Глава дев'ята.

Наступна подія, що викликала бурхливу реакцію почалася після обіду другого дня, у командному пункті.
Четверо бійців чергували. Все йшлося спокійно. Переважно всі займалися чимось цікавим з планшетами, час від часу поглядаючи що літачки продовжують політ на трьох екранах.
Через якийсь час боєць біля пульта керування дронами якось непомітно перевів на нього свою увагу від планшету. Оскільки він нічого не казав, то і уваги тому не приділили.
Всі продовжували власні справи допоки не пролунав різкий неприємний звук тривоги з пульта.
На екрані з'явився напис на червоному тлі: «Недостатній рівень допуску для скасування наказу». Боєць намагається ще щось зробити, але сигнал тривоги та напис повторюються.
І у вигляді того бійця щось божевільне.
Його силоміць витягли з командного приміщення, роззброїли, покликали інших бійців та командира.
Довелося тримати гуртом поки не заспокоївся.
Але у вигляді щось від божевілля або приречення залишається.
Про всяк випадок руки йому до крісла прив'язали.
Аби послухати його відповідь до зали засідань зібралися всі, окрім наступних чергових.
Його голос лунав десь між гучною розмовою та криком:
— Ви що, не розумієте, ми цими дронами можемо війну зовсім закінчити?!
— Але ж ми весь час і воюємо заради перемоги та закінчення війни...
— Ви не розумієте, війна це не для всіх людей погано! Зрозуміло що хтось може загинути на передовій, хтось під час бомбардування якого-небудь міста... Але то ж не всім так... 
Для декого війна надає можливість покращити своє життя! 
Один мій далекий родич від початку бомбардувань придбав вже одинадцять квартир у багатих районах нашого міста. А на ті гроші до цього всього він збирався купувати однушку!
Через війну та окупацію люди тікають з міста по селах або за кордон... Житло забрати не можна, до повернення його може буде знищено, то і продають як вийде, аби на дорогу грошей вистачило... Якщо і зруйнується, то не так сильно буде шкода, бо воно вже не наше... 
Інший знайомий у військкоматі якимось помічником працює. Тепер щодня приносить кілька місячних окладів. Бо багаті містяни дорого власне життя оцінюють, тому великі хабарі йому дають за можливості залишатися вдома замість передової... 
Ще один знайомий хтозна скільки мільйонів доларів отримав з того що продають жителям гуманітарну допомогу від іноземців... 
А скільки збагачення на озброєнні та військових припасах, які пішли мимо бійців... 
А підвищення цін на товари після кожного бомбардування... Ніби десь зруйнували щось важливе, тому ціни зросли... 
А міжнародні перевезення... А таємні договори між країнами... 
І ще багато чого... А ми цими дронами можемо усіх цих можливостей людей позбавити!.. Їм доведеться знову шукати чесні заробітки!..
— Тобто ти вважаєш що краще буде якщо і надалі якісь покидьки будуть грабувати чесних людей і дивитися як вони гинуть...
А чесні люди будуть збирати власні кошти для армії замість розкрадених тими?
І заради їхньої користі ми маємо не заважати окупантам розкрадати та руйнувати нашу країну?
Як тільки ти взагалі одягнув форму з такими думками?!
— Я воювати пішов бо на строчній водієм був, водій то не завжди на передовій, сподівався і цього разу десь спокійніше місце знайти...
А ще тому що зараз не було грошей на великі хабарі всім кому треба давати...
— Розстріляти тебе за такі думки та слова за законами військового часу не можна...
А от за спробу протидіяти виконанню бойової задачі то вже під трибунал можна віддати...
А тими твоїми знайомими треба буде займатися... 
Зараз командирові нашому повідомлю, нехай в штабі вирішують.
Тримати під вартою до подальших розпоряджень!
І браслет з нього зніміть. Та форму звичайну нехай одягне. 
Командир наказав доставити затриманого в місто, до військової комендатури. Звідти його вже інша служба везла.
Дорогою до бази забрали з клубу нового водія на його місце.