Розділ 10 (НОВІ РОЗДІЛИ ЩОП'ЯТНИЦІ)

Вітаю, друже ✨ Мене звати Даниіл і я український фентезі-письменник.

Безкоштовно завантажуй повний текст книги у моєму Телеграм каналі та ділися з друзями 📚

Також слідкуй за новинками, слухай аудіокнигу та підтримуй:

Telegram: https://t.me/danyil_writer

LinkTree: https://linktr.ee/danyil_writer

Donatello: https://donatello.to/danyil_writer

Дякую тобі та приємного читання ✨ Поширюємо Українську Культуру Разом ✨

Розділ 10

Душевний спокій

Уетбі швидко промайнув під іржавою вивіскою книгарні, а позаду нього Вінні м’яко зачинив двері. Не втрачаючи ні секунди, науковець завернув за найближчим рогом біля криниці та, скориставшись широкою вулицею, опинився посеред знайомої напівкруглої забудови, де саме цього ранку врятував хлопчика від чарівної небезпеки.

За проханням колишнього агента СКГ, Уетбі одягнув вицвілий сірий плащ та натягнув капюшон на свій койф, щоб якомога менше зайвих очей його впізнали, коли він лишав місце зустрічі через парадний вхід. Подарований плащ став якраз у нагоді, бо північний бешкетний вітер, підхопивши різнокольорове листя з навколишніх дерев, бавився ще енергійніше, ніж вранці. Сонячні посланці, за час спілкування книгаря з науковцем, повністю охопили вузеньку вулицю, але вже не могли протистояти гостям з півночі.

Літній чоловік у сірому плащі узяв напрямок наліво, в сторону Вейського моря. Там, на периферії кільцевих вуличок та старих кварталів перших поселень, ближче до замкових стін палацу, займала своє почесне місце кузня вправного Танагалара Бейдхталкорра.

Уетбі рушив до друга, оминаючи багнюку, яка від холоду затверділа тільки зверху. Підступна осінь поступово охоплювала Ефтанамерію. Ця впевнена жінка тендітними дотиками змінювала вбрання обраних нею дерев та кущів. Жовті, червоно-гарячі, навіть фіолетові та жовто-зелені дерева зустрічалися містом. Деякі неслухняні рослини просували особисту думку відносно дій осені, залишаючи зелене листя. Відданий вітер, немов слухняний пес, перевіряв всіх навколо на витривалість та, зриваючи поодинокі листочки, танцював з ними, як з повітряними кораблями. Вже скоро стане зовсім холодно і до північного танцю доєднається більше бажаючих, а отже потрібно діставати теплі речі з-під ліжка та закуповувати більше дров.

Минаючи будинок за будинком, вулицю за вулицею, Уетбі вдихав осіннє повітря, яке підхоплювало спідниці ельфійських дівчат та оминало стороною міцних  дварфів, яких сьогоднішня прохолода тільки мотивувала до роботи.

Незважаючи на, здавалося б, раптову зміну погоди, дослідник дихав легко. Крокуючи під небом, по якому суцільні хмари рваною ковдрою стелилися до самого обрію, він спостерігав. Спостерігав за блаватним клаптиком тієї далекої частини небесного простору, яка впевнено намагалася відтіснити похмуру осінню ковдру та освітити ще більше столичних вуличок. Він уважно спостерігав, як сонячні промені крізь незалатані дірки, один за одним досягали його одягу. Він стежив за життям ефтан навколо та відчував спокій. Тимчасовий спокій, який рано чи пізно, сьогодні чи завтра, зміниться на хвилювання, тривогу чи думки про пережитий досвід. Але зараз всередині було піднесення, це було те саме почуття, яке хочеться розділити з кимось поруч. З кимось, хто відчуває життя так само, як і ти… І в нього був такий ефтан… Це був душевний спокій, який він не тримав, бо давно зрозумів, що він втече. Це був душевний спокій, який він не намагався знайти, але радів кожного разу, коли той приходив. Без переживань майже неможливий розвиток, а душевний спокій не обов’язково приносить щастя. Уетбі це зрозумів ще давно. Він прийняв свою рефлексію, як дарунок за його досягнення… Але щастя в нього теж було… Було, поки він його не втратив.

Крокуючи столицею, Сонце тягнулося все вище до обрію. Уетбі минав провулок за провулком, поки нарешті не побачив шпиль. Металевий шпиль однієї з королівських веж могутньо здіймався над замковою стіною. З кожним наступним кроком вглиб міста величний силует тисячолітньої спадщини Ефтанамерії, немов наближався до нього. Незліченні вежі та башти, замкові стіни різної висоти та товщини. Королівська територія вміщувала декілька культурних епох, кожна з яких мала свої архітектурні особливості. І всі вони були відображені не тільки за межами замкових стін, але й на тілі усього Вейома, немов татуювання літнього дварфа, виконані різними майстрами впродовж усього життя.

Саме тут, за декілька вулиць від оборонних кам’яних стін, крізь гомін ефтан та веселі крики дітей, мовби церковний дзвін, пролітало металеве брязкання. Стук молота об ковадло заповнював околицю швидше, ніж вітер підносив червоне листя до ніг Тана, який вже порався на терасі своєї майстерні з самого ранку.

Розпалена невелика ковальська піч створювала достатньо жару для того, щоб невеликий шматочок цієї старої частини міста відчувався немов зовсім інший світ усередині столичної осінньої прохолоди. Піднявши голову від важкої роботи та змахнувши краплі поту з лобу, Тан зустрівся поглядом з Уетбі. Вони посміхнулися один одному.

— Охо-хох, а я дивлюся, ти часу дарма не втрачав. Що це за крик моди на тобі, друже? — зі звичним сміхом проголосив Танагалар і, відклавши молот та меч, з розпростертими обіймами зустрічав друга на своєму широкому ґанку.