Розділ 25. Нові Рішення (НОВІ РОЗДІЛИ ЩОП'ЯТНИЦІ)

Вітаю, друже ✨ Мене звати Даниіл і я український фентезі-письменник.

Безкоштовно завантажуй повний текст книги у моєму Телеграм каналі та ділися з друзями 📚

Також слідкуй за новинками, слухай аудіокнигу та підтримуй:

Telegram: https://t.me/danyil_writer

LinkTree: https://linktr.ee/danyil_writer

Donatello: https://donatello.to/danyil_writer

Дякую тобі та приємного читання ✨ Поширюємо Українську Культуру Разом ✨

Розділ 25

Нові Рішення

Єва бігла зі всіх ніг. Вона не розуміла, що відбувається й не чула розмов. Далі вулицею розповсюджувалося неприроднє сяйво. Портал був розташований до неї боком, тому дівчина бачила лише розмиту вертикальну лінію, що повисла в повітрі. Вона розгледіла озброєних агентів та метушню. Було складно бачити крізь зливу, але яскрава бірюзова лінія проливала світло навколо себе. Їй залишалося ще трохи, щоб накинутися на одного з арбалетників, а переслідувач послизнувся й значно відстав.

Блискавки освітлювали шлях. За коротку мить, Тан та батько влетіли в портал і… зникли. Здавалося, вони повинні просто впасти з іншої сторони, але вони зникли, немов за лінією було щось інше замість вологого повітря. Амеліус протягнув руку до розриву, і вона теж не з’явилася з іншої сторони. Тільки зараз дівчина помітила, що лінія стрімко стягувалася та ставала меншою. Єва тільки чула про портали, але, звісно, ніколи не бачила, щоб хтось у них прослизав.

Вітер гнав нескінченні насичено-темні хмари та розмітав вулицю. Він переставляв речі, куди хотів, та переносив забуту сушену білизну до інших домогосподарств. Одна зі старих черепиць впала в щілину між будинками, а новостворений водний потік підхопив її та відправив геть.

Єва зупинилася, коли від порталу залишилася лише цятка. Амеліуса відкинуло назад, немов відрізало мотузку, за яку той тримався. Дівчина здогадалася, що відбулося. Командир лежав у воді й кричав так, як ніколи раніше. За секунду грім доєднався і вони разом заполонили простір. Єва заплуталася. Вона… Її наздоганяли позаду, а спереду ще не помітили. Бігти на ефтан з арбалетами була погана ідея. Вона озирнулася в пошуках Уетбі, але злива повернулася до своїх звичних кольорів і нових силуетів поблизу не з’явилося. Єві потрібно було скинути переслідувача. Треба було десь заховатися, хоча б ненадовго. В одязі, сповненому дощової води, вона чкурнула через тісний прохід і побігла кудись, де її не будуть шукати. Єва хотіла скинути чоботи, щоб бігти швидше, але на це не було часу. Вона бігла. Вона не хотіла вірити, що все втрачено.

Вогні у вікнах деінде горіли. Єві не вдавалося позбутися переслідувача, бо чоботи залишали сліди. Проте вона змогла відірватися. Прислонившись до чиєсь стіни, Єва ослабила шнурівку та стягнула взуття. Промокла сорочка липла до шкіри. Вона ще раз торкнулася поясу, взяла чоботи в ліву руку і продовжила тікати. Вона знала куди їй треба, але спочатку — перечекати. Каміння та сміття періодично впивалися в стопи, але вологий бруд та потічки пом’якшували біг. Сліди від п’ят заливало та згладжувало набагато швидше, ніж від чобіт. Нарешті, після плутання декількома проходами, вона надибала закинуту напівспалену домівку. Єва пірнула всередину й забилася в кут, який неможливо розгледіти з вулиці. Всередині теж була вода, але не було болота. Шматочок даху нависав над нею, а стіни відганяли вітер, який теж шукав дівчину.

Єва важко дихала. Спочатку інтенсивний галоп, потім бійка, потім тривалі перегони. І це тільки за сьогодні. Раптом вона зрозуміла, що полишила брунатного під відкритим небом і той скоріш за все кудись втік від переляку. Це було неприємне розуміння. Дівчина важко дихала. Її тіло вимагало перепочинку. Єва пручалася цьому, бо ще зарано. Вона слухала сторонні шуми. Це було тимчасове лігво, потім треба бігти далі. Волосся лежало плоскою паляницею на її голові. Дівчина вдихала холодне повітря без обмежень. На щастя, буря не пропускала ці звуки далі декількох кроків, тому Єва наповнювала легені.

Вона продовжувала сидіти, поки циркулююча кров не застигла в жилах і вона не почала тремтіти. Нікого поряд не було. Навіть ніхто не пробігав. Єва притиснула блаватне око до шпаринки й подивилася на сіро-каштанову вулицю. Потім пересунулася до іншого отвору в стіні. Проходи були чисті від ефтанів. Вона піднялася й босими ногами продовжила свій шлях. Ноги швидко охолоджувалися, але так було безпечніше.

Ефтани вирубали ліси, ставили колодязі, засновували міста. І все для того, щоб від’єднатися від природи або підкорити її собі. Проте боги знали, як нагадати про свою присутність. Знали, як втрутитися в штучне та вигадане життя. Єва добігла до околиць центральної ринково площі. Зазвичай ранок був найактивнішою частиною доби для торговців. Але не сьогодні. Тканинні дахи деяких стійок зірвалися з кріплень і тепер майоріли, немов корабельні прапори.

Недалеко від ринку витримував негоду млинок. Млинком називали старий двоповерховий вітряний млин. В часи, які майже ніхто не згадає, якийсь багатий граф вирішив, зі своїх причин, збудувати вітряний млин посеред міста. На жаль чи на щастя, цей проект був приречений на невдачу. Жителі столиці виказували невдоволення, яке дійшло до самого верху і королівська сім’я особисто розпорядилася відтермінувати роботи. Через якийсь час і сама графська сім’я кудись переїхала і більше ніхто цим не займався. На сам млин навіть не встигли приладнати крила, але народне слово шириться швидше за накази королів. Саме тому кожен житель столиці хоча б один раз чув про дивакуватий «млинок» недалеко від ринку. Металеві деталі всередині були вивезені чи розкрадені, а сходи й частина стін прогнила та провалилася з часом. Тим не менш, каркас продовжував надійно стояти і, як будь-яка закинута будівля, приваблював дітей та безхатьків.