Розділ 8 (НОВІ РОЗДІЛИ ЩОП'ЯТНИЦІ)

Вітаю, друже ✨ Мене звати Даниіл і я український фентезі-письменник.

Безкоштовно завантажуй повний текст книги у моєму Телеграм каналі та ділися з друзями 📚

Також слідкуй за новинками, слухай аудіокнигу та підтримуй:

Telegram: https://t.me/danyil_writer

LinkTree: https://linktr.ee/danyil_writer

Donatello: https://donatello.to/danyil_writer

Дякую тобі та приємного читання ✨ Поширюємо Українську Культуру Разом ✨

Розділ 8

Нова парадигма

— Ні, — разом закричали Єва та Сір Родер.

Єва стрімко підбігла до вікна та зібралася пірнати навздогін за напівельфом, але зупинилася щойно заплигнула на підвіконня та, спрямувавши свій погляд вниз урвистої стіни башти, побачила Ріста. Вона застигла та від здивування закрила рукою рота.

— Фо там?! — крикнув командир та наблизився до помічниці.

Зрадник Ріст летів. Натхненно падав, закривши очі та відмовившись від будь-яких пручань.

— Єво, за ним! — проревів командир з-за плеча дівчини. — Ти не бачиш, що він летить в куфі, там безпелечно хтось його ловить?! Якого біша в цій частині башти не штоять вартові?! — голосив Сір Родер з четвертого поверху кам’яної споруди.

Єва швидко окинула поглядом всі можливі виходи, якими міг скористуватися біглий агент: стіна фортеці, дорога ліворуч та праворуч від башти. Вліво від місця падіння не було сенсу бігти, бо там був головний вхід і, відповідно, велика кількість охорони. Стіна фортеці та правий поворот були опціями для розмірковування, з тією різницею, що на стіні вірогідність бути поміченим — більша. Тим паче, якщо він дійсно був не один, то розтанути в межах території замку було набагато простіше, ніж витрачати дорогоцінний час на видирання високою стіною.

Срібне каре роздувалося ранковим вітром. Окремі завитки заплутували в собі сонячні промінці, створюючи мальовничий градієнт від коренів до кінчиків.

Вона не могла пірнути за ним або спуститися стіною. Хоч це й був найшвидший шлях, але шкіряні обладунки не забезпечували такий самий рівень захисту, як спритності, тому вона буде легкою мішенню для будь-кого, хто був у змові з Рістом. Треба було рухатись. За мить, дівчина переметнулася з підвіконня до вхідних дверей.

— Заховайтеся у запасну кімнату, — крикнула Єва, не відволікаючись від відкриття дерев’яних дверей.

— Він потлібен мені шивим, підтвердь! — крикнув командир услід своїй швидкій охоронниці.

— Прийняла! — вигукнула вона вже з середини протяжного коридору.

Картини на стінах пролітали повз одна за одною, поки агент бігла широким коридором, устеленому шліфованою кам’яною плиткою. За лічені секунди коридор змінився просторими сходами. Єва злетіла на поручні, немов ранковий птах на гілку, чим здивувала сонних вартових, які охороняли спіральний підйом до п’ятого поверху. Вона перекотила ноги великою дугою та, ніби вулична кішка, виконала м’який стрибок на нижні перила. Тут починався спуск з третього поверху на другий парадний, тому сходи були покриті червоним килимом, а стіни викрашені нестійкою фарбою, яку потрібно було постійно оновлювати. Саме цим зараз і займалися працівники головної королівської вежі. Вони повільно виконували свою роботу та спілкувалися, але один з них помітив спритну дівчину та почав шепотом молитися Ютану.

Другий поверх. Перший. Вона ледве не збила горщик з незнайомою високою рослиною, який раніше там не стояв. В її голові час плинув набагато швидше, ніж у сонних підданих, які починали виконувати щоденні задачі та розгулювали яскравими, прикрашеними коридорами. Єві потрібно було вже бути під вікном, але вона не встигала. Треба було змінювати тактику та заходити на перехват.

Головні брами вежі були точно по прямий, в одному сходовому марші від неї, але вона витратить купу часу, якщо почне пояснювати ледачим і дуже занепокоєним вартовим, чому вона поспішає, а ще й потім чекати, поки вони відчинять важкі брами. Занадто довго…

Зіскочивши з майстерних металевих поручнів, вона зупинилася рівно на секунду, щоб сповільнити серцебиття та озирнутися в пошуках додаткових опцій у цьому коридорі. Перелякані та спантеличені ефтани не мали для неї жодної цінності в цей момент. Протяг. З правої частини вежі з найближчих дверей, які були відкриті, тягнулося повітря. Вона метнулася в їх напрямі.

— Дивися, куди преш, — лаявся, захисною реакцією, якийсь напівельф, якого Єва збила на своєму шляху.

Вона забігла всередину кімнати.

— Таким чином, вельмиповажна Дасін, ми повинні почати будівництво сьог… — звертався дорого вдягнений чоловік до гарно вдягненої коренастої дварфійки. — Заради всіх Богів, хто ви? — його слова не влучили в срібноволосу дівчину, яка підбігла до відкритого вікна та, не зупинячись, відштовхнувшись однією ногою від підлоги, зробила розворот тулуба в повітрі і вилетіла з вікна спиною вперед.

В польоті агент зачепилася руками за підвіконня, від чого уся інерція стрибка перейшла в удар обладунками об кам’яну стіну, але це було краще, ніж впасти з десятиметрової висоти. Не звертаючи увагу на неприємне відчуття у грудній клітині та збите дихання, вона поставила ноги на виступаючу зі стіни цеглину. Вправно переплигуючи з виступа на виступ, чіпляючись руками та змінюючи позицію п’ят, Єва опинилася на м’якій землі. Орієнтація. Вона була в ідеальній позиції для перехоплення, тому, перевіривши наявність двох кинджалів на поясі, вона ринула в широкий лівий прохід між баштою та замковою стіною. Нікого. Ні втікачів, ні охоронців. Вона продовжила бігти та перевела очі на стіну, але окрім одного спокійного вартового, не було більше ні душі. Серце завмерло — невже її перехитрили. На роздуми не було часу, треба було діяти. Діяти інтуїцією. Діяти рефлексами. Вона побігла вздовж головної башти, до місця, куди падав Ріст.