Розділ 23. Квітковий Аромат (НОВІ РОЗДІЛИ ЩОП'ЯТНИЦІ)

Вітаю, друже ✨ Мене звати Даниіл і я український фентезі-письменник.

Безкоштовно завантажуй повний текст книги у моєму Телеграм каналі та ділися з друзями 📚

Також слідкуй за новинками, слухай аудіокнигу та підтримуй:

Telegram: https://t.me/danyil_writer

LinkTree: https://linktr.ee/danyil_writer

Donatello: https://donatello.to/danyil_writer

Дякую тобі та приємного читання ✨ Поширюємо Українську Культуру Разом ✨

Розділ 23

Квітковий Аромат

Танагалар притулився долонями до вікна та зазирнув крізь скло. Купа різноманітних речей як завжди оточувала будинок товариша, але самого Уетбі не було ні на ліжку, ні біля печі. Не втрачаючи надії, коваль сунув руку до кишені в пошуку чогось, чим він зможе зробити якийсь запис, але кишеня виявилася порожньою. Він був одягнений у звичайний вуличний одяг без обладунків та улюблених рунних сокир. Дварф сподівався швидко донести новини до друга, але доля вносила свої корективи, тому він заспокоїв свою метушливість і вирішив прийти пізніше.

— Треба створити з ним свою систему сигналів, — пробубонів під ніс коваль й завернув за ріг.

Шлях до дому здавався довшим, хоч він і дійсно йшов вдвічі повільніше, ніж до цього. Хмари затягнули майже всю столицю, лише вдалечині за містом залишалися незаймані блаватні стрічки. Підвищена вологість від наближення опадів відчувалася в повітрі. Танагалар йшов ґрунтовими вуличками й бив лівою ногою по маленьким камінцям. Він обмірковував ранкову розмову, поки активний вітер закручував його бороду в різні боки.

— Гей, Тане, доброго ранку!

— Ранку, — машинально відповів дварф, а потім підняв голову й помітив Уетбі, який махнув йому рукою та рушив далі у напрямі свого дому. — Ей-но, стій! Я тебе шукав! Не думав, що ти сьогодні рання пташка.

— Та я й сам не думав, — здивовано відповів літній чоловік, коли друг раптово крикнув на нього. — В тебе все добре?

— Так, — почав чорнобородий, — Ну, майже… — він задумався. — Це не так важливо, як те, кого я сьогодні зустрів. Ти ніколи мені не повіриш. Ходім хутчіш до тебе. Ти повинен почути.

— Востаннє я бачив тебе таким жвавим, коли ти в черговий раз сварився на ринку. Ходімо. Я все одно планував до тебе завітати, але гадав зробити це трохи пізніше. Як твої замовлення? — невимушено підтримував розмову Уетбі, поки вони вдвох поверталися до оселі дослідника.

— Все добре, не жаліюся. Як твої справи, старий? Є добрі новини?

— Ех. Ну, напевно, можна й так сказати, — Уетбі зам’явся та почухав потилицю.

— Ти живий та цілий, — зі сміхом промовив Тан та плеснув долонями. — Як на мене це головне. Все інше вирішується. До речі, подивися на небо. Схоже, що Ахілеласіаса вирішила нас полити й сьогодні.

— Мені здавалося, що це богиня лише океану чи її пристосовують до всієї води? — Уетбі виказав подив від почутого.

— Там, де я народився, ми вважали так, — пояснював дварф. — Ти ж не забувай, що ми жили на кордоні Ефтанамерії. Я ж у Дварфійських землях бував усього декілька разів. Але моя сім’я намагалася зберегти традиції наскільки могла, тому як запам’ятав, так і запам’ятав, — коваль знову широко посміхнувся. — Так що, будемо вважати, що під час цієї розмови Ахілеласіаса відповідальна за усю воду на Материку.

— Звучить, неначе ти одноосібно збільшив божественну відповідальність, — жартував дослідник.

— А-то! До речі, а чого всі відомі нам землі називаються Материком? — цікавився Танагалар, коли вони підходили до будинку Уетбі. — Дивакувата назва. Що пишуть у твоїх розумних книжках?

— Це просто матронім, — відповів науковець, дістаючи зв’язку ключів.

— Неймовірно, як я одразу не здогадався. Моя щира подяка за пояснення — саркастично дякував дварф.

— Жіноче ім’я, яке скоріш за все є похідним… тобто сформоване від слова мати, матір, — доповнював Уетбі, заходячи до будинку.

— О, а ось і перша крапля! — вигукнув коваль, дивлячись на рукав своєї сорочки. — Чи то мені здалося, — він перевів погляд у хмари, що відкидали масивну тінь на столицю.

— І позначає зв’язок всієї географії між собою та природою, — завершив пояснення літній чоловік та зачинив двері, коли друг увійшов всередину. — Ти легко одягнений під таку погоду.

— Ще нещодавно в моє вікно стукали сонячні промені, тому я накинув перше, що було поруч і побіг до тебе, — незадоволено пояснював Тан. — Мда, я і небо не перевірив, і навіть не подумав, що можеш бути не вдома. Коротше, все зійшлося. Ну що ж, тоді тобі доведеться знову мене терпіти зранку. Вибач, — Танагалар зробив демонстративний поклон, а посмішка не сходила з його обличчя.

— Так от, я хотів тебе попроси… — Уетбі був не в гуморі, тому одразу переходив до хвилювань, але друг втрутився.

— Ует, я почну перший, бо не втримаю. І так чекав, поки ми зайдемо всередину. До мене зранку заперлися двоє агентів Секретної Гільдії. Вимагали від мене якусь інформацію. Теревенили про нічне пограбування у фортеці. Пригрозили, що коли Сонце підніметься вище оборонних стін, то до мене прийдуть вартові і заберуть до королівського суду, а майстерню буде спалено, — швидко переказував події коваль.