20

Далі усю документальну волокіту на себе узяв капітан Сталков. Спіріт подав йому декілька незрозумілих сигналів, після чого той і прийнявся вигороджувати нас перед лікарями та комісією:

- Я все оформлю, візьміть у Олександра показання та відпускайте бідолаху додому.

- Але ми маємо обстежити його, – лікар швидкої допомоги категорично дивився на поліцейського.

- Облиште його у спокої, я відпускаю Варенка під свою відповідальність.

Без маку не обійшлось і цього разу. Лікар був настирним, а часу зовсім обмаль. Попереду ще зняття чарів з колег, та проведення ритуалу.

Коли ми повернулись до монастиря, то увійти на територію було не легко. Довелось буквально перетягувати ноги через ворота.

- Що це зі мною, Саша? – шкіра потерпала від легкої печії.

- Ти використовувала магію чорнокнижника. От і побічна дія.

- Я стала чорнокнижницею?

- Якщо ти розповіла правду, то у твоїх венах дійсно тече чорна кров. Ти воїн Сварога, і тобі під силу все.

Спіріт повернувся до воріт та трохи нижче рівня своїх очей дивився на когось. Сили аби роздивитись не було, але я здогадалась.

- Ти не можеш зайти, – голос хлопця був непривітний та грубий. Сумнівів не залишилось, ослабнувши я підпустила до себе Анілатію, яка стояла перед нами. – Ти не отримаєш її, відьмо.

- Натаніелю, полиши її. Ходімо, – покликала я.

Док поділився своїми силами, аби пробудити решту колег, інакше довелося б чекати поки поруч з ними висплюся і я. На мене, як і очікувала, усі злилися, але той самий, що мав би найбільше гніватися, урятував ситуацію:

- Я усе поясню, але спершу потрібно допомогти Ліні відновити сили. – Олександр допомагав мені стояти. Погляди друзів були важкими, сповненими претензії та разом з тим і турботи. Я розуміла їх почуття, та мала сміливість не картати себе за скоєне.

- Що трапилось? – Вероніка трохи стурбовано кинула погляд на мене і Спіріта.

- Ми бились з чоловіком Наталіни та Прислужником, – відповів медіум

- З ким? – Юзеф подавився водою, котру пив склянку за склянкою.

- Потім… Ми з Леонідієм відведемо Ліну до святого отця, аби зняти суперечку між світлою енергією святого місця та чорною магією, котру вона використовувала.

- А хіба Ліна чорнокнижник? – обізвався Едгар.

- Ні, але Ліна нащадок Наталіни, котра була дочкою чорнокнижника.

- Я здається палаю, – ноги стали ватними та підігнулися.

- Каста белла, то ми уже допомагаємо Наталіні? – Вероніка забрала склянку у Юзефа.

- Саме так, Анілатія – погано, Наталіна – добре. От тільки де гарантія, що ти не помреш і цього разу, як минулого? – Натаніель посіяв запитання у очах присутніх.

- Минулого разу я сама боролася проти Анілатії, тепер у мене є ви, – договоривши в очах потемніло.

Коли мене розбудили то я лежала уже у келії Леоніда. Монах розповів, що святий отець провів певний обряд, аби я себе добре почувала у стінах монастиря. Чорна сила з мого тіла блокувалась святим духом, але я уже подумувала чи не даремно. У кімнаті було темно, горіла тільки свічка. Леонід дивно посміхався та дивився на мене.

- Що? – не розуміла я його погляду.

- Не вірю, що бачу перед собою родича Анілатії.

- Я нащадок Наталіни, а не Анілатії. І прошу не зараховувати цю божевільну до числа моїх родичів, – подзвонив телефон, телефонував Нікіта.

Розмова з чоловіком дуже розчулила мне, адже за якийсь час мені доведеться провести ритуал, результат якого відомий тільки Богові:

- І я тебе кохаю. Тільки прокинусь, обов’язково зателефоную… – поклавши слухавку я глибоко вдихнула та хотіла покинути келію, щоб побути наодинці, але вийти не змогла. – Леонідіє!?

- Ти не зупиниш її.

- Де усі?

- Вечеряють, – монах повільно підходив ближче, - останній раз у житті.

- Ти що? Ти хочеш убити свого друга?

- Шурик завжди був вправніший ніж я. Магія – Шурик сильніший, наука – Шурик розумніший, дівчата – Шурик кращий. Тепер усе зміниться.

- Леоніде, отямся. Вона наклала на тебе чари.

- Вона дарувала мені надію на порятунок. Тільки Анілатія зможе зачинити браму та дарувати мені могутність. Ми разом володітимемо не тільки світом, а і Пеклом.

- Ти з розуму зійшов? – я почала подумки телефонувати Доку, але телефон його був у сусідній кімнаті. – Вона не хоче зачиняти ворота.

- Ти нікчема - Воїн Сварога, котрий нехтує силою, дарованою йому Всесвітом, ти не достойна.

- Леоніде, збережи життя друзям, прошу, – набравши номер Юзефа, я лише молилась, аби він не реготів у трубку та не репетував. – Ти хочеш убити людей у святому місці, їжею котру готують твої браття. Прошу, прозрій, Льоню!

- Вони уже, мабуть, їдять. Уже пізно Ліно, пізно думати про когось, подумай про себе, - вікно до кімнати відчинилось і я побачила Назара, який стояв у повітрі, ніби на асфальті.