6

Розмиті силуети перед напівзрячими очима вказували на те, що я знаходжусь на робочій кухні. Думки вперше покинули мій тривожний мозок, де єдиним відголосом лунала моя остання репліка, а точніше її  фрагмент: «Знаю його. Знаю…знаєш…його».

Друзі сиділи поруч і говорили про щось, та слова було не розбрати. Дивне відчуття всередині, яке сиділо уже кілька днів зникло. Я лежала на дивані, знову прикривши очі, намагаючись відігнати власні надокучливі слова та прислухатися до себе. Сила та енергія, котра бурлила в мені наче причаїлась чи зникла. Зрадівши цьому, знову спромоглася розплющити очі. Олександр помітив це, відразу кинувся до мене:

- Ліно, ти мене чуєш?

- Так, що трапилось? – мій власний голос здався мені занадто глухим та тихим.

- Не можна використовувати заклинання сили у непристосованому місці. Та ще у зворотному порядку, Ліно.

- Я не володіла тим що говорила. Рядки самі з’явились у голові. Хочеш вір, а хочеш ні, зараз я їх не пам’ятаю.

- Сталось те що я і говорив: від контакту з такою силою ти втратила свідомість.

- А що з нею буде, якщо вона пропустить ще три стихії? – фиркнув невдоволений Спіріт. – Це вбивство, Саш.

- Це наша надія, – доповнила Вероніка.  – Едгар продивився всі архіви, і не знайшов могутньої відьми, на ім’я Наталіна. Тим паче котра уміє створювати петлі часу, чи утворювала «Коло сили». Хто його знає чи добрим є знак їх схожості з Ліною, та її здібності і знання наштовхують на думки. Ризики занадто високі.

- Я клянусь, що не є ніякою Наталіною та не була п’ятим членом «Кола сили». Яка з мене відьма, друзі? Я навіть туго уявляю що таке «петлі часу».

- Ти щось бачила поки була не з нами? - запитував Юзеф.

- Ні!

- Дякую тобі, я тепер умію робити вітер.

- Ти і так постійно робив всім вітер, Юзику, – серйозно кинув Спіріт.

- Сьогодні всім додому, я і Спіріт попрацюємо над планом ритуалу.

- Док, я не впевнений, що варто його проводити, – Натаніель стурбовано переглянувся з Веронікою.

- Вероніко, ти теж такої думки? – Саша стримано звернувся до колеги, яка відкрито демонструвала свою згоду з медіумом.

- Док, дуже багато ризиків, – відповіла вона.

- А якщо я вам скажу, що у нашій області зникло уже тридцять шість осіб. Теж будете міряти ризики?

- Я нічого про це не чула. Коли це трапилось? – запитала я.

- Зникає по дванадцять чоловік, у різні проміжки часу.

- Чому ти мовчав? – серйозно та незадоволено запитав Натаніель.

- Інформація перевірялась. І скажу, що такі жертви поки тільки у нас. - Док немов не помічаючи докору у наших поглядах пішов на кухню. – Всім гарного вечора.

***

- Спіріт, ти на перший поверх? – кричав Юзеф з кухні де ми пили чай.

- Yes!

- Ти до Розалі?

- Yes!

- Сходиш до моргу? Запитаєш там про того хлопця, що привезли зранку.

- No!

- Чого?

- No!

- Натаніелю, тобі важко?

- Це тобі треба, а я буду йти у те мертве царство? – злився медіум.

- Спіріте, будь ласка! – скиглив хлопець, виходячи з кухні зі шматком пирога у руках.

- Прекрати мне тошнить на нервы!

- Ти спілкуєшся з ними, чого тобі боятись трупів?

- Я спілкуюсь з духами, а не з трупаками. Я у ту могилу не піду.

- Будь ласка!

- Що за спір? – до кімнати увійшла Вероніка.

- Єгору лінь йди до моргу по результат розтину, – із кухні вийшла я та обняла подругу. – Привіт!

- Привіт, Лінусь! Тримай висновок, Єгоре, я тільки звідти. Каста белла, хто перекинув мою рамку на столі?

- Я не сидів за твоїм столом, – різко відповів Спіріт та обняв дівчину. - Привіт!

- І я не сиділа, – виправдалася відразу.

Усі перевели погляд на Юзефа, який ледь не вдавився смаколиком:

- Що? Чого завжди якщо що, то Юзеф винен?

- Єгоре, це ти вчора повертався за чимось? – запитав Док, забираючи з рук Вероніки висновок розтину.

- Блін, ви приколюєтесь?

- Ні, ми зі Спірітом були у лабораторії і чули, як щось розбилось.

- Рамка?! – Вероніка кинулась до столу та поранилась об скло. – Скотиняка! – каплі крові капали на стіл. – Що за чорт?

Ми підбігли до неї і побачили, як кров дивним чином, заковзала по поверхні столу, формуючи якесь зображення. Дійство було одночасно цікавим та лячним. Картина сформована в результаті, викликала здивування у всіх, окрім мене – це був чотирикутник з дивним знаком посередині.

- Отакої, – дівчина притиснула поранену кінцівку до грудей.