Випадкове знайомство

Пройшло чотири місяці. Довгі, як річки, і такі ж хвилюючі. Надворі субота. Богдан, як і всі  до цього вихідні, проводив, блукаючи вулицями вже майже рідного міста. Тут завжди всі кудись поспішають, по вуха у справах… Заклопотані та безнадійно одинокі. Таке враження справляли на Богдана конотопчани. А в нього було достатньо часу вивчити вподобання та настрої жителів цього енергійного містечка.

О восьмій вечора хлопець зайшов до звичного вже ресторанчика, щоб перед сном повечеряти. Тут готували по-домашньому смачно, а каву варили, напевно, найкращу з усіх видів, які доводилося йому колись куштувати. Відпиваючи маленькими ковточками еспрессо з молоком, він думав про те, що ще один день пройшов безрезультатно. Сьогодні в кав’ярні було досить людно, тому до Богдана підсіла дівчина років тридцяти.

- Можна? – запитала вона, та, не чекаючи відповіді, гарненько вмостилася напроти.

- Будь ласка, розташовуйтесь, як вам заманеться. Я все одно вже збирався йти. – якось засмучено відповів Богдан.

 - Отакої! Спочатку подруга підвела, не з’явилася. А тепер і ви тікаєте! Складіть дамі компанію. – підморгуючи, проказала дівчина.

- Ну… Ну, добре… – погодився юнак, бо мрії і сподівання його танули, мов останній сонячний осінній день.

Вони швидко знайшли спільну мову. Оксана, так звали дівчину, одразу ж повідала Богдану свої плани на найближче майбутнє. Про те, що вже давно хоче дітей, вовтузитися по хазяйству і штопати шкарпетки чоловіку. Яскрава, вишукано одягнена, розумна, цікава. Але самотня, зі слів дівчини, оскільки навколо лише затяті холостяки, яких лише розваги і цікавлять. Богдан же в свою чергу повідав про розбите серце і марні намагання відшукати кохану. Отак вони слово за словом, коктейль за коктейлем і добалакалися, що вранці прокинулися в Оксаниній квартирі повністю роздягнені. Дівчина миттю оцінила ситуацію і вирішила взяти її під особистий контроль. Ще й так, щоб вигоди побільше викрутити.

- Ну, що? – посміхнулася Оксана, подаючи запашний кавовий напій. – Коли заяву до РАЦСу понесемо? Чи ти просто по п’яні вчора запропонував?

- Ммм… – намагався хоча б щось пригадати Богдан.

- Та все нормально. Я не ображаюся. Сама винна. – продовжувала грати роль використаної речі.

- А чом би й ні? Дівчина ти вродлива. Дітей хочеш. Я б теж малюків поняньчив... – а про себе подумав, що від долі не втечеш, і, скоріше за все, діти в них тепер вже і без весілля будуть, оскільки презервативом вони навряд чи користувалися.

- Я зараз! – цілуючи та обіймаючи, вигукнула майбутня наречена, і похапцем взяла до рук мобільного. Мама, тато, бабуся, брат, колеги по роботі і найближча подруга… Через десять хвилин про цю карколомну, як вважала сама наречена, новину знало все найближче оточення.