Розділ 14. Чергова Зустріч (НОВІ РОЗДІЛИ ЩОП'ЯТНИЦІ)

Вітаю, друже ✨ Мене звати Даниіл і я український фентезі-письменник.

Безкоштовно завантажуй повний текст книги у моєму Телеграм каналі та ділися з друзями 📚

Також слідкуй за новинками, слухай аудіокнигу та підтримуй:

Telegram: https://t.me/danyil_writer

LinkTree: https://linktr.ee/danyil_writer

Donatello: https://donatello.to/danyil_writer

Дякую тобі та приємного читання ✨ Поширюємо Українську Культуру Разом ✨

Розділ 14

Чергова Зустріч

Спускаючись по схилу до найстарішої частини міста, Вінні уважно озирався вглиб вулиць, які залишав позаду. Він був достатньо впевнений в тому, що зможе захистити себе від будь-якого грабіжника з іржавим ножем, але все одно вважав, що найкращий захист — це запобігання небезпеці. Йому довелося повернутися до книгарні та змінити улюблене зелене пальто на чорний затертий плащ.

Найстаріша частина міста, що збереглася ще з часів перших поселень, була водночас і найбіднішою. Нікому не було діла до численних ефтан, які жили за межею бідності в прогнилих домівках та могли планувати своє виживання тільки на день вперед.

Мінлива осіння Вечір поступово змінювала впевнений День. Вінні не хотів стикатися віч-на-віч з проблемами, які виникали у цих провулках з настанням темної пори доби. Саме тому йому потрібно було закінчити свої справи в цій небезпечній частині міста якомога швидше. Тисячолітній дует вечора та ночі покривав незліченні злочини та заохочував до протизаконних дій. Навіть зараз, коли вітер все ще зустрічав зникаючі сонячні промені, майже усі знаходилися за щільно зачиненими дверима.

Жіночий дует завжди йшов пліч-о-пліч, але їх завжди можливо було відрізнити. Ніч втрачала довіру кожного разу, коли наставала осінь, вона ставала холоднішою та більш владною. Але Вечір була не такою, вона була хитрішою, швидшою та мала незабутній шарм. Незважаючи на спільні задачі з Ніччю, вона не соромилася загравати з днем, який крізь сторіччя, незважаючи на свою мудрість, все ще був наївним. Вечір була теплішою за Ніч, немов ще пам’ятала, що таке емпатія. Її приголомшливі вбрання змінювалися кожну добу, а шафою було усе небо від обрію до висоти божественної оселі.

Спускаючись найстарішою частиною міста, Вінні намагався не втрачати пильність, але нова вечірня сукня постійно відволікала на себе увагу. Блаватно-біла небесна канва, простягалася від далечини Вейського моря. Тонкі хмари були вишиті сплетеним м’яким рожевим візерунком. Втомлений захід Сонця ніколи не залишався самотнім, бо Вечір завжди знаходила час, щоб позагравати. Сьогодні вона забрала собі найдивовижніші кольори. Вечір зрідка одягала своє коштовне рожево-блаватне вбрання. Складалося відчуття, що було якесь свято, якась особлива подія про яку не були повідомлені жителі Ефтанамерії.

Заворожлива сукня продовжувала огортати столицю, коли книгар підходив до старої таверни. Цей зношений одноповерховий заклад вже давно не чекав відвідувачів, хоча світло у вікнах та відкриті двері залишалися такими зранку і до самісінької ночі. Дерев’яна табличка над вхідними дверима, висіла лише на одному цвяху. Тільки знаючі ефтани все ще розпізнавали, затерту до неможливості, назву «У Міщари». Вінні, на превеликий жаль, несвідомо прочитав напис.

З вхідних дверей швидко вийшов чийсь силует та накинув капюшон на голову. Будь-хто в околиці міг тільки здогадуватися, чи це чоловік, чи напівельф. Будь-кому в околиці було однаково на цього ефтана, але книгар завмер. З перших двох кроків незнайомця він зрозумів, хто вийшов з таверни. Це був єдиний містянин, окрім королеви, якого він очікував побачити того дня в тому місці.

— Старий вовк, — вітер зупинився та дозволив спокійним словам книгаря долетіти до знайомого крізь тиху вулицю.

Силует продовжив крокувати в протилежну сторону від Вінні.

— Навіть не привітаєшся? Як нечемно з твого боку, — дружньо-саркастично продовжував книгар. — Невже ти навіть не зупинишся, якщо в мене є для тебе щось цікаве?

Знайомий зупинився.

— Моя щира подяка, — мовив Вінні та скоротив дистанцію. — Які ефтани та без охорони, Амеліусе… які ефтани… — з цими словами він розплився в посмішці.

— Якщо ти збираєшся мене вбити, то роби це одразу, поки немає зайвих свідків, — спокійно відповів командир СКГ, стоячи спиною до книгаря.

— Я завжди знав, що ми ще зустрінемося, але подібні обставини не міг і передбачити.

— Якщо це все, то я піду, з твого дозволу, Вінні.

— Що ти тут забув, Амеліусе?

— А я повинен звітувати перед колишніми агентами? Сподіваюся, ти насолоджуєшся своїм новим життям.

— Більше, ніж ти можеш собі уявити, — відповів агент Вінні та витримав театральну паузу.

Вони стояли через один провулок від закладу «У Міщара». Вечірня сукня повільно коливалася по небосхилу, а її ніжний рожевий блиск відбивався у вікнах оточуючих домівок.

— В північній ремісничій вежі цієї ночі буде пограбування, — завершив паузу колишній агент так, наче розповідав про хрусткі свіжовипечені пампухи.