Розділ 9 (НОВІ РОЗДІЛИ ЩОП'ЯТНИЦІ)

Вітаю, друже ✨ Мене звати Даниіл і я український фентезі-письменник.

Безкоштовно завантажуй повний текст книги у моєму Телеграм каналі та ділися з друзями 📚

Також слідкуй за новинками, слухай аудіокнигу та підтримуй:

Telegram: https://t.me/danyil_writer

LinkTree: https://linktr.ee/danyil_writer

Donatello: https://donatello.to/danyil_writer

Дякую тобі та приємного читання ✨ Поширюємо Українську Культуру Разом ✨

Розділ 9

Потрібний Усім

— Мех-мех, не згоден я з тобою, Сатардан. Я вважаю, що з Дартаном все гаразд. Гадаю, він доплив до своїх… Ех, куди б він там не плив, знайшов купу золота та гарних дівчат. Гнігрун завжди прихильний до дослідників, — заперечував дварф-коваль та шліфував якусь металеву деталь за точильним столом.

— Надратан, твої б слова та замість меду пити. Ти знаєш, що я усією душею за цього старого пройдисвіта, але давай дивитися правді в очі: старий Дартан почав загравати з Ахілеласіасою, а Гнігрун не любить Богиню Великої Води. Тому, як би там не було, але ця божевільна ідея: знайти нові острови чи клаптики землі десь за горизонтом, стала для нашого капітана останнім плаванням. Кращі з нас йдуть першими, як-то кажуть, — сумно закінчив інший дварф, який роздував палаючий горн великим ковальським міхом, заввишки з самого коваля.

Вибиту в горі невеличку кузню прикрашали товсті дерев’яні двері з купою дварфійських рун. Ці двері були відкриті, створюючи значну циркуляцію гірського повітря завдяки дуже розумному плануванню. Всередині завзято працювали двоє братів, які на вигляд мали щонайменше сторічний досвід у своєму ремеслі. Обидва були в якійсь технічній змазці, одягнені в шкіряні фартухи та завішані рушниками різного розміру та товщини. На кремезних долонях коренастих братів вже не було вільного місця від мозоль, але від цього тільки легше було тримати гаряче. Чорні масивні бороди додавали ще більшої впевненості в червоно-помаранчевому освітленні розпеченого горна.

— Я майже закінчив. Завершу та піду хоч на сонце подивлюся, бо з самого ранку не виходив на вулицю, — мовив Надратан, беручи іншу металеву деталь для шліфовки.

— Дідько!

— Що таке, Сат?

— Ти це бачиш?

— Що бачиш? Ти розмовляти вмієш чи тебе мати не навчила?

— Вчила так само як і тебе, ледащо. Поверни свою дупу та побачиш. Ця дурна річ не горить, — лаявся у відповідь, Сатардан.

— Ти глузуєш з мене!? Як таке може бути, це ж просто якась ельфійська дерев’яна фігурка?! — з цими словами Над відклав свою роботу та підійшов до брата.

— Півдня пішло поміж пальцями, арггх, — коваль був дуже розлючений. — А ну закрий ці бісові двері та візьмися за другий міх, зараз ми піддамо ще температурки! Кадарга б її побрала, ми в цьому горні титан плавимо, а тут якесь дерево не горить!

Брат закрив двері та узявся за другий міх, який стояв поруч з першим. Звук складання та розжимання важких пристроїв змішався з безперервно виходячим повітрям, створивши відчуття пробудження дракона всередині гірської печери. Не пройшло і пари хвилин, як дварфи повністю змокли, а м’язи на руках та ногах помітно напружилися.

— Все, стоп! — закричав Над крізь оглушливий шум, зняв руки з міха та пішов відкривати двері.

Сат теж перестав роздувати горн та збився з ніг через раптову зміну тиску в кімнаті. Він зачепився за брус, який тримав склепіння, щоб не впасти на підлогу. Порив вітру знову залетів у майстерню, як до себе додому та стабілізував температуру. Дерев’яний виріб лежав в ковальській печі, немов просто приймав вогняні ванни.

— Ми так далі тільки пошкодимо горн та деформуємо насічки на базах, — додав Над, хлопаючи  Сата по плечу. — Зберися. Що ти розпався, наче перший раз плавиш метал? — сміявся він з брата, який схопився за голову.

— Йди до біса, Над. Це нісенітниця! Я в востаннє таке бачив, коли ми намагалися працювати з вольфрамом — суцільна відсутність результату. Ай… — Сат стряхнувся та спробував стати рівно, але цим зробив тільки гірше.

— Та стій ти біля бруса, дурню. Ти мені ще живий потрібен, — піклувався Над. — Тим не менш, я не можу з тобою не погодитись. Ми вже усе перепробували! Цей дерев’яний виріб, не те що не ламається, не колеться, не стирається й не розчиняється — він ще й не горить.

— Ага, проте в нас горять замовлення. Ми не можемо більше навколо нього танцювати.

— За ті гроші, які нам заплатили, гадаю, ми можемо ще зайвий день попрацювати над цим.

— Слухай, цей напівельф сказав, цитую: «Просто знищіть його, щоб ніхто й ніколи його не знайшов. Я повертатися не збираюся».

— Це напівельф з СКГ. Ти впевнений, що цій гільдії можна довіряти? Я не здивуюся якщо нас просто зараз підслуховують?

— В тому і проблема, що він з СКГ. Ти розумієш, які в нас можуть бути проблеми, якщо хтось знайде в нас цю дерев’яшку? До тебе часто приходить королівська секретна гільдія Ефтанамерії та платить тобі, щоб щось знищити? Ні, брате, треба його закопати, втопити чи комусь подарувати — аби тільки з нас, як з ельфів обіцянки.