17

- Це Родимич, Ліно, – посміхалась Вероніка холодними руками поправляючи на мені вологу сорочку.

- Що? – озираючись довкола, як дикий примат у мегаполісі.

- Я кажу, що на шиї у тебе такий же рубець, як і на руці, але у вигляді Родимича.

- Вероніко! – обняла я подругу, розуміючи що всі ті події були лише сном. З очей бризнули сльози.

- О, на тобі! – посміхався медіум.

- Нате! – обняла я і його. Тієї хвилини мені було байдуже скільки непорозумінь між моїм мінливим характером та його норовливою душею. Ми були частиною однієї великої справи, що поєднувала нас на ментальному рівні, куди сильніше ніж на соціальному.

- Ого, і я радий тебе бачити зрання, але з чого таке кохання? – хлопець вперше зніяковів.

- Я бачила видіння з майбутнього і нам потрібно поспішати.

- Яке видіння? – Спіріт дивувався. – А ти бачиш і майбутнє.

- Потім будемо думати про це.

- Про що? – запитав Док.

- Саша, ми повинні попередити усіх аби не виходили на роботу.

- Це чого? – він намагався фокусувати на моєму обличчі туманний, блукаючий погляд.

- Вони в небезпеці. Наталіна не та за кого ми її сприймали.

- Зрозумів тебе. Я усіх обдзвоню дорогою на роботу.

- Док, ти видно сильно ударився, – незадоволено сказав медіум. – Якщо усім у департаменті небезпечно, то нам, звісно, саме воно з’являтися там.

Та чорнокнижний багатозначно мовчав, намагаючись розбудити Юзефа.

- Не можна втрачати і хвилини, – продовжила я. - Розповім усе дорогою, але спершу Єгор має забрати Зашера.

- І Розалі, вона ночувала у сховищі, – Вероніка єдина згадала про неї.

Не сіли ми іще до машини з речами, як хлопець з пташеням повернувся:

- Розі уже дома. Там у клітці ще було ось що, – здивований веселун дістав з кишені трійко яєць.

- Викинь це! – я вдарила по його руці, скинувши на землю передвісників неприємностей, з гнівом розчавивши їх. – Вибач Зашере, але це не пташенята.

Чорна слизика бридота чвиркнула у різні сторони, забруднюючи моє взуття і не тільки. Вітер розніс важкий запах перегною.

- Гидота! – скривився медіум, обтрушуючи кросівок. – Що це у біса ти робиш? І де взялись ці яйця.

- Єгоре, ти узяв їх у клітці, вірно?

- Так, Зашер не знав як до них підступити, – відповів, прикриваючи носа.

- Моє видіння. У яйцях було щось чорне, схоже на здоровезний клубень чорних ниток, дуже гострих і швидких ниток.

- Ниток? – Док зачинив двері в авто, роздивляючись залишки шкаралупи. – Це ниткоподібний морок.

- Морок? – перепитала я. - Він же був у Назарі.

- Це зовсім інше, Ліно. Це істота створена людським створінням, переважно чорної релігії, у яку вкладається частинка біоенергетики. Ниткоподібні мороки - це відокремлені тілесні частки негативу господаря, з низько розвинутим інтелектом. Але за усе своє життя я лише єдиний раз зустрічався з ними. Мій знайомий колись опанував таку здібність. Але де вони взялись біля Зашера?

- Це справа рук Наталіни, а правильніше Анілатії.

- Кого? – Саша був у ступорі. – Ти жартуєш? Звідки ти знаєш це ім’я.

- Давай до машини, я дорогою розповім.

- Дорогою куди? – Спіріт відразу попрямував до дверей водія. – Я за штурвалом, капітан сьогодні трохи гальмує.

«Хто ж ця Наталіна? Чи дійсно дух роду? Чому тоді мене попереджували про неї, якщо небезпеку потрібно чекати від чорнокнижника? Як правильно подати мої сумніви команді?» – поринула у важкі роздуми, сівши в авто.

Звичайно, довго мені мовчати не довелося. Цікавість мучила усіх, і я прекрасно це розуміла. Тому не «розклавши усе по поличках» для себе, я викинула всю пожмакану інформацію на друзів.

- Ліно, думаєш те видіння про ритуал, надіслала Анілатія? – Док теж заблукав у здогадках та роздумах.

- Думаю ні, але проникнути у мене мала саме вона. Це вона хотіла нам зашкодити та зірвати ритуал. Очевидно вона проникла у моє видіння, та під ім’ям Наталіни хотіла примусити впустити себе у мене. Хоча і Наталіні довіряти не можна, вона пов’язана з Сакудом.

- А Анілатія? Може то теж її рук справа? – Єгор поставив слушне питання.

- Я його у видінні не бачила. Не знаю. Все дуже заплутано.

- Чому Наталіна не попередила про чорнокнижницю, якщо вона дійсно берегиня? – підкинула думку подруга. – Вам це не здається дивним?

- Певно не може вийти на зв'язок, після ритуалу, – відповіла невпевнено. - Я взагалі заплуталась кого і коли чула, та кого бачила. Єдине що знаю то це те, що нам потрібно пересидіти у безпечному місці цей день, поки не вирішимо що далі робити. Док, вона чорнокнижник і полює на нас.

- Це я уже зрозумів. Знаю одне місце, де нас точно не дістати.  Натаніелю, їдемо до Леоніда!