Чому?

Коли Богдан прокинувся від звуку мотоциклу, перше, що прийшло йому в голову: «Чому?.. Чому вона втекла? Чому не попрощалася? Чому покинула його з розбитим серцем, не обмінявшись адресою та номерами мобільного?»

Бестія! Але яка божественна і неповторна. Влюбила і убила. Розбурхала фантазію, приправила бажанням і кінець! Кінець? Та ні! Не може того бути! Коли скуштуєш екзотичний фрукт, назад вже вороття не буде, бо тіло прагне його ще. Знайти! Неодмінно відшукати! «Чому» вже відходило на задній план. Покинуте, забуте, неважливе… У перших рядах тепер панувало «Як?» Мільйони божевільних ідей заповнювали мозок, від чого здавалося, що він от-от вибухне.

- Точно! Богдане, ти – голова! – похвалив себе юнак, посунув до офісу, в якому вони вчора перед стрибком заповнювали страхові полюси. Там і адресу прописки вимагали заповнити і прізвище. Довелося декілька годин зачекати, доки відчинилися рятівні двері.

- Ви що? Знову стрибати? – здивувалася дівчина у приймальні.

- Та ні… Тут така справа… – не знав, як почати Богдан. – дівчина попрохала вчора потримати плеєр, доки стрибатиме, і забула забрати. А він з вигляду не з дешевих. Хотілося б повернути. Та знаю лише її ім’я. Можете адресу підказати?

- Раз таке діло, то чому б і ні! – відказала і почала переглядати стосу паперів на столі. – Як ви там казали, Тетяна? – звернулася до Богдана дівчина, відпиваючи з італійської порцеляни запашної кави. Потім витягла потрібний бланк.

- Так! – не втримавши радощів, підскочив до столу юнак, і ненароком вибив дорогу ємність разом зі смачним його вмістом просто на безцінний папірець.

- Бовдур! – не тямила себе від гніву працівниця страхової. – Отак і допомагай після цього людям!

Богдан зрозумів, що тут діла вже не буде. Працівниця страхової служби вказала на двері, а папірець прибрала геть, щоб, бува, не помітили її неохайності. Тому він, щиросердно вибачаючись та низько кланяючись, подався геть. «Нічого, – заспокоював себе він. – Приїду додому, а там інтернет, соціальні мережі. Безмежні можливості. Двадцять перше століття на дворі, як-ніяк!»

Повернувся Богдан до рідного міста, сповнений надій. А воно раз – і розчавило всі його мрії і сподівання. Проковтнуло і не вдавилося. Сіре. Холодне. Без емоцій. Як він досі цього не помічав? Уже десять років тут мешкає, відколи вступив до Інституту на економічне відділення. А потім власна справа, яку розпочав ще на четвертому курсі. Закрутилося, завертілося, то так тут і залишився.

Немає. Ні у вк, ні в інстаграмі, ні в однокласниках, ні на фейсбуці. Чи немає, чи просто підписана якось інакше. Не відав він того, що вона Бестія. А ніяк не Таня, Тетянка, Танюшка, Тетяночка… І ще безліч інших тому подібних варіантів. Просто Бестія і крапка. Велика жирна крапка! Одне пригадав, що бачив її вперше на конотопській трасі, куди їздив у відрядження. Тож вирішив кожні вихідні навідуватись до того міста і гуляти вулицями доти, доки не знайде утікачку.

«Чому? Чому вона так вчинила? – докоряла сама собі Тетяна. Після битви руками не махають. Але ж є шанс. Завжди є шанс! Хай мізерний, прозорий і під назвою «чудес не буває», але він є. Шукала його в соціальних мережах інтернету. Та все марно. Бо реєструвався він скрізь, як назва його фірми ПП Журба «TODAY». На перший погляд, так легко, а як насправді, то безнадійно неможливо.

Він шукав її. А вона лише щовечора згадувала ту, як виявилося, незабутню ніч. Широкі плечі, які вкривала аж надто щедро поцілунками. Густе шовкове волосся, ніжність якого, здавалося, і досі відчуває на своїх пальцях. Тверді, округлі сідниці, що змушували її колихатися у такт. І пристрасть, що виривалася, мов скажена, на волю. Засиділась без чоловічої ласки та добряче за нею засумувала.