16

Холодний ранок. Дуже холодний, і очевидно, дуже ранній ранок. Тіло оніміло від холоду та роси. Повернувши голову, я бачила скрученого у «калачик» Юзефа, мабуть, теж не від комфортності ситуації. Ноги тряслися, не слухались, але сил у тілі було більше ніж достатньо. Я спробувала позвати когось із них, але почула тиху лайку подружки:

- Каста белла, чому не попередили про таке?

- Вероніко! - ледь чутно покликала. – Відізвися! – Ще погано орієнтуючись у просторі я дуже повільно рушила до неї.

- Ліно? Ліно ти жива?

- Видно, що так. Цей раз мені пощастило.

Підійшовши та розгледівши подругу я прийшла у шок - вона просто лежала від шаром землі. Лише голова сповіщала, про її місце знаходження. Вгамовуючи стукіт зубів подруга видавила із себе:

- Я так замерзла, не передати. Очевидно сама собі викопала траншею.

- Аби тільки не могилу, – почувся тихий голос Спіріта за моєю спиною.

- Нате! – Вероніка зраділа хлопцеві. Земля з дівчини сповзла, як ковзка ковдра, без будь-якого фізичного втручання. – Як почуваєш себе?

- Рука пече, а так нормально, – незадоволено відповів, допомагаючи коханій піднятись із землі.

- Так рука болить просто жахливо, – погодилась я. – Але і шия не менше. – Я пройшлася пальцями по болючій ділянці, знаходячи якийсь символ. – Що це?

- Дай гляну, – дівчина забрала розтріпане, брудне, вологе від роси волосся. – Родимич, Ліно. Це Родимич.

- Що? – не зрозуміла.

- Я кажу, що на шиї у тебе такий же рубець як і на руці, але у вигляді Родимича.

- Певно це через те що мені допомогли мої родичі. Я відчула їх силу.

- Думаю ми усі те відчули.

- Ну, ти уже випробувала свої сили? – не втримався медіум.

- Я ледь Богу душу не віддала, а ти питаєш чи бавилась я з новими здібностями? Натаніелю, ти невиправний.

- Особи, які більше розуміються у віддані душі, просили дещо передати. Твоя бабуся суворо наказувала нічого не сплутати, так ось передаю слово у слово: «Слухай своє серце. Ти повинна спробувати втілити те що задумаєш, у тебе для того усе є». – в його погляді було відкрите питання, яке не забарилося: - И что у Вас сударыня на мозгу?

- Поки нічого, що могло б стати у пригоді.

Док повільно підводився, тримаючись за спину:

- Ненавиджу спати на голій землі.

- А тобі раніше доводилось? – засміявся Єгор. – Я так розумію, що все вийшло? Тепер не потрібно читати довгих серенад Стрибогу та просити допомогти?  -  Юзеф лукаво посміхався. Очевидно лише йому розуміння своєї сили було сильнішим за тілесний біль.

- Май повагу, Єгоре, – Сашко знімав з одягу все що насіло на нього за ніч. – Спробуй концентруватись так само уважно, як вчився переміщенню. Заклинання  деякі я звичайно підготував для нас, але вони на крайні випадки.

- Зараз спробую, – хлопчина довго стояв з зажмуреними очима. – Нічого не виходить, не спрацювало замкнення.

- Ти навчишся, – Док посміхнувся до друга, як до дитини. – Не переймайся так.

- Ну вас! – Юзеф махнув рукою. Потік повітря добрячої сили скосив миттєво траву, залишивши голу землю під ногами. Так уже історично склалося, що під ногами Спіріта. Брюнет упав на спину та проїхався добрих метрів п’ять.

- Юзя, ти з дуба падав? – крикнув той. – Я ж силу на тобі не використовую.

- Це випадковість, – реготів хлопець.

- Ти, ти…

- Фармацевт, – сміявся Єгор, очевидно більше від переляку, ніж від веселощів.

- Дурень, – медіум простягнув руку, тримаючи долоню паралельно землі. Краплини роси підіймались звідусіль та збирались під нею у велику водяну кулю.

- Круто! – припинив сміятись Юзеф.

- Я на відміну від тебе практикував, а не валяв дурня біля монітора компа. Отримуй мавпочка окуляри. – Водяний «привіт» від цинічного красунчика полетів би прямо в обличчя Єгора, аби Док не випарував його.

- Гарно,  – посміхнулась я.            

- Нам тільки суперечки зараз не вистачає. Давайте позбираємо усе необхідне та їдьмо на роботу. Трохи відпочинемо, потім будемо вирішувати хід дій далі.

Думала заснути не зможу, але помилялась. Жорсткий диван департаменту, виявився найсолодшим місцем для сну. Ми вирішили не розходитись по домівках, на випадок непередбачуваних обставин. До того Наталіна не зникла, хоч і я її більше не відчувала. Очевидно, увійшовши у повну силу, вона не могла підібратись до мене. Питання чому Вероніка навіть не бачила її енергетичного сліду залишилось відкритим, як і те, що за ритуал провели перед замкненням кола.

Підвечір я прокинулась від пахощів ароматної, свіжої піци. Повітря просто вибухало від соковитого запаху томатів та плавленого сиру.

- Соня прокинулась, – зрадів Юзеф, розкриваючи смакоту. – Зголодніла?

- Якщо чесно, дуже. Мий руки та клич всіх до столу, вони у столовій возяться із Зашером.