Глава дванадцята.

В росії вигнанці мандрували світ за очі, намагалися відшукати місце де жити їм буде краще...
Але комфортні місця вже давно було зайнято...
Хтось оселявся по селах, які вмерли разом з Радянською владою.
Хтось намагався сісти на шию тим родичам що все життя живуть по селах і були кинуті напризволяще як непотріб...

Загальноросійська влада зникла разом зі зброєю... Надалі ніхто не намагався піклуватися про інших... Ніяких загальнокорисних робіт, ніяких зарплат, пенсій, лікарень, автобусів чи магазинів...
Всі гроші одночасно виявилися кольоровими папірцями. Будь яке виробництво зупинилося через повне розграбування...

Вижити в селі шансів було більше ніж у великих містах...

В містах владу швидко прибрали до рук військові або кримінальні угруповання... Всі ресурси було захоплено та розподілено на користь нової влади.
Нова влада корисними вважає себе, своїх бійців та молодих жінок. Всім іншим дістаються крихти від усього що вдалося захопити у своїх містах...
Гарне житло, смачна їжа та весь транспорт призначені для нової еліти.
Всіх інших розміщено по хрущовках та сталінках. З охороною нових парканів навколо тих концтаборів. І працюють вони тепер за порцію їжі...
А от війни між бандами за припаси не відбулося. Щойно якесь угруповання приготується до нападу на сусідів, наробивши гострого залізяччя для вбивства, як всі до одного бійці падають з гарячкою... Чи потерпають від дезинтерії... Або сліпнуть одночасно... Або втрачають розум і починають битися до смерті, кожен проти всіх своїх...
Хто і як стежить за життям поселень, у який спосіб протидіє злочинам ніхто не дізнався...
Після зникнення бійців у бандах, поневолених більше немає кому примушувати, тому зазвичай вони самі розподіляють між собою припаси і більшість людей мандрують шукати місце у селі... Дехто ще залишається в місті, поки не з'їсть харчі...

У селах життя значно краще. Особливо у тих, де хати ще вціліли і у людей є трактори та худоба... Такі села швидко приростають біженцями з міста, малих сіл та з за кордону.
Приймають лише тих, які згодні працювати на землі. Лодирів годувати ніхто не бажає.
Такі села навіть починають торгівлю з сусідами...
Вигадують нові місцеві гроші... Села стають схожими на малесенькі держави з власними законами...
Життя у кожному поселенні залежить від його лідерів та організованості жителів.
Якщо хтось з тих нових селян і мріє про завоювання влади над всім світом, або хоча би про захоплення корівників у сусідньому селі, то нікому про те не каже, бо ще й побити можуть...
Натерпілися вже прості люди від багатіїв та утворювачів імперії...