Епілог

- Все книгу закінчила, можна заспокоюватись!

- Невже, а я думав, це я її писав.

- Спіріте, без тебе я би не впоралась. Дякую!

- Що, погано там без гаджетів?

- Ти знаєш, що я не можу про це розповідати.

- Ліно, поясни мені ще раз простесеньку річ, як можна було тоді піти на вірну смерть? Ми стільки часу провели з тобою для написання цієї історії, що я дружину починаю називати твоїм ім’ям. Я заслуговую знати.

- Натаніелю, допомогти з написанням міг тільки ти. Ти ж у нас медіум.

- От пощастило, більше всіх на світі.

- Не бурчи!

- І що мені з нею робити? Якось займатись авторськими правами у вісімдесятник не дуже хочеться.

- Відправ цю книгу на електронну адресу: nastav_chas@sab.ua.

- І кому це я маю надсилати свій труд?

- Колись народиться та, яка покаже світові дану пройдешню історію, що трапилась із нами, приймаючи її за плід своєї уяви. Розповість усім про героїчну боротьбу нашого департаменту за життя людей, щоб циклічне часове коло більше ніколи не поверталось до нас - до кінця.

- То це все заради якогось дівчиська? Яке зробить собі ім’я на моїй книзі? – сивоволосий, худорлявий чоловік з чепурними вусами закрив ноутбук та засміявся. – Я розумію, що спілкуватись зі мною веселіше ніж з такими не зовсім живими як ти, але ж і там є цікаві люди. До речі, зустрічала Клеопатру, чи да Вінчі?

- Бовдур! – сміялась Ліна, присідаючи на м’яке крісло у кутку тісної кімнати. – Колись ця книга повністю змінить її життя і прославить нас. Оживши у свідомості людей, ми порушимо циклічність всесвітньої енергії назавжди. Ніколи більше не відчиняться ворота пекельні, надійно запечатані найсвітлішою та найтемнішою кров’ю. Вони навічно запечатаються вірою тисяч людей, що це лише вигадка. Віра це магія – найсильніша магія, якою володіє кожен. Тільки з віри починається чудо.

-  Знову не зрозумів, каста белла, твого «sab.ua» не існує. Що за чортівня?

- Хвилинку! – Ліна підвелась та підійшла до чоловіка поклавши  свою руку поверх його руки, що тримала «мишку». Жінка прошепотіла щось. – Натискай «відправити».

- Я уже тиснув.

- Спіріте, ще раз. – дідусь скорився і лист пішов до адресата. – Тепер видаляй листа та роздрукуй книгу.

- Тільки аркуші зіпсую, навіщо вона мені?

- Натаніелю! – посміхалась жінка у подобі себе юної.

- Добре, добре, – аркуші виходили один за одним зі старенького принтеру.

- Коли додрукує, залиш їх на підвіконні, щоб місяць гарненько світив прямо на них. А коли настане ранок спали, та розсій попіл.

- Ти здуріла там без діла?

- Натаніелю, я не так багато тебе просила?

- Ага, Натаніелю, убий мене. Натаніелю, не кажи нічого решті. Натаніелю не кажи, що бачиш мене. Натаніелю ти маєш мені допомогти…

- Натаніелю, не сперечайся, прошу. Ми обидва знаємо, що ти зробиш усе як треба.

- Як у Дока вистачало до тебе терпіння?

- Не забуть, що для всіх я не виходила на зв'язок.

- Пам’ятаю, але нам усім тебе не вистачає. Окрім мене, мені ти уже надокучила, – сумно посміхався акуратно причесаний дідусь, який то і справи, що пригладжував неслухняну поріділу чуприну.

- І мені вас бракує.

- Скоро ми усі прийдемо до тебе.

- Ще не настав ваш час.

- І все одно, як ти наважилась, тоді убити себе?

- Нагадаю, старий маразматику, що це ти встромив мені ніж до грудей, – добродушно реготіла дівчина.

- Може ти підзабула, але це була твоя ідея. Я лише допомагав.

- Дякую! Ти єдиний мав стільки азарту, щоб піти на таку авантюру.

- Ти б бачила, що тоді я відгріб від Дока. Коли ми, звичайно, опритомніли від повітряно-світлової хвилі. Та і Юзеф так озвірів, що я уже жалів, що не заколов і себе.

- Облиш, усе ж обійшлось.

- А аби та дівка не з’явилась? Аби ти не опритомніла? Аби ми не змогли врятувати тебе?

- Ви мої Янголи-Охоронці інакше бути не могло. І не називай Янгола Долі дівкою, навряд чи їй приємно.

- А звідки ти знаєш, що то був Янгол?

- А звідки ти що не Янгол?

- Ким би вона не була, це взагалі диво, що вона повернула тебе до життя.

- Ви вірили що врятуєте мене, тому і спробували. Тому і врятували.

- Ми надіялись, що ти жива.

- Ні, я померла.

- Уже так, не можу не погодитись.

- Я не про те. Брама не зачиналась би, аби не помер Воїн Сварога. Наталіна, Анілатія і я мали спільну мету життя і кінцевий результат. Ми однакові душі, які виникли та зустрілись у єдиному тілі через магічне втручання. Сестри не могли переродитись та закінчити те що мали, але магія сильніше людського буття та слабше ніж призначення. Я народилась аби виконати їх призначення. Я виконала мету, вони поєднались, розплатившись по рахунках. Усе чесно.