23

Анілатія стояла навпроти в полотняній, довгій нічній сорочці, чи на те подібне. Сприймати точну копію себе, з темним волоссям було важко та лячно одночасно. Вона була, можливо, трохи вища за мене, і округліша в деяких частинах тіла. Чого чекати від неї, та ще такої усміхненої я не знала, тому завзято моніторила кожний її рух та подих.

- Вітаю, Ліно! Чи краще онучко? – посміхалася моя далека родичка.

- Анілатія? І тобі не хворіти.

- Заплутала тебе моя сестронька, так?

- Ти про що? - з неприкритим презирством запитала я, приховуючи напругу у голосі.

- А про те, що з першого контакту вона була поруч, не я. Про те що вона водила тебе за носа, а не я, – сміялась дівчина. – Смерть це початок. Наталіна знала це, як ніхто.

- Я не розумію тебе.

- Я проникала у твоє тіло лише раз, аби закріпити Сакуду у людському тілі та дати йому нові вказівки. Дивно що мені те вдалося.

- Навіщо тобі був хлопець? Яка його роль? Убити мене?

- Спершу убити, потім вберегти від сестри. Твоє тіло, а точніше твоя свідомість, через довіру належала Наталіні, а браму зупинити мала я, твоєю силою.

- Ти хотіла правити Пеклом, навіщо тобі зачиняти браму?

- Не можу пояснити. Я не хотіла знищувати людство. Що мені було б з того? Моєю першочерговою метою, взагалі, був мій власний порятунок, а оскільки сценарій пішов знову до Пекельних воріт, мені потрібно було, щоб ти виконала призначення, і заодно не дала знищити мене. Не чіпляйся за дрібниці, Ліно! Все важче, ніж здається, та легше, ніж можна уявити.

- Чого мовчала, що хочеш допомогти?

- А ти убила б себе? Чи впустила б мене у себе? – Анілатія розважливо дивилась на мене, немов гралась у щось. – І те, і інше має причино-наслідковий зв'язок.

- Звичайно, ні. Але якщо ви обидві хотіли закрити браму, то чого не могли домовитись? Невже те зробити було важче ніж це усе?

- Ти таке трохи тупоумна, медіум ваш правий, – крутила незадоволено головою моя пращурка.

- Не грубіянь мені.

- Пробачення просити не буду, не надійся.

- Переживу якось.

- Наталіні, скажу культурно, начхати на ворота Пекла.

- Не може бути. Ти знову хочеш надурити мене. Їй було начхати на мене та не…

- Помовч! Боже, як же ви дійсно схожі, – видихнула чорнокнижниця. -  Коли ти накинула хустку, послабивши цим силу Воїна Всесвіту, я вперше змогла пробратись у тебе. Вперше взагалі підібралася так близько до світлого духу. Не без важкості, бо довелось вигнати Наталіну, але я змогла. Сава, так я називала свого Сакуду -  корисний демон. Він повинен був не допустити повного злиття Нати з тобою, та поки сили Сварога все ще блокуватимуться хустиною, допомогти убити твоє тіло.

- Ти так про це легко говориш. Ти жорстока, Анілатіє.

- Не менше від сестрички. Я намагалась принести у жертву п’ятьох, а не весь світ.

- Знову не розумію.

- Я не здивована, – брюнетка знову зневажливо посміхнулась. - Наталіна виявилась хитріша. Маючи ту силу що є у тебе, вона мала змогу, хоч на короткий термін, заволодівати тобою. Вдати нібито вона друг, допомагаючи у важкі моменти, чим і заслужила довіру. Насправді їй просто не була вигідна смерть твоїх друзів до замкнення «кола сили» - ось і вся її поміч. А далі вона намагалась знову завоювати твою довіру, тому удавала, що допомагала, хоча далеко не все було її заслугою. Вона маніпулювала тобою майже постійно, а ти і не відчула. Ти сама запитувала поради. Благо, що не поєдналась з нею, бо справи пішли б зовсім інакше. Скажи Пращурам дякую, що укріпили твоє біополе та низенько вклонися за це. Той символ на шиї, блокував входження Нати без твоєї на те згоди.

Я мовчки перетравлювала почуте, та пожинала усвідомлення своїх хибних кроків. Темна сестра якийсь час спостерігала за мною, а потім дещо пом’якшеним тоном продовжила:

- Минулого разу ти, тобто Ната, убила усіх твоїх друзів. Ти сама впустила її у себе під час «замкнення кола», підписуючи їм смертельний вирок. Та сестра прорахувавшись в одній деталі - ти маєш кров чорнокнижника, як і вона. Усі з нашого Роду мали чорну кров, хоч і не усі володіли силами темряви. Ти, як глечик, який зумів вміщувати у собі активну силу нашого роду та світлу енергію Сварога. Не знаю яким чином ти тримала баланс, та тут певно Всевишнім видніше. Убивши вашого мага – Олександра, Наталіна отримала те, про що мріяла я. В тобі оселилась древня чорна сила від якої голова йде обертом, сила, якою володіла я – сила братовбивці. Плюс у неї була сила воїна Всесвіту. Твоє тіло вправно врівноважило полярні сили, та дало змогу використовувати їх, поєднувати непоєднуване. Тієї енергії вистачило б щоб винищити усе, включаючи Пекло. Я не знаю, як ми повернули час, і хто те зробив, але дуже радію тому.

- То це вона хотіла, зайняти місце Сатани?

- Взагалі то я. Але побачивши те, що ця одержима більше нічого не хоче, як помститись мені, я змінила свої бажання. Вона мала на меті знищити мій дух, а планета хай сама розбирається з Пеклом.

- За що вона тобі мала помститись, за Яна?

- О, так, голубонько, за нього. Я кохала того бовдура, але недолуга Наталіна подобалась йому більше. Довелось трохи почаклувати. Та зараз не про те мова. Усі кого я убивала не могли перейти до світу мертвих. Душі в безцільних муках слідували постійно за мною. Серед них була і Наталіна.