Розділ 18. Непотрібний Нікому (НОВІ РОЗДІЛИ ЩОП'ЯТНИЦІ)

Вітаю, друже ✨ Мене звати Даниіл і я український фентезі-письменник.

Безкоштовно завантажуй повний текст книги у моєму Телеграм каналі та ділися з друзями 📚

Також слідкуй за новинками, слухай аудіокнигу та підтримуй:

Telegram: https://t.me/danyil_writer

LinkTree: https://linktr.ee/danyil_writer

Donatello: https://donatello.to/danyil_writer

Дякую тобі та приємного читання ✨ Поширюємо Українську Культуру Разом ✨

Розділ 18

Непотрібний нікому

Ніч. Гучний стук у двері.

Безхмарна Ніч. Гучний стук у закриті двері.

Безхмарна Ніч. Яскравий ореол сонного Місяця. Монотонні удари кулаком по дерев’яних дверях розсікали столичний нічний пейзаж. Вейом, на відміну від сільської місцевості, надавав можливості не тільки добропорядним громадянам. Саме тому вночі у великому місті всі замки та клямки тримали вхідні двері — займатися безчинствами набагато легше, коли тебе не знають навіть навколишні сусіди.

— Відійди, ельфійко! Зараз я розберуся, — почувся заспаний чоловічий голос господаря будинку. — Хто там? Двері я не відчиню, мене не обдурите! Забирайтеся геть! — роздратовано обурювався містянин.

— Джошуа, це Мусаф. — благав чоловік зі сторони вулиці. — У королеви проблеми з зубом, ти потрібен терміново.

— Мусаф? — здивовано запитав господар будинку. — Іди в арс, Мусаф, — він додав беззаперечно та розлючено.

— Благаю тебе! Плачу десять золотих.

— Ви розвалили гільдію, а тепер через рік ти приходиш до мене вночі й думаєш, що мені потрібні твої гроші. Хай старий пердун працює! — сонливість змінилася люттю і кожне наступне слово звучало все далі від дверей. — Дружино, ходімо спати, це просто черговий божевільний.

— Старий помер, — крикнув Мусаф та стукнув по неживому дереву. — Ти знаєш, що я завжди був проти цього, але що я міг зробити… — пауза протривала дві секунди. — Скільки ти хочеш?

Кінь тихо фиркнув позаду, створюючи контраст з гучними криками, які певно вже розбудили половину вулиці.

Мусаф все ще стояв біля дверей і мовчки спалював надію в місячному сяйві.

— Сорок п’ять куті, — пролунав голос зубного майстра. — Сорок п’ять куті прямо зараз і я сьогодні лікую її Величність.

— Прямо зараз лікуєш, — виправив гонець.

— Не бачу свої сорок сім монет, а час плине.

— Ти ж щойно сказав сорок п’ять? — Мусаф здивувався підвищенню ціни.

— А ти не в тому стані, щоб торгуватися, — жадібно ставив умови господар будинку. — П’ятдесят.

Солодкий дзенькіт монет відчинив замкнені досі двері. Огрядний чоловік із залисинами швидко взяв мішечок з рук іншого худого невисокого чоловіка. Джошуа миттєво зачинив двері на масивний засув.

— Е?

— Перерахуй, дружино. Почекай, Мусафе.

— Тут не дуже безпечно, якщо ти не знав, — обурювався гонець.

— Шість, сім… — швидко рахувала ельфійка.

— Це не я прийшов до тебе додому вночі.

Відповіді не було. Обидва чекали завершення перераховування.

— П’ятдесят та ще…

— Чудово! Де мої інструменти? — моментально перервав Джошуа свою дружину.

— На другому поверсі в твоєму кабінеті, — відповіла ельфійка тонким та трохи зляканим голосом.

Підйом скрипучими сходами за декілька хвилин змінився на рипучий спуск.

— Мартіне, йди спати. Чого ти прокинувся? — звертався господар будинку до когось.

— Батьку, я почув голоси й прокинувся.

— Відпочивай далі, просто раптова робота, нічого незвичайного.

— А що у твоїй валізі?

— Інструменти, ти ж знаєш. Чому запитуєш?

— Та так, просто поцікавився.

— В мене немає часу на твої ігри. Дружино, вклади малого спати. Я пішов, повернуся сьогодні. Закрийте двері за мною.

Засув клацнув, і лисіючий чоловік легко осідлав коня, влаштувавшись позаду Мусафа..

— Мені здалося, що в мішечку було більше, ніж п’ятдесят монет.

— Тобі здалося. Торкай коня, — заперечив Джошуа та роздратовано звернувся до дружини, яка стояла в дверному прорізі: — Зачини двері, ельфійко, та йди спати. Я щось незрозуміле сказав?

Чоловіки рушили кільцевими вулицями. П’ятихвилинна дорога від дому зубного майстра зайняла вдвічі довше, бо окрім досвідченого Місяця й зірок ніхто не прокладав їм шлях, а запалювати смолоскип було небезпечно.

Високі товсті стіни новітньої Авреліївської фортеці сходилися з двох боків до масивних дерев’яно-металевих брам, яких було декілька в різних місцях суцільної міцної стіни. В підсвіченому світлом факелів заїзді стояв віз завантажений копною сіна. Двоє вартових, тримали по додатковому факелу окрім гострих списів. Один з них роздивлявся якийсь список.