Розділ 19. Відповідь (НОВІ РОЗДІЛИ ЩОП'ЯТНИЦІ)

Вітаю, друже ✨ Мене звати Даниіл і я український фентезі-письменник.

Безкоштовно завантажуй повний текст книги у моєму Телеграм каналі та ділися з друзями 📚

Також слідкуй за новинками, слухай аудіокнигу та підтримуй:

Telegram: https://t.me/danyil_writer

LinkTree: https://linktr.ee/danyil_writer

Donatello: https://donatello.to/danyil_writer

Дякую тобі та приємного читання ✨ Поширюємо Українську Культуру Разом ✨

Розділ 19

Відповідь

Десять дварфійських зростів пролетіла Веш з замкового муру під здивовані вигуки вартового. Холодне повітря забивало ніздрі. Ці декілька секунд падіння могли вбити будь-кого. Майже будь-кого.

Дивний жест та фраза невідомою мовою запалили знайомі написи на обладунках, і повітряні потоки, піднімаючи листя з виритого рову, підхопили грабіжницю. М’якою подушкою повітря опустило падаючу напівельфійку на тонку стежку поруч зі стіною. Вартовий мовчки проводжав втікачку поглядом, доки сяючий відблиск не зник серед найближчих дерев та будівель. Веш була впевнена, що йому ніхто не повірить.

Міцно тримаючи ящик, вона знайшла безефтанне місце біля однієї з закинутих домівок. Дочекавшись поки згаснуть написи, Веш рушила далі. Нічний вітер роздув денний сморід вулиць, а Ранок пробивався крізь чорну шкарлупу, нагадуючи найманці, що треба було поспішати, якщо вона хоче залишитися непоміченою. Торкнувшись обрізаного волосся та пошкодженої щоки, Веш побігла. Вона вирішила розбиратися з проблемами в міру їх нагальності.

Впевненими кроками, тихо, немов лісний хижак, напівельфійка промайнула крізь хитросплетіння радіальної забудови. Ранкові дощові хмари потроху просувалися містом. Вони відкидали темні тіні на книгарню, яка знаходилася вже в зоні видимості. Стримана посмішка спалахнула на обличчі Веш.

— Яка гарнюня! — звернувся до Веш ельф зі сторони, де зуби були закриті шкірою.

Веш сповільнила ходу, оцінюючи обстановку, але не звернула на нього видимої уваги.

— Що така красуня забула так пізно на вулиці? — звернувся інший худий розбійник, перегороджуючи їй дорогу.

Веш була не в настрої.

Вона ступила крок вліво, обходячи бідолаху, який тримав кинджал в лівій руці. Веш схопила його за лікоть. Вдарила ногою по коліну. Хруст.

— Падлюка!! — заволав худорлявий, який не встиг зреагувати на швидкість напівельфійки.

Утримуючи ящик під пахвою, Веш витягла клинок та, відступаючи спиною в напрямку книгарні, наставила на ельфа, який розгубився та чкурнув навтьоки.

— Ах ти покидьок! — кричав чоловік йому вслід.

— Надто гучно, — на видиху мовила Веш, скочила до нього та перерізала горло.

Поправивши ящик у руці, Веш кинула погляд на жінку, яка збиралася вийти з хати, але раптово вирішила змінити свої плани. Нарешті найманка дійшла до закритої книгарні, яка не чекала покупців, принаймні не таких, як Веш. Без жодних вагань вона згрупувалася, відштовхнулася від скрипучого ґанку і залетіла боком до приміщення, вибивши скло своїм тулубом.

Вінні сидів у своєму кабінеті в підвалі, коли почув гуркіт нагорі. Він повільно підняв голову, байдуже поправив бороду та продовжив вносити записи до паперів. На різьбленому столі були розкладені стовпчики йогів та куті, а одна з чорнильниць вже була спустошена. Мапа на стіні й звичні ящики оточували напівдварфа, а дерев’яні опори, які утримували стелю були зацікавлені в подіях на верхньому поверсі не більше, ніж книгар. Двері до підвалу були надійно зачинені, а складну систему пасток між шафами знав тільки Вінні.

Безлад продовжував коїтися в книгарні. Він не вщухав декілька хвилин, немов уся королівська армія вирішила влаштувати рейд до цього забутого місця. Нарешті боротьба припинилася. Клацання. Двері з силою відчинилися. Вінні відчув вібрацію від удару об стіну. Колишній агент торкнувся сферичного навершя свого меча, впевнюючись, що він зможе швидко його дістати. Вінні спокійно сидів у дубовому кріслі. Він не збирався втікати. Він був впевнений в собі. Вже було пізно і його цікавило, хто зміг просочитися в його барліг. До цього моменту книгар знав тільки одного ефтана, який міг це зробити і в нього не було сумнівів, що найближчим часом він її не побачить.

Блаватно-біле світіння з’явилося першим. Веш зійшла з останньої сходинки та подивилася наліво, крізь відкриті двері кабінету прямо на статного книгаря. Руда борода грала новими відтінками у мерехтінні трьох свічок.

— Гарні квіти, — без емоцій промовила Веш, показуючи на товсті двері з правої сторони від сходового маршу.

В карих очах Вінні відображалися свічки, блискучі монети та розлючена напівельфійка. Контролювати буревій — складна справа, і хоча Веш вдавалося робити це візуально, але очі видавали її справжні почуття. За беземоційним хітином, приховувалася ватра розгалужених думок. Вінні знадобився усього один погляд у різнокольорові очі, щоб це зрозуміти. Вони не відводили погляди одне від одного, поки Веш повільно, крок за кроком наближалася до колишнього агента. Вінні фізично відчув, що напівельфійка все розуміє, тому, тримаючи зоровий контакт, заховав будь-які фрази, коментарі та привітання подалі від цієї зустрічі. Веш була не в настрої.