Стрибок у небо

Після важкого робочого дня Тетянка сіла за комп’ютер і ввела в пошуку три слова: «стрибки з парашутом». Безліч неймовірних трюків, тисячі цікавих випадків, мільйони бажаючих стрибнути. Як вона заздрила їм, тим, хто відчув смак вільного падіння та всю красу польоту. Вона сто разів переглядала ті чудові моменти відчайдухів та сміливців, аналізувала кожен крок, кожен рух, кожну мить. Дівчина так давно мріяла пережити бодай крихту тих відчуттів, зробити жаданий крок у нікуди, і витати над землею, як гордий і вільний птах.

- Ну, що ж... Як казав Альфред Уайтхед: «Не можна жити ідеями, з ними потрібно щось робити»! – з цими словами Тетянка знайшла адресу і маршрут до місця, де займаються парашутним спортом. Вирішила негайно здійснити одну зі своїх заповітних мрій.

Рано вранці вона вирушила в дорогу, щоб встигнути до відкриття. Погода видалася напрочуд гарна. Світило яскраве сонце, і лише періодично ніжно повівав вітер… Ідеально. По прибутті на місце вона побачила чимале поле, скромний тренувальний майданчик і старенький літак.

- Хмм… Невже саме з нього ми і будемо стрибати? – потроху почали закрадатися сумніви у дівчини.

- Ви не дивіться, що літак трохи пошарпаний роками. Це найбезпечніший літальний апарат. Навіть якщо у нього, часом, відмовить двигун, то він без жодних ускладнень з легкістю виконає посадку, – розповів інструктор, напевне помітивши на обличчі Тетянці відверті ознаки подиву.

- Мала, а ти теж стрибати збираєшся? – грубо фліртуючи, завів розмову один з новачків, саме так називали тих хто збирався стрибати вперше.

- Ну, не на тебе ж приїхала подивитися, малий! – круто відповіла Бестія.

Сотні питань посипалися в бік інструктора. Розпочалися тренування, які деяким чином нагадували дівчині американські фільми про армію. Усе виявилося не так просто, як уявляла собі Тетянка. Довелося здавати незвичні до цього часу нормативи.

- Руда, а, може, стрибнемо в тандемі? – знову почувся уже знайомий і чомусь неприємний голос.

- Якщо не хочеш летіти без парашута, раджу триматися від мене подалі, – відрізала Бестія

- А з нас би вийшла непогана пара. Може, відсвяткуємо ввечері наш перший політ, мала? – продовжував наполягати той.

- Сам не слухаєш, то хоч нам не заважай! – почувся впевнений чоловічий голос позаду.

Бестія мимоволі повернула голову назад і одразу ж зашарілася. Це був хлопець з авто, з яким вона нещодавно змагалася по дорозі додому. Юнак з самого початку впізнав дівчину і намагався непоміченим триматися позаду, щоб вільно за нею спостерігати. Вона йому подобалася все більше і більше. Ох це руде неслухняне волосся, яке дівчина постійно накручувала на пальці. Від цього перехоплювало подих. А очі – точно дика кішка – миттєво брали у полон. Милі весняночки прикрашали ніжні щічки та гострий маленький носик.

- Я сама за себе можу постояти. Тому не потребую допомоги, – відповіла Бестія, пронизуючи хижим поглядом свого захисника.

Але хлопець ще більше млів:

- Мені здається, що це – кохання з першого погляду!

- Кохання? – перепитала здивовано дівчина, – А що таке «кохання»? – після цих слів, ніби льодяний уламок кольнув у неї в грудях.

Юнак розгубився і вирішив не продовжувати розмови.

Сонечко уже стояло в зеніті, а про стрибки всі могли лише мріяти. Групі дозволили перепочити та перекусити, щоб трохи відновити сили. Усі сиділи, як на пікніку, ховаючись під густими кронами дерев від прямих променів сонця. Аж тут роздався гул літака, і всі перевели погляд у його бік. Розпочалася посадка. Це була група щасливчиків, які уже не вперше виконують стрибок, і які є власниками посвідчень парашутистів. Новачки тільки перебували в очікуванні дива. Побачити б увесь процес на власні очі!

Планер піднявся в небо, зробив коло, і от – перший пішов, за ним через декілька секунд другий, третій, четвертий і п’ятий. Один за одним, мов зонтики, з легкістю порозкривалися парашути, і ці маленькі силуети почали поступово збільшуватися, кружляючи майже у нас над головою. Стояла цілковита тиша. І тільки після вдалого приземлення почалось жваве обговорення цієї теми. Від бажання горіли очі. От-от настане довгоочікуваний момент. Але підійшов інструктор і повідомив, що все не так просто, а наші заняття продовжуються.

Усі похнюпилися і пішли за ним відточувати рухи та засвоювати нові правила. Ще після чотирьох годин занять усіх нарешті поділили на групи і відвели одягати парашути. Цей тягар згинав до землі. Ноги підкошувалися, а спина б точно чортихалася, якби могла. У шоломі в таку спеку було важко дихати. Але всі мужньо трималися, чекаючи своєї черги. Бестія опинилася в одній команді зі своїми залицяльниками, тому почувалася незручно. Вони постійно заважали їй зосередитися на цілі.

- Сьома група на посадку! – прокричав інструктор. Всі миттю підхопилися і направилися до літака.

- Нарешті… – подумала Бестія, бо вже закрадались недобрі сумніви, що сьогодні стрибка не буде взагалі.

Сонце вже починало сідати, тому часу лишалося зовсім мало, а бажаючих ніби не зменшувалося. Літак, руйнуючи тишу, злетів. При цьому картина, яка відкривалася допитливим очам, здавалася чимсь неймовірним і навіть несправжнім. Де й страх подівся. На висоті восьмисот метрів відчинили двері. Крихітні будиночки та тонесенька хвилька замість річки. Ліси, мов зелені стрічечки. Усе дивувало й одночасно чарувало.