18

Я зібрала всі необхідні речі для ритуалу, подробиці якого яскраво проявлялись у моїй голові. Наталіна мала рацію в одному - я точно знала що робити. Дізнавшись хто я насправді і прийнявши себе, я стала міцнішою на моральному рівні, що відображалось і на силі.

Друзів довелось перенести на диван, створивши ілюзію втомлених людей, котрі прилягли дрімати. На моє щастя, носити їх у прямому сенсі слова не довелось, достатньо було тільки погляду, щоб сплячий Юзеф мирно причаївся у кріслі, з книгою про міфічних істот. Я повірила у свої сили усім серцем, напруживши раніше дрімаючу уяву, легко активувала їх. Щоб мені не захотілось спробувати, я знала чітко – я точно це зможу, і тепер дійсно могла. Могла усе.

- Ліно, у нас неприємності, – до келії забіг Натаніель.

- Хтось йде сюди?

- Ні, гірше, жінко, в рази гірше - перевірка їде до департаменту. У поліції якась непланова атестація чи типу того, і комісія бажає побачити унікальну лабораторію.

- Лабораторія у нас дійсно унікальна, але де ми, а де поліція. Я не розумію нащо нас перевіряти?

- Яка різниця де ми? Якщо вони приїдуть туди, то варіанта два: або подумають, що ми якась шарашкіна контора і поліція більше не прикриватиме нас, або  потраплять до лап Наталіни.

- Анілатії, – переправила я.

- Яка в біса різниця? Ти уявляєш, який буде резонансний скандал, якщо комісія поїде на перевірку і не повернеться? Нам пощастить, якщо трупи не знайдуть. До того, нагадаю, панно, департамент порожній, – Спіріт був стурбований та вперше так відкрито демонстрував паніку.

- А раніше як обходилось?

- За всі роки перевірка була лише раз. Док мирно її провів, напоївши довірливих полісменів чудодійним чаєм. Потім покопирсався у їх свідомості і відправив з Богом.

- Тобто, він навіяв спогади?

- Очевидно, а тепер що робитимемо? Департамент лабораторних досліджень - це наше зовнішнє прикриття. Якщо спільнота дізнається правду, то нас, може і не спалять, як у часи інквізиції, але добра чекати не доведеться.

- Не панікуй, я дещо придумала, - посміхаючись від своїх же думок.

- Що ти так хитро посміхаєшся? – Спіріт трохи знизив жар.

- Хто тебе  попередив?

- Друг, який працює у поліції.

- Вони відразу їдуть до нас?

- Ні, через години дві. Він заведе їх у столову, щоб трохи затримати.

- Значить встигнемо.

- Встигнемо що?

- Я спалю департамент.

- Ти що, зовсім звихнулась? – голос колеги зірвався. - Там така апаратура, такі книги у Едгара.

- Ти дослухай спершу. Я навію чари та покажу комісії страшенну пожежу.

- А якщо вони пожежників викличуть?

- Для них вони уже там і будуть. Я спробую використати чорне заклинання, аби затьмарити розум нашим гостям.

- Але ти ж не можеш творити чорну магію. Ти не чорнокнижник.

- Батько Анілатії та Наталіни був чорнокнижником, я хоч не володію таким даром, але у мені його кров.

- Ти так впевнено говориш, мені аж моторошно. Невже ти дійсно віриш, що ти і Наталіна двійники чи тому подібне?

- Ні, я не Наталіна точно. Можливо її двійник, як казала Вероніка, але не сама вона. Я лише вірю у свої сили і відчуваю, що зможу втілити у життя задумане. Ти постійно підштовхував мене до самовпевненості. От я тепер вірю у себе. Всього лиш…  

- Похвально. А от скажи, мені стало жахливо цікаво, як ти повернула час у своєму видінні? Скільки у тобі сили, «поцілована»?

- Наталіна не змогла провести обряд і вирішала пройти шлях ще раз. Вона була у моєму тілі. З’єднавши сили вона і мотнула занадто далеко. Того разу у мене не було шансу від початку. Я постійно носила родинну хустину, придушуючи сили Наталіни. Цей раз я граю нарівні з Анілатією.

- Хустина придушувала твої сили. Твої, Ліно, і не забувай про це. Надіюсь у тебе вийде, бо потім всі позаздрять нашим сплячим, якщо Анілатія оволодіє тобою повністю і доведе справу до кінця.

- Все вийде.

- А навіщо палити департамент, може покажемо їм звичайну лабораторію, як минулого разу?

- Я не знаю як вона виглядала минулого разу. Хоча, – задумалась я, дивлячись на Дока. – спробую використати його спогади та витягнути картинку.

- Звучить не дуже приємно, – здригнувся мій компаньйон, – але спробувати варто.

- Головне, щоб я змогла це зробити, – посміхнулась, вбачаючи у особі зарозумілого медіума, вірного друга. – Ти зможеш передати одне зілля своєму другові, щоб почастував ним гостей?

- Думаю так, та потрібно узгодити все.

- Дзвони йому, а я за діло.

Потрібний ритуал у книзі Дока я знайшла за хвилину. Дивлячись на його книгу, аркуші перегорталися один за одним самостійно. Зупинившись на потрібному, я не стала читати. Заплющивши очі, я приклала руки до необхідного місця - інформація міцно впилась у мою свідомість, як вода заповнює порожню склянку. Цей трюк давно крутився у моїй голові, але спробувати його не вистачало духу чи швидше уяви, що я таке можу робити.