагався приглушити її, але це йому не вдалось. Мить - і він вибухнув голосним реготом.
—А-ха-ха-ха!
—Що? — знічено спитала Мері.
Еліот хотів щось відповісти, але заходився новими нападами сміху.
—Ну що?! — починаючи дратуватись, запитала принцеса.
Через декілька хвилин хлопець заспокоївся, хоча кутики губ ненадійно смикались.
—Місцевим органам правопорядку? — Еліот насилу стримав новий напад сміху. — Це вони й були. Ми в піратській системі, тут немає нікого, хто б стежив за порядком, тільки за власною вигодою.
Дівчина теж усміхнулась.
—Ну і що? Зате вони житимуть, я не хотіла б, щоб вони померли від спраги чи холоду в чорноті космосу.
—Вони б на це заслуговували.
—Можливо, але я уявила себе на їхньому місці. Я б не хотіла так помирати. Смерть людини повинна бути гідною…
Дівчина затихла, невпевнено переступаючи з ноги на ногу.
—І, Еліот… Вибач, що ми знищили твій корабель…— Мері винувато опустила очі.
Торгове судно Еліот сконструював разом зі своїм покійним батьком зі сміття та уламків інших кораблів. Корабель був його домом і пам’яттю. А тепер його не стало, як, здавалось, і самого Еліота Рана.
Але це більше не мало значення. Тепер він стане іншим, сильнішим! Тепер він зможе захистити своїх близьких!
Еліот обережно взяв Мері за руку.
—Тобі немає за що вибачатись, ти єдина, хто відгукнувся на прохання про допомогу… Дякую тобі, ти дуже смілива…
Вони глянули одне на одного, щось тьохнуло, забилось швидше, пробігло по спині й закололо в животі. Діти покохали одне одного, по-справжньому: раз і назавжди… Принаймні, вони в це ще вірили.