15

- Сила роду отруєна! - чувся жіночий голос, який відлунням шумів у голові.

- Хто тут? – всеосяжна темрява була скрізь.

- Згадай все! Слухай себе, лише себе, – від цих слів я відчувала неймовірний фізичний біль у грудях та голові. Кожне слово ніби вогнем карбувалося усередині.

- Ти про що? Хто ти?

- Відкрий же ти очі, щоб тебе, Ліно! – кричав Спіріт. Я відчувала, що він трусить мене за плечі з такою силою, що можна і голову втратити, але розплющити очі було неможливо. Хтось, чи то щось не пускав мене. Я відчувала неймовірну важкість у тілі та в’язкість тієї неосяжної темряви.

- Сила роду отруєна. Отруєна будеш і ти. Не слухай нікого. Брехня… - голос різко замовк.

Мертвенна тиша ударила з такою силою, що чути її було вкрай неприємно і важко. Якоїсь миті я щосили намагалася прокинутися, та натомість, ніби поплила безкрайнім чорним морем. Скільки те тривало, було неможливо оцінити. Тихе та темне «ніщо» не мало відчуттів, міри часу, чи думок. Я покірно пливла течією, як порожній човен, який веде стихія. Раптом мене знову почало трясти, я почула незадоволений голос Спіріта, який і став рятівним. Я буквально ухопилася за нього і нарощувала власну самосвідомість. Коли нарешті зібралась з силою і повернулася у реальність, то побачила, що довкола теж темно, машина стоїть у полі, а поруч тільки Нат.

- Де всі?

- Готуються до «замкнення».

- Що це все означало? Що з Назаром?

- Юзя, закинув його у надійне місце, поки не вирішимо що з ним робити.

- Тобто?

- У нього знову якась бридота підсилилась. Нічого нового не сталося, не переймайся.

- А у мене?

- Тобою оволодівало, очевидно, твоє альтер его. Док проти такого повороту, тому наклав заклинання очищення розуму, щоб ти ще раз самостійно подумала чи варто з нею зливатись.

- Я не знаю як з нею не зливатись, і чи зможу я потім зробити те, що маю.

- Знаєш, ти мені не дуже подобаєшся зі своїми примочками, але я тебе розумію. Хочеш бути супергероєм, жертвуючи собою, вперед. Я зробив би так само. Але слухай зараз не мене і не її, навіть Дока не слухай. Прислухайся до себе.

- Дякую тобі!

- За що?

- За підтримку.

- Не думав, що колись почую таке від тебе. – на обличчі колеги з’явилася зовсім нова емоція. Здається його маска неприязні до мене дала глибоку тріщину – ледь помітна дружня посмішка надломила її. -   До речі, поки ти була у відключці ми здибали ще дещо з твого списку.

- Кого?

- Нічого серйозного, лише водяний.

- Водяний?

- Проїжджаючи повз «Бакай», він винирнув подивився на нас та заховався назад.

- Можна мені записник?

- Так, він же майже твій, чи твій, якщо Наталіну вважати тобою, – витягуючи з джинсів тонкий, потертий, коричневий блокнот.

- А де моя хустина? – потягнувшись за ним.

- Вероніка запевнила, що вона висмоктує з тебе силу.

- Або мене з мене.

- Ти про що?

Тільки  паперова частина мого минулого опинилась у руках, я відчула немов вітерець в обличчя. Я бачила себе на цьому ж місці,  у цій же машині. Друзі порались з ритуалом, а я робила записи:

«23:45 час розпочинати. Я відважилась провести ритуал, як підказує мені дух роду. Я повністю впущу у себе його силу, аби допомогти усім. Док поки не знає про мої наміри, та проводити ритуал по його правилам я не буду. Я, як воїн Сварога, повинна прийняти допомогу предків та скоритись їм. Сила моя буде досконалою через три дні, коли душа роду повністю полонить мене. Провести крізь себе силу стихій лише пів справи, перейняти потім її - ось, що мене тривожить.

 Страшнувато, як прийме моє тіло його міць, та варто покоритись. Наталіна запевняє у безпечності. Допоможи мені, Боже».

Я знову повернулась у свій час. Зовсім збита з пантелику та приголомшена новою інформацією, я заціпенівши дивилася на безневинний канцелярський предмет.

«Минулого разу за вікном були всі у даному складі, Назара не було. Невже вона мені брехала?» - думки перепліталися та утворювали незграбний, заплутаний клубок.

- Ти як себе почуваєш? - медіум тривожно повернув моє обличчя силоміць на себе. – Ти ще тут?

- Спіріте, ми не можемо допустити її повернення у мене.

- Стоп, ти ж виступала за поєднання з минулим. Злякалась? – отруйно пожартував брюнет.

- Ходімо до усіх. Хутко!

Припинивши приготування, усі стали навпроти мене. Важко мені давалося формування думки та я почала:

- Друзі, я не Наталіна.

- Знову? Ліно, трохи невчасно, – буркотів Юзеф.

- Вислухайте. Наталіна сказала, що минулого разу я була нею і типу випадково повернувши час, дивом народилась я, а не вона. Я бачила видіння про минуле життя де я була собою. Точно так, як зараз ми готувались до ритуалу, я мала змінити заклинання сили та пропустити у себе ще і дух роду – Наталіну.