4

Сталось усе, як планувалось. Док навіяв Нікіті історію про веселий вечір у сімейному колі, та ранній відбій. Зранку милий з усмішкою пригадував перегляд мультфільмів з малечею та смачну вечерю, котру я ніби приготувала.

Щоб аномальні погодні умови у селі «Гунька» не потрапити в ефір телебачення, Сашкові та ще декільком особам, котрі вивчали чорну магію, довелось гарненько попрацювати, та стерти пам'ять усім жителям населеного пункту і декільком журналістам, котрі уже пронюхали сенсацію.

Запізнившись зранку в офіс, я застала веселу картину: усі меблі з кабінету були винесені на коридор, де зібрались декілька наших працівників. Вероніка попиваючи каву абсолютно з байдужим виглядом, сиділа на своєму письмовому столі. Спіріт невдоволений сидів поруч, намагаючись сконцентруватись на музиці, котра лунала з навушників.

- Що відбувається? – запитала я, підійшовши до Розалі.

- Саша навчає Єгора парного переміщення. Минулого разу той приземлив їх ребрами на стільці. Сьогодні Сашко порозумнішав і постелив мати.

- Щоб тобі, Єгоре! – пролунав із-за дверей крик Дока. – Ти можеш не опускати мене раніше себе? – Саша відчинив двері і кульгаючи на одну ногу привітався.

- Як успіхи? – холодно кинула Вероніка.

- Як завжди, раз через п’ять вдається, але приземлення жахливі, – відповів Саша показуючи під штаниною обдерту щиколотку. – Кухня.

- Вибач Док, мені важко тримати тебе до кінця, – винувато кричав Юзеф.

- Каста белла, - обдивляючись поранення, - Саша, добре що він сам навчився це робити, – сміялася моя напарниця.

- Все? Юзя облажався? Можна я зайду? – знявши навушники запитав Натаніель.

- Потрібно занести все назад, – відповів Док.

- Я не робитиму цього. Хто тренувався, хай той і носить. – Спіріт повернувся і пішов.

- Натаніелю, ти куди? – крикнула Вероніка.

- Поганий ранок. Я не готовий провести його затаскуючи меблі до кабінету. Це не входить у мої обов’язки.

- Натаніель! – крикнула ще раз Вероніка, кинувшись за ним.

- Вероніко, не потрібно. Хай йде, я сам справлюся, – зупинив Сашко.

- Ага, ви з Юзефом будете ще хвилин сорок все носити, – бурчала дівчина.

- Я розробив заклинання на цей випадок.

- Ти знову практикуєш? – запитала Розалі, котра стоячи біля мене, теж мовчки стежила за усім.

- Я дедалі частіше звертаюсь до чорної сили, від цього нікуди не дітись у розпочатій боротьбі. Я намагаюсь боротись з фобіями та використовувати мілкі заклинання не тільки щоб стирати пам'ять, а і у побуті. – відповів чорнокнижник.

- Ліна! – звала Вероніка, - Ліна! – ударивши мене по плечу. – Ти чуєш мене?

Я все бачила, все відчувала, та думки були повільними, розтягнутими, туманними. Відчуття у тілі було дивним, абсолютна невагомість та легкість. За долю секунди я уже стояла на березі неспокійного моря, чи океану, бездумно дивлячись у далечінь. Ноги відірвались від землі.

«Земля? Чого не пісок?» - подумалось мені.

Немов електричним зарядом пробіглося по моїх ногах і зупинилося у грудях дивне відчуття. Відчуття сили, невгамовної енергії та тривоги разом з тим. Несамовитий біль у серці, я відкрила очі.

- Що це було? – налякано дивилась на друзів, усвідомлюючи, що уже знаходжусь у кухні.

- Ти була у трансі, – відповіла Вероніка. – Твоя аура зросла та стала значно щільнішою. Я зненацька побачила, жовто-білий спалах біля твоїх ніг, котрий обволік тебе. Що ти бачила?

- Нічого.

- Не може бути, – подруга вимагала подробиць.

- Я була на морі і дивилась на горизонт. Не знаю що то було, але я почуваюсь повною енергії. Такої волі та сили раніше не доводилось відчувати.

- Ти черпала сили природи, – сказав Док. – Біла аура це знак Божественного початку, знак сил природи.

- Гарно черпнула, - злився Спіріт. – аж мертві прибігли жалітись на енергетичний перепад.

- Твоя енергія відчутна усім нам.

- Вона п’ятий член «кола».  - Док, як уже повелося, не був дуже здивованим і продовжив абсолютно буденним тоном. - Звичайно дивно, що її стихійні здібності проявляються до його замкнення, та нехай так. Жовтий колір, це символ захисту, ось чому вона не вразлива до магічних впливів.

- А справді, її аура схожа на ауру Зашера, як я відразу не подумала? Хоча, вона такою не була від початку.

- А ти могла так вільно її бачити, - зауважив медіум.

- До речі, – дівчина радісно посміхалась,  – сили розвились, а я і не помітила цього. Тепер мені, не потрібно робити знімки.

- Вітаю! – відсторонено сказав Саша. - Я ще раз продивлюсь подробиці про п’ятого члена кола, може щось знайду.

- А яка моя місія? – мені було тепер не просто цікаво, а дуже цікаво.

- Ти маєш під час ритуалу ввібрати у себе силу чотирьох стихій та передати її нам. Решту ближче до ритуалу розкажу.