Глава 3. Середня школа та відпочинок

Аж поки вона не дізналася про інший світ, який приховують дзеркала.
 Сталося це під час звичайної сварки, дівчинка була в розпачі, вона вбігла в свою кімнату і почала дивитись в дзеркало вона хотіла зрозуміти чому її заповітна мрія не здійснюється, вона дивилась на себе в відображенні і доторкнулася до нього своєю ще зовсім дитячою рукою. Аж, раптом вона відчула, що її рука потрапила в якийсь простір, тоді дівчинка вирішила зробити крок у невідоме і опинилася у знайомій кімнаті, але в дзеркалі, - це була власна кімната Аніки в якій вона проводила весь свій час, в цієї кімнати було багато приємних і не дуже спогадів і вона почала згадувати приємне вона міркувала про друзів яким вона демонструвала свою кімнату, як в раз вони опинилися тут перед нею роздивлялися кімнату і казали Аніці, що вона така ж неймовірна, як і сама дівчинка. Це здивувало дівчину, адже друзі не могли зараз знаходитись в неї в кімнаті, вони вже давно не зустрічалися. Коли ж вона почала згадувати сумне, то відчула, як в кімнаті стало прохолодно та не зручно. На її подив, вона не бачила себе в дзеркалі, аж раптом вона помітила, що в дзеркалі промвйнула чіясь тінь, і все знову стало не порушним, в тій тіні було щось знайоме, щось сумне і відоме. Це викликало в неї велике зацікавлення і вона міркувала над тим хто ж це міг там проходити, аж раптом побачила маму, яка її кликала вона була наляканою, адже ніде не знаходила донечку, дівчинці було шкода маму, але вона не могла вийти з дзеркала перед нею, тому що б нажахала матусю ще сильніше.
  Коли Аніка помітила що мама пішла до іншої кімнати вона вирішила вийти, щоб заспокоїти мамочку. Вона вийшла до мами і на безліч маминих запитань сказала, що ховавшись від сварки в шафі, задрімала, тому не чула як її кликали. Тоді Моніка зі справжньою материнською ніжністю обійняла донечку і попросила Аніку більше так не робити:

- Аніко, я так перелякалася, доню, не роби так більше, я дуже боюся тебе не знайти.
- Добре, матусю, я не буду більше тебе лякати, але, я просто не знаю, що мені зробити, щоб сховатися від ваших сварок. Мені вони не подобаються.   
 Літні будні Аніки промайнули з неймовірною швидкістю. На привеликий жаль, дівчинка знала, що Белла і Марк більше не будуть її друзями однокласниками, адже всі вони обрали різні класи для подальшого навчання. Листи від Івана вона вже більше не отримувала, хоч і не дуже цього хотіла. 
  1 вересня у школі Аніка познайомилася з новим класним керівником Жанною Тарасівною. Вчителька їй сподобалася, але вона сумувала за молодшою школою, де в неї були друзі та й вона звикла вчитися в іншому класі з іншими дітьми. 
  Наступного дня дівчинка з великим небажанням йшла до школи, адже їй не хотілося йти до незнайомих дітей і вчителів, це її бентежило. 
  Коли вона прийшла, то сіла на своє нове місце 4 парту на 2 ряді. Сиділа там вона з якоюсь дівчинкою Аделіною. Та дівчинка весь час з кимось розмовляла, але коли настав перший урок Українська Література, дівчинка почала спілкуватися вже з нею. 

- Привіт, як тебе звати? Мене Аделіна.
- Привіт, мене Аніка. 
- Чому ти обрала цей клас, а не інший, адже 2 день одна усюди. Мені здається, що тобі слід з кимось потаваришувати. Пропоную свою кандидатуру. 
- Я сюди прийшла вчитися, бо мене цікавлять мови. Мої друзі просто пішли в інші класи. Може ми з тобою й потоваришуємо, але в тебе вже є інші друзі і я тебе зовсім не знаю.
- Це? Це не мої друзі я з ним вчора познайомилася. В мене теж так склалося, що подружки пішли в інші класи. Як бачиш, не сумую і тобі пропоную. Хочеш я тебе з ними познайомлю на перерві.
- Так я не буду проти. Може ми й справді станемо подружками.
- Дівчата я вам не заважаю, чи ви вже всю програму наперед вивчили. - мовила моя нова вчителька Валентина Іванівна. 
- Вибачте - в один і той же момент мовили вони.
Вже на перерві Аделіна познайомила Аніку з іншими дівчатами: Мариною високою з пишним чорним волоссям дівчинкою, Катрусею невеличкою та дуже красивою блондинкою, Тамарою теж маленькою і гарною, але чорнявою дівчинкою.
  Було помітно, що Аніці сподобались дівчата, але все одно вона почувала себе не зручно, може це було пов'язано з тим, що вона ще не встигла познайомитися з дівчатами ближче.  
Наступного дня вони з Аделіною стали подружками і спілкувалися набагато частіше ніж учора, а те що вони сиділи за однією партою лише ще більше їх об'єднувало. Їх спілкування ставало дедалі теплішим і вони вирішили на вихідних разом погуляти. 
  Через декілька тижнів вони вже були не розлий вода, весь час разом і по-іншому їх вже ніхто не сприймав. 
- Аніко, ти сьогодні як до дому йдеш?
- Мені сьогодні в іншу сторону, мабуть, доведеться нам йти окремо, шкода, але ж нічого не вдієш.
- Може й не доведеться, адже мені байдуже, що нам в різні сторони, я тебе проведу до зупинки і лише тоді з тобою розійдуся.
- Та не треба, тобі ж зовсім не в цю сторону, я сама дійду ми ж з тобою все одно завтра зустрінемося.
 Коли дівчата йшли, то знову розмовляли про своє: про мрії, оцінки, завдання, їх родини та їхню власну дружбу. 
  В школі їх навчання проходило вже звичним темпом: 6 уроків, їдальня між третім та четвертим і святкування своїх свят, які вони знали чи самі вигадували. Подружки мали й спільні інтереси: Аделіна теж цікавилась співом, але теж не мала можливості навчатися.
 Минав час, дівчата день у день ставали дедалі гарнішими й старшими. Вони вже відсвяткували своє одинадцятиріччя та стали шестикласницями. Також, подружки провели майже всі літні канікули удвох, навіть на море вирішили поїхати двома родинами.
  Вже будучи на курорті, дівчата багато часу проводили біля узбережжя, ходячи по приємному білосніжному пісочку та плаваючи в приємній морській воді, яка зустрічала кожного теплими обіймами.