Дерево зів'ялих сердець (повість)
Подруга
Зимовий вечір на передодні Нового Року як завжди вселяв надії в холодні змарнілі серця. Люди бігали, копошилися, готуючись до магічного свята, у надії всі незгоди та печалі залишити в минулому році, а в новому нібито почати з чистого аркуша паперу.
Таня зайшла до знайомої кав’ярні, в якій вони з подругою за звичкою проводили кожну п’ятницю після важких робочих буднів. Той самий кафетерій, в якому, за рецензією Богдана, найкраща в світі кава. Вона підходить до подруги, яка нестримано двома руками вказує їй на столик і стовпіє на місці…
Їхні погляди зустрілися. Вони спілкувалися. Мовчки, одними лишень думками та очами. У них він бачив все: і те, що Тетянка любить не менше за нього, і те, що вмирає тут і зараз, і те, що колишні куценькі стосунки, які запалили тоді, тієї карколомної ночі, неймовірне багаття кохання, назавжди зостануться великою таємницею для всіх. А вона в свою чергу читала в сірих, а не голубих, як колись, очах питання: «Чому?»
Отак і з’явилася ще одна гілочка від безнадійно-втраченого кохання на дереві зів’ялих сердець…
#9542 в Любовні романи
#3741 в Сучасна проза
Відредаговано: 11.03.2019
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
