Частина друга

Було це на початку вересня. В ті вересневі дні різко набула популярності серед підлітків одна соцмережа - “Дейтер”. Це була, по своїй суті, проста мережа для зустрічей і не тільки, де вони реєструвалися і надсилали запити іншим користувачам для побачень. У найбільш успішних її членів, вже були встановлені списки далеко наперед, при цьому кожна з дівчат чи хлопців не могли приховати свого партнера, що і було основним джерелом цікавості інших. У декого було більше п’яти побачень в день, що ставало предметом особливої гордості. І коли вони тільки вчитися встигали?

Та з запрошенням на побачення було не все так просто. Спочатку необхідно досить професійно відредагувати своє фото та налаштувати профіль, так, щоб всім було цікаво. І, бажано, додавати не лише одне фото, а цілі портфоліо. Але і це не було основною проблемою, ще більшу цікавість у користувачів викликали оцінки, які кожен з партнерів ставив після закінчення побачення. Рейтинги з найбільш бажаними кандидатами красувалися на перших сторінках соцмережі.

---

Данило був вихованим і спокійним хлопцем. Не з тих відчайдухів-хуліганів, але і постояти за себе міг, як-не-як дитдомівський вишкіл давався в знаки. Правда кулаки в діло пускав дуже рідко, коли опоненти уже не залишали вибору.

Його друг і однокласник, Михайло Бабій,  був з багатої родини. Постійно з новими телефонами і купами фотографій із закордонних курортів. В дитинстві часто купував морозиво на щедрі кишенькові батьків, яким і ділився з Данилом. А той його захищав. Словом, так і здружилися.

Того ранку вони йшли разом до школи і Мишко настійливо переконував співрозмовника:

- Слухай, там дівок стільки! Ти собі не уявляєш! Мені вже аж три відповіли! - став гортати їх фотографії на смартфоні перед Данилом.

- Ага. Супер.

- Ти що? Цей самий? Я не зрозумів? Я тут розпинаюся, а ти навіть одним оком не глянув.

- А чого дивитися? Відразу ясно - не відпишуть!

- Уже!

- Що?

- Ти мене не слухаєш! Уже троє відписали. Реєструйся! Схема робоча, сто відсотків!

- Ну добре, після уроків покажеш. Може і надумаю, - сказав Коропець, але насправді йому вже була відома заздалегідь відповідь - у нього немає комп’ютера. “Нокіа” і та не сенсорна, з набором лише монофонічних мелодій. Що тут скажеш - мажор!

Біля входу в школу привіталися з однолітками із паралельного класу, які саме допалювали цигарки перед уроком.

- Чуєш, пророк, - так називали Данила, - От скажи, в тебе ж завжди був прямий зв’язок з Богом. Спитай в нього, як я помру, - розпочав широкоплечий блондин, Сергій Багряний, що завжди діймав усіх своїми жартами.

- Що тут питати і так зрозуміло. Здохнеш від курева в тяжких муках, - під смішок інших відповів Коропець.

- Дивися першим не здохни,  а то договоришся ненароком.

Данило промовчав і пішов далі з Бабієм до свого класу.

---

Відсидівши всі уроки, Коропець уже хотів непомітно вислизнути з класу, в надії, що Мишко забув про договір, але той його наздогнав на коридорі.

- Ну ти що, забув?

- Що?

- Ти ж обіцяв!

- Та обіцяв, обіцяв. От, як ти думаєш, як я буду в інтернет виходити? З цієї “Нокії”? - і показав другу свій “раритет”.

- Ах, я щось не подумав. Але то не проблема, йдемо, в мене вдома є старий ноутбук і флешка до нього з підключенням до інтернету. Швидкість не супер, але сторінки гортати зможеш.

Данило скептично подивився на нього, але промовчав. Знав, що Михайла простіше послухати, ніж переконати.

По дорозі додому, Бабій зробив декілька фото, і після того, як Коропець обрав з них три, почав реєстрацію.

Діставши старий ноутбук з флешкою, запустив його.

- От зараз і подивимося. Ага, тобі яких у фільтр ставити? До п'ятдесяти чи можна і за шістдесят?

- Іди в дупу.

- Добре. До тридцяти п’яти. Зараз, відсіємо. Ось, більше п’ятнадцяти тисяч тільки із західної України. Так, десь за дві тисячі зі Львова і області.

- От тих і показуй.

Зручно вмостившись на дивані, хлопці з жартами і цікавістю гортали профіль за профілем, поки Мишку не зателефонував батько.

- Ну добре, ти сиди поки, але без моєї згоди запрошення не надсилай! Понавибираєш ще.

Уже за хвилину Данило сидів сам на сам з ноутбуком і міняв один профіль за іншим. Уже трохи зневірившись і частково притупивши цікавість, продовжував гортати поки не наткнувся на неї. В серці щось защеміло і аж перевело дух. Сам собі не вірячи, вирішив подивитися інші фото. Можливо ракурс такий, або здалося. Ні, на інших вона ще краща. Вона, як ті ангели з розповідей отця Святослава. Але рудоволосі та підстрижені під каре і без крил. Незнайомка - саме під таким ніком дівчина була зареєстрована в мережі.

З коридору почулися кроки і було чути, як сюди вже біжить Мишко.

“Надіслати запит Незнайомці” - швидко тицьнув пальцем Данило і перекинув сторінку на інший профіль.