9

- Ні, Саша, вибач, та я підтримую більшість, – примарно, але розуміючи чому команда дає задню.  - Я проти невиправданого ризику. Зачекаємо четверга.

- Як знаєте. – незадоволений ватажок пішов і зачинився у кухні.

У середу як і планувала поїхала на дачу, яка знаходилася недалеко від міста, та добрих півдня провела у пошуках злощасної хустини. Нарешті знайшовши її, ми з Ніком залишились у двох та знайшли час один на одного. Але усі наші «важливі справи» перервав телефонний дзвінок з департаменту:

- Терміново потрібна твоя консультація, – стримано у слухавці звучав голос Дока.

- Може завтра? У мене вихідний, до того я не в місті. Забувся що я на дачу збиралася? – відсторонилася від чоловіка, який не думав припиняти поцілунки.

- Ліна, якщо я кажу, що справа термінова, то очевидно мені не просто сумно.

- Зрозуміла, Саша. А що трапилось?

- Знайдено нового свідка по справі убитої дівчини.

- Якої дівчини?

- Через годину чекаю тебе у кабінеті, – кинув слухавку.

- Бос? – запитав Нікіта, розчаровано застібаючи сорочку.

- Бос, щоб йому.

- Не думав, що ти такий сильний психолог. Без тебе не обійдуться?

- І я не думала. Вибач, але треба їхати. Якщо він так говорить, то справи паршиві.

- Я зрозумів, – чоловік протягнув мені куртку. – Їдемо.

Як зазвичай, коли є нова справа Док попиваючи трав’яний чай, доносив інформацію до нас:

- Знайдено труп задушеної жінки, але поліція не може знайти ні слідів від зашморгу, ні розумного пояснення від чого вона задихнулась. Знайдено її у Сутісках, та доставлено до нас вночі. Тіло покинуло життя близько двох діб тому.

- Ось тобі і Купала без форс-мажору. Нате, накаркав? - сказала стомлена на вигляд Вероніка.

- А що накаркав? Я просто сказав, що цього року нечисть дає нам відпочити перед справжнім весіллям.

- Ох, Нате, – дівчина вдихнула. – Сашко, дай фото, будь ласка!

Док протягнув фотографію на якій зображена світловолоса молода жінка у нічній сорочці, що лежала у власному ліжку. Поза померлої була цілком природною для сплячої людини, та дивними здались підняті над головою руки. Вони розташовувались на досить високій спинці ліжка.

- Дивлячись на неї, бачу лише чорну пляму її біооболонки. Повністю змарніла, бідолаха. Я такого ніколи не бачила, – жахнулась колега.

Спіріт ледь помітно посміхнувся:

- Трупак, як трупак. Пропоную сказати копам, що це не наш клієнт.

- Що з тобою? – запитав Юзеф. – Ти останнім часом такий байдужий до всього. Ми не знаємо що діється навкруги і чим все закінчиться. Воно відбувається скрізь, а ми не знаємо, що воно таке і як з ним боротись. А ти пропонуєш просто відкараскатись від роботи?

- Єгор правий, - додав Саша, – ми маємо дізнатись з чим маємо справу.

- Можна мені фото? – запитала я і потягнулась за карткою.

Все трапилося миттєво.

На ліжку під вікном, лежала жінка з фото і дівчинка років одинадцяти. Дитина обережно перелізла через матір і позіхаючи, попленталась вочевидь на кухню. Жінка раптово прокинулась і налякано подивилась в вікно. У яскравому місячному світлі кімната була освітлена ніби вдень. Незрозуміло яким чином ковдра ворушилась, немов під неї хтось заліз. Жінка було хотіла кричати та біла ковдра немов накинулась на неї. Здавалось, що хтось невидимий бив її. Коли бідолашна вилізла з теплого полону, то була вся в синцях і кров’яних слідах. Вона плакала та простягала руки до ікони, котра висіла навпроти, хапалась за голову та несамовито кричала. Стіни будинку наче тали і я бачила городину, котра знаходилася за її будинком, та рідку лісосмугу, що граничила із пшеничним полем.

Вмить, стіни зовсім зникли і над її головою здійнялась зграя білих голубів. Жінка репетувала та плакала в молитві, а птахи оббризкували її блакитними фекаліями.  Все ліжко і жінка просто пофарбувались у дивний блакитний колір. Жертва ночі замовкла і прислухалась чи не йде її дитина. Постіль знову ворухнулась і за обдерті ноги щосили її потягнуло під ковдру, потім з ліжка під килим. Будинок ніби вертикально похилився і через всі кімнати її протягнуло з диким вереском донизу на вулицю. Де Господнього неба уже не бачили заплакані та мертві очі.

Дівчинка зайшла до кімнати і крадучись прилягла біля спокійно лежачої матері, руки котрої уже розташовувались на спинці ліжка. Спершу я не зрозуміла, до чого цей уривок і хто лежить замість жінки, котра протяглась на сходах власної оселі. А потім зрозуміла той жах, що розгорівся на очах, був не більше ніж галюцинаціями бідолахи.

Поза постраждалої тепер не здавалась природною, тепер вона була такою, як у людини котра сковзає на ковзанці донизу.

- Ліна! - мене били по обличчю та я не могла розплющити очі, не могла прокинутись, навіть не могла зрозуміти хто мене будить. - Ліна! 

Дитина півночі обіймала мертву матір, котра уже ніколи не відповість взаємністю нещасній, і не скаже: «Добрий ранок, донечко!» Довкола снував білий туман. Я заплакала та відвернулась від побаченого.