10

- Раніше? – дивувався Саша. - Що ж там таке?

- На дворі тільки вечоріє, – Спіріт знизив плечима.

На проїзній частині почувся сигнал автомобіля та крики водія:

- Ідіть геть з дороги, придурки! – кричав чоловік з вікна «Лади», – влаштували маскарад. – Дідько! Допоможіть!

- Хай йому грець! – крикнув Док.

- Добазікався! – медіум відвернувся, дивуючись.

- Юзефе, ми маємо йому допомогти, – сказала я, взявши хлопця за руку.

- Яким чином, ви йому допоможете? – крикнула Вероніка. – Воно паралізує жертву. Ви загинете з ним.

- Вода, Натаніелю! Нам потрібна твоя сила.

- Ліно, ти хочеш, щоб я вилив на них склянку води? – тим часом створіння схопили бідолашного.

- Єгоре, перемісти його до нас.

- Я спробую, – на щастя заплаканого кремезного чоловіка, як виявилось грузинського походження, у Єгора це вийшло. Чоловік подивився на нас та втратив свідомість.

- Бідний, перенервував, – добродушно посміхався чорнокнижник. – Я ним займуся.

Створіння уже ломились крізь огорожу, але їх стримував захист Дока.

- Кинь мене до них, – набравшись сміливості та впевненості у своїх силах, попросила я у Єгора.

- Я візьму Зашера, хвилинку, – Юзеф побіг за птахом.

- Нате, ти маєш викликати дощ, – запропонувала Вероніка.

- Яким чином мені таке зробити? Я не володію такою потужністю. Я ледь водою у склянці можу керувати, а ти хочеш дощ.

- Я допоможу, – мені захотілось покласти руку йому на плече.

- Мені боляче від твого дотику, – колега роздратовано відкинув мою руку.

- Ти з нами? – прибіг Єгор.

- Так, він з нами! – не запитуючи Спіріта чи зможе він. Я знала, що зможемо ми.

Юзеф схопив нас за руки.

- А щоб не лапати мене, можна? – грубо сказав медіум.

- А щоб не бурчати? – запитала Вероніка та чмокнула його у щоку. – Ти зможеш.

Через мить ми стояли посередині злючої юрби блідих, оголених, лисих створінь. Мені здавалось у їх пропащих очах ще жеврів вогонь душі, але врятувати їх не могла. Не знала як.

- Ну, ми чекатимемо поки нас розірвуть? – незадоволено оглянувся Спіріт.

- Головне, щоб Зашер не перестав боятись, – Юзеф виставив руки з наляканим пташеням вперед.

- Ти хочеш відчути на своїх руках, як він боїться? – кепкував брюнет.

- Годі! – розізлилась я. - Потрібно закінчити до тих пір, як тут не з’явився ще один грузин.

- І що мені зробити?

- Викликай дощ!

- Вийди-вийди дощику, зварю тобі борщику. Так? – Натаніель починав, не жартуючи, діяти мені на нерви, вочевидь не тільки мені. Створіння збирались по його бік та несамовито скреготіли зубами.

- Ти можеш хоч спробувати? – уже кричала я. - Почни просити Дану. - А тварюки били кулаками об невидиму стіну сильніше.

- О богине Дано, прошу у тебе дощу, – ледь відкриваючи рота з незацікавленим обличчям, мовляв медіум. – Даруй дощ на землі свої.

- Юзефе! – крикнула я.

Очевидно малюк у якийсь час переставав боятись невідомих істот. Одне спромоглось пробити захист та відірвати шматок рукава від куртки Єгора, після чого Зашер знову поновив захист і «напророчив» Юзефу фінансові надходження.

- Могутня богине Дана, звертаюсь до тебе, як воїн вірний та підданий покірний. Даруй воїну своєму силу потужну та змогу викликати воду небесну. Не мені, йому покажи міць його, хоч на хвилину, хоч на годину, хоч на мить. – Піднімаючи очі до неба я помітила, що з лісу напроти збиралось все більше Поневолювачів душ. - Почуй моє прохання Дано, я воїн стихій, воїн твій.

Спіріт змінився в обличчі та підіймаючи руки доверху прокричав:

- Venite! Venite aqua caelum! – в очах медіума здавалось розлився морський бриз, зелено-блакитного кольору. - Venite nobis! Venite! – продовжував Спіріт. - Venite nobis, Dana! Venite aqua caelum! – і у нього вийшло.

 Дощ линув відразу. Сильний холодний, я б навіть сказала зимовий. Істоти несамовито кричали та падали додолу, впав і Натаніель, добряче перелякавши нас, майже повною відсутністю дихання.

- Віднеси його у середину, а я прослідкую за ними, щоб ніхто не вцілів, – внутрішньо остерігаючись залишитись один на один з помираючими.

 - Залишаю Зашера з тобою. Я швидко! – Єгор піднявши Ната, зник.

Одне із створінь, жінка, як я зрозуміла потім, підповзла до моїх ніг:

- Врятуй їх. Минулий раз не змогла, врятуй цього разу. Не повторюйся. Скоро місто потопатиме у крові, – голос лунав не насправді, вона промовляла до мене подумки.

- Такі як ти, ще є?

- Воно сильне, але ти сильніша за неї, – ледь чутно шепотіла жінка.

- Коли відкриються ворота?