Розділ 5 (НОВІ РОЗДІЛИ ЩОП'ЯТНИЦІ)

Вітаю, друже ✨ Мене звати Даниіл і я український фентезі-письменник.

Безкоштовно завантажуй повний текст книги у моєму Телеграм каналі та ділися з друзями 📚

Також слідкуй за новинками, слухай аудіокнигу та підтримуй:

Telegram: https://t.me/danyil_writer

LinkTree: https://linktr.ee/danyil_writer

Donatello: https://donatello.to/danyil_writer

Дякую тобі та приємного читання ✨ Поширюємо Українську Культуру Разом ✨

Розділ 5

Нові розпорядження

Піднімаючись спіральними сходами королівського палацу, вони пройшли декілька зон охорони перед тим, як потрапити до різьблених дерев’яних брам з купою металевих вставок. Ніхто, як завжди, не ставив їм жодних запитань — стільки разів вони вже опинялися на цьому п’ятому поверсі. Триметрові аркові двері до королівського залу приватних аудієнцій були зроблені з червоної деревини та прикрашені трійцею вартових, кожен з яких був вбраний у повні металеві лати та тримав алебарду в одній з рук.

Через закриті забрала їх неможливо було відрізнити один від одного за зовнішнім виглядом. Проте, молода дівчина зі срібним каре завжди знала, хто з вартових сьогодні чергує по тому, яким чином та в якій руці кожен з них тримав свою зброю. Такі деталі важко приховати, вони знаходяться в підсвідомості кожної особистості. Це не перевиховати навіть тією жорстокою муштрою, яка панувала в королівській армії.

Командир стояв перед вартовими. Позаду з двох сторін за ним були дві головні помічниці й охоронниці за сумісництвом. Вони втрьох мовчки чекали. Двадцять секунд. Так було треба. Ельфійка стояла праворуч, дівчина — ліворуч. Обидві були одягнені в обладунки з гарбованої шкіри. Дівчина була єдиною, хто мав потрібний жетон на цьому етапі доступу. Тому, одразу після очікування ювелірна платина у вигляді щита з помаранчевим лисом посередині застигла перед очима вартових.

— Жаба, — суворо вимовив командир, поправляючи шпагу на поясі.

Це були ключове слово та жест на сьогодні і вони влаштували вартових. Відпрацьованими та чіткими рухами, немов стрілки годинника, вони відчинили важкі ставні та зрушили двері, після чого зайшли всередину королівського залу. Командир залишився стояти. Щось явно було не так, зазвичай усі вартові залишалися ззовні під час кожної приватної бесіди. І те, що командир почав вагатися, давало зрозуміти, що він також не був оповіщений щодо зміни в регламенті.

— Амель, давай вже заходь, чи я повинна тебе чекати поки Ранок не почнеться? — почувся впевнений та розслаблений жіночий голос з правої частини залу, яка знаходилася поза полем зору.

— Ніяк ні, Ваша Величносте, — відповів немолодий чоловік, з військовою чіткістю у голосі.

Командир рушив вперед. Срібноволоса дівчина подивилася направо та спіймала погляд партнерки по службі, вони кивнули одна одній та рушили за Амелем.

— Тільки кішечок своїх залиш за дверима, хай охороняють замість моїх ефтан.

Командир, не обертаючись, зробив жест двома опущеними долонями, схрестивши по три пальці в бік кожної з дівчин. Обидві моментально зупинилися та дочекалися, поки Амель з вартовими увійшли всередину. Після того, як важкі двері зачинилися, вони стали по обидві сторони від входу і виправилися, готуючись до тривалої охорони. Подібні аудієнції зрідка бували швидкими.

Шкіряні обладунки помічниць складалися з нахлестного проклепаного панцира, рукавів з витравленою емблемою гільдії, поножей зроблених під кожного бійця та міцно затягненого шкіряного взуття. Груди були щільно стягнені конопляною тканиною, щоб вміщуватися під броню. Окрім основних елементів, були також різні деталі, такі як стегнова сумка, піхви з кинджалом і, впадаюча в око, більш світла шкіра на плечах. В разі потреби, туди, додатково, кріпилися наплічні накладки.

Напарниці були досить схожі за зростом та комплекцією. Під час роботи вони відрізнялися лише обличчям та волоссям, які не були закриті шлемами. Ельфійка мала гострі вуха й голену голову. Людська дівчина — натуральне, срібне, хвилясте каре.

Після того, як дівчина зайняла вказану позицію, ліворуч від входу до зали, вона вирівнялася та спрямувала свій погляд вперед до вікна перед сходами. До невеликого вікна з дерев’яними ставнями, вела кам’яна стіна, довжиною метрів десять. Стіна була повністю завішана якісними гобеленами, різних форм та кольорів. Між гобеленами, кожен з яких зображав герби вельможних сімей королівства, висіли, нещодавно змінені факели. Посередині стіни там, де раніше висів багатовіковий герб королівської сім’ї, тепер стояло мармурне погруддя Її Величності Ізіри. В самій стіні королівської башти було декілька зовсім невеличких бійниць, щоб скидати бомби та драбини, в разі нападу. Дівчина не зовсім розуміла якою повинна бути драбина, щоб досягти п’ятого поверху вежі. Швидше можна залізти самостійно, за умови володіння потрібними навичками, але для невеличких бомб, які виробляли королівські алхіміки, це дійсно мало сенс. Вона перевела погляд своїх глибоких, немов прозоре озеро, очей вглиб скляного вікна, що відображало стрічку місячного сяйва в заспокійливій нічний темряві. Менше, ніж годину тому вщухнула буря, тому аромат після дощу наповнював холодне осіннє повітря. Через бійниці просочувалося свіже повітря, тому на поверсі ставало ще холодніше. Кам’яні стіни ще не встигли повністю охолонути, але зігрівало охоронців тільки полум’я факелів й ледве чутне тріскотіння полін за дверима залу перемовин.