Руда Бестія

Божевільний звук мотору. Вітер в обличчя. Шалене відчуття свободи та викид адреналіну. Вона не їде, щосили мчить, а іноді здається, що летить! Незважаючи на слизьку дорогу, круті повороти та відсутність захисного одягу. Хижий погляд та вогонь у очах. А замість крові у венах кипить лава. Довге руде непокірне волосся, заплетене вітрами, граційний стан і стрункі ноги – дарунок Бога! Бестія! Названа таким незвичним іменем за свій розкутий та складний характер, повністю відповідала цьому прізвиську.

У якусь мить почувся сильний свист гальм. Глибокий слід, залишений після різкої зупинки, ще довго прикрашатиме луку, що мала закінчення біля обриву стрімкої річки. Дівчина поглянула донизу. Вода на крутому повороті бурлила і мала чорне забарвлення. Та це не зупинило її, і вона, зробивши декілька кроків назад та набравши розгону, полетіла стрілою у прірву. Вода миттєво зійшлася над головою, наче ковтнула її, і спокійнісінько продовжила свій шлях до моря. Пройшла хвилина, і дівчина випірнула вже досить далеко від берега. Шалена течія несла її все далі і далі, марно намагаючись нею оволодіти. Юна діва швидко підкорила стихію і уже через пару хвилин відпочивала на крутому та гарячому піщаному березі. Таке божевілля супроводжувало все її нескінченно-пригодницьке життя.

«Так, дика! Так, бестія… – розмірковувала дівчина, спостерігаючи за кумедними малюнками, які утворювали зграйки хмаринок. – А що я можу вдіяти? Скільки себе пам’ятаю, стільки і роблю дурощі. Навіщо? Сама того не відаю. Напевно, це якась серйозна залежність, від якої чим більше намагаєшся позбавитись, тим більше в неї грузнеш. Біда та й годі…»

Коли їй набридло отак от лежати, вона повернулася назад, стрибнула верхи на свого залізного коня і помчала далі. Виїхала на асфальт, добряче прибавила газу і полетіла випереджати машини, які рухалися попереду. Тут один водій не стерпів такого хамства, обурився і вирішив показати, хто ж саме на дорозі головний! Тим паче, він не міг поступитися дівчині! Змусивши двигун свого автомобіля працювати на повну силу, він невдовзі наздогнав Бестію та, посигналивши їй на самісіньке вухо, залишив її позаду. Сам залишився задоволеним собою, увімкнув радіо…Та виявилося, що не на ту натрапив! Дівчину це лише ще дужче підбадьорило! Вона відчула дух змагання і дала знати, чого варта! Водію тільки і залишалося, що дивитися услід червоної хустинки, якою помахала мотоциклістка на прощання.

- Які прекрасні очі! А погляд… пронизливий… – подумав водій автомобіля. – Бісова дівка! Гарна, як полум’яний світанок. Повз таку не проїдеш, не пройдеш!

Та дівчина вже зникла з поля зору, лишившись в пам’яті лише приємною примарною згадкою.