Глава восьма.

Ночувати вирішили на базі. Все ж таки тут побутові умови значно кращі, ніж у тому сільському клубі де їх розмістили на відпочинок...
Зв'язалися зі своїми, повідомили що в них все добре, але ночувати не приїдуть.
Розміщені зручно, їжи достатньо. Подробиці не повідомили, не для рацій такі розмови...
Руслан вирішив повернутися. Він і так цілий день був у ролі глядача, його задача полягала лише у знайомстві командира водіїв з провідником... Відвозити Руслана «Жуком» не дуже гарна ідея. Хоча бажаючі покататися це пропонували.
Отримавши дозвіл зі штабу один з військових мікроавтобусів завантажили великими консервними банками скільки зміг витримати.
Форму «Мітли» змінили на свою звичайну, аби менше увагу привертати. 
Браслети не знімали, пам'ятаючи про автоматизовану систему охорони бази.
Спочатку завезли їжу бійцям, потім Руслана до дому.
Своїм бійцям та командиру трохи розповіли як у них день минає.
Поки мікроавтобус повернувся до бази, бійці у клубі вже почали вечеряти і передали подяку за смачний сюрприз.

Після вечері на базі почався вільний час.
Вирішили що четверо чергуватимуть у командному пункті, куди перевели інформацію з машини керування дронами.
Хоча й все працює без втручання операторів, краще аби хтось був у курсі справи. А вчотирьох легше не занудьгувати за годину вахти.
Всі інші розійшлися по базі. Хтось після душу пішов спати. Невелика ватага зібралася у спортзалі де знайшлися круті тренажери з залізом та три кабіни для тренування бойових пілотів в умовах віртуальної реальності...
І не важливо що це тренажери для пілотів нолдівських винищувачів... Набагато цікавіше за будь які знайомі ігри на комп'ютері чи телефоні...
У тирі затрималися десятки два людей. Сотня стрілецьких позицій. Дальність до трьох тисяч метрів. Керування мішенями. Вентилятори для створення вітру. Штучний дощ. Запаси зброї та боєприпасів на склад мабуть вагонами привозили...
Всі стріляли досхочу. З усього. Не випробували лише гранати та автоматичні гармати на «Жуках». Навіть бойові модулі з «Жука» тут були для тренування, але гармати заблоковані. Було позначено що гармати та гранати можуть пошкодити тир.

За вечір до Завгоспа звернулися шестеро з планшетами та проханнями допомоги відшукати ту книжку де він читав про ці машини з дронами.
З'ясували що опубліковано не одну книгу, а цілу серію під спільною назвою «Чекаючий» того ж автора Андрія Кіпрсчитовського.
Про серію Завгосп і сам не мав гадки. Колись давно десь в інтернеті натрапив мимохідь на одну книгу та прочитав, спеціально не шукав. Хоча може бути що серія з'явилася після того...
Може і ніколи в житті про ту книжку не згадав би, якби не побачив машини з неї на власні очі...
Бійці завантажили всю серію «Чекаючий» та розійшлися читати. Хто з них скільки встиг поспати за ніч, а скільки присвятив читанню не з'ясовували. Але ранкові розмови привернули до «Чекаючого» набагато більше уваги всіх хто перебуває на базі.
Книжки було завантажено на всі планшети. Бо вільного часу на підземній базі у всіх було дуже багато.
І розмов про стаб «Чекаючий» та той світ Вулик ставало дедалі більше. Тепер не лише машини ставали темою розмови...
Наскільки різноманітні роздуми можуть виникати від книги у людей які мають багато вільного часу в умовах війни...