1 частина

- Максе! Депутате! Тримай наказ на від'їзд! Відпустка у тебе на п'ять діб!- ротний пробрався до Максима в окоп і радісно потряс у повітрі чарівним папірцем.- Відпустка у тебе,брате!
   Отримавши наказ в п'ятницю зранку і півгодини на збори, Макс поспіхом помився двома пляшками газованої води, і не поголивши трьохденну щетину, натягнув "вихідну форму" і побіг з наплічником до машини, яка вже чекала на нього.
   Хлопці з групи супровіду тицяли йому гроші і пластикові картки, замовляли гостинці - кому ніж, кому запчастину до машини, кому цигарки...Він кивав головою, обіцяв все всім купити і привезти, а в голові крутилася лише одна думка: він їде додому, а вони залишаються. Він буде пити коньяк, а вони підуть на бойовий вихід без нього...Він буде спати у м'якій постелі з жінкою, а вони не будуть спати взагалі, в кращому випадку передрімають, розіславши каремати прямісінько на холодному бетоні, притиснувшись один до одного спинами, щоб було тепліше...
   Від цих думок на душі було неспокійно. Але попереду була така довгожданна зустріч з рідними, адже він вже півроку був на передовій. Хлопці підкинули його до нацгвардійського блокпосту на кордоні Донецької та Дніпропетровської областей.
- Привіт, військові! 93-тя мехбригада, рота снайперів! Їду у коротку відпустку!- відрекомендувався Максим.
   Гвардійці і "беркути", що стояли на блокпості розпитали як справи на фронті, а потім зупинили попутній автомобіль:
- Брате, довезеш фронтовика до Дніпра?
-Звичайно!

   Максим їхав по мирній землі. Тут не стріляли з зеленки по наших колонах, а наші не прострілювали кожну велику лісосмугу. Тут смерть не могла прилетіти до тебе із гущавини листя, але він все одно машинально вдивлявся у густу зелень на узбіччі траси. Він сам багато разів лежав біля дороги, сховавшись у густій траві, і прекрасно знав, що розгледіти засідку із машини практично неможливо. Але все одно не міг відірвати від лісосмуги очей - це вже було на рівні інстинкту. Ілюзія управління власною долею...
   Дорогою заскочили на заправку. Поки автовласник заправляв пальне, Максим купив величезний хот-дог та пепсі-колу.
- Яке щастя- в найближчі п'ять діб ніякої тушенки, ніяких галетів і макаронів!
   Ось, нарешті, і Дніпро...Російськомовне місто на сході України. Злі язики пророкували йому долю Донецька та Луганська, але Дніпро, вдягнувши камуфляж та вишиванку і взявши до рук зброю, став під синьо-жовтим стягом на захист своєї землі, свого народу, свого козацького краю. Довівши цим не лише світовій спільноті, а в першу чергу довівши своїй країні, що Дніпро - це Україна, її серце.
   Мирне місто, яке вже декілька років живе війною. Саме Дніпро відчуло на собі що значить бути прифронтовим містом. Воно живе війною щодня, щогодини, щохвилини. Блок-пости на під'їздах ло області, загони територіальної оборони, міські лікарні, що за якусь мить перетворилися на військові шпиталі, тисячі поранених, сотні могил невпізнаних захисників України, міські морги, завалені тілами українських бійців...І щодня кров, смерть, покалічені душі, тіла і долі сотень людей, щодня горе і сльози...Про це важко писати, цього не можна передати словами...І поряд з цим пеклом щодня лунає дитячий сміх, працюють школи, магазини і бари, вулицями їздять дорогі автомобілі, молодь відпочиває у нічних клубах. Мирні жителі живуть своїм звичним життям.   І на якусь мить може здатися, що війни взагалі немає, а якщо і є, то десь далеко звідси, а не за якусь сотню кілометрів...Але пронизливі сирени "швидких", що десятками мчать із летовища до всіх лікарень міста та пошарпані машини з двома білими полосами на капотах та табличками "АТО.Груз 200" нагадують, що війна і смерть зовсім поруч...
   Ось і зараз вулицею промчало декілька "швидких". Про те, що на Донбасі загострення ситуації, дніпряни дізнаються саме із виття сирен. Мирне місто, що стало символом патріотизму , символом нашої надії.
   Максим, закинувши на плече наплічника, попрямував до автовокзалу. В Дніпрі звикли до людей у камуфляжі, адже саме з вокзалів цього міста, бійці їхали у відпустку і поверталися сюди, відправляючист на передову. До відправки його автобуса залишалося ще сорок п'ять хвилин. Максим зайшов до привокзальної кав'ярні і купив філіжанку справжньої кави.
   Поруч з кав'ярнею розміщувався військовий магазин. Прямо тут, на території автовокзалу,можна було придбати все, що може знадобиться солдату на фронті - військова форма, каски, бронежелети, розгрузки, наплічники, каремати, прилади нічного бачення, оптика, навіть маскувальні костюми...А за декілька метрів інша крамничка, в якому можна купити національну символіку. Максимдовго вибирав подарунок дружині, а потім піднявся на свою платформу. Через півгодини величезний комфортабельний автобус повіз його із Дніпра додому...
   ...Декілька куль просвистіло у Максима над головою, а потім пролунав вибух. Земля піднялася чорною стіною і стала небом. Занадто важке земляне небо не втрималося і полетіло вниз, змішалося з повітрям і стало самим повітрям. Грудки землі заповнили легені. Але землею дихати не можна. Легені відмовлялися працювати, серце зупинялося...Макс захрипів, натужно закашлявся і ... прокинувся.
- Вибачте, з вами все гаразд?-до нього долетів співчутливий жіночий голос, раптово переносячи його з рукотворного пекла війни до  комфортабельного салону автобуса.
  Декілька хвилин він сидів мовчки, відкинувшись на спинку сидіння і важко дихав, а потім перевів погляд на дівчину, що сиділа поруч.
-Що з вами? - на її вродливому обличчі читалася тривога і співчуття.
-Все добре, - після подібних кошмарних снів Максим не мав бажання ні з ким спілкуватися, особливо з незнайомими людьми.
-Але ви стогнали уві сні і хрипіли, я й подумала, що вам погано...- не вгавала супутниця.
-Зі мною все гаразд, не переймайтеся,- різко відрубав боєць холодним тоном.
   Дівчина знизала плечима, відсунулася від нього до самісінького вікна і відвернулася. Максим заплющив очі і перевів подих. Напруження, яке завжди охплювало після таких снів, поволі почало спадати. Він почувався винним перед дівчиною і вирішив виправити ситуацію.
-Вибачте мене, чарівна незнайомко, я не хотів вас образити,- звернувся він до неї, ніяково посміхаючись.
   Дівчина скоса зиркнула на нього і зітхнула:
-Нічого страшного, все гаразд.
- Та ні, не гаразд. Я ж вас образив...Вибачте...Просто кошмар наснився, я і зірвався...Мені дуже прикро...Мабуть я вже здичавів на війні, якщо на людей починаю кидатися...
-Все гаразд, я на вас не образилася, я відразу зрозуіла, що ви звідти,- дівчина вже лагідніше дивилася на свого співрозмовника.
-Ну от і чудово, тоді давайте познайомимося, я Максим.
-Максим? Максим Корсак?- дівчина здивовано поглянула на нього великими карими очима і посміхнулася,- а я вас відразу і не впізнала. А я Наталя...
-Ми знайомі?- здивовано запитав Максим.
-Особисто ні, але ж ви наш депутат...