2

На зустріч, з іншого крила, на мене йшло дивне оголене створіння без статевих проявів та і людських теж. Синьо-біла шкіра нагадувала пап’є-маше зі шкільних років, губи неприродного яскравого кольору, дивний приплесканий ніс, вузенькі очі без зіниць, неможливо рівні кінцівки рук та ніг, котрі теж були ідентичного відтінку з губами. Скрізь напівпрозору шкіру виднілись грубі жили. Я спершу не могла думати. В голові здавалось нічого немає окрім власного пульсу, та хвилину потому до мене дійшло, що це дівчина з моргу.

Про це не нагадували груди, котрі зовсім були відсутні, ні лиса голова, ні стерті до м’яса нігті, навіть легені здавалось вигнуті у середину. Все, що залишилось від недавньої жіночності це приклеєні вії, котрі вочевидь, гарно тримались і не відклеїлись в важких кліматичних умовах моргу.

Людиноподібне створіння дивно перебираючи ногами наближалось до мене, вдивляючись в обличчя. В голові промайнув спогад мого першого чергування, коли довелось мати справу з самогубцею і лізти за ним на дах будинку. Підійшовши до чоловіка я посковзаюся, падаю з п’ятого поверху. Далі я бігла по пустелі з сипучими пісками й потрапила в смертельну западню. Потім промайнула картинка морського дна, та велетенська медуза біля ніг.

«Я не тонула ніколи, що це?»

Після цього питання, я розплющила очі та перед носом побачила бридке обличчя потвори, котре, як я розумію, живилось моїми страхами, створюючи картинки, що викликають адреналін в крові. Воно торкнулось мене своєю холодною рукою.

Неначе відірвавшись від землі я перенеслась на нічну вулицю, слідкуючи за красивою дівчиною, котру кусає чудовисько подібне на те, що попереду. Воно випило її кров і дівчина упала неживою, а сам звір збільшився у розмірі та попрямував до лісу. Потім я продивилась жахливий період її перевтілення у морзі департаменту: кістки буквально виламувало в іншу сторону, шкіра лущилась та відпадала додолу, прекрасне волосся так і залишилось на каталці. Бридкою була сцена здирання з рук нігтів, при цьому чудовисько бридко скреготало загостреними зубами.

- Зашере, обороняйся! -  чувся голос Єгора, котрий з’явився позаду. В очах почала прояснятись реальність. У руках веселун тримав диво-птаха, котрий притулявся мордочкою у його живіт, ховаючи голову у тендітні крильця. – Не бійся, малюче! – тварюка не могла пробитись скрізь невидиму стінку, котру створював птах. - Або ж ні. Бійся Зашере, бійся! – повернув тваринку очима до дівчини-чудовиська і став попереду мене.

- Що це відбувається? – серце шалено стукотіло, в очах дивно  пливло, як після улюбленої каруселі «Клоун». – Мене нудить.

- Дивлячись на неї, зараз і я блювану, – сказав Юзеф.

- Я бачила як усе відбувалось.

- Ми теж. Я зі Спірітом слідкували за тобою.

- А забрати мене від неї було важко? – бридка тварюка жахливо заревіла. Зашер затремтів і перелетів мені на руки. – Маленький, – я погладила диво-малюка.

- Вероніка помітила відтоки енергії від тебе. Ми хотіли подивитись, що з цього вийде.

- Молодці, а подивитись що від мене залишиться ви не хотіли? – моїй злості не було кінця.

- Спіріт хотів, але мені стало шкода тебе, – жартував веселун.

- Дякую, Єгоре.

- Для друзів, я Юзеф.

- Не можу сказати, що радію нашому знайомству. Поки ви мене не вплутали у це все, – потвора знову заревіла і наблизилась у мій бік, простягаючи руку, – жити було куди веселіше.  Я перейшла за інше плече юнака.

- Це ще миле створіннячко, – намагався підбадьорити мене горе-рятівник.

- Оптимістичний прогноз. – Зашер знову втік до Юзефа.

- Що воно таке? – викрикнув хлопець.

- Труп! – пролунав голос Спіріта.

- Дякую Натаніелю, а я думав це Моніка Беллуччі, – засміявся Єгор.

- Годі Вам! – крикнув Док. - Я думаю, це щось мутоване.

- А точніше? – не озираючись хлопець з переляком дивився вперед.

- Це гібрид вампіра та зомбі. А може і не зомбі? – задумався світловолосий геній. – Я про таке раніше не чув.

- Я бачила як вона стала такою, бачила джерело зараження, – втрутилася у розмову я.

- Як ти це бачила? – запитав Саша.

- Картинки з’явились у голові, коли вона торкнулась мене. Не знаю, що це було.

- Мені приємно слухати ваші балачки, та воно здається підійшло ближче, – Юзеф штовхаючи мене, відійшов на кілька кроків назад.

- Тобі здається. Зашер  наляканий до на півсмерті, – засміявся Док.

- Може воно і так, але стояти та чекати поки наш гість втомиться і піде, я не дуже хочу.

- Розалі придумала дещо, але потрібен час.

- У нас його нема! – закричала я, коли нелюд вхопила мене за руку.

Я побачила, як все та ж дівчина приїхала у таксі. Водій перепитав чи варто залишатись одній у таку пору, та відповіла, що її чекають. Подзвонив телефон, та розмови я не чула, оглянувшись довкола дівчина помітила когось за деревом. Чудовисько напало на неї з блискавичною швидкістю. Бідолаха закричала, хотіла утекти, та втратила здатність рухатись. Цю сцену я бачила минулого разу, тільки тепер після укусу мене закинуло не до моргу, а у темний ліс, котрим бігло чудовисько убивши дівчину. Воно розбухало все більше і більше, до тих пір, поки не луснуло, як повітряна кулька. Шматки тіла та кров розлетілась на метрові відстані від місця знаходження тепер уже скелету.